Постанова

від 21.11.2018 по справі 643/10405/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 643/10405/16-ц

провадження № 61-11806св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державне підприємство Завод Електроважмаш ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кіпенка І. С., Кокоші В. В., Шаповала Н. М.,

ВСТАНОВИВ :

22 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Завод Електроважмаш (далі - ДП Завод Еленктроважмаш ) про стягнення різниці у заробітній платі між середнім заробітком та заробітком на нижче оплачуваній тимчасовій роботі за час затримки відповідачем виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Позов обґрунтовано тим, що з 15 серпня 2011 року по 31 березня 2016 року ОСОБА_3 працював майстром стрижневої дільниці цеху сталевого литва та термообробки № 111 ДП Завод Електроважмаш , однак 26 березня 2013 року незаконно звільнений відповідачем.

Відповідач затримав виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року і поновив його на роботі тільки 19 листопада 2014 року. Відповідач відповідно до вказаного рішення не виконав обов'язок щодо виплати середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від19 вересня 2013 року позивача поновлено на вказаній посаді та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 26 лютого 2013 року по 18 вересня 2013 року в сумі 18 565,40 грн. Зазначене рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 допущено до негайного виконання (а.с. 10-12).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2015 року стягнуто з ДП Завод Елекроважмаш на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням зазначеного вище рішення Московського районного суду м. Харкова за період з 30 вересня 2013 року по 21 квітня 2014 року в сумі 13 266,34 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів (а.с. 41-46).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року вказане рішення Апеляційного суду Харківської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2013 року по 21 квітня 2014 року в сумі 25 071,62 грн (а.с. 49-52).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року залишено без змін (а.с. 55-57).

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 14 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ДП Завод Електроважмаш на користь позивача різницю із заробітної плати в загальній сумі 24 911,70 грн, нарахованої за період часу з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, стягнуто з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_3 2 000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав жодного належного доказу, який би спростовував факт невиплати середнього заробітку позивачу за час вимушеного прогулу за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року. Водночас при здійсненні розрахунків позивач виходив з індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України (а.с. 9). Разом з тим, посилання відповідача на велику кількість судових спорів між ОСОБА_3 та ДП Завод Електроважмаш , у яких більшість судових рішень ухвалено на користь позивача - повністю або частково, свідчить про систематичне порушення відповідачем трудових прав ОСОБА_3 Факт затримки у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди. Суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 2 000,00 грн є достатнім, справедливим та виваженим для компенсації моральних страждань ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ДП Завод Електроважмаш задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2016 року змінено. Зменшено суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 як різниці заробітної плати у зв'язку з невиконанням рішення Московського районного суду м Харкова від 19 вересня 2013 року за період часу з 22 квітня 2014 року з 24 911,70 грн до 12 109,96 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, перевіривши доводи сторін та надавши належну оцінку доказам, не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з ДП Завод Електроважмаш на користь позивача різниці із заробітної плати у сумі 24 911,70 грн за період часу з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції безпідставно погодився з розрахунком позивача щодо різниці в заробітку за час затримки, яка підлягає стягненню, і взяв до уваги середньоденну заробітну плату згідно із судовим рішенням, яке набрало законної сили.

23 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій він просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року в частині визначеної суми стягнення 12 109,96 грн та стягнути суму у розмірі 24 911,70 грн за попереднім розрахунком.

15 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

09 червня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ДП Завод Електровадмаш на касаційну скаргу.

02 березня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, неналежним чином дослідили надані докази у їх сукупності, неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки суду у іншій справі, в якій заробітна плата за два останніх місяці перед звільненням складала (за кожен місяць) 3 581,66 грн (за січень і лютий разом 7 163,32 грн розділено на 40 робочих днів = 179,08 грн), водночас розмір середньоденної заробітної плати складає 104,30 грн (а.с. 49-52).

Апеляційний суд Харківської області неправильно визначив суму, нараховану ОСОБА_3 за квітень у ТОВ Завод Електроважмаш - 5 529 ,15 грн замість 500,00 грн, не врахував, що відповідачем помилково розраховано кількість відпрацьованих днів за два попередні місяці до періоду, за який зараховується середній заробіток, та не взяв до уваги ненадання відповідачем суду фактичних даних про підвищення посадових окладів з 01 грудня 2013 року, хоча саме підвищена заробітна плата повинна використовуватись надалі у розрахунках згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Розрахунок, здійснений Апеляційним судом Харківської області, містить неповні дані (без квітня і листопада 2014 року) та є неправильним, оскільки здійснений на припущеннях, а не на підставі підтверджених фактів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин, що мають важливе значення для вирішення справи, зокрема, не встановлено розмір заробітної плати, яку позивач мав отримувати за кожен місяць у період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року на ДП Завод Електроважмаш під час виконання нижче оплачуваної роботи в ТОВ Фабрика Фєрраріа , що необхідно для обчислення різниці між середнім заробітком і заробітком під час виконання нижче оплачуваної роботи.

У запереченні на вказану касаційну скаргу ДП Завод Електроважмаш зазначає, що Московський районний суд м. Харкова у рішенні від 14 листопада 2016 року дійшов правильного висновку, що вимоги зазначеного позову щодо сплати середнього заробітку за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року, хоча і були предметом позовних вимог та розглядалися судами, однак позивачу було відмовлено в позові за вказаний проміжок часу, оскільки позивачем не надано доказів, які б свідчили, що заробітна плата ОСОБА_3 в період з 22 квітня 2014 року по18 листопада 2014 року у ТОВ Фабрика Фєрраріа не є вищою ніж середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача, у зв'язку із затриманням виконання рішення суду про поновлення його на роботі, що не позбавляє позивача права повторного звернення до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення з відповідача 24 911,70 грн, не врахував відсутність у рішенні Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2016 року уточнень щодо розрахунку вказаної суми та порядку її оподаткування.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із статтею 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 15 серпня 2011 року працював на посаді майстра стрижневої дільниці по цеху №111 сталевого литва та термообробки ДП Завод Електроважмаш .

Наказом № 388-к від 25 березня 2013 року ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року позивача поновлено на вказаній посаді та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2013 року по 18 вересня 2013 року в сумі 18565,40 грн. Зазначене рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 допущено до негайного виконання (а.с. 10-12).

Наказом ДП Завод Електроважмаш від 17 листопада 2014 року №1634-к ОСОБА_3 поновлено на посаді майстра стрижневої дільниці цеху сталевого литва та термооброботки з 26 березня 2013 року і допущено до виконання обов'язків майстра стрижневої дільниці цеху сталевого литва та термообробки 19 листопада 2014 року (а.с. 13).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року скасовано та відмовлено ОСОБА_3 у задоволені позову до ДП Завод Електроважмаш про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року скасовано, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року залишено без змін.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2015 року відмовлено у позові ОСОБА_3 до ДП Завод Електроважмаш про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 19 вересня 2013 року по 19 листопада 2014 року (а.с. 37-40).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2015 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Стягнуто з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_3 середній заробіток у зв'язку з невиконанням рішення суду з 30 вересня 2013 року по 21 квітня 2014 року у сумі 13 266,34 грн. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 41-46).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року залишено без змін, рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ДП Завод Електроважмаш середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 19 вересня 2013 року по 21 квітня 2014 року у сумі 25 071, 62 грн.

У частині вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року відмовлено з тих підстав, що з 22 квітня 2014 року по 28 листопада 2014 року ОСОБА_3 працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт у ТОВ Фабрика Феррарія , але не надав доказів отримуваного заробітку за цей період.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за увесь час невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року за вирахуванням отриманого заробітку за місцем нової роботи в сумі 11 550,00 грн та відшкодуванню завданої моральної шкоди, у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ДП Завод Електроважмаш на користь позивача заборговану різницю із заробітної плати у розмірі 24 911,70 грн, нарахованої за період часу з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, стягнуто з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_3 2 000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року, суд першої інстанції виходив із відомостей копії довідки № 13415/3008 від 19 серпня 2016 року Пенсійного фонду України, форма ОК - 7 Індивідуальні відомості про застраховану особу , оскільки відповідач не надав суду відомостей про середньоденну та середньомісячну заробітну плату позивача за вказаний період .

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ДП Завод Електроважмаш задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року змінено. Зменшено суму, що підлягає стягненню з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_3, як різницю у заробітній платі у зв'язку з невиконанням рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року з 24 911,70 грн до 12 109,96 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні позивача на роботі встановлено, що відповідно до довідки ДП Завод Електроважмаш №245/830 від 17 травня 2013 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 за два останніх місяці перед звільненням становила 3 581,66 грн, водночас середньоденна заробітна плата становить 104,30 грн (а.с. 49-52).

Згідно із частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618- IV (далі - ЦПК України 2004 року) вказана обставина, встановлена зазначеними судовими рішеннями, що набрали законної сили, не доказується при розгляді вказаної справи, в якій беруть участь ті ж самі особи.

