Рішення

від 14.12.2018 по справі 826/11111/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2018 року № 826/11111/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю Хомер Україна

про застосування адміністративного арешту,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Хомер Україна , в якому просить суд прийняти рішення, яким застосувати адміністративний арешт коштів на рахунках ТОВ Хомер Україна (код 41630472).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки на підставі наказу позивача. Відповідно статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. З цих підстав, позивач вважає, що наявні підстави для застосування арешту на кошти позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач до суду подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог зазначивши, що застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого відповідно до пункту 94.2 статті 94 ПКУ, але позивач звернувся до суду з позовом про арешт коштів на рахунках відповідача, коли арешт майна, з підстав, що обумовили звернення до суду, припинено.

Разом з тим, відповідач зазначив, що органи ДФС взагалі не наділені за законом правом звертатися до суду для застосування арешту коштів на рахунках у випадку недопущення до перевірки.

Також відповідачем були подані клопотання про закриття провадження.

Так, відповідач на підставі частини першої та пункту 2 частини третьої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України просить суд закрити провадження у справі. В обґрунтування вказаних клопотань посилається на те, що дана категорія справи підлягає розгляду за правилами статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, а не в порядку спрощеного позовного провадження та те, що строк звернення до суду з даною заявою є спеціальним, відповідно до статті 283 вказаного Кодексу.

Суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається матеріалів адміністративної справи та підтверджується інформацією наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у червні 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю Хомер Україна .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2018 року повернуто Головному управлінню Державної фіскальної служби у м. Києві заяву про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю Хомер Україна . Вказана ухвала набрала законної сили 13 липня 2018 року.

18 липня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва в загальному порядку з даним позовом.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що строк звернення з даним позовом до суду розпочався 12 червня 2018 року, як вже зазначено судом, 18 липня 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Частиною другою статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до частини п'ятою статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України передбачене право органів доходів і зборів на звернення до суду з вимогами визначеними в частині першій статті 283 цього Кодексу в загальному порядку.

Таким чином, позов в загальному порядку подається до суду в межах строку звернення до суду встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом в строк та в порядку визначеними Кодексом адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

23 березня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до відповідача із запитом №12307/10/26-15-14-05-03 про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень).

У вказаному запиті зазначено, що ГУ ДФС у м. Києві виявлено факти, що свідчать про недостовірність визначення ТОВ Хомер Україна даних податкового кредиту, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ, по взаємовідносинами з ТОВ Бріон Груп та з ТОВ Айс Пром .

У зв'язку з чим відповідачу необхідно обов'язково надати до ГУ ДФС у м. Києві засвідченні підписом посадової особи ТОВ Хомер України та скріплені печаткою (за наявності), копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) із ТОВ Бріон Груп (код ЄДРПОУ 40269983) за грудень 2017 року та з ТОВ Айс Пром (код ЄДРПОУ 41329697) за січень 2018 року (а.с.7-8).

23 квітня 2018 року на вказаний запит ТОВ Хомер України листом №01/04-23 повідомила ГУ ДФС у м. Києві про відмову у задоволенні вимог запиту від 23 березня 2018 року №12307/10/26-15-14-05-03, у зв'язку з тим, що вказаний запит складено з порушенням вимог закону, неналежно оформлено, а також через те, що немає законної підстави для надіслання такого запиту (а.с.5-6).

Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11 червня 2018 року №9784, відповідно до статті 78 Податкового кодексу України, призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Хомер України (код ЄДРПОУ 41630472) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Бріон Груп (код ЄДРПОУ 40269983) за грудень 2017 року та з ТОВ Айс Пром (код ЄДРПОУ 41329697) за січень 2018 року (а.с.12).

12 червня 2018 року посадовими особам позивача було здійснено вихід за адресою ТОВ Хомер Україна з метою вручення копії наказу від 11 червня 2018 року №9784 та ознайомлення з направленням від 12 червня 2018 року №979/26-15-14-04-05 про проведення перевірки (а.с.11), водночас представником за дорученням ТОВ Хомер Україна Назарцем Д.А. (а.с.10), повідомлено про не допуск посадової особи ГУ ДФС у м. Києві про що складено акт відмови від допуску до перевірки ТОВ Хомер Україна (а.с.15).

У зв'язку з недопуском працівників податкового обліку до проведення перевірки, позивач звернувся до суду з вимогою про застосування арешту коштів на рахунках ТОВ Хомер Україна .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Судом встановлено, що відповідач відмовився надати пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу від 23 березня 2018 року №12307/10/26-15-14-05-03, у зв'язку з чим позивачем було винесено наказ на проведення документальної позапланової перевірки.

Також, судом встановлено, що відповідачем не допущено посадових осіб до проведення документальної позапланової перевірки, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Підпунктом 20.1.33 пунктом 20.1. статті 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Податковим кодексом України визначено особливий порядок накладення адміністративного арешту на кошти на рахунку платника податків.

Згідно із пунктом 94.4. статті 94 Податкового кодексу України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 94.6.2 пункту 94.6. статті 94 Податкового кодексу України Застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Пунктом 7.1. Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 грудня 2011 року №1398, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 січня 2012 року за 9/20322, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Згідно з пунктом 7.3. вказаного Порядку, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Таким чином, реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків.

У цьому разі рішення керівника податкового органу або його заступника не приймається.

Відповідно до пункту 94.1. статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Суд зазначає, що арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу).

Разом з тим, підстави його застосування, що визначені п. 94.2. ст. 94 Податкового кодексу України, є загальними як для керівника податкового органу так і для суду.

Так, згідно із пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;

платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 грудня 2011 року №1398, відповідно до п.3.1. якого арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з вищезазначених обставин.

Чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 цього ж Кодексу здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

При цьому, підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Враховуючи положення статті 94 Податкового кодексу України, що визначає вимоги для арешту коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, яка відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

При цьому, арешт із підстав, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом проте доказів про прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків суду не надано. Крім того, податковим органом не надано належних і допустимих доказів того, що у платника податків обліковується податковий борг.

Також, суд зазначає, що у податкового органу окрім застосування арешту коштів та майна відповідача має інші важелі погашення податкового боргу, наприклад, стягнення податкового боргу в судовому порядку у разі його наявності, переведення платником податків прав вимоги дебіторської заборгованості.

Доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна.

Наведене є достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова