Постанова

від 21.03.2019 по справі 643/10405/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року

Справа № 643/10405/16-ц

Провадження № 22-ц/818/1486/19

Категорія: трудові

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Кіся П.В.,

суддів Хорошевського О.М.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Пузікової Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Державне підприємство Завод Електроважмаш

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Завод Електроважмаш

на рішення Московського районного суду м.Харкова від 14 листопада 2016 року у складі судді Сиротникова Р.Є. , -

в с т а н о в и в:

22 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Державного підприємства Завод Електроважмаш (далі - ДП Завод Електроважмаш та Завод), в якому просив стягнути заборговану різницю по заробітній платі в загальній сумі не менше 24 911,70 грн., нарахована за термін часу з 22.04.2014 року по18.11.2014 року, з часу затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача частини заробітної плати за один місяць в суму 5 029, 14 грн.; стягнути суму 10 000,00 грн. грошового відшкодування за завдану моральну шкоду.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 з 15 серпня 2011 року по 31 березня 2016 року працював майстром стрижневої дільниці цеху сталевого литва та термообробки № 111 ДП Завод Електроважмаш .

26.09.2013 року позивач був незаконно звільнений відповідачем з посади майстра стрижневої дільниці цеху сталевого литва №111 ДП Завод Електроважмаш , у зв'язку з чим звернувся з позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19.09.2013 року суд задовольнив його позов та поновив позивача на попереднє місце роботи, стягнувши на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання.

Зазначене рішення неодноразово переглядалося судами вищих інстанцій. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.07.2014 року, рішення Московського районного суду м. Харкова від 19.09.2013 року було залишено без змін, однак, відповідачем рішення суду було виконано лише 19.11.2014 року.

Відповідач відповідно до вказаного рішення не виконав обов'язок щодо виплати середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу за період з 22.04.2014 року по 18.11.2014року в період виконання ним нижчеоплачуваної роботи, згідно ст. 236 КЗоТ України.

Також відповідач не надав йому належні розрахунки середньоденної заробітної плати, які необхідно було використати в нарахуванні середнього заробітку за проміжок часу з 22.04.2014 року по 18.11.2014 року, згідно Постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року Порядок обчислення середньої заробітної плати .

Позивач зазначив, що він самостійно зробив необхідні розрахунки, за якими відповідач зобов'язаний сплатить йому середній заробіток за період з 22.04.2014 по 18.11.2014 року в сумі 24 911,70 грн, виходячи із середньоденного заробітку - 251,46 грн. та з урахуванням того, що матеріальне забезпечення на нижче оплачуваній роботі склало суму 11 550,00 грн.

Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди обґрунтував тим, що незаконна несплата належної заробітної плати призвела до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, незаконні дії роботодавця створили негативні наслідки, його позбавлено права на заробітку плату, його сім'я позбавлена права на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд вирішив: стягнути з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_2 заборговану різницю по заробітній платі в загальній сумі 24911,70 грн, нарахованої за період часу з 22.04.2014 року по 18.11.2014 року, за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі; стягнути з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_2 2000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; судові витрати.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року доповнено рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2016 року із зазначенням: допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_2 заробітної плати за один місяць в сумі 5029,14 грн.

На рішення суду першої інстанції від 14 листопада 2016 року ДП Завод Електроважмаш було подану апеляційну скаргу, яка рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року задоволена частково. Апеляційний суд вирішив: змінити рішення Московського районного суду м. Харкова від 14.11.2016 року; зменшити суму, що підлягає стягненню з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_2, як різниця у заробітній платі у зв'язку з невиконанням рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року, за період часу з 22.04.2014 року по 18.11.2014 року з 24911 грн. 70 коп. до 12109 грн. 96 коп., без врахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Конституційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ДП Завод Електроважмаш , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

При новому перегляді справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи. Апеляційна скарга та повторно зазначені доводи представника відповідача мотивована тим, що судом не взято до уваги, що позовні вимоги раніше заявлялися ОСОБА_2, та були розглянуті у судах різних інстанцій, а саме: рішенням Московського районного суду м.Харкова від 12.03.2015 року у задоволені позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2015 року скасовано рішення Московського районного суду м.Харкова від 12.03.2015 року та стягнуто з ДП Завод Елекроважмаш на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13 266,34 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року вказане рішення Апеляційного суду Харківської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2015 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 25 071,62 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року залишено без змін

Відповідач вважає, що ОСОБА_2 приховано той факт, що за вищевказаними рішеннями він отримав суму у розмірі 38 337,96 грн. без врахування податків та інших обов'язкових платежів, податки та внески підприємством сплачено за власний рахунок.