Згідно із довідкою Пенсійного фонду України ОСОБА_3 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с. 9) заробіток позивача в період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю Фабрика Фєрраріа (далі - ТОВ Фабрика Фєрраріа ) становив: у травні, червні - по 1 500 грн, у липні-жовтні по 1 600,00 грн в місяць. Відповідно різниця в заробітку складає: у травні, червні по 2 081,00 грн (3 581,66 - 1 500 = 2 081,66), у липні-жовтні по 1 981,00 грн (3 581,66 - 1 600,00 = 1 981,66). Судом встановлено, що у квітні 2014 року заробіток позивача в ТОВ Фабрика Фєрраріа складав 5 529,15 грн, що більше середнього заробітку позивача в ДП Завод Електроважмаш . Разом з тим, заробіток ОСОБА_3 у ТОВ Фабрика Фєрраріа за 12 відпрацьованих у листопаді 2014 року днів складав 2 371,22 грн, відповідно середньоденна заробітна плата позивача складає 197,60 грн, що перевищує середньоденну заробітну плату позивача в ДП Завод Електроважмаш (104,30 грн). Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що різниця у заробітку за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року складає 12 109,96 грн (2 081,66 грн + 2 081,66 грн ? 4 = 12 109,96 грн).

Змінюючи рішення в частині стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції при встановлені суми, що підлягає до стягнення на користь позивача, не врахував обставини, встановлені рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року на підставі довідки ДП Завод Електроважмаш № 245/830 від 17 травня 2013 року про те, що середній заробіток позивача за два останні місяці перед звільненням становив 3 581,66 грн, а середньоденна заробітна плата - 104,30 грн, а також вимоги частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, згідно з якою не підлягають доказуванню обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили при розгляді іншої справи (а.с. 49-52).

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

За змістом статті 236 КЗпП України в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацем 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

При обчисленні суми середнього заробітку апеляційний суд виходив з середньоденної заробітної плати, встановленої рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року в розмірі 104,30 грн.

Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, суди допустили неправильне застосування статті 236 КЗпП України, статті 27 Закону України Про оплату праці та Порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Правовий висновок щодо порядку обчислення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі сатті 236 КЗпП України, викладено Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року, провадження № 6-648 цс 15.

Верховний Суд виходить з того, що для обчислення різниці в заробітку за час затримки, суду необхідно обчислити загальну суму середнього заробітку за час з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року та суму заробітку у ТОВ Фабрика Фєрраріа за цей період.

Верховний Суд зауважує, що у мотивувальній частині судового рішення суд має навести встановлені обставини, визначені відповідно до них правовідносини, оцінку усіх доказів, розрахунки, з яких виходив суд при задоволенні грошових вимог.

Із рішення апеляційного суду неможливо дійти висновку, як саме суд обчислив загальну суму середнього заробітку за час з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що у квітні 2014 року заробіток ОСОБА_3 в ТОВ Фабрика Фєрраріа складав 5 529,15 грн та дійшов висновку, що є більше середнього заробітку позивача в ДП Електроважмаш .

Із рішення апеляційного суду випливає, що суд взяв до уваги надану позивачем довідку щодо індивідуальних відомостей про затраховану особу (а.с. 9).

Із довідки щодо індивідуальних відомостей про затраховану особу (а.с. 9) вбачається, що заробіток ОСОБА_3 у квітні 2014 року у ТОВ Фабрика Фєрраріа ( код35475627) становив 500,00 грн, а не 5 529,15 грн.

Суд першої інстанції у рішенні не виклав розрахунки, з яких суд виходив при

задоволенні позовних вимог, поклавши в основу розрахунок позивача.

Проведений апеляційним судом розрахунок різниці в заробітку за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року, а саме: 1209,96 грн (2081,66 грн+2081,66 грн+1981,66 грн х на 4= 120109 грн) є таким, що не дає можливість зрозуміти складові обчислення заробітку ОСОБА_3

Зміннючи рішення суду першої інстанції, посилаючись на встановнелений рішенням суду преюдиційний факт - середньоденну заробітну плату позивача, суд апеляційної інстанції також не з'ясував, чи за вказаний позивачем період збільшилася заробітна плата, чи є підстави її коригування на коефіцієнт підвищення (пункт 10 Постанови) та не виклав відповідні мотиви у судовому рішенні.

З огляду на те, що проведений апеляційний судом розрахунок сум є таким, що не дає можливості дійти висновку про повноту встановлених обставин, а для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо, а Верховний Суд України, відповідно до статті 400 ЦПК України , не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І.Усик