Постанова

від 25.02.2019 по справі 917/803/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2019 р. Справа № 917/803/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1

відповідача - адвокат ОСОБА_2,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ТОВ "Ренегат Компані", м Київ (вх.№318П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 05.12.2018 у справі №917/803/18 (повний текст якого складено та підписано 13.12.2018 в приміщенні зазначеного суду суддею О.С. Семчук)

за позовом ТОВ "Ренегат Компані", м Київ;

до ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", м. Кременчук;

про стягнення 1 554 887,30 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренегат Компані" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" про стягнення 1554887,30 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач без достатніх правових підстав набув грошові кошти позивача у розмірі 1554887,30 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.12.2018 у даній справі відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

ТОВ "Ренегат Компані" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.12.2018 у справі №917/803/18 та прийняти нове, яким задовольнити позов ТОВ "Ренегат Компані" в повному обсязі, судові витрати стягнути з ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", м. Кременчук на користь ТОВ "Ренегат Компані", м. Київ.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України. На думку позивача, оскільки відповідно п. 11.7 договору поставки №7617/010 077/с від 19.06.2017 термін дії даного договору закінчився 31.12.2017, а Додаткова угода №1 щодо продовження дії договору та специфікація №2 до договору поставки №7617/010 077/с від 19.06.2017 між сторонами не укладалася, то грошові кошти отримані і утримуються відповідачем без належної правової підстави.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінки письмовому доказу, а саме листу відповідача № 2-18юр від 07.02.2018 (відповідь на претензію №03/01-2018 від 03.01.2018), відповідно до якого відповідач зазначив, що станом на 01.02.2018 специфікація №2 до договору поставки №7617/010 077/с від 19.06.2017 року та додаткова угода №1 до договору сторонами не оформлені, відповідно у відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем, також відповідач в даному листі зазначив про те, що призначення коштів перерахованих позивачем відповідачу в сумі 1 554 887, 30 гривень є не зрозумілим та безпідставним, правові підстави щодо поставки вагонів відсутні, та про те, що відповідач договірні зобов'язання щодо поставки продукції відповідно до умов договору виконано належним чином, інших зобов'язань перед позивачем не має.

Крім того, апелянт зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що відповідачем виставлено рахунок на передоплату, а позивачем здійснено часткову оплату такого рахунку не відповідає матеріалам справи, оскільки позивач платіжними дорученнями №14 та №15 від 08.12.2017 перерахував грошові кошти відповідачу із зазначенням в графі призначення платежу - попередня оплата за напіввагони, згідно дог. поставки № 7617/010 077/с від 19.06.2017 в сумі 1 554 887, 30 гривень. Тобто, перерахування коштів було на підставі договору, а не рахунку. Рахунку позивач на свою адресу не отримував, доказів зворотного відповідачем не було надано.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 відкрито апеляційне провадження та призначено справу №917/803/18 до розгляду на 12.02.2019.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 оголошено про перерву у розгляді справи до 25.02.2019.

Відповідач 12.02.2019 надав за вх. № 1485 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

20.02.2019 відповідачем були подані додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.

25.02.2019 позивачем були подані додаткові пояснення, в обґрунтування своєї позиції у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Колегією суддів встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2017 між позивачем (покупець за договором) та відповідачем (продавець за договором) укладено договір поставки № 7617/010 077/с (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується виготовити і поставити, а покупець прийняти та оплатити напіввагони моделі 12-783 виготовлені згідно ТУ У 30.2-05763814-203:2014 і діючої технічної документації завода-виробника (далі - напіввагони/ продукція).

Загальна вартість договору, відповідно до п.4.3 договору, визначена у розмірі З 358 149,48 грн.

Згідно п. 11.7. договору він діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017.

Згідно до п.2.1 даного договору кількість та ціна постачаємої продукції визначається специфікаціями до даного договору, які є його невід'ємною частиною

Відповідно до умов договору, між сторонами була підписана специфікація №1 до договору поставки №7617/010 077/с від 19.06.2017, відповідно до якої, відповідач повинен був поставити 3 напіввагони, а позивач сплатити їх вартість у розмірі 3 358 149,48 грн.

Відповідно до специфікації № 1 до договору (а.с. 15) продавець поставив покупцю три напіввагони, що підтверджується актами приймання-передачі № 1 від 18.07.2017 на суму 1119383,16 грн., № 2 від 09.08.2017 на суму 1119383,16 грн., № 3 від 09.08.2017 на суму 1119383,16 грн. (а.с. 16, 23, 30) та видатковими накладними № КВ-76132 від 18.07.2017, № КВ-76282 від 09.08.2017, № КВ-76454 від 07.09.2017 (а.с. 20, 28, 35).

Позивач стверджує та відповідач не заперечує, що поставлені по специфікації № 1 покупець оплатив у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, позивач листом № 05/12-2017 від 05.12.2017 позивач звернувся до відповідача з проханням надіслати для узгодження та підписання додаткову угоду та специфікацію до договору №7617/010 077/с від 19.06.2017 щодо поставки ще шести напіввагонів.

