Постанова

від 05.12.2018 по справі 554/4456/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/4456/17 Номер провадження 22-ц/814/555/18Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Кузнєцової О.Ю., Чумак О.В.

секретар: Радько О.М.

за участі представника позивача - ОСОБА_2

відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

представника відповідачів - адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2018 року по справі за позовом Полтавського учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року Полтавське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства глухих (далі - Полтавське УВП-1 УТОГ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з гуртожитку, без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що Українське товариства глухих є власником гуртожитку, що розташований в АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 23 червня 2001 року №263, виданого Полтавським управлінням житлово-комунального господарства.

Гуртожиток перебуває у господарському віданні Полтавського УВП-1 УТОГ на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих від 05 червня 2003 року № 96. Розпорядженням керівника Полтавського УВП-1 УТОГ від 20 вересня 1999 року №254 ОСОБА_3, який працював столяром на підприємстві, разом із сім'єю: дружиною ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_5 було поселено до гуртожитку та з 01 грудня 1999 року відповідачі зареєструвались у ньому. Ордер на вселення ОСОБА_3 не видавався. Також вказувало, що 23 жовтня 2001 року ОСОБА_3, звільнився з роботи за власним бажанням і в подальшому проживав у гуртожитку на підставі договорів найму.

Мотивуючи тим, що починаючи з 2010 року ОСОБА_3 відмовляється підписувати договори найму житлового приміщення у гуртожитку, на вимоги виселитися та звільнити займане приміщення відповідачі не реагують і продовжують проживати у кімнаті гуртожитку, оскільки відповідачі не є такими, що працювали на підприємстві більше 10 років, не є пенсіонерами, інвалідами війни, позивач просив усунути Полтавському УВП №1 УТОГ перешкоди у користуванні гуртожитком, що розташований в АДРЕСА_1 які чиняться ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 шляхом їх виселення із цього гуртожитку без надання іншого житла.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2017 року у задоволенні позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, звернувшись до суду з позовом 02 червня 2017 року, позивач пропустив позовну давність та не просив її поновити. Відповідачі подали заяву про застосування позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову на підставі частини третьої статті 267 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2017 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2018 року позов Полтавського УВП №1 УТОГ Українського товариства глухих - задоволено. Усунуто Полтавському учбово-виробничому підприємству №1 Українського товариства глухих перешкоди у користуванні гуртожитком, що розташований в АДРЕСА_1, які чиняться зі сторони ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житла.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2018 року.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення. Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, що гуртожиток по АДРЕСА_1 належить Українському товариству глухих на підставі свідоцтва про право власності від 23 червня 2001 року №263, виданого Полтавським управлінням житлово-комунального господарства. Гуртожиток перебуває у господарському віданні Полтавського УВП-1 УТОГ на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих від 05 червня 2003 року №96 /т. 1 а. с. 5/.

Розпорядженням Полтавського УВП-1 УТОГ від 20 вересня 1999 року №254 ОСОБА_3, який працював столяром на цьому підприємстві, без ордера було поселено до вказаного гуртожитку разом із сім'єю: дружиною ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_5, в якому вони зареєструвалися з 01 грудня 1999 року /т. 1 а. с. 6-7/.

23 жовтня 2001 року ОСОБА_3 звільнився з Полтавського УВП-1УТОГ за власним бажанням, у зв'язку з переходом на іншу вищеоплачувану роботу, що підтверджується копіями: заяви ОСОБА_3 про звільнення від 09 жовтня 2001 року; витягу з наказу Полтавського УВП УТОГ-1 №141 від 22 жовтня 2001 року про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням /т. 1 а. с. 9, 10/.

Після звільнення, починаючи з 24 жовтня 2001 року й до 09 червня 2008 року, між ОСОБА_3 та Полтавським УВП-1 УТОГ укладались договори найму житлової кімнати у гуртожитку. Починаючи з 2009 року договори найму житлового приміщення у гуртожитку між Полтавським УВП-1 УТОГ та ОСОБА_3 не укладалися, на вимоги виселитися та звільнити займане приміщення гуртожитку відповідачі не реагують.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_3 працював на підприємстві менше 10 років, звільнений за власним бажанням, але добровільно звільнити займану кімнату гуртожитку не бажає, чим перешкоджає легальній меті використання гуртожитків за призначенням - забезпечення наявності вільних місць для розміщення на проживання нового кадрового потенціалу із числа молоді, оновлення кадрів позивача за рахунок прийняття на роботу випускників навчальних закладів, а тому підлягає виселенню разом з дружиною ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_5 з кімнати, яка була надана ОСОБА_3 у зв'язку з його роботою - без надання іншого житла.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що розпорядженням Полтавського УВП-1 УТОГ від 20 вересня 1999 року №254 ОСОБА_3, який працював столяром на цьому підприємстві, без ордера було поселено до вказаного гуртожитку разом із сім'єю: дружиною ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_5, в якому вони зареєструвалися з 01 грудня 1999 року.

23 жовтня 2001 року ОСОБА_3 звільнився з Полтавського УВП-1УТОГ за власним бажанням, у зв'язку з переходом на іншу роботу, що підтверджується копіями: заяви ОСОБА_3 про звільнення від 09 жовтня 2001 року; витягу з наказу Полтавського УВП УТОГ-1 №141 від 22 жовтня 2001 року про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням. Нормами ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК Української РСР у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу,на підставі якого адміністрація підприємства видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 132 ЖК Української РСР працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселе-но без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням,

без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці І і ІІ груп, інвалідів І і ІІ груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Як вбачається з матеріалів справи, та з'ясовано в суді апеляційної інстанції, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 на момент вирішення судом даного спору перебувають на обліку в Полтавському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, як пенсіонери за віком, а отже на них розповсюджується дія норм ст. 125 ЖК Української РСР /т. 2 а. с. 84, 85, 89, 90/.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Полтавського учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих про виселення відповідачів із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення з урахуванням того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відносяться до категорій осіб, які не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.

Зважаючи на те, що ОСОБА_5 є членом сім'ї відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які всі разом займають одну кімнату в гуртожитку та не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, - відсутні підстави і для виселення ОСОБА_5

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати, понесені нею за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 599 грн. 99 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2018 року - скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Полтавського учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла - відмовити.

Стягнути з Полтавського учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 599 грн. 99 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Кузнєцова О.Ю.

Чумак О.В.