Постанова

від 05.12.2018 по справі 814/1612/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 р. м.ОдесаСправа № 814/1612/17

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Яковлєва О.В.,

суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.

при секретарі Кучмій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, у справі №814/1612/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМУС.АРТ до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю ДОМУС.АРТ звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 червня 2017 року, а саме: № 0011531402 в частині донарахованих податкових зобов'язань, на загальну суму 291 850,00 грн.; № 0011541402 в частині донарахованих податкових зобов'язань, на загальну суму 592 221,00 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року задоволено адміністративний позов.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позивних вимог, так як за результатами проведеної планової документальної перевірки позивача контролюючим органом обґрунтовано встановлено численні порушення норм податкового законодавства під час здійснення ним господарської діяльності.

В даному випадку, податковим органом виявлено, що господарські операції товариства з контрагентом ТОВ ДАГРАНІЯ не мали реального характеру та не підтверджені належними доказами, а вже надані підприємством первинні бухгалтерські документи складені формально та жодним чином не спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства.

В свою чергу, товариством подано відзив на вказану апеляційну скаргу, відповідно до якого вбачається, що судом першої інстанції прийнято правомірне рішення про задоволення позовних вимог, так як товариством надано усі необхідні документи на підтвердження реальності проведених господарських операцій з його контрагентами.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ ДОМУС.АРТ з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, в тому числі з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за наслідком якої 30 травня 2017 року складено акт перевірки № 482/14-29-14-02/35786634 Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМУС.АРТ .

В свою чергу, відповідно до висновків вищевказаного акту перевірки у перевіряємий період товариством допущено порушення норм податкового законодавства, зокрема, вимоги пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 20.10 ст. 201 ПК України

При цьому, за наслідком виявлення вищезазначених порушень, податковим органом 14 червня 2017 року складено та направлено підприємству наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0011531402, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, на суму 239 271,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 59 818,00 грн.;

№ 0011541402, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток, на суму 499 716,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, у розмірі 124 929,00 грн.

Не погоджуючись з отриманими податковими повідомленнями-рішеннями підприємство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як товариству протиправно донараховано спірні податкові зобов'язання, в оскаржених частинах, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України (в редакції на час здійснення спірних господарських операції у 2012 та 2014 роках) - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодекс крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, визначено, що витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників ПДВ з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин на податкові зобов'язання позивача, зокрема, вплинули його господарські операції з контрагентами ТОВ ДАНГАРІЯ , які на думку податкового органу не мали реального характеру.

При цьому, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для визнання реальними проведені господарські операції є встановлення факту придбання товарів (отримання послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, товариством в обґрунтування своїх позовних вимог, надано до суду належним чином складені первинні бухгалтерські документами, що підтверджують реальність проведених господарських операцій, а також дають змогу встановити факт придбання товарів (отримання послуг) від зазначених контрагентів.

Так, між ТОВ ДОМУС.АРТ (в особі покупця) з ТОВ ДАНГАРІЯ (в особі постачальника) 24 жовтня 2013 року укладено договір поставки № 93/13, відповідно до умов якого ТОВ ДАНГАРІЯ зобов'язалось передати у власність, а ТОВ ДОМУС.АРТ прийняти й оплатити товар (труби, металопрокат) на умовах, що передбачені договором.

При цьому, на підтвердження виконання умов вказаного договору товариством надано до суду копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, а також платіжні документи.

Між тим, колегія суддів вважає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В свою чергу, із зібраних доказів вбачається, що факт отримання товариством товарів (послуг) за вказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складено у відповідності до вимог законодавства та які вказують на реальність проведених операцій.

При цьому, колегія суддів вважає, що вищевказані договори узгоджуються з господарською діяльністю товариства.

Крім того, варто відзначити, що у справах з приводу оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до відповідальності, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення або відмовити у цьому.

В даному випадку, обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень покладається на податковий орган, як на суб'єкта владних повноважень, що заперечує проти задоволення адміністративного позову.

При цьому, висновки про фіктивність господарських операцій з поставки товарів та надання послуг мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

В свою чергу наявність будь-яких недоліків в наданих підприємством первинних бухгалтерських документах, при їхній наявності та в сукупності з іншими доказами, які підтверджують факт отримання спірних товарів (послуг), не є підставою для нарахування йому додаткових податкових зобов'язань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки податкового органу про необхідність донарахування позивачу додаткових зобов'язань у цій частині.

В свою чергу, судова колегія вважає, що судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: Ю.М. Градовський

А.В. Крусян