Зазначає, що в усіх вищезазначених судових рішеннях вказано, що предметом позову була зокрема виплата середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 19.09.2013 року по 19.11.2014 року, судами було визначено кількість днів вимушеного прогулу за вищезазначений період, то б то при прийнятті рішень про виплату середнього заробітку за період з 19.09.2013 року по 19.11.2014 року враховано також і період, який позивач зазначає у позовній заяві.

Рішення суду не містить жодних уточнень стосовно розрахунку суми, яку просить стягнути позивач, а також порядку її оподаткування.

Крім того, 12.03.2019 року відповідач надав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, в яких зазначає, що ДП завод Електроважмаш виконав додаткове рішення від 23.12.2016 року Московського районного суду м. Харкова та сплатив позивачу 20 січня 2017 року 5 029,14 грн. Також ДП "Завод "Електроважмаш" виконав рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року та сплатив позивачу 16 березня 2017 року 12 109,96 грн.

Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, які саме виплати здійснювалися ТОВ "Фабріка Фєрраріа" ОСОБА_2 для правильного нарахування різниці по заробітній платі за період часу з 22.04.2014 року по 18.11.2014 року.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що ОСОБА_2 з 15 серпня 2011 року працював на посаді майстра стрижневої дільниці по цеху №111 сталевого литва та термообробки ДП Завод Електроважмаш .

Наказом № 388-к від 25 березня 2013 року звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року ОСОБА_2 поновлено на вказаній посаді та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2013 року по 18 вересня 2013 року включно в сумі 18565,40 грн. Зазначене рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_2 допущено до негайного виконання (а.с. 10-12).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року скасовано та відмовлено ОСОБА_2 у задоволені позову до ДП Завод Електроважмаш про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2014 року скасовано, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року залишено без змін.

Наказом ДП Завод Електроважмаш від 17 листопада 2014 року №1634-к ОСОБА_2 поновлено на посаді майстра стрижневої дільниці цеху сталевого литва та термооброботки з 26 березня 2013 року і допущено до виконання обов'язків майстра стрижневої дільниці цеху сталевого литва та термообробки 19 листопада 2014 року (а.с. 13)

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2015 року ( справа № 2-643/2001/15) відмовлено у позові ОСОБА_2 до ДП Завод Електроважмаш про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 19 вересня 2013 року по 19 листопада 2014 року (а.с. 37-40).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2015 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Стягнуто з ДП Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_2 середній заробіток у зв'язку з невиконанням рішення суду з 30 вересня 2013 року по 21 квітня 2014 року у сумі 13 266,34 грн. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 41-46).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року залишено без змін, рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ДП Завод Електроважмаш середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 19 вересня 2013 року по 21 квітня 2014 року у сумі 25 071, 62 грн.

У частині вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року відмовлено з тих підстав, що з 22 квітня 2014 року по 28 листопада 2014 року ОСОБА_2 працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт у ТОВ Фабрика Феррарія , але не надав доказів отримуваного заробітку за цей період.

З копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається , що в період з 22 квітня 2014 року по 28 листопада 2014 року він працював на посаді слюсаря з механоскладальних робіт у Товаристві з обмеженою відповідальністю Фабрика Фєрраріа (далі - ТОВ Фабрика Фєрраріа ) ( а.с. 82).

