Ухвала

від 18.01.2019 по справі 814/1612/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 січня 2019 року

Київ

справа №814/1612/17

касаційне провадження №К/9901/837/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 у справі №814/1612/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМУС.АРТ до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДОМУС.АРТ у серпні 2017 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.06.2017 №0011531402 в частині донарахованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 291850грн.; від 14.06.2017 №0011541402 в частині донарахованих податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 592221грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2018, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018, адміністративний позов задоволено.

Головне управління ДФС у Миколаївській області 08.01.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права, зокрема, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , п. 45; згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 36; згадане вище рішення у справі Козліца проти Хорватії , п. 33; згадане вище рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , п. 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік ).

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №814/1612/17 є вимога про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень від 14.06.2017 № 0011531402 в частині донарахованих податкових зобов'язань, на загальну суму 291850грн.; від 14.06.2017 №0011541402 в частині донарахованих податкових зобов'язань на загальну суму 592221грн.

Верховним Судом установлено, що сума кожного окремо з оспорюваних у даній справі рішень суб'єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дає підстави дійти висновку про віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності.

Судами першої та апеляційної інстанцій, у межах спірних правовідносин встановлено, що на податкові зобов'язання позивача у перевіряємому періоді мали вплив господарські операції з ТОВ ДАНГАРІЯ . Так, між позивачем та його контрагентом було укладено договір поставки від 24.10.2013 №93/13, згідно умов якого ТОВ ДАНГАРІЯ здійснювало постачання на користь ТОВ ДОМУС.АРТ товару (труби, металопрокат). Матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської операції з придбання товару в межах звичайної господарської діяльності суб'єктів господарювання, оплата вартості товару, робіт (послуг), правомірність формування даних податкового обліку на підставі первинних та інших документів бухгалтерського та податкового обліку, які відповідають вимогам закону, що перевірено судами попередніх інстанції. Позивачем надані, а судами перевірені докази (належним чином оформлені податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки) подальшої реалізації товариством придбаного у ТОВ ДАНГАРІЯ товару на користь третіх осіб. В спростування доводів податкового органу про наявність у провадженні слідчого відділу ФР ДПІ у Соборному районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області кримінального провадження №1-кс/201/2626/2017 судами зазначено про те, що у рамках вказаного провадження обставини укладення між позивачем та ТОВ ДАНГАРІЯ правочину з поставки товару не перевірялись та не досліджувались; судові рішення, які набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності відсутні.

За встановлених вище обставин, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про реальність (товарність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1.Відмовити Головному управлінню ДФС у Миколаївській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 у справі №814/1612/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМУС.АРТ до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева І.А.Васильєва