Рішення

від 06.12.2018 по справі 925/803/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року Справа № 925/803/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - адвокат,

ОСОБА_2 - керівник,

від відповідача - представник не з'явився,

від третіх осіб:

від ОСОБА_3 сільської ради - ОСОБА_4 - сільський голова,

від ОСОБА_5 районної державної адміністрації Черкаської області -ОСОБА_6 - представник за довіреністю,

від товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» -представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 МТС» ,

с. Мошни, Черкаського району, Черкаської області

до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області,

м. Черкаси

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

ОСОБА_3 сільської ради, с. Мошни, Черкаського району,

Черкаської області;

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. ОСОБА_5 районної державної адміністрації Черкаської області,

м. Черкаси

2. товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» ,

с. Червона Слобода, Черкаського району, Черкаської області

про визнання угоди укладеною,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 МТС» до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 04 липня 2013 року в редакції викладеній позивачем.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 06 серпня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11 вересня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року відкладено підготовче засідання на 02 жовтня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02 жовтня 2018 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 сільську раду, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 районну державну адміністрацію Черкаської області та товариство з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» . Відкладено підготовче засідання на 10 год. 00 хв. 01 листопада 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 01 листопада 2018 року відкладено підготовче засідання на 07 листопада 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 07 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 00 хв. 06 грудня 2018 року.

В судове засідання відповідач та третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» не з'явилися.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника в іншому судовому засіданні.

Згідно ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Оскільки керівник Головного управління не був позбавлений можливості уповноважити іншого представника для участі в судовому засіданні, відповідне клопотання задоволенню не підлягає.

Крім того явка відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

В матеріалах справи міститься клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» про розгляд справи за відсутності його представника. Крім того у вказаному клопотанні товариство проти позовних вимог заперечувало. (а.с. 129).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначав, що позивачем було реалізовано своє переважне право на поновлення договору оренди землі шляхом звернення до відповідача з проектом додаткової угоди у визначений договором строк. Проте, оскільки не було погоджено між сторонами всіх істотних умов договору позивач втратив своє право.

Згідно ч. 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» договір також не може бути визнаний поновленим, так як в місячний строк орендодавцем було направлено відповідне заперечення.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічне положення викладене і в пункті 33 договору.

Враховуючи заперечення орендодавця Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області вважає, що договір який діяв до 04 липня 2018 року припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідачем було надано відповіді на всі звернення позивача.

Крім того, позивач просить поновити договір не на тих самих умовах, а із зміненими істотними умовами.

Згідно ч. 4 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Сторони не дійшли до згоди змінити умови договору оренди на бажаних позивачу умовах згідно запропонованого ним проекту додаткової угоди.

Положення Закону України «Про оренду землі» не можуть бути примусом для власника земельної ділянки і передбачають право, а не обов'язок на переукладання договору оренди, враховуючи при цьому положення ст. 6, ч. 3 ст. 203, ст. 316, 317, 319, 321, 651 ЦК України щодо свободи договору, укладення його при наявності вільного волевиявлення особи; непорушності права власності та здійснення цього права власником відповідно до закону на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору.

У зв'язку з чим, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами викладеними відповідачем у відзиві, оскільки реалізовуючи своє переважне право на продовження договору оренди, позивач керувався положеннями ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» .

Також позивач вказував, що 09 лютого 2018 року було отримано відповідь відповідача від 25 січня 2018 року, якою позивачу було відмовлено у поновленні договору оренди на новий строк.

Відповідно до поштових відміток на конверті, вищевказану відповідь було направлено позивачу 07 лютого 2018 року, тобто через 41 день після отримання повідомлення про намір орендарем використати своє переважне право на продовження договору оренди.

З наведеного вбачається порушення відповідачем встановлених спеціальним Законом строків. Такі дії відповідача позивач розцінює як «мовчазну згоду» .

У запереченні на відповідь на відзив відповідач не погоджується з викладеними позивачем твердженнями у відповіді на відзив.

З наданих суду письмових пояснень ОСОБА_5 районної державної адміністрації Черкаської області вбачається, що третя особа не погоджується з вимогами позивача та зазначає, що станом на час розгляду справи в суді спірні земельні ділянки (як не витребувані земельні паї) на підставі чинного розпорядження Райдержадміністрації від 20 липня 2018 року передані в оренду третій особі - товариству з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» .

В судовому засіданні, яке відбулося 06 грудня 2018 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/803/18.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб - ОСОБА_3 сільської ради, ОСОБА_5 районної державної адміністрації Черкаської області, дослідивши докази, суд вважає, що в позові слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 04 липня 2013 року між ОСОБА_5 районною державною адміністрацією (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 МТС» (орендар) було укладено договір оренди землі.

Відповідно до п. 1. вищевказаного договору орендодавець на підставі розпорядження ОСОБА_5 районної державної адміністрації від 13 липня 2011 року №179 зобов'язався надати, а орендар - прийняти в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 МТС» , яка знаходиться в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради, за межами населеного пункту.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 174,2987 га, з них: 46,2499 га - рілля, 44,1990 га - пасовища, 83,8498 га - сіножаті (п. 2. договору).

Згідно п. 8. строк дії договору оренди становить 5 років.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (п. 39 договору).

Договір зареєстрований в Реєстраційній службі Черкаського районного управління юстиції Черкаської області, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 19 липня 2013 року за №1720842; 1724273 (а.с.24).

Проте, відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а статтею 126 цього Кодексу встановлюється порядок оформлення речових прав на земельну ділянку відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

16 березня 2010 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року №1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» , яким статті 18 та 20 Закону України «Про оренду землі» виключено, а статтю 6 доповнено частиною 5, згідно з якою право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1878-VI встановлено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація, зокрема договорів оренди земельних ділянок, проводиться територіальними органами земельних ресурсів. 09 грудня 2011 року дію вказаної норми продовжено до 01 січня 2013 року.

За змістом статті 2 Закону України № 1952-IV (у редакції Закону України № 1878-VI) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав (частини 3, 4 статті 3 Закону України № 1952-IV).

При цьому судом враховано аналогічні правові висновки щодо застосування положень вказаних норм права, які викладено в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року справа №925/1381/16.

З державного реєстру речових прав вбачається, що запис до реєстру було внесено 04 липня 2013 року (а.с.18).

Отже, договір оренди діяв до 04 липня 2018 року.

Невід'ємними частинами договору є:

- план або схема земельної ділянки;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлення земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

-план встановлення меж земельної ділянки;

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

-витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної

ділянки;

- розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку (п.39 договору).

Судом встановлено, що в оренду було передано земельні ділянки з кадастровими номерами: 7124985000:02:004:0046 та 7124985000:02:004:0047.

Законом України від 06 вересня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» , який набрав чинності 01 січня 2013 року ст. 122 Земельного кодексу України викладено в новій редакції, зокрема внесено зміни до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України згідно якої центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Підпунктом 6 1 п. 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №445 визначено, що Держземагенство України передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб, у даному випадку у Черкаській області - Головне управління Держземагенства в Черкаській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2015 року №5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1, реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Наказом комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України від 29 квітня 2015 року №3 Головне управління Держземагенства у Черкаській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Частиною першою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі» .

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об'єктом оренди є земельна ділянка.

За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно п. 8. договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі» .

Так, у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім того, стаття 764 ЦК України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

26 грудня 2017 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк на умовах визначених у додатковій угоді. До вказаного повідомлення було додано проект додаткової угоди (а.с. 29-30).

Позивач стверджував, що вищевказане повідомлення було отримано відповідачем 28 грудня 2017 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення цінного листа.

Натомість відповідач зазначав, що даний лист було ним отримано 02 січня 2018 року вх. №32-33/0/1-18.

Тобто, позивач своєчасно (не пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії договору) повідомив орендодавця про намір скористатися своїм переважним правом на продовження договору оренди землі.

З проекту додаткової угоди вбачається, що позивач запропонував змінити п.2.1 договору, а саме: договір укладено на

---

років. Після закінчення строку договору орендар, у разі належного виконання обов'язків відповідно до умов договору, має переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар зобов'язаний повідомити орендодавця про намір поновити договір оренди земельної ділянки за два місяця (але не пізніше ніж за місяць) до спливу строку договору оренди, додавши до листа-повідомлення проект додаткової угоди. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору є істотною умовою договору.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Тобто орендар запропонував змінити умови щодо строку повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди земельної ділянки, а саме - за два місяця до закінчення строку дії договору, а не за 180 днів як було раніше.

Разом з тим, орендар взагалі не вказав в проекті договору такої істотної умови договору як строк його дії.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» ).

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» , не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді» .

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» , необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України «Про оренду землі» , і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі» . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25 лютого 2015 року у справі №6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» , не пов'язані одна з іншою.

25 січня 2018 року відповідач надав відповідь за №308//0/95-18 на повідомлення позивача від 14 грудня 2017 року в якій відмовив позивачу у поновленні договору оренди землі на новий строк.

У даному листі відповідач вказав, що у проекті додаткової угоди не зазначено жодних істотних умов договору, зокрема, терміну на який позивач має намір поновити договір оренди, нормативна грошова оцінка земельних ділянок та розмір орендної плати.

Також відповідач вказував, що в поданих на розгляд до Головного управління документа відсутні:

- рішення районної ради про затвердження технічної документації

нормативної оцінки земельних ділянок;

- витяг з нормативної грошової оцінки земельних ділянок;

- довідка про відсутність заборгованості по орендній платі;

- витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки;

- відповідним чином завірені копії договору оренди та додаткових угод до

нього (за наявності);

- агрохімічний паспорт земельних ділянок (відповідно до постанови

Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди землі» від 03 березня 2004 року за №220, із змінами від 22 листопада 2007 року за №890).

З копії документів, що знаходяться в матеріалах справи вбачається, що дану відмову було направлено позивачу 07 лютого 2018 року (а.с.31 на звороті).

В подальшому позивач листом від 31 травня 2018 року повторно звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди строком на 25 років, долучивши також і проект відповідної додаткової угоди (а.с. 32-33).

Судом враховано, що повторне звернення позивача відбулося з порушенням п. 8. договору, оскільки було направлено менше ніж за 180 днів до закінчення строку дії договору.

22 червня 2018 року відповідачем було надано відповідь, в якій було вказано про непогодження запропонованих умов, серед яких строк та розмір орендної плати.

Також 05 липня 2018 року (тобто на наступний день після закінчення строку дії договору) відповідачем було направлено позивачу лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, з актами приймання-передачі земельних ділянок.

Вказаний лист-повідомлення було отримано позивачем 11 липня 2018 року, про що свідчить відповідна відмітка (а.с.39).

Законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах , а не автоматична пролонгація на попередніх умовах .

Натомість, судом встановлено, що відповідач направив позивачу відповідь з порушенням місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві також підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» .

Поведінку орендодавця в даному випадку не можна вважати добросовісною.

Разом з тим, орендар в строки встановлені в договорі також не виразив своєї волі та не вказав в проекті додаткової угоди на який саме строк бажає взяти в оренду землю.

Отже, судом встановлено, що сторони фактично не дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, зокрема, строку дії договору на сім років, чи на двадцять п'ять років.

Тобто не узгодили нових істотних умов.

Натомість в позові позивач просить суд поновити договір оренди землі на сім років, а не на п'ять.

Тобто на інших умовах, ніж ті, які були встановлені в договорі оренди землі.

Проте, із позовом про укладення додаткової угоди на нових істотних умовах з підстав передбачених ч.ч.1-5 Закону України «Про оренду землі» позивач мав право звертатися до суду лише у разі їх узгодження між сторонами.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, ч. 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк, які були передбачені договором.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що розпорядженням ОСОБА_5 районної державної адміністрації Черкаської області «Про передачу в оренду земельних ділянок» від 20 липня 2018 року №301 передано товариству з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки (паї) площами 130,0997га з кадастровим номером 7124985000:02:004:0046 та 44,1990га з кадастровим номером 7124985000:02:004:0047 в оренду до моменту отримання їх власниками (спадкоємцями) документів на право власності на земельні ділянки але не більше як на 20 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адмінмежах ОСОБА_3 сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 27 липня 2018 року зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» право оренди земельних ділянок з кадастровим номером 7124985000:02:004:0046 та з кадастровим номером 7124985000:02:004:0047.

27 липня 2018 року між райдержадміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» було укладено договір оренди земельних ділянок, які були предметом договору від 04 липня 2013 року.

Тобто на момент розгляду справи в суді підтверджується факт використання земельних ділянок площами 130,0997 га з кадастровим номером 7124985000:02:004:0046 та 44,1990 га з кадастровим номером 7124985000:02:004:0047 іншою особою, що в свою чергу унеможливлює одночасне використання землі позивачем після закінчення строку дії його договору оренди.

При цьому суд виходить із презумпції дійсності договору оренди землі із третьою особою, оскільки в силу ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

ОСОБА_5 районна державна адміністрація Черкаської області зазначала, що земельні ділянки, які передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» включені до державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» серії ЧР 17-10 від 09 жовтня 1995 року, який на сьогоднішній день не скасовано, а право колективної власності не припинено.

Правомірність укладання договору оренди землі між ОСОБА_5 районною державною адміністрацією Черкаської області та товариством з обмеженою відповідальністю «Сафарі ЛТД» не є предметом розгляду даного спору.

Водночас, суд вважає, що в даному випадку суд не може вирішити питання про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною за наявності чинного та дійсного договору оренди тієї самої землі з іншою особою. При цьому позивач не заявляв в суді вимог про визнання недійсним договору оренди землі, що укладений між третіми особами.

Наведене вище є самостійною підставою для відмови у позові.

Окремо суд вважає за необхідне також вказати, що відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Проте, позивачем додано до позовної заяви лише ксерокопії документів, які всупереч чинному процесуальному законодавству взагалі ніким не засвідчені, а тому не можуть вважатися належними письмовими доказами в розумінні ст. 91 ГПК України.

Разом з тим, відповідач під час розгляду даної справи не заперечував сам факт звернення орендаря з листами - пропозиціями про поновлення договору оренди землі на новий строк та направлення останнім саме таких документів, незасвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, а тому в силу положень ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню.

З огляду на все вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 04 липня 2013 року в редакції позивача, зокрема, про поновлення договору оренди землі на сім років задоволенню не підлягають, оскільки це суперечить ст. 33 Закону України «Про оренду землі» .

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 14 грудня 2018 року.

Суддя А.В.Васянович