Згідно із копії довідки Пенсійного фонду України. щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 заробіток ОСОБА_2 в період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року в ТОВ Фабрика Фєрраріа становив: у квітні (за 9 днів) 500,00 грн., травні, червні - по 1 500 грн, у липні-жовтні по 1 600,00 грн в місяць, у листопаді 1650,00 грн. (а.с. 9).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його проголошення у судовому засіданні.

Обов'язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч. 5 ст. 124 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом ст. 14, 367 ЦПК України, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися та коли саме за ним відкрито виконавче провадження.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 14 ЦПК України).

За змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України Про виконавче провадження .

Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється на підставі виконавчого документа.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття затримка ( зволікання , тяганина ) за змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом України при розгляді справи № 6-435цс15 у Постанові від 01 липня 2015 року. Відтак в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 214 ЦПК України (в редакції Закону від 18.03.2004 року № 1618-IV з наступними змінами, яка діяла до 15.12.2017 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно встановив наявність вини відповідача у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі саме по 18 листопада 2014 року включно та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача відповідно до вимог ст. 236 КЗпП України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Проте, погодившись з розрахунком здійсненим позивачем у розмірі 24911,70 грн. за період часу з 22.04.2014 року по 18.11.2014 року, припустився помилки при обрахуванні середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі, неправильно застосував ст. 236 КЗпП України, ст. 27 Закону України Про оплату праці та Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2013 року та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні позивача на роботі встановлено, що відповідно до довідки ДП Завод Електроважмаш №245/830 від 17 травня 2013 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 за два останні місяці перед звільненням становила 3 581,66 грн, водночас середньоденна заробітна плата становить 104,30 грн (а.с. 49-52).

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України (частина третя 61 ЦПК України 2004 року) вказана обставина, встановлена зазначеними судовими рішеннями, що набрали законної сили, не доказується при розгляді вказаної справи, в якій беруть участь ті ж самі особи.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Так, відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів про можливе збільшення заробітної плати позивача за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року, а відтак не існує підстав її коригування на коефіцієнт підвищення.

Доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами, які б давали змогу апеляційному суду встановити дійсність посилань скаржника про виконання судових рішень та здійснення усіх необхідних виплат позивачу за період, який є предметом позову.

Апеляційний суд виходить з того, що для визначення різниці в заробітку за час затримки, необхідно обчислити загальну суму середнього заробітку позивача за час з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року (преюдиційний факт) та суму його заробітку у ТОВ Фабрика Фєррарі за цей період, мотивуючи таким.

Так, згідно Листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік , загальна кількість робочих днів у квітні місяці становила 21 робочий день , у травні - 19 робочих днів, у червні - 19 робочих днів, у липні - 23 робочих дні, у серпні - 20 робочих днів, у вересні - 22 робочих дня, у жовтні - 23 робочих дня, листопаді - 20 робочих днів.

В періоді, за який позивач просить стягнути середній заробіток, кількість робочих днів становить 145 робочих днів ( квітень - 7 робочих днів, а саме 22.04, 23.04.,.24.04.,25.04.,28.04.,29.04.,30.04 ; 126 робочих днів у травні - жовтні , та 12 днів у листопаді, а саме 03.11.,.04.11.,05.11.,06.11.,07.11,.10.11.,12.11.,13.11.,14.11,17.11.,18.11) .

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 104,30 грн., то заробіток ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22.04.2014 по 18.11.2014 року становить 15 123,50 грн.(104,30 х145).

Згідно із копії довідки Пенсійного фонду України. щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу заробіток ОСОБА_2 в період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року в ТОВ Фабрика Фєрраріа становив: у квітні (за 9 днів) 500,00 грн., травні, червні - по 1 500 грн, у липні-жовтні по 1 600,00 грн в місяць, у листопаді 1650,00 грн. (а.с. 9).

Всього сума заробітку ОСОБА_2 у ТОВ Фабрика Фєрраріа за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року складає 11 550,00 грн.

