Рішення

від 03.02.2010 по справі 2-220/10

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

                                                                                      2 – 220/2010

  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

?3” лютого  2010 року                      Кіровський районний суд м. Донецька у складі:

 судді Ларіної Н.О.,

при секретарі Мінченкової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства „Жилсервис № 5” про поновлення на роботі, стягнення  заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання незаконними наказів про накладання дисциплінарного стягнення, моральної шкоди та інше, третя особа - ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И В:

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов’язаного з потребою обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити у повному обсязі.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із позовними вимогами про скасування наказів № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року.

Позовні вимоги  ОСОБА_1 до приватного підприємства «Жилсервис - 5» про скасування наказів № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року - задовольнити, визнати незаконними, та скасувати накази № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року в частині оголошення догани ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді електричного монтера 4 розряду приватного підприємства «Жилсервис - 5», з окладом згідно штатного розкладу з якої він звільнений згідно наказу № 44 – к від 18 серпня 2009 року.

Стягнути з приватного підприємства «Жилсервис - 5» (ЄДРПОУ 35886605 р/р 26007106049980 у філії «Донецького РУ» ОА «Банк «Фінанси та Кредит» , МФО 335816) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі  7630 грн.  20 коп. за винятком сум обов’язкових платежів; моральну шкоду у розмірі 3000 грн., а всього  10630 (десять тисяч шістсот тридцять)  грн. 20  коп.

Стягнути з приватного підприємства «Жилсервис - 5» на користь держави державне мито у розмірі  76 грн. 30 коп., та 8 грн. 50 коп., а всього 84 (вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Стягнути з приватного підприємства «Жилсервис - 5» витрати на інформаційний збір 30 грн. 00 коп.

Рішення у частині поновлення на роботі та сплати середнього заробітку за один місяць у розмірі 1400 грн. 00 коп.  підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 296 ЦПК України.

Суддя                                                                                          Н.О. Ларіна

                                                                                                                              2 – 220/2010

  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

„03” лютого  2010 року                      Кіровський районний суд м. Донецька у складі:

 судді Ларіної Н.О.,

при секретарі Мінченкової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства „Жилсервис № 5” про поновлення на роботі, стягнення  заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання незаконними наказів про накладання дисциплінарного стягнення, моральної шкоди та інше, третя особа - ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду 01 вересня 2009 року з позовом до ПП „Жилсервис № 5” про поновлення на роботі, стягнення  заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, зазначивши у позові, що 01 червня 2008 року ОСОБА_1 прийнятий  за переводом із КП ЖЄК – 5 Кіровського району м. Донецька на роботу з 02 червня 2008 року електричним монтером 4 розряду з окладом відповідно до штатного розкладу. 18 серпня 2009 року звільнений відповідно до п. 3 п.4 ст. 40 КЗпП України за наказом № 44 – к від 18 серпня 2009 року. Звільнення вважає незаконним, оскільки  діюче законодавство не передбачає звільнення за двома підставами  одночасно. Так у наказі про звільнення відповідач зазначив  п. 3 п. 4 ст. 40 КЗпП України, за п. 3 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільненим за провину на роботі, який стався після дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин трудових обов’язків, але ж до позивача не застосовувались ніякі  дисциплінарні стягнення. За  п. 4 ст. 40 КЗпП України він звільнений у звязку із прогулом, але в зазначену дату 17 серпня 2009 року він з дозволу майстра відвозив документи по трудовому спору  до примірювальної комісії відділення національної служби  „Посредничество и премерение” у Донецькій області.

У позові зазначено, що звільняючи  за двома різними підставами відповідач не витребував від позивача письмові пояснення, на зсідання профсоюзного комітету, яке призначено було на 18 серпня 2009 року позивача ніхто не запрошував, у звязку із чим порушені його трудові права, та спричинена моральна шкода. Позивач відзначив у заяві, що він пропрацював на різних підприємствах понад 20 років, та  отримав подяки за добросовісний труд, а у звязку із незаконним звільненням він зараз вважається порушником трудової дисципліни, у звязку із таким записом він не зможе знайти собі нову роботу, почались сварки у його родині, що спричиняє душевні хвилювання, які позивач оцінює у 3000 грн.