В подальшому 06.12.2017 року за допомогою факсимільного зв'язку позивач та відповідач обмінялися сканованими копіями специфікації №2 до договору поставки №7617/010 077/с від 19.06.2017.

Письмових екземплярів специфікації №2 сторонами не підписувалось.

Відповідно до копії специфікації №2 від 06.12.2017 позивач зобов'язується оплатити на користь відповідача суму в розмірі 7 393 064, 76 гривень за виготовлення та поставку 6 (шести) напіввагонів моделі 12-783.

Як свідчать матеріали справи, позивач платіжними дорученнями №14 та №15 від 08.12.2017 перерахував грошові кошти відповідачу із зазначенням в графі призначення платежу - попередня оплата за напіввагони, згідно договору поставки № 7617/010 077/с від 19.06.2017 в сумі 1 554 887, 30 гривень.

Листом № 13/12-2017 від 13.12.2017 позивач надав реквізити відповідачу щодо відправки оплаченого залізничного вантажного вагону.

Листом № 22/12-2017 від 22.12.2017. позивач звернувся до відповідача з вимогою повідомити йому про стан виконання відповідачем умов специфікації № 2 від 06.12.2017.

Позивач стверджує, що всі його звернення до відповідача були проігноровані та залишені без відповіді.

Станом на 31.12.2017 року поставки напіввагонів не відбулося, оригінальними примірниками додаткової угоди та специфікацією №2 сторони не обмінялися.

Оцінюючи дійсність специфікації №2 та її здатність до створення правових наслідків, колегія суддів керується приписами п. 11.6 Договору сторін.

Згідно п. 11.6 договору всі зміни та доповнення по даному Договору є дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін, при цьому факсимільні копії мають юридичну силу з наступним підтвердженням їх оригіналами на протязі десяти днів.

Позивач зазначає, що у встановлені договором строки, оригінал специфікації № 2 відповідач так йому і не направив. В зв'язку з неотриманням від відповідача оригіналу специфікації № 2 та відсутністю поставки напіввагонів, позивачем було надіслано відповідачу претензію від 03.01.2018 № 1 з проханням перерахувати кошти в сумі 1554887,30 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ РЕНЕГАТ КОМПАНІ .

Відповідач у відповіді на претензію № 2-18юр від 07.02.2018 зазначив, що специфікацію № 2 до договору сторонами не оформлено, призначення коштів перерахованих позивачем відповідачу в сумі 1554887,30 грн. є не зрозумілим та безпідставним і поставки вагонів здійснюватися не буде (а.с. 45-46).

Враховуючи вказану відповідь відповідача, листом № 25/04-2018 від 25.04.2018. (а.с. 40-41) позивач звернувся до відповідача з проханням повернути помилково перераховані кошти в сумі 1554887,30 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

На підтвердження направлення вказаного листа позивачем надано копії опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку Укрпошти (а.с. 42).

Позивач зазначає, що жодної відповіді відповідача та вказаний лист ним не отримано, безпідставно отримані кошти відповідач не повернув.

Враховуючи викладене, позивач стверджує, що до цього часу у відповідача зберігається безпідставно набуте майно позивача, а саме, перераховані позивачем 08.12.2017 грошові кошти у розмірі 1554887,30 грн. Вказану суму грошових коштів позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуті (формулювання вимоги згідно позовної заяви).

Відповідач в апеляційній скарзі заперечує проти позову та задоволення апеляційної скарги, вважає, що вимога про стягнення безпідставно набутих грошових коштів є необґрунтованою.

Зокрема, відповідач зазначає, що 06.12.2017 між сторонами було укладено специфікацію № 2 шляхом підписання її уповноваженими особами та обміном сторонами сканкопіями зазначеного документу, відповідно до якої позивач брав на себе зобов'язання сплатити на користь відповідача 6 160 887,30 грн. за партію вагонів мод. 12-783 у кількості 5 шт. до 22.12.17, вартість одного (шостого) вагону мала бути сплачена до 19.01.18. На виконання умов договору відповідачем було виставлено на адресу позивача рахунок № КВ-12021 від 07.12.2017. (а.с. 77) для здійснення останнім 100% попередньої оплати за партію вагонів у кількості 5 шт. відповідно до умов Договору.

Однак позивачем 08.12.2017 було перераховано на користь відповідача лише частину від вищезгаданої суми у розмірі 1 554 887,00 грн.

Як зазначає відповідач, на даний момент специфікацію № 2 від 06.12.2018 до договору сторонами не анульовано та не визнано даний документ недійсним відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, твердження позивача про відсутність між сторонами договірних зобов'язань не відповідає дійсності.

Також відповідач вказує на те, що відповідно до умов п. 3.11, п. 11.1 договору, відвантаження вагонів здійснюється тільки після надходження коштів у повному обсязі за обумовлену партію вагонів. Позивач всупереч вимогам договору не виконав свої зобов'язання стосовно 100% оплати за погоджену партію вагонів у строки передбачені п. 2 специфікації № 2 та відповідно до рахунку № КВ-12021 від 07.12.2017.

Пунктами 5.2 та 9.2 договору передбачено, що у випадку порушення строків проведення попередньої оплати за продукцію, який визначений сторонами у графіку зазначеному у специфікаціях, строк поставки продукції автоматично переноситься на строк прострочення платежу, при цьому відповідач залишає за собою право зміни ціни.

Отже, на думку відповідача, у нього є всі правові підстави не здійснювати відвантаження продукції (вантажні вагони мод. 12-783 у кількості 5 шт.) згідно умов специфікації № 2 до моменту виконання позивачем договірних зобов'язань передбачених договором.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що спірні грошові кошти не є помилково сплаченими, як вважає позивач, а є частиною попередньої оплати від загальної суми 6160887,30 грн. отриманої від останнього для виконання замовлення стосовно виготовлення 5-ти вантажних вагонів і відповідно були направлені на закупку необхідної сировини.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідач неодноразово змінював свою позицію у спорі на протилежну, що може свідчити про зловживання правом.

Зокрема, при поданні позову у справі № 917/240/18 відповідач заперечував дійсність специфікації №2. Позивач у зазначеній справі погодився із позицією відповідача і подав заяву про залишення позову без розгляду.

Аналогічну позицію щодо недійсності специфікації №2 відповідач зайняв і у відповіді на претензію від 03.01.2018 № 03/01-2018.

Позивач, опираючись на наведену вище позицію відповідача, стверджує у позові, що специфікація №2 була укладена сторонами, однак не була підтверджена оригіналами цієї специфікації, підписаними сторонами відповідно до п. 11.6. договору, відповідно до чого є недійсною (не має здатності до створення правових наслідків).

Використовуючи наявне у позові формулювання була укладена , відповідач у відзиві на позов від 17.09.2018 вх. № 8628 визнав дійсність специфікації №2 та зазначив про наявність підстави отримання ним грошових коштів і, таким чином, необхідність відмови у задоволенні позову.

З наведеного вбачається, що в разі подання позивачем вимоги, яка ґрунтується на твердженні про дійсність специфікації №2, відповідач займав позицію щодо її недійсності, а в разі подання позивачем вимоги, яка ґрунтується на недійсності (неукладеності) специфікації №2, відповідач стверджував, що вона є дійсною.

За таких умов колегія суддів, оцінюючи статус специфікації №2 та відповідного правочину, вважає за доцільне застосувати тлумачення, яке ґрунтується на оцінці поведінки сторін після укладання правочину та принципі contra proferentem.

Можливість використання такого тлумачення у національній правозастосовній практиці свідчить зміст постанови ВС від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц.

Зокрема, у даній постанові колегія суддів ВС зазначила:

Відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені ( no individually negotiated ), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party ) .

Опираючись на викладене та здійснюючи тлумачення п. 11.6 договору, за яким всі зміни та доповнення по даному Договору є дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані з обох сторін, при цьому факсимільні копії мають юридичну силу з наступним підтвердженням їх оригіналами на протязі десяти днів, колегія суддів зазначає, що ця норма не повинна використовуватись таким чином, щоб за бажанням відповідача визнати дійсність специфікації №2 свідчити на користь дійсності специфікації, а за бажанням відповідача заперечувати дійсність специфікації №2 свідчити про недійсність специфікації.

Враховуючи обставини даного спору та враховуючи поведінку відповідача, який займає взаємовиключні правові позиції з метою неповернення грошових коштів, опираючись також на підхід contra proferentem, колегія суддів тлумачить п. 11.6 договору на користь недійсності специфікації №2 як такої, що не має оригіналу, підписаного сторонами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що зміна відповідачем правової позиції на протилежну і взаємовиключну є однакою недобросовісності учасника обороту. Зокрема, добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК) - певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору. Очевидно, що застосування взаємовиключних правових позиції з метою уникнення повернення коштів є явною ознакою недобросовісності учасника обороту, і, на глибоке переконання колегії суддів, така недобросовісність не повинна приносити учаснику обороту винагороду у вигляді звільнення від цивільного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові ВС від 16 травня 2018 року у справі №449/1154/14.

Опираючись на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що грошові кошти були набуті відповідачем без достатньої підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Опираючись на викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, а оскаржене рішення таким, що підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Ренегат Компані", м Київ на рішення господарського суду Полтавської області від 05.12.2018 у справі №917/803/18 задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.12.2018 у справі №917/803/18 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Стягнути з ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" (39621, м. Кременчук, вул.. І. Приходько, 139, код ЄДРПОУ 05763814) на користь ТОВ "Ренегат Компані" (03194, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 41271396) 1 554 887, 30 грн.

Стягнути з ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" (39621, м. Кременчук, вул.. І. Приходько, 139, код ЄДРПОУ 05763814) на користь ТОВ "Ренегат Компані" (03194, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 41271396) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 23323,30 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 34984,97 грн.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 04.03.2019.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко