Постанова

від 07.12.2018 по справі 905/74/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/74/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство "Луч",

відповідач - Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради,

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області,

Донецька обласна державна адміністрація в особі Департаменту розвитку базових галузей промисловості,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради,

на рішення господарського суду Донецької області

від 26.04.2018

у складі судді: Курило Г.Є.,

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 17.07.2018

у складі колегії суддів: Зубченко І.В. (головуючий), Стойки О.В., Черноти Л.Ф.,

у справі за позовом

Приватного підприємства "Луч",

до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області,

Донецька обласна державна адміністрація в особі Департаменту розвитку базових галузей промисловості,

про стягнення 717 209, 70 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Луч" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про стягнення заборгованості з компенсаційних виплат вартості наданих послуг з пільгового перевезення громадян автомобільним транспортом за січень - березень 2016 року у розмірі 717 209, 70 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 905/74/18, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з компенсаційних виплат у розмірі 717 209, 70 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що послуги з перевезення категорій громадян на пільгових умовах позивачем надавались на виконання імперативних законодавчих приписів; розмір компенсаційних виплат є доведеним; відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2018 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 905/74/18, Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування на відшкодування пільг окремим категоріям громадян.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/74/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2018, касаційну скаргу залишено без руху у відповідності з положенням ст. 290 Господарського процесуального кодексу України, надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради 25.09.2018 на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 17.09.2018 здано до відділення зв'язку для направлення до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Згідно з ч. 4 ст. 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду від 12.10.2018 задоволено клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк. Прийнято касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради на рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 905/74/18 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Витребувано з господарського суду Донецької області та Донецького апеляційного господарського суду матеріали справи № 905/74/18. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06.11.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2018 відхилено заяву Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про зупинення виконання рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2018 у справі № 905/74/18.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи при цьому, що в місцевому господарському суді в присутності представників сторін досліджувались акти звіряння суми щодо компенсації виплат за пільговий проїзд за всі спірні періоди. Також позивач вказує, що рішення суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду в аналогічних справах № 904/4671/17, № 904/4666/17.

Виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області у відзиві на касаційну скаргу підтримав її вимоги та зазначив, що до справи не було залучено Лиманську міську раду Донецької області та те, що позивач з 01.01.2016 не здійснював пільгове перевезення громадян.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.11.2012 між Виконавчим комітетом Краснолиманської міської ради (замовник) та Приватним підприємством "Луч" (перевізник) укладений договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом № 284, відповідно до умов якого замовник надає перевізникові право на перевезення пасажирів, а перевізник забезпечує якісне та безпечне перевезення пасажирів на умовах, передбачених цим договором, на автобусних маршрутах загального користування: № 01 сполученням "Красний Лиман АС - Зелений Клин" в звичайному режимі згідно з графіком (додаток 1).

Пунктом 1.2, 1.3 сторони узгодили повноваження щодо відшкодування витрат перевізнику по перевезенню пасажирів, які мають право на пільговий проїзд, делегувати Управлінню праці та соціального захисту населення міської ради. Види перевезень пільгової категорії населення здійснювати згідно діючого законодавства (відповідно до додатків, що є невід'ємною частиною даного договору).

За умовами п.2.3.7 перевізник, зокрема, зобов'язаний безперешкодно здійснювати перевезення громадян, що мають право на безкоштовний і пільговий проїзд у даному виді транспорту відповідно до чинного законодавства і рішення виконавчого комітету міської ради.

Договір набирає чинності з 27.11.2012 та діє до 27.11.2017 (п.8.1).

Також судами встановлено, що 06.09.2013 між Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації (організатор) та Приватним підприємством "Луч" (перевізник) укладений договір на перевезення пасажирів № 1150-56/13, відповідно до умов якого організатор надає перевізникові право на перевезення пасажирів на приміських та міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах, а перевізник забезпечує якісне та безпечне перевезення пасажирів на умовах, передбачених цим договором, на автобусних маршрутах загального користування в режимі звичайному сполученням.

Відповідно до п. 2.3.7 перевізник, зокрема, зобов'язаний забезпечити безкоштовний проїзд відповідних пільгових категорій громадян згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 2.4.3, 2.4.4 сторони узгодили, що перевізник має право, зокрема: укладати договір на компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян з головним розпорядником коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення - управлінням праці та соціального захисту населення міста (району) області за погодженням з відповідною райдержадміністрацією, виконкомом місцевої ради; отримувати від головного розпорядника коштів відповідного бюджету міста (району) області компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян в межах видатків, затверджених у відповідних місцевих бюджетах на зазначені цілі, у порядку, визначеному чинним законодавством.

Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками договору обома сторонами та діє протягом п'яти років з 06.09.2013.

Приватне підприємство "Луч" звернулось до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради з претензією № 16/3 від 07.11.2016 про сплату 717 209, 70 грн., на що отримав відповідь (№ 05/22-541 від 03.11.2016) про відмову у задоволенні зазначеної претензії.

Позивач повторно звернувся до відповідача з претензією № 18/1 від 03.01.2018 про сплату 717 209, 70 грн., яка залишена без відповіді.

Відповідно до положень ст. 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про автомобільний транспорт" цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт").

За змістом ст. 31 цього Закону відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються, у тому числі, розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ст. 42 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Згідно з положеннями частин 1, 2, 4 ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

За змістом ч. 2 ст. 29 цього Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини 1 статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст. 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок).

Згідно з п. 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Суди встановили, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у місті Лиман є Управління праці та соціального захисту населення Лиманської міської ради, а відшкодування витрат, понесених внаслідок перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

З огляду на наведені норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити із позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

При цьому, право позивача на отримання компенсації вартості послуг перевезення міським автомобільним транспортом, наданих пасажирам - пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема, послуг із перевезення таких категорій громадян, що, у свою чергу, спростовує доводи касаційної скарги про зворотне.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, та в більшій мірі дублюють доводи апеляційної скарги, яким надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що судами попередніх інстанцій було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради та залишення рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2018 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 905/74/18 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 905/74/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков