Постанова

від 10.12.2018 по справі 2-2065/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 2-2065/10

провадження № 61-31801св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А.С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г.І.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк ,

відповідачі - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 квітня 2010 року у складі судді Прокудіної Н.Г. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Хвостика С.Г., Левченко Т.Г. Криворотенка В.І.,

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2009 року Відкрите акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк (далі - ПАТ ВіЕйБі Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 04 липня 2008 року ВАТ ВіЕйБі Банк та ОСОБА_5 уклали кредитний договір №194 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 16 950,00 грн зі сплатою процентів за ставкою 24% річних за час фактичного користування кредитом, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом і виконати свої зобов'язання згідно з даним договором в повному обсязі.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитом між банком, позичальником та гр. ОСОБА_6 04 липня 2008 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_5 кредитних зобов'язань у повному обсязі.

З грудня 2008 року позичальник не здійснював платежів за кредитним договором. Поручитель також відмовляється виконати своє зобов'язання щодо погашення забезпеченої порукою заборгованості ОСОБА_5

За кожен випадок порушення або неналежного виконання умов кредитного договору передбачено відповідальність позичальника у вигляді штрафу у розмірі 5% від суми наданих кредитних коштів (пункт 4.2 кредитного договору), а за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну або часткову сплату процентів - штраф у розмірі 25% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів (пункт 4.3 кредитного договору).

Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань банк має право припинити кредитування позичальника, а останній зобов'язаний достроково повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Станом на 24 грудня 2009 року у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 22 712,92 грн, а саме: кредит - 15 952,31 грн, відсотки - 4 387,61 грн, комісія за РО - 2 373,00 грн, які позивач і просить стягнути солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 квітня 2010 року позов ПАТ ВіЕйБі Банк задоволено. Стягнуто з відповідачів у солідарному порядку 22 712,92 грн заборгованості за кредитним договором, повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення по 60 грн з кожного, та повернення судового збору по 113,56 грн з кожного.

Рішення мотивоване тим, що позивач надав відповідачу кредит, який в свою чергу зобов'язаний сплачувати проценти та частину кредитної заборгованості щомісяця у встановлений строк, а у разі невиконання своїх зобов'язань згідно з умовами договору - сплачує банку штраф у розмірі 5% від суми кредиту, 25 % від суми неповерненого кредиту та несплачених процентів, строк сплати яких настав. У порушення умов договору відповідач не сплачує належні до сплати кошти у встановлені строки, тому утворилась заборгованість у сумі 22 712, 92 грн. З урахуванням цих обставин, суд стягнув з відповідачів на користь позивача 22 712,92 грн заборгованості за кредитним договором №194 від 04 липня 2008 року солідарно, витрати на інформаційно-технічне забезпечення по 60 грн з кожного.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь банку кредитну заборгованість у розмірі 15 119,72 грн, що складається з 12 983,01 грн заборгованості за кредитом та 2 136,71 грн заборгованості за процентами. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк кредитну заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 220,20 грн, що складається з 2 969,30 грн заборгованості за кредитом та 2 250,90 грн заборгованості за процентами. У задоволенні позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 2 373,00 грн відмовлено. У частині стягнення судових витрат рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно визначився щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом.

З висновками суду першої інстанції в частині стягнення комісії за користування кредитом та стягнення всієї суми кредитної заборгованості солідарно з обох відповідачів апеляційний суд не погодився з таких підстав.

У період з липня 2008 року по 04 вересня 2008 року ОСОБА_5 сплачувала кредитні кошти згідно з графіком, а починаючи з 05 вересня 2008 року по 04 листопада 2008 року платежі вносилися не в строк, визначений договором, а 10 листопада 2008 року відповідач сплатила останній платіж за відсотками лише у розмірі 300,00 грн та надалі перестала взагалі вносити кредитні платежі. Листом від 12 вересня 2008 року банк повідомляв ОСОБА_5 про наявність простроченої заборгованості станом на 12 вересня 2008 року у розмірі 664,00 грн.

24 грудня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з 05 листопада 2008 року до дня звернення до суду. Договірні зобов'язання між сторонами фактично мали існувати до 04 липня 2011 року, позов пред'явлено до суду до закінчення строку виконання кредитних зобов'язань.

Встановивши, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_5 сплатила 10 листопада 2008 року, при цьому платіж здійснено не у повному розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що починаючи з 05 листопада 2008 року несплачена заборгованість вважається простроченою. Тому банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з 05 листопада 2008 року) пред'явити вимоги до поручителя. Оскільки вимоги до поручителя, відповідно до матеріалів справи, банк пред'явив лише у вказаній справі, порука щодо платежів, які нараховані до 04 червня 2009 року, є припиненою. Стягнувши 5 220,20 грн кредитної заборгованості лише із ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з обох відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню кредитна заборгованість у розмірі 15 119,72 грн.

У липні 2017 року адвокат Танчик О.М. звернувся до суду з касаційною скаргою в інтересах ОСОБА_6 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій з урахуванням уточнення до касаційної скарги, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції - в частині задоволення позову до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

06 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у вказаній справі за цією касаційною скаргою та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року до закінчення розгляду касаційної скарги.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при ухваленні судових рішень судами не встановлено фактичні обставини справи, зокрема, не встановлено факт та дату отримання ОСОБА_5 кредитних коштів, їх суму, не досліджені первинні документи, а надані докази, що містяться в матеріалах справи є неналежними. Судами не з'ясовано на які потреби видано кредит та чи є він споживчим, а отже, які права та обов'язки виникли між сторонами при укладенні та виконанні умов зазначеного кредитного договору. Зокрема, суди не врахували, що кредит видавався на поточні потреби, тобто є споживчим. До споживчих кредитів необхідно застосовувати норми частини десятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , яка встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №569/1648/14ц. Для вирішення питання про правомірність вимог банку про дострокове повернення кредиту суд не врахував, що боржник вважається належно повідомленим про дострокове повернення кредиту та розірвання кредитного договору в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16. Станом на дату звернення позивача до суду з позовом, вимоги про дострокове повернення кредитних коштів банк до боржника чи поручителя не направляв та не вручав під розписку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 04 липня 2008 року банк та позичальник ОСОБА_5 уклали кредитний договір №194, за умовами якого остання отримала кредит на поточні потреби у сумі 16 950,00 грн строком до 04 липня 2011 року, зі сплатою 24% процентів річних за користування кредитом (а.с. 8-15).

Відповідно до пункту 2.4.1 кредитного договору позичальник зобов'язався щомісячно до дати, встановленої в графіку, поповнювати свій рахунок у валюті кредиту шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням у сумах, не менших сум чергового погашення відповідної частини кредиту та процентів, встановлених в графіку, а також сплати коштів за обслуговування кредиту відповідно до пункту 1.4.1 договору.

Пунктом 1.4.1 кредитного договору передбачено, що за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата у вигляді комісії за обслуговування кредиту в розмірі 169,50 грн.

Відповідно до пункту 2.1.1.2 кредитного договору позичальнику у Сумській філії ВАТ ВіЕйБі Банк відкривається поточний рахунок у гривні НОМЕР_1.

Згідно з графіком погашення кредитної заборгованості за кредитом і відсотками, що є невід'ємною частиною договору, щомісячний платіж у розмірі 665,00 грн вноситься позичальником у строк до 04 числа кожного місяця (а.с. 16).

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним договором, 04 липня 2008 року між банком, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель ОСОБА_6 солідарно відповідає перед кредитором за виконання боржником умов кредитного договору.

Згідно з пунктом 2.1. договору поруки поручитель зобов'язується у разі невиконання та/або порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитором погасити протягом десяти днів з моменту отримання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме: погасити основну суму кредиту; погасити суму процентів згідно з кредитним договором; погасити суми штрафів, пені, комісій, збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет застави, та інші платежі, згідно з кредитним договором.

Порука припиняється на підставах та у порядку, що передбачений чинним законодавством та цим договором (пункт 3.3. договору поруки).

У період з липня 2008 року по 04 вересня 2008 року ОСОБА_5 сплачувала кредитні кошти згідно з графіком, а починаючи з 05 вересня 2008 року по 04 листопада 2008 року платежі вносилися не в строк, визначений договором. 10 листопада 2008 року відповідач сплатила відсотки лише у розмірі 300,00 грн. Надалі сплачувати кредит, відсотки та комісію ОСОБА_5 перестала.

Листом від 12 вересня 2008 року банк повідомляв ОСОБА_5 про наявність простроченої заборгованості станом на 12 вересня 2008 року у розмірі 664,00 грн.

За період з 05 листопада 2008 року по 24 грудня 2009 року (день звернення позивача до суду) заборгованість складала 22 712,92 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно.

Верховний Суд з висновками, викладеними у рішенні суду апеляційної інстанції, погоджується і відхиляє доводи касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу .

З листопада 2008 року ОСОБА_5 перестала сплачувати щомісячні платежі за кредитним договором, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що банк правомірно скористався своїм правом вимагати дострокового повернення кредиту та процентів, встановлених договором.

Відповідно до частини статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України, у редакції чинній на час виникнення правовідносин та звернення позивача до суду, передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Верховний Суд бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі №758/6863/14-ц, відповідно до якого у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Позичальник, за умовами кредитного договору, зобов'язався погашати заборгованість за кредитом щомісячними платежами до 04 числа кожного місяця, тобто періодичними платежами, тому у разі неналежного виконання боржником таких своїх зобов'язань, строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_5 сплатила 10 листопада 2008 року не у повному розмірі, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що з 05 листопада 2008 року несплачена заборгованість вважається простроченою; з часу прострочення сплати заборгованості, відповідно до статті 261 ЦК України, починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом.

Банк мав право протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з 05 листопада 2008 року) пред'явити вимоги до поручителя. У разі пред'явлення таких вимог пізніше ніж шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що стосовно нарахованих платежів до 04 червня 2009 року порука є припиненою, тому з обох відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню кредитна заборгованість у сумі заборгованості за кредитом у розмірі 12 983,01 грн та заборгованості за процентами у розмірі 2 136,71 грн, яка утворилась за період з 05 червня 2009 року по 24 грудня 2009 року; заборгованість за кредитом у розмірі 2 969,30 грн та 2 250,90 грн - заборгованість за процентами підлягає стягненню лише з позичальника - ОСОБА_5

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факт отримання ОСОБА_5 коштів за кредитним договором та їх суму є безпідставними, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини встановлені. Зокрема, суд апеляційної інстанції з цього приводу зазначив, що на підтвердження своїх вимог позивач надав заявку позичальника на отримання кредиту, кредитний договір, договір поруки, графік погашення заборгованості, які підписані сторонами та завірені посадовою особою банку. Дійсність підписів відповідачів на договорах не спростовується. Факт зарахування коштів на номер кредитного рахунку НОМЕР_1, який зазначений у кредитному договорі, підтверджується меморіальним ордером, призначення якого надання кредиту ОСОБА_5 згідно з кредитним договором №194 від 07 липня 2008 року (а.с. 22). Крім того, позичальник ОСОБА_5 сплачувала кредитні кошти згідно з графіком, судові рішення не оскаржувала.

Суд касаційної інстанції, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядає справу за встановленими обставинами і не має права встановлювати нові обставини, надавати оцінку доказам у справі.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закон України Про захист прав споживачів , у редакції чинній станом на час звернення позивача до суду, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди не врахували встановлений частиною десятою статті 11 Закон України Про захист прав споживачів спеціальний порядок дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом, Верховний Суд відхиляє з тих підстав, що цією нормою права встановлено порядок стягнення заборгованості за споживчим кредитом з позичальника. Проте позичальник судові рішення не оскаржувала, а поручитель несе відповідальність відповідно до статей 553-559 ЦК України та договору поруки. Відповідним доводам суд апеляційної інстанції надав правову оцінку.

Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 14 вересня 2016 року у справі №569/1648/14-ц, від 30 листопада 2016 року у справі №308/22362/13-ц, є безпідставними з таких підстав.

У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №308/22362/13-ц вирішувалось питання неоднакового застосування, зокрема, частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів разом із статтею 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті та статтями 38, 39 Закону України Про іпотеку , а в касаційній скарзі у цій справі ОСОБА_6 зазначає про неправильне застосування частини десятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів . Тобто правовідносини у справі №308/22362/13-ц і справі, яка переглядається, не є аналогічними.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №569/1648/14-ц, вирішуючи питання щодо неоднакового застосування судами положень частини десятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , Верховним Судом України зазначено, що установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів та встановити, на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Проте, спір у цій справі по суті вирішений не був, і Верховним Судом України висновків стосовно застосування положень зазначеної норми права у вказаній постанові не викладено.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено вимоги частини першої статті 225 ЦПК України 2004 року та не враховано роз'яснень, викладених у листі Верховного Суду України від 01 травня 2007 року Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах , оскільки ухвалу про заочний розгляд справи не було постановлено окремим процесуальним документом, є безпідставними. Частиною першою статті 225 ЦПК України 2004 року не встановлено вимоги щодо форми прийняття такої ухвали, а листом, на який посилається ОСОБА_6, передбачено, що така ухвала може бути оформлена як окремим процесуальним документом відповідно до частини першої статті 210 ЦПК України 2004 року, так і протокольно, відповідно до вимог частини другої зазначеної статті. З журналу судового засідання від 14 квітня 2010 року випливає, що суд першої інстанції постановив протокольну ухвалу про заочний розгляд справи.

Крім того, Верховним Судом не встановлено таких порушень цивільного процесуального закону, які, відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року виконання рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року зупинено до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 квітня 2010 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А.С. Олійник

В.О.Кузнєцов

Г.І.Усик