01 грудня  2009 року позивач уточнив позовні вимоги, в уточненнях до позовних вимог позивач зазначив, що у процесі судового слухання справи представником відповідача суду буди надані накази № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року „про застосування догани”. У порушення ст. 149 КЗпП України у позивача власником не відібрано письмові пояснення, з наказами позивача не ознайомлювали, засідання профкому не проводили. З вищенаведеного позивач  просив суд відновити строк на оскарження наказів, визнати накази  № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року, поновити на роботі, зобов’язати відповідача відшкодувати суму вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду, в залі суду вручити позивачу довідку про роботу.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав, просив суд поновити його на роботі, поновити строк на оскарження наказів № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року, відшкодувати суму заробітної плати за вимушений прогул розміром за вирахуванням суду, та моральну шкоду у розмірі 3000 грн. Позивач пояснив, що 17 серпня 2009 року він та ОСОБА_3  з дозволу диспетчера поїхали о 9 год. 15 хв. до погоджувальної комісії з питань врегулювання трудового спору, та повернулись об 11 годині, тобто вони були відсутні з дозволу адміністрації та менше ніж три години на робочому місці.

Додатково позивач суду пояснив, що у звязку із звільненням він втратив заробіток тому в нього взагалі весь час відсутні гроші на проживання, які він позичає у товаришів, до того ж він на всіх підприємствах був відомий як хороший працівник, а у звязку із незаконним звільненням він почувається ніяково, переживає.

Представник ОСОБА_1 у судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав, додатково суду пояснив, що вважає звільнення незаконним, оскільки практика трудового законодавства не дозволяє звільнення за двома статтями; до того ж накази про оголошення догани видані без додержання вимог законодавства, позивач не попереджений про такі накази; на засідання профкому з питань звільнення позивача не запрошували.

Представник ПП «Жилсервис - 5» у судове засідання з’явився, проти позовних вимог заперечив, додатково суду пояснив, що звільнення позивача відбулось у відповідності із законодавством, позивач порушував трудову дисципліну, не знаходився на роботі

Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про дату слухання справи повідомлений належним чином, до суду надав заяву з клопотанням про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 19 т. 1).

Суд, заслухав пояснення сторін, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти які не оспорюються сторонами, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 741148 –приватне підприємство „Жилсервис № 5” зареєстрований 08 травня 2008 року як юридична особа   (а.с.  12-13 т. 2). За статутом ПП „Жилсервис № 5” засноване з метою здійснення виробничо – господарської та іншої діяльності, спрямовано на забезпечення прискореного формування товарного ринку і ліквідацію дефіциту товарів та послуг на засадах самоокупаємості та повного госпрозрахунку, а також отримання максимального прибутку  (а.с. 35-43 т. 1).

Відповідно до письмових доказів, наданих сторонами, встановлено, що позивач прийнятий на роботу 01 червня 2008 року за переводом із КП ЖЄК – 5 Кіровського району м. Донецька на роботу з 02 червня 2008 року електричним монтером 4 розряду з окладом відповідно до штатного розкладу (а.с. 30 т. 1).

18 серпня 2009 року позивач звільнений відповідно до п. 3 п.4 ст. 40 КЗпП України  за систематичне порушення трудової дисципліни за наказом № 44 – к від 18 серпня 2009 року (а.с. 31). Трудову книжку позивач отримав 26 серпня 2009 року (а.с. 34 т. 1).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду у справах про звільнення – в місячний строк  з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки , таким чином судом встановлено, що позивач звернувся до суду у відповідності до строків, зазначених у ст. 233 КЗпП України.

У відповідності з п. 1 «Перехідних положень» Конституції України трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду КТС, п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суд не вправі відмовити особі в прийняття позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянути в передбаченому законом досудовому порядку.

За п. 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення .

За п. 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу  (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин .

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 22 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати в чому конкретно проявилось порушення , що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання  трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержаний власником аб о уповноваженим органом підприємства передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень , зокрема чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалась ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 23 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами  працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення  за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовими обов’язками або правилами внутрішнього розпорядку.

У обґрунтування вимог правомірності звільнення за п. 3 статті 40 КЗпП України представником відповідача суду надані наступні письмові докази: копії наказу №  98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року про оголошення позивачу догани за  порушення трудової дисципліни  (а.с. 49 т. 1), акти від 16 - 17 червня  2009 року  про відмову позивача від виконання нарядів майстра ремонтної групи  (а.с. 47 – 56, 58 – 59 т.1). За зазначеними письмовими доказами представник відповідача пояснив наступне, що головним інженером та іншими складений акт от  11 – 13, 16-17 червня 2009 року, та наявна доповідна головного інженера про той факт, що працівники поточного ремонту (у тому числі і позивач) відмовились від виконання нарада майстра ремонтної групи та головного інженера, тому 16 червня 2009 року виданий наказ за порушення трудової дисципліни оголошено догану працівникам у тому числі і позивачу, відповідно до актів від 16 червня 2009 року вищевказані робітники та позивач  відмовились від пояснень з цього приводу  та від підписів в наказі №  98 – ОС від 16  червня 2009 року.  До того ж за поясненням представника позивача 16 червня 2009 року позивач, відмовившись від виконання наряду майстра, висловив образливі слова головному бухгалтеру, у звязку з актом був винесений наказ № 100-ок від 17 червня 2009 року  (а.с. 54-56 т. 1).

Позивач та його представник заперечили наявність вищевказаних відповідачем наказів, зазначивши, що позивача ніколи не притягували до дисциплінарної відповідальності, про наявність таких наказів дізнались лише коли представник відповідача надав копії наказів та інші документи до суду, з цих підстав позивач уточнив позовні вимоги та просив суд поновити строк на оскарження вищевказаних наказів.

Відповідно до ст.  148 КЗпП України дисциплінарне стягнення  застосовується власником, або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше  одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення  працівника від роботи у звязку  з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст.  149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушення трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одно дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним  шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.  

Перевіривши доводи позивача його представника, заслухавши думку представника відповідача  суд визнає причини пропуску строку на оскарження наказів поважними, та такими, що підлягають поновленню. З пояснень сторін, даних у судовому засіданні встановлено, що при притягненні позивача до дисциплінарного стягнення, згідно наказів № 98 – ос, та № 100 – ос відповідачем не дотриманий звичайний порядок, представником відповідача суду не доведені факти про наявність проступків, зазначених у вищевказаних наказах, та що відповідач зажадав від працівника - позивача пояснення, а позивач їх відмовився від пояснень ані за порушенням 16 червня 2009 року, та порушенням трудової дисципліни 18 серпня 2009 року,  що підтверджується поясненням свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Так, свідок  ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що 17 серпня 2009 року він та позивач за погодженням з майстром ОСОБА_8 в усному порядку поїхали з роботи до примірювальної комісії відділення національної служби  „Посредничество и премерение” у Донецькій області приблизно о 09 годині 15 хв. та повернулись на роботу о 11 годині 30 хвилин, про що повідомили диспетчера, оскільки майстра на робочому місті не було та прийнялись кожен до своїх професійних обов’язків. Заперечив про зібрання профкому з питань звільнення позивача.

Так, свідок  ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що на час роботи позивача вона працювала диспетчером. 17 серпня 2009 року підтвердила, що позивач знаходився у нарядної при видачі наряду, приблизно о 9 годині позивач повідомив її, що він та ОСОБА_3 за усним дозволом майстра ОСОБА_8  їдуть у справах трудового колективу. Повернулись вони приблизно до 12 години, вона як диспетчер видала заявку наряд, які позивачем були виконані до 19 години у повному обсязі. Свідок заперечила проти пояснень відповідача, що були факти невиконання робіт за заявками у червні 2009 року трудовим колективом, тільки було незадоволення трудового колективу з питань невиплати заробітної плати, але ж всі заявки у її зміну робочими виконувались. Свідок заперечила про проведення профсоюзних зборів з питань звільнення позивача. Свідок заперечила наявність фактів, що позивач погрожував, чи образливо висловлювався на адміністрацію, взагалі пояснила, що бухгалтер знаходиться у окремому приміщенні, іншої будівлі не у тому приміщенні де видаються „наряди на виконання робіт” позивачу та іншим робочим. Свідок висловила думку, що вона не знає, чому був складений акт майстром про відсутність позивача на роботі, хоча їй відомо про той факт, що позивач поїхав за справами трудового колективу з усного погодження майстра.

Так, свідок  ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала 18 серпня 2009 року на зміні оператором. Свідок підтвердила, що позивач працював 18 серпня 2009 року весь день, о 13 годині надійшла заявка по вул. Петровського на виконання якої пішов позивач, з виконання завдання позивач повернувся о 16 годині 45 хв., його очікувала майстер ОСОБА_9, яка запропонувала позивачу піти до директора. Після повернення від директора позивач пояснив, що його звільнено. Свідок підтвердила, що позивач не відмовлявся  від виконання обов’язків, прогулів не допускав , суперечок та образ до адміністрації не допускав, працював сумлінно. Свідок підтвердила, що існує заборгованість за три місяці по заробітній платі, але ж всі працюють.

Так, свідок  ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що понад три місяці відповідач допустив не сплачення заробітної плати, тому трудовий колектив був незадоволений говорили адміністрації, що розпочнуть не виконувати обов’язки, оскільки не платять заробітну плату, але ж обов’язки виконували весь час. Свідок пояснив, що позивач працював весь час, прогулів не допускав , суперечок та образ до адміністрації не допускав, працював сумлінно. Свідок пояснив, що не знав про проведення профсоюзних зборів за якими розглядали питання про звільнення позивача.

Пояснення свідка ОСОБА_7 суд до уваги не сприймає, оскільки такі пояснення, що позивач становився до усіх неповажливо, був зачинщиком невиконання трудових обов’язків, що позивач її ображав, не підтверджуються поясненням інших свідків, до того ж свідок не пояснила суду, чому вона як головний бухгалтер знаходилась не своєму робочому місті, а у нарядній (взагалі іншій будівлі) при наданні нарядів майстром ОСОБА_8, та роздавала поради майстру з питань складання актів.

Представником відповідача не доведено суду, стосовно застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, чи враховувалась ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 24 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 статті 40  КЗпП України суд повинен виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом  робочого дня без поважних причин  (наприклад, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим органом  днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи тощо).

У обґрунтування вимог правомірності звільнення за п. 4 статті 40 КЗпП  України представником відповідача суду надані наступні письмові докази:  доповідна та акт від 18 серпня 2009 року про відсутність позивача на робочому місці та невиконання трудових обов’язків, а саме відмовився від самостійного виконання робіт підвищеною обережністю  (а.с. 57, 60, 58, 59 т. 1).  За зазначеними письмовими доказами представник відповідача пояснив наступне, що позивач був відсутній на робочому місці 17 серпня 2009 року понад три години, до того ж 18 червня 2009 року відмовився один йти на роботу по виконанню замови ремонту щитової.  

У судовому засіданні з пояснень позивача та пояснень свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 встановлено, що позивач 17 серпня 2009 року з ОСОБА_3В поїхали о 9 годині 15 хв. з дозволу майстра , та попередили диспетчера про такий дозвіл майстра до примірювальної комісії відділення національної служби  „Посредничество и премерение” у Донецькій області приблизно, та повернулись на роботу о 11 годині 30 хвилин, про що повідомили диспетчера, оскільки майстра на робочому місті не було та за поясненням свідка ОСОБА_4 (які не спростовані у судовому засіданні) позивач працював до 19 години до повного виконання обов’язків. Так за поясненням свідка ОСОБА_5 18 серпня 2009 року позивач не допускав не виконання трудових обов’язків з ранку до кінця робочого часу виконав всі заявки стосовно його трудових обов’язків.

З пояснень свідків, допитаних у судовому зсіданні встановлено, що відповідачем порушений  порядок розгляду подання роботодавця про звільнення працівника на засіданні профсоюзного комітету, оскільки такий дозвіл був надан з порушенням діючого законодавства за відсутністю позивача у перший же день (а.с. 61, 62). Суд не сприймає, як доказ копію повідомлення про виклик позивача до профсоюзного комітету  на 18 серпня 2009 року на 13 годину 00 хв., та  акт від 18 серпня 2009 року про відмову позивача від підпису, оскільки за діючим законодавством  у разі неявки у призначений час за сідання профсоюзного комітету повинно бути  перепризначено у встановлений законом строк з повідомлення робітника, що не виконано.

У зв’язку із вищенаведеним суд вважає за необхідне скасувати вищезазначені накази №  98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року про оголошення позивачу догани за  порушення трудової дисципліни, з вищенаведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав  за ч. 3,4 ст. 40 КЗпП України  для звільнення позивача, у звязку з чим позивач підлягає поновленню на роботі на посаді електричного монтера 4 розряду приватного підприємства «Жилсервис - 5» з окладом згідно штатного розкладу, з якої його звільнено згідно наказу № 44 – к від 18 серпня 2009 року.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення а іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній  роботі органом, яки розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Відповідно до ч. 3 п. 2  Постанови КМ України № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов’язана відповідна виплата.

Згідно довідки № б/н від 03 лютого 2010 року, виданої ПП «Жилсервис № 5», заробітна платі за липень 2009 року складала 1580, 10 грн. за серпень 2009 року 1444, 50 (а.с. 7 т.2).

Відповідно до п. 8 Постанови КМ України № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року нарахування виплат, що обчислюється із середній заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин). Середньоденні (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьованих протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих днів (годин).

Посадовий оклад ОСОБА_1 за липень 2009 року становив 1580 грн. 10 коп. за серпень 2009 року 671 грн. 64 коп., кількість відпрацьованих годин за ці два місяці становить 278 годин, а саме за липень 2009 року – 184 робочих години, та за серпень  2009 року – 94 робочих години.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин) – п. 8  Постанови КМ України № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року.

Середньоденна заробітна плата дорівнює 8, 10 грн. ((1580. 10 + 671, 64) грн. : 278 робочих годин = 8,10).

Виходячи з того, що  позивач звільнений 18 серпня 2009 року, тобто на момент постановлення рішення вимушений прогул позивачем складає 942 години ( 66+176+176+168+183+151+22) – середня годинна заробітна плата за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2009 року по 03 лютого 2010 року  дорівнює  7630, 20 (8, 10 грн./ годину х 942 годин = 7630, 20) грн.

Таким чином виплаті позивачу підлягає 7630, 20 грн. - сума, яка підлягає стягненню з відповідача за весь термін вимушеного прогулу сторони не оспорювали, висловили думку, що покладаються на розсуд суду.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про поновлення на роботі, та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, а саме поновити позивача на посаді електричного монтера 4 розряду , відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України  стягнути заробітну плату за термін вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП України  відшкодування власником або уповноваженим  ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не майнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяної позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми,  істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин у справі, характер моральних страждань позивача і наслідків, що настали.

Оскільки у судовому засіданні встановлено, позивач був звільнений без законних  підстав тобто був незаконно   позбавлений права на працю , отримання заробітної плати  для задоволення своїх побутових потреб тобто втратив нормальні життєві зв’язки, та був вимушений позичати гроші для проживання, їжі та інше, тобто докладати додаткових зусиль  для організації свого життя, що у звязку із незаконністю звільнення потягло моральні страждання позивача.

За таких обставин, враховуючи характер спричиненої позивачу відповідачем моральної шкоди пов’язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, інтенсивність і тривалість цих страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках і наслідків, що настали вважає необхідним стягнути з ПП «Жилсервис - 5» у відшкодування моральної шкоди 3000 грн. 00 коп. на користь позивача.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави державне мито у розмірі 76 грн. 30 коп. (7630 грн. 20 коп. х 1% : 100% = 76 грн. 30 коп.), та 8 грн. 50 коп.; та витрати на ІТЗ у розмірі 30 грн. на відповідний рахунок.

 Керуючись ст. ст. 233; ч.ч. 1-2, 5 ст.  235; 237-1 КЗпП України, ч. 3 п. 2, п.п. 3, 4, 8 Постанови КМ України № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року, п. 6, 8, 9, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не майнової) шкоди», ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити у повному обсязі.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із позовними вимогами про скасування наказів № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року.

Позовні вимоги  ОСОБА_1 до приватного підприємства «Жилсервис - 5» про скасування наказів № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року - задовольнити, визнати незаконними, та скасувати накази № 98 – ОС від 16  червня 2009 року, та № 100 – ОС від 17 червня 2009 року в частині оголошення догани ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді електричного монтера 4 розряду приватного підприємства «Жилсервис - 5», з окладом згідно штатного розкладу з якої він звільнений згідно наказу № 44 – к від 18 серпня 2009 року.

Стягнути з приватного підприємства «Жилсервис - 5» (ЄДРПОУ 35886605 р/р 26007106049980 у філії «Донецького РУ» ОА «Банк «Фінанси та Кредит» , МФО 335816) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі  7630 грн.  20 коп. за винятком сум обов’язкових платежів; моральну шкоду у розмірі 3000 грн., а всього  10630 (десять тисяч шістсот тридцять)  грн. 20  коп.

Стягнути з приватного підприємства «Жилсервис - 5» на користь держави державне мито у розмірі  76 грн. 30 коп., та 8 грн. 50 коп., а всього 84 (вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Стягнути з приватного підприємства «Жилсервис - 5» витрати на інформаційний збір 30 грн. 00 коп.

Рішення у частині поновлення на роботі та сплати середнього заробітку за один місяць у розмірі 1400 грн. 00 коп.  підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 296 ЦПК України.

Суддя                                                                                          Н.О. Ларіна

.