Таким чином різниця в заробітку за час затримки виконання рішення суду становить 3 573, 50 грн. (15 123,50 грн. - 11 550,00 грн.), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з судовим рішення щодо відшкодування моральної шкоди позивачу у розмірі 2000 грн., з огляду на таке.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (далі за текстом - Постанова) слід звернути увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Згідно п. 3 Постанови, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п. 13 тієї ж Постанови, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом встановлено, що діями відповідача були порушені права позивача, чим завдано моральної шкоди, оскільки він фактично позбавлений можливості задовольняти необхідні життєві потреби.

Ухвалюючи рішення в частині визначення розміру моральної шкоди, суд необґрунтовано, без врахуванням принципу розумності й справедливості, визначив розмір на її відшкодування в сумі 2000 грн.

Колегія суддів, враховуючи положення трудового законодавства, характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, та обставин справи, що відповідає роз'ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 р. № 4, вважає за можливе стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення неповно з'ясував обставини справи і помилково вважав встановленими ті обставини які мають значення для справи, що згідно вимог ст.376 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку в частині обчислення різниці в заробітку за час затримки та завищив суму стягнення моральної шкоди на користь позивача.

Отже оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення різниці по заробітній платі за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, а також перерозподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст.141 ЦПК України.

Ураховуючи, що апеляційний суд змінює судове рішення від 14 листопада 2016 року, то і додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року, яким допущено негайне виконання рішення суду, також підлягає зміні, шляхом зменшення суми частини заробітної плати за один місяць, з огляду на таке.

З огляду на те, що під час ухвалення рішення від 14 листопада 2016 року судом першої інстанції не було вирішено вимогу ОСОБА_2 щодо негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача частини заробітної плати за один місяць в розмірі 5029 грн. 14 коп. , судом ухвалено додаткове рішення від 23 грудня 2016 року.

Так, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Отже, додаткове рішення суду є похідним від рішення, що оскаржується, а у разі його зміни перегляду підлягає і додаткове рішення суду .

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць ( п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України від 18.03.2004 р. на час розгляду справи судом першої інстанції).

Апеляційний суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача частини заробітної плати за один місяць в розмірі 481 грн. 70 коп., із такого розрахунку: ( 104,30 грн. х 19 робочих днів) - 1500,00 грн. , виходячи з наступного: середньоденна заробітна плата позивача становить 104,30 грн., першим повним календарним місяцем, в періоді, за який підлягає стягненню різниця по заробітній платі за час невиконання рішення суду, є травень 2014 року, загальна кількість робочих днів у травні 2014 року становить 19 робочих днів, заробіток ОСОБА_2 у травні 2014 року становив 1 500 грн.

Враховуючи, що апеляційний суд задовольняє частково апеляційну скаргу та позовні вимоги ОСОБА_2, за правилами ч. 13 ст. 141, п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України та Закону України Про судовий збір № 3674-VI від 08 липня 2011 року, судовий збір за подання позову до суду першої інстанції у розмірі 134,16 грн. стягує з відповідача на користь держави, а також компенсує відповідачу за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 147, 58 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 83, 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.п.3,4 ст.375, ст.ст.381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Завод Електроважмаш задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2016 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року змінити.

Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства Завод Електроважмаш про стягнення різниці по заробітній платі за час невиконання рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Завод Електроважмаш (код ЄДРПОУ 0021321) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) різницю по заробітній платі за час невиконання рішення суду за період з 22 квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року в сумі 3 573 (три тисячі п'ятсот сімдесят три) грн. 50 (п'ятдесят) коп., без врахування податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_2 1000 (одну тисячу) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Допусти негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства Завод Електроважмаш на користь ОСОБА_2 частини заробітної плати за один місяць у розмірі 481 (чотириста вісімдесят одна) грн. 70 (сімдесят) коп.

В задоволені іншої частини вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Завод Електроважмаш на користь держави судовий збір у розмірі 134 (сто тридцять чотири ) грн. 16 (шістнадцять) коп. за подання позовної заяви.

Судові витрати по оплаті судового збору, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на користь Державного підприємства Завод Електроважмаш у розмірі 147 (сто сорок сім) грн..58 (п'ятдесят вісім) коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 березня 2019 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина