Постанова

від 02.07.2020 по справі 554/4456/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 554/4456/17

провадження № 61-782св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Полтавське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства глухих,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Полтавського учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю., Чумак О. В., від 05 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Полтавське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства глухих (далі - Полтавське УВП-1 УТОГ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що Полтавське УВП-1 УТОГ є власником гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 . Гуртожиток перебуває у господарському віданні Полтавського УВП-1 УТОГ на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих від 05 червня 2003 року № 96.

Розпорядженням Полтавського УВП-1 УТОГ від 20 вересня 1999 року № 254 ОСОБА_1 , який працював столяром на підприємстві, разом із сім`єю: дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 було вселено до гуртожитку та з 01 грудня 1999 року відповідачі зареєструвались у ньому. Ордер на вселення ОСОБА_1 не видавався.

23 жовтня 2001 року ОСОБА_1 звільнився з роботи за власним бажанням і в подальшому проживав у гуртожитку на підставі договорів найму.

Починаючи з 2010 року ОСОБА_1 відмовляється підписувати договори найму житлового приміщення у гуртожитку, на вимоги виселитися та звільнити займане приміщення відповідачі не реагують і продовжують проживати у кімнаті № 37 гуртожитку, не працюючи в Полтавському УВП-1 УТОГ. Оскільки відповідачі не є такими, що працювали на підприємстві більше 10 років, не є пенсіонерами, інвалідами війни, тому підлягають виселенню у судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді

Блажко І. О. від 03 жовтня 2018 року позов Полтавського УВП-1 УТОГ задоволено.

Усунуто Полтавському УВП-1 УТОГ перешкоди у користуванні гуртожитком, що розташований в АДРЕСА_1 , які чиняться зі сторони ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 працював на підприємстві менше 10 років, звільнений за власним бажанням, але добровільно звільнити займану кімнату гуртожитку не бажає, чим перешкоджає легальній меті використання гуртожитків за призначенням - забезпеченнянаявності вільних місць для розміщення на проживання нового кадрового потенціалу із числа молоді, оновлення кадрів позивача за рахунок прийняття на роботу випускників навчальних закладів, а тому підлягає виселенню разом з дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 з кімнати, яка була надана ОСОБА_1 у зв`язку з його роботою - без надання іншого житла.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову Полтавського

УВП-1 УТОГ. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачі

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на момент вирішення судом даного спору перебувають на обліку в Полтавському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, як пенсіонери за віком, а тому відповідно до статті 125 ЖК Української РСР не можуть бути виселенні без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі Полтавське УВП-1 УТОГ просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 працював на підприємстві менше 10 років, звільнений за власним бажанням, але добровільно звільнити займану кімнату гуртожитку не бажає, чим перешкоджає легальній меті використання гуртожитків за призначенням - забезпечення наявностівільних місць для розміщення на проживання нового кадрового потенціалу із числа молоді, оновлення кадрів позивача за рахунок прийняття на роботу випускників навчальних закладів тощо. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зміст положень статей 391, 396 ЦК України, не врахував, що на момент звернення до суду із цим позовом, ОСОБА_1 не мав статусу пенсіонера за віком та набув цей статус лише 25 травня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останні посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

14 лютого 2020 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Полтавське УВП-1 УТОГ є власником гуртожитку на вул. В`ячеслава Чорновола (Куйбишева), 27 у м. Полтаві.

Розпорядженням Полтавського УВП-1 УТОГ від 20 вересня 1999 року № 254 ОСОБА_1 , який працював столяром на цьому підприємстві, без ордера було вселено до гуртожитку разом із сім`єю: дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 , в якому вони зареєструвалися з 01 грудня 1999 року.

23 жовтня 2001 року ОСОБА_1 звільнився з Полтавського УВП-1 УТОГ за власним бажанням, що підтверджується заявою ОСОБА_1 від 09 жовтня 2001 року та витягом з наказу Полтавського УВП УТОГ-1 від 22 жовтня 2001 року № 141.

Після звільнення, починаючи з 24 жовтня 2001 року й до 09 червня 2008 року, між ОСОБА_1 та Полтавським УВП-1 УТОГ укладались договори найму житлової кімнати у гуртожитку.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент вирішення судом спору перебувають на обліку в Полтавському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області як пенсіонери за віком.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень статті 132 ЖК УРСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу , може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 125 ЖК УРСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів.

Установивши, що ОСОБА_1 як колишній працівник Полтавського УВП-1 УТОГ, та ОСОБА_2 , як його член сім`ї, є пенсіонерами за віком, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення їх з гуртожитку, розташованого на

АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, оскільки на них розповсюджується дія норми статті

125 ЖК УРСР.

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 є членом сім`ї відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які всі разом займають одну кімнату в гуртожитку та не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення з гуртожитку й ОСОБА_3 .

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine , заява № 30856/03) поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зав`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання житлом , що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи,

а саме - від наявності достатніх триваючих зав`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2

статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Колегія суддів, оцінивши виселення відповідачів із гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі

статті 8 Конвенції, дійшла висновку, що виселення не відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що відповідачі іншого житла для проживання не мають, а тому їх виселення є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

Доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавського учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара