Постанова

від 13.12.2018 по справі 918/309/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року Справа № 918/309/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - приватного підприємства "Авто-Оранти" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.09.2018 р. у справі № 918/309/18 (суддя Церковна Н.Ф., повний текст рішення складено 09.10.2018 р.)

за позовом приватного підприємства "Автотехнологія" (м. Рівне)

до приватного підприємства "Авто-Оранти" (м. Рівне)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Городище)

про визнання недійсним договору дарування

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_5; Щербяк Ю.В., адвокат;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Автотехнологія" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до приватного підприємства "Авто-Оранти" про визнання недійсним договору дарування від 17.08.2017р. № 17-08/2017 та акту приймання-передачі від 17.08.2017р. до договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір та акт приймання-передачі підписані із боку позивача не уповноваженою особою, що є підставою для визнання вказаного договору та акту приймання-передачі недійсними на підставах ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.09.2018 р. у справі №918/309/18 позов задоволено частково; визнано недійсним договір дарування №17-08/2017 від 17.08.2017р., укладений між приватним підприємством "Автотехнологія" та приватним підприємством "Авто-Оранта"; в задоволенні позову про визнання недійним акту приймання-передачі до договору дарування №17-08/2017 від 17.08.2017р. відмовлено; здійснено розподіл судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що договір дарування від 17.08.2017р. №17-08/2017 було вчинено без належного волевиявлення позивача, особою, яка не мала повноважень щодо вчинення даного правочину, тому даний договір підлягає визнанню недійсним. Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що оскільки визнання недійсним акту приймання-передачі від 17.08.2017р. не призведе до поновлення порушеного права позивача, не є ефективним способом захисту, тому що даний акт є внутрішньою документацією і підтверджує наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову, та є доказом у справі, але не має характеру самостійної (окремої) позовної вимоги, відмовив в задоволенні позову про визнання його недійсним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство "Авто-Оранти" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування №17-08/2017 від 17.08.2017р.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що оспорюваний договір дарування суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Скаржник зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б могли викликати сумнів у достовірності наданих третьою особою пояснень щодо оформлення спірного договору (автентичності підписів сторін договору, тощо), а третьою особою було надано докази, з яких чітко вбачається підтвердження відповідних повноважень на підписання договору дарування зі сторони позивача, тому в даному випадку відсутні обставини, з наявністю яких законодавство пов'язує недійсність правочину, у зв'язку з чим апелянт переконаний у помилковості визнання судом оспорюваного договору дарування недійсним.

Скаржник звертає увагу суду, що довідка від 18.06.2018р., довідка від 04.07.2018р., звітність позивача, табелі обліку робочого часу не можуть бути допустимими і належними доказами в розумінні ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України. Вищеперераховані докази також спростовуються показами свідка ОСОБА_4, яка працювала бухгалтером у позивача, яка ніби то помилково здійснила нарахування заробітної плати третій особі.

Окрім того, скаржник вважає висновки експерта №1.1-114-18 від 23.05.2018р. та №9126 від 03.08.2018р. також неналежними доказами, а посилання позивача на вказані висновки, з якими погодився суд першої інстанції щодо порушення прав позивача внаслідок укладення з відповідачем оспорюваного договору дарування у спірних правовідносинах є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 13.12.2018 р. об 11:00 год.

Позивач своїм правом, передбаченим ст. 263 ГПК України не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Приватне підприємство "Авто-Оранти" подало до суду клопотання (вх. №9271/18 від 12.12.2018 р.), в якому просить суд визнати причини неявки представника в судове засідання поважними та відкласти розгляд апеляційної скарги у зв'язку із його участю в іншому судовому засіданні.

Представники позивача заперечили проти відкладення розгляду справи , пояснили, що юридична особа може мати не одного представника,який би з"явився в судове засідання,в т.ч. керівник відповідача ОСОБА_1

Розглянувши в судовому засіданні 13.13.2018 р. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною 2 статті 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (ч. 11 ст. 270 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, заявником клопотання не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без його участі, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, представником відповідача не надано суду доказів в підтвердження обставин, наведених у клопотанні про відкладення розгляду справи (про те,що він приймає участь в іншому судовому засіданні ),в суді першої інстанції приймала участь керівник відповідача , беручи до уваги строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначений ч. 1 ст. 273 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 13.12.2018 р. представники позивача заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа (її представник) в судове засідання 13.12.2018 р. не з`явилася, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, відповідно до п. 1.1. статуту ПП "Автотехнологія", затвердженого рішенням засновника від 14.02.2011р. №001/11 (т. 1, а.с. 9-14), приватне підприємство засноване громадянином України ОСОБА_5, який одночасно перебуває на посаді директора позивача, що підтверджується відповідними відомостями, відображеними у інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а.с. 38-39).

17.08.2017р. між приватним підприємством "Автотехнологія", в особі виконуючого обов'язки директора ОСОБА_1, яка діє на підставі наказу №21-К від 14.08.2017р. та довіреності від 14.08.2017р. (дарувальник), з однієї сторони та приватним підприємством "Авто-Оранти", в особі директора ОСОБА_1, яка діє на підставі статуту (обдарований) укладений договір дарування № 17-08/2017 (т. 1, а.с. 19).

Відповідно до п. 1.1. договору дарувальник безоплатно передає обдарованому конструкторську технологічну документацію по акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 2.1. договору кожна сторона зобов'язується виконувати належним чином обов'язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні її обов'язків.

В силу п. 3.1 договору перехід права власності на документацію від дарувальника до обдарованого відбувається в момент укладення цього договору.

За змістом п. п. 6.1, 6.2 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1 цього договору, та закінчується днем, коли сторонами остаточно будуть виконані всі зобов'язання за даним договором.

Договір підписаний зі сторони ПП "Автотехнологія" та зі сторони ПП "Авто-Оранти" ОСОБА_1 та скріплений печатками вищезазначених юридичних осіб.

На виконання умов договору дарування від 17.08.2017р. № 17-08/2017, сторонами договору складено акт приймання-передачі від 17.08.2017р. за яким позивач передав, а відповідач прийняв конструкторську технологічну документацію та іншу документацію (оригінали) (т. 1, а.с. 20-37).

Даний акт приймання-передачі підписаний зі сторони ПП "Автотехнологія" та зі сторони ПП "Авто-Оранти" ОСОБА_1 та скріплений печатками вищезазначених юридичних осіб.

В матеріалах справи міститься копія наказу №21-К від 14.08.2017 р. за підписом директора ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5, згідно якого він покладає на ОСОБА_1, заступника директора, виконання обов'язків директора ПП "Автотехнологія" на період перебування його у щорічній відпустці з 15.08.2017 р. по 08.09.2017 р. (т. 1, а.с. 98).

Також в матеріалах справи міститься копія довіреності від 14.08.2017 р., видана ОСОБА_5, як директором ПП "Автотехнологія", якою він уповноважує ОСОБА_1, зокрема, підписувати та укладати різного роду договори та договори на продаж майна підприємства (т. 1, а.с. 99).

Відповідачем надано до суду індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1, які подавалися позивачем до органів Пенсійного фонду, з яких, зокрема, вбачається, що у серпні-вересні 2017р. вона перебувала у трудових відносинах з ПП "Автотехнологія" та отримувала заробітну плату (т. 1, а.с. 101-103).

Відповідно до звітності "звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів", яка прийнята органами Пенсійного фонду, ОСОБА_5 протягом серпня 2017 року перебував на роботі та виконував свої посадові обов'язки (т. 1, а.с. 86-89)

Згідно відомостей табелю обліку робочого часу ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 протягом серпня 2017 року перебував на роботі (т. 1. а.с. 90-91).

Відповідно до довідки ПП "Автотехнологія" ОСОБА_1 у серпні-вересні 2017р. на підприємстві позивача взагалі не працювала (т. 1, а.с. 85), а наказ № 21-К від 14.08.2017р. позивачем не приймався та не був у встановленому порядку зареєстрований у журналі реєстрації наказів позивача (т. 1, а.с. 84).

В матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява свідка ОСОБА_4 від 13.07.2018р. №1278, в якій вона зазначає, що з 03.06.2015р. по 29.09.2017р. вона обіймала посаду бухгалтера в ПП "Автотехнологія". В липні 2017р. до неї звернулася ОСОБА_1 та повідомила, що вона оформлена на підприємстві позивача заступником директора, на підтвердження чого пообіцяла надати відповідні документи. Водночас, будь-яких наказів, зокрема, від 14.08.2017р. № 21-к, про прийняття ОСОБА_1 на роботу до ПП "Автотехнологія" ОСОБА_4 не бачила, про внесення змін до штатного розпису та введення посади заступника директора вказаного підприємства їй відомо не було, жодних вказівок від директора позивача ОСОБА_5 з вказаного приводу вона не отримувала. Разом з тим, у серпні 2017р. ОСОБА_4, не маючи відповідно наказу директора ПП "Автотехнологія" про прийняття на роботу ОСОБА_1, помилково здійснила нарахування їй заробітної плати, однак не відобразила це у початковому звіті. Водночас, вказана помилка була усунута шляхом подання до органів Пенсійного фонду України скасовуючого звіту за серпень 2017р. Нарахування заробітної плати для ОСОБА_1 та виплати до Пенсійного фонду здійснено ОСОБА_4 без будь-якої правової підстави за вказівкою самої ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 115)

Висновком експерта Незалежного інституту судових експертиз від 03.08.2018р. №1926 щодо проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_5 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5, електрографічні зображення яких містяться у графі "директор ПП "Автотехнологія" в електрофотокопії наказу директора ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 за № 21-К "Про відбування директора у щорічну відпустку та покладання обов'язків" від 14.08.2017р.; "директор" в електрофотокопії довіреності від імені директора ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_5 від 14.08.2017р., виконані не ОСОБА_5, а іншою особою, з ретельним наслідуванням якомусь справжньому підпису ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 171-174).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору дарування від 17.08.2017р. № 17-08/2017 та акту приймання-передачі від 17.08.2017р. до договору, оскільки вони укладені (підписані) з перевищенням повноважень (без належних повноважень) з боку представника ПП " Автотехнологія".

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Підстави недійсності правочину, визначені у ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним (ч. 3 ст. 719 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 246 ЦК України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Як встановлено апеляційним судом, відповідно до п. 1.1. статуту позивача, затвердженого рішенням засновника від 14.02.2011р. №001/11, засновником підприємства є ОСОБА_5, який одночасно являється і директором підприємства, що узгоджується з п. 3.5. статуту.

Так, п. 3.6 статуту позивача передбачено, що директор підприємства укладає без довіреності від імені підприємства угоди і забезпечує їх виконання; в межах своїх повноважень видає розпорядження, накази, довіреності. Директор від імені підприємства діє без довіреності.

Матеріалами справи підтверджується, що договір дарування від 17.08.2017р. №17-08/2017 підписаний зі сторони позивача в.о. директора ОСОБА_1, яка діяла, в момент його підписання, на підставі виданих (підписаних) директором ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 наказу №21-К від 14.08.2017р. та довіреності від 14.08.2017р.

Разом з тим, директор ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 заперечує факт видання (підписання) наказу №21-К від 14.08.2017р. та довіреності від 14.08.2017р.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору суду необхідно встановити наявність або відсутність повноважень у особи, яка підписала договір дарування від 17.08.2017р. № 17-08/2017 та акта приймання-передачі від 17.08.2017р. зі сторони позивача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Згідно ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як встановлено висновком експерта Незалежного інституту судових експертиз від 03.08.2018р. №1926, який виконаний за заявою ОСОБА_5 підписи від імені ОСОБА_5, електрографічні зображення яких містяться у графі "директор ПП "Автотехнологія" в електрофотокопії наказу директора ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 за № 21-К "Про відбування директора у щорічну відпустку та покладання обов'язків" від 14.08.2017р.; "директор" в електрофотокопії довіреності від імені директора ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_5 від 14.08.2017р., виконані не ОСОБА_5, а іншою особою, з ретельним наслідуванням якомусь справжньому підпису ОСОБА_5

Таким чином, висновок експерта від 03.08.2018р. №1926 підтверджує те, що директор ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 не підписував наказ №21-К від 14.08.2017р. та довіреність від 14.08.2017р., якими би уповноважував ОСОБА_1 на виконання повноважень в.о. директора підприємства, та, в тому числі, надаючи право на укладення спірного договору.

Оцінюючи даний висновок експерта, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що він складений експертом першого класу, який має вищу юридичну освіту, кваліфікацію експерта за спеціальністю "Дослідження почерку та підпису" та досвід експертної роботи, а також був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, тому він приймається судом як належний доказ у справі в розумінні статей 73, 76, 98 ГПК України.

Отже, оскільки договір дарування від 17.08.2017р. № 17-08/2017, укладений ОСОБА_1 від імені позивача за відсутності необхідного обсягу повноважень на його укладення, оскільки наказ та довіреність на підставі яких він укладався, не видавалися позивачем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази наступного схвалення спірного договору дарування позивачем, тому він не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов'язки останнього, в силу ст. 241 ЦК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що відповідно до звітності "звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів", яка прийнята органами Пенсійного фонду, директор ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 протягом серпня 2017 року перебував на роботі та виконував посадові обов'язки. Згідно відомостей табелю обліку робочого часу ПП "Автотехнологія" ОСОБА_5 протягом серпня 2017 року перебував на роботі.

Таким чином, фактичними обставинами справи та доказами у ній підтверджується те, що в період укладення спірного договору ОСОБА_5 виконував обов'язки директора ПП "Автотехнологія", тому саме він, згідно положень статуту, є особою, яка наділена повноваженнями діяти від імені підприємства.

Також, суд приймає до уваги, що в матеріалах справи міститься витяг з кримінального провадження №12017180010000606, яке відкрито за заявою ОСОБА_5 на підставі ч. 1 ст. 358 КК України щодо підроблення документів, заволодіння печатками та первинними документами ПП "Автотехнологія".

Окрім того, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи відповідача, що на час укладення спірного правочину ОСОБА_1 працювала на підприємстві позивача та мала необхідний обсяг повноважень для укладення цієї угоди, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу - ОСОБА_1, які подавалися позивачем до органів Пенсійного фонду, з яких, зокрема, вбачається, що у серпні-вересні 2017 року вона перебувала у трудових відносинах з ПП "Автотехнологія" та отримувала заробітну плату, оскільки вказані докази у встановленому законом порядку не підтверджують факту наявності у ОСОБА_1 повноважень на підписання від імені позивача спірного договору.

При цьому, надаючи оцінку даним обставинам, суд приймає до уваги нотаріально засвідчену заяву свідка ОСОБА_4 від 13.07.2018р. № 1278, в якій вона зазначає, що з 03.06.2015р. по 29.09.2017р. вона обіймала посаду бухгалтера в ПП "Автотехнологія". В липні 2017р. до неї звернулася ОСОБА_1 та повідомила, що вона оформлена на підприємстві позивача заступником директора, на підтвердження чого пообіцяла надати відповідні документи. Водночас, будь-яких наказів, зокрема, від 14.08.2017р. №21-к, про прийняття її на роботу ОСОБА_4 не бачила, про внесення змін до штатного розпису та введення посади заступника директора вказаного підприємства їй відомо не було, жодних вказівок від директора позивача ОСОБА_5 з вказаного приводу вона не отримувала. Разом з тим, у серпні 2017р. ОСОБА_4, не маючи відповідно наказу директора ПП "Автотехнологія" про прийняття на роботу ОСОБА_1, помилково здійснила нарахування їй заробітної плати, однак не відобразила це у початковому звіті. Водночас, вказана помилка була усунута шляхом подання до органів Пенсійного фонду України скасовуючого звіту за серпень 2017р. Нарахування заробітної плати для ОСОБА_1 та виплати до Пенсійного фонду здійснено ОСОБА_4 без будь-якої правової підстави за вказівкою самої ОСОБА_1

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявна в матеріалах справи копія витягу з трудової книжки ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 104), в якій вказано, що вона з 01.08.2017р. по 08.09.2017р. працювала на підприємстві позивача на посаді заступника директора також не може бути прийнята судом в якості достовірного та допустимого доказу, з огляду на наявність відкритого кримінального провадження за фактом підроблення документів, заволодіння печатками та первинними документами позивача, та оскільки дані записи у трудовій книжці були здійснені особисто самою ОСОБА_1

Суд апеляційної інстанції також критично оцінює письмові пояснення колишніх працівників ПП "Автотехнологія" ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки даними поясненнями не підтверджується факт перебування останньої у трудових відносинах з підприємством позивача, зокрема, протягом серпня-вересня 2017 року. При цьому, дані пояснення були отримані представником відповідача в порядку ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а вищенаведені особи, які давали пояснення, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, не попереджались.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним акту приймання-передачі від 17.08.2017р. до договору дарування від 17.08.2017р. №17-08/2017, суд першої інстанції вірно зазначив, що даний акт є лише фіксацією передачі-приймання документації позивача, може розцінюватися судом як доказ у справі, і підтверджує наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову, але не має характер самостійної (окремої) позовної вимоги, спрямованої на захист та відновлення порушеного права позивача, тому і не може бути предметом позову.

Відтак, оскільки визнання недійсним акту приймання-передачі від 17.08.2017р. не призведе до поновлення порушеного права позивача, не є ефективним способом захисту, судом першої інстанції правомірно відмовлено в позові в цій частині.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 27.09.2018 р. у справі №918/309/18 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП "Авто-Оранти" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Авто-Оранти" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.09.2018 р. у справі № 918/309/18 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2018 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.