Постанова

від 06.12.2018 по справі 911/1037/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1037/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017

(головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Тищенко О.В., Іоннікова І.А.)

та на рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2017

(суддя - Христенко О.О.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1. Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Анастас-ЧВ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство "Київське лісове господарство"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5

про визнання недійсним рішень та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

за участю:

відповідача-2: Кучирка Ю.В. (договір-доручення від 19.03.18)

прокурора: Паршутіна Ю.А. (посвідчення від 09.11.16),

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (надалі - позивач) звернувшись в суд з позовом до: Віто-Поштової сільської ради (надалі - відповідач-1, Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Анастас-ЧВ" (надалі - відповідач-2), просив суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право;

- визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради "Про землі запасу" від 19.06.2008 в частині віднесення земель кварталу АДРЕСА_1 до земель запасу Віто-Поштової сільської ради;

- визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" від 30.10.2008;

- визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з земель призначених для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва готельно-ресторанного та торгівельного комплексу гр. ОСОБА_5" від 30.07.2009;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ "Анастас-ЧВ" земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована в с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району.

Ці вимоги мотивовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення і перебуває у користуванні ДП "Київське лісове господарство", однак право на вилучення таких земельних ділянок для не лісогосподарських потреб наділений лише Кабінет Міністрів України в інтересах якого заявлених даний позов.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.06.2017 позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" від 30.10.2008 в частині виділення та передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, яка знаходиться в кварталі АДРЕСА_1 Васильківського лісництва Державного підприємства "Київське лісове господарство"; визнано недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з земель призначених для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва готельно-ресторанного та торгівельного комплексу гр. ОСОБА_5" в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться в кварталі АДРЕСА_1 Васильківського лісництва Державного підприємства "Київське лісове господарства"; витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ "Анастас-ЧВ" земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено через те, що право користування частиною земельної ділянки в кварталі АДРЕСА_1 загальною площею 6.44 га припинено рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2008 у справі №9/257-08.

Таке рішення про часткове задоволення позову прийнято судом через те, що встановлено накладання спірної земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 на відділи АДРЕСА_1 та порушення Радою земельного законодавства з перевищенням наданих їй повноважень щодо розпорядження частиною спірної земельної ділянки у відділі 6 кварталу 50.

Судом також встановлено відсутність порушення прав чи інтересів позивача щодо визнання недійсним рішення від 19.06.2008 в частині віднесення земель кварталу АДРЕСА_1 до земель запасу Віто-Поштової сільської ради, щодо визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради від 30.10.2008 та від 30.07.2009 в частині надання у власність земельної ділянки в кварталі АДРЕСА_1 та витребування від відповідача-2 земельної ділянки у вказаній частині через існування чинного рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2008 у справі № 9/257-08, яким припинено право користування Державного підприємства "Київське лісове господарство" земельними ділянками лісогосподарського призначення в тому числі названою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 вказане рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове яким у позові відмовлено. Підтримавши висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог щодо частини земельної ділянки у кварталі АДРЕСА_1, апеляційна інстанція визнала, що вимоги про визнання недійсним рішень Ради в частині, що стосується передачі у власність земельної ділянки у відділі 6 кварталу 50 є неналежним способом захисту порушених прав, оскільки такі рішення вичерпали свою дію шляхом їх виконання, а вимоги що стосуються незаконної зміни цільового призначення вказаної частини земельної ділянки та про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, заявлені з пропуском позовної давності.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скарга мотивована порушенням статей 4 2 , 4 3 , 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, неправильним застосуванням статей 1, 5, 6, 7, 27 Лісового кодексу України, статей 1, 2, 20, 50 Закону України "Про землеустрій". Прокурор вважає, що Рада не мала повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою та зазначає, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги рішення Господарського суду Київської області у справі № 9/257-08 та розділив спірну земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 на дві окремі, а тому помилково задовольнив вимоги лише щодо земельної ділянки яка знаходиться в кварталі АДРЕСА_1 Васильківського лісництва Державного підприємства "Київське лісове господарство". Також Прокурор вказує на те, що рішення Віто-Поштової сільської ради "Про землі запасу" від 19.06.2008 не свідчить про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки чи втрату статусу земель лісового фонду державної власності. Прокурор наголошує, що вимоги про визнання недійсними рішень та про витребування земельної ділянки у сукупності дають можливість для поновлення порушеного права, а тому вважає висновки апеляційного суду про обрання неналежного способу захисту порушених прав помилковими. Також прокурор вважає, що судами не надано оцінку його доводам, викладеним у позові, щодо обізнаності позивача про порушення його прав з 2016 року за відсутності повноважень щодо здійснення контролю у сфері земельних відносин.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить постанову у справі, як прийняту з дотриманням норм процесуального і матеріального права, залиши без змін, а скаргу - без задоволення, зазначаючи про пропуск позовної давності.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2008 у справі № 9/257-08 було припинено право користування ДП "Київське лісове господарство" земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП "Київський лісгосп" в кварталі АДРЕСА_1.

Тому відповідачем-1 оскаржуваним рішенням від 19.06.2008 було віднесено зазначені землі до земель запасу Віто-Поштової сільської ради на підставі пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем-1 від 19.06.2008) передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Спірним рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30.10.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 та передано їй у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,6 га, яка розташована в селі Віта-Поштова.

Після цього, управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення Віто-Поштової сільської ради, ОСОБА_5 28.01.2009 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,6 га кадастровий номер НОМЕР_1 серії НОМЕР_2, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010932900011.

В подальшому оскаржуваним рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30.07.2009 змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва готельно-ресторанного та торгівельного комплексу.

Після цього, 19.08.2009 управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_5 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,6 га кадастровий номер НОМЕР_1 серії НОМЕР_3, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010994700369.

Судами встановлено, що на час розгляду даного спору спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача-2, котрий придбав її ОСОБА_5, однак відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 26.08.2016, від 20.06.2017 та матеріалів лісовпорядкування 2003 року Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО "Київліс" ця земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_1 розташована у виділі АДРЕСА_1, а за даними лісовпорядкування 2014 року Васильківського лісництва ДП "Київський лісгосп" вказана земельна ділянка розташована у виділі АДРЕСА_1 Васильківського лісництва.

За інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 19.09.2016 та ДП "Київське лісове господарство" від 15.09.2016 судами встановлено, що земельна ділянка знаходиться в кварталі лісництва та щодо неї не надавалось погодження на вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП "Київське лісове господарство".

Так прокурор, звертаючись з даним позовом вказував на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення і ДП "Київське лісове господарство" погодження вилучення земель лісогосподарського призначення загальною площею 0,6 га в кварталі АДРЕСА_1 не надавало. Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 0,6 га в кварталі АДРЕСА_1 також не надавалось.

Однак з наведеними вище висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Частиною четвертою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно абзацу другого частини першої статті 2 ГПК України, у згаданій редакції, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Пунктом шостим статті 12 наведеного Кодексу, у вказаній редакції, встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Пунктом 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 10 частини другої статті 16 вказаного Кодексу передбачено, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Частини 2, 3 статті 78 Земельного кодексу України у редакції від 03.06.2008, чинній на час виникнення спірних правовідносин визначали, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч.2). Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч.3).

Абзац 1 частини 1 статті 116 цього ж Кодексу визначала, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 названого Кодексу).

Вирішуючи спір в частині визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради "Про землі запасу" від 19.06.2008 щодо віднесення земель кварталу АДРЕСА_1 до земель запасу Віто-Поштової сільської ради суди обох інстанцій не дослідили та не наведи у своїх рішеннях доказів про те, що ця спірна земельна ділянка належить до державної форми власності, отже не перевірили, чи уповноважений прокурор звертатися у суд з позовом у цій частині в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 310 частини 3 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017 підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 2 статті 300 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення у наведеній частині підлягають скасуванню, а справу належить у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того слід зазначити, що рішення відповідної особи, прийняте у сфері земельних відносин, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації відповідного рішення власника.

Суд касаційної інстанції зазначає, що питання доступу до суду та процедурні гарантії закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) суд наголошує, що право звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки, неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Разом з цим слід зазначити, що підставою даного позову у наведеній частині є незаконне набуттям у власність спірної земельної ділянки фізичною особою ОСОБА_5 на підставі спірного рішення, та, відповідно, незаконна зміна цій особі цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва готельно-ресторанного та торгівельного комплексу оскаржуваним рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30.07.2009, які прокурор просить визнати недійсними, та за наслідками такого визнання витребувати у відповідача-2 на користь держави в особі позивача земельну ділянку.

Отже вимоги про витребування земельної ділянки від відповідача-2 є похідними від вимог про визнання недійсними рішень від 30.10.2008, та щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, визнання недійними судом спірних рішень без витребування земельної ділянки від відповідача-2 не відновить прав заявника, і розгляд таких вимог окремо одна від одної у судах різних юрисдикцій ускладнить заявнику доступ до суду, а отже обмежить йому таке право та позбавить ефективного судового захисту.

Тому з метою належної реалізації прав заявника на доступ до суду та забезпечення ефективного судового захисту, враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини як джерело права, такі вимоги мають розглядатися в одному судовому провадженні як нерозривно пов'язані.

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1).

Згідно статті 48 цього Кодексу сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2).

За вказарих обставин спори, що виникають із земельних відносин, в яких, зокрема, беруть участь суб'єкти господарської діяльності, якщо предмет такого спору стосується прав чи обов'язків фізичних осіб, які не здійснюють у цих відносинах господарську діяльність як зареєстровані відповідно до закону підприємці, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №361/3009/16-ц (п.50), і суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав відступати від неї.

Отже, враховуючи наведене, спір у цій частині є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки з метою належної реалізації прав заявника на доступ до суду та забезпечення ефективного судового захисту, виходячи із волевиявлення заявника об'єднати такі вимоги в одне провадження, наведені вимоги мають розглядатися в одному судовому провадженні, і такі висновки не суперечать наведеним положенням статей 19 та 48 Цивільного процесуального кодексу України.

Подібна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 16.05.2018 у справі №911/4111/16, від 20.11.2018 у справі №911/44/17, постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №911/4062/16, від 13.06.2018 у справі №911/4112/16, від 04.10.2018 у справі № 911/43/17.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з правовими позиціями, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає правових підстав відступати від них.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства у наведеній частині.

За змістом пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для їх скасування та закриття провадження в цій справі у наведеній частині.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 313, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 у справі № 911/1037/17 скасувати повністю.

В частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради "Про землі запасу" від 19.06.2008 що віднесення земель кварталу АДРЕСА_1 до земель запасу Віто-Поштової сільської ради справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції

В іншій частині провадження у справі № 911/1037/17 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Берднік

І.В. Кушнір