Постанова

від 17.12.2018 по справі 914/1247/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. Справа №914/1247/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - О.П.Дубник

- ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання К. Кострик

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства Оліяр

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2018

у справі № 914/1247/18

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об'єднання Фастівський завод хімічного машинобудування Червоний жовтень

до відповідача: приватного підприємства Оліяр

про: витребування майна із чужого незаконного володіння

з участю представників :

від позивача - ОСОБА_2 - представник (довіреність № 17-д від 31.08.2018)

від відповідача - ОСОБА_3 - адвокат (довіреність б/н від 17.17.2018)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 у справі № 914/1247/18 (суддя Рим Т.Я.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого об'єднання Фастівський завод хімічного машинобудування Червоний жовтень до приватного підприємства Оліяр та зобов'язано відповідача повернути позивачу збірник СЕнв 20-2-12, а також стягнуто з відповідача на користь позивача 8100,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що за умовами укладеного між сторонами договору, позивач виготовив та поставив відповідачу товар, який був оплачений відповідачем. Згодом відповідач заявив про непридатність до використання отриманого товару та звернувся до суду з вимогою про стягнення з позивача вартості поставленого товару. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2016, оплачену відповідачем вартість товару стягнуто з позивача на користь відповідача. Незважаючи на зазначене, відповідач не повернув позивачу такий товар. Відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про підставність заявленого позову.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - приватне підприємство Оліяр подало до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та відмовити у задоволенні позову повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що право відповідача на повернення сплаченої грошової суми за товар неналежної якості передбачено ч.2 ст.678 ЦК України, чим відповідач і скористався, правомірність чого підтверджена у рішенні від 22.03.2016 по справі № 911/428/16. Водночас, такі наслідки розірвання договору, як повернення позивачу майна неналежної якості після відмови покупця від такого майна, не передбачено цивільним чи іншим законодавством. Окрім того, на думку скаржника, у даному випадку посилання суду на приписи статті 1212 ЦК України є безпідставні та необгрунтовані, адже у даних правовідносинах відсутні умови для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення. Зокрема, відсутня обов'язкова умова - збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення - зважаючи на те, що сплачені кошти за спірне майно позивач не повернув. Також, апелянт вважає, що застосування положень статті 1212 ЦК України в якості норми, на підставі якої виникає обов'язок з повернення, є неправильним виходячи з того, що приватне підприємство Оліяр має всі правові підстави для володіння товаром до моменту повного розрахунку, так як пропри дефектність товару приватне підприємство Оліяр є його законним власником з усіма гарантіями свого права власності відповідно до положень чинного законодавства.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2018 справу № 914/1247/18 передано судді-доповідачу ОСОБА_4 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Якімець Г.Г., Дубник О.П.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2018 по справі № 914/1247/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного підприємства Оліяр .

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 розгляд справи призначено на 17.12.2018.

В судове засідання 17.12.2018 з'явився представник апелянта, надав усні пояснення по суті спору, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив рішення у справі скасувати.

Представник позивача в судове засідання з'явився, заперечив проти апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що суд першої інстанції в достатній мірі забезпечив при розгляді справи можливість сторонам надавати усі докази, на які вони посилалися, повністю в судовому рішенні встановив дійсні обставини, якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення сторін, встановив дійсний характер спірних правовідносин, та які саме норми матеріального права необхідно застосувати до спірних правовідносин.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 17.12.2018 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Як встановлено судом, між сторонами у справі укладено контракт №34 від 08.12.2014 (далі Контракт). Відповідно до пункту 1.1 цього Контракту постачальник (позивач у справі) зобов'язується виготовити та передати у власність, а покупець (відповідач у справі) прийняти та оплати товар, найменування, асортимент, кількість та ціна якого узгоджуються сторонами в специфікації, яка з моменту підписання її сторонами є невід'ємною частиною цього Контракту.

Згідно зі специфікацією №1 до Контракту постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує наступний товар: фланець Ду 1200 (1 штука, вартістю 36 000,00 грн.) та збірник СЕнв 20-2-12 (1 штука, вартістю 540 000,00 грн.).

Позивач передав відповідачу товар (збірник СЕонв 20-2-12 вартістю 540 000,00 грн.; фланець Ду 1000 вартістю 30 000,00 грн.; фланець Ду 1200 вартістю 36 000,00 грн.) на загальну суму 606 000,00 грн., що підтверджується актом приймання обладнання від 16.07.2015 та видатковою накладною №КО-0000031 від 04.08.2015.

Сторони підтвердили оплату відповідачем поставленого товару.

Відповідач звернувся з позовом до позивача про стягнення заборгованості у розмірі 604 991,23 грн., а саме: 540 000,00 грн. основного боргу за товар неналежної якості, 27 991,23 грн. процентів за користування чужими коштами та 37000,00 грн. витрат з найму крану.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2016 у справі 911/428/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2016, позов задоволено частково вирішено стягнути з позивача на користь відповідача 540 000,00 грн. основного боргу, 22 000,00 грн. витрат та 8 430,00 грн. судового збору. В процесі розгляду цього позову суд зробив висновок про поставку позивачем відповідачеві товару неналежної якості.

Судом встановлено, що Підприємство зверталося до Заводу з претензією №1 від 23.11.2015, в якій сформульовано заяву про відмову від Контракту, висунуто вимогу повернути грошові кошти та забрати товар з підприємства протягом 10 днів з дня отримання претензії. Факт отримання Заводом цієї претензії не заперечувався. Більше того, Завод надіслав відповідь на неї (лист №8/1789 від 14.12.2015).

Згідно з листом відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області №4827 від 03.09.2018 (а.с. 80) на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №52076677 з примусового виконання наказу №911/428/16 від 14.07.2016 про стягнення із Заводу на користь Підприємства боргу в сумі 570 430,00 грн. Державним виконавцем перераховано на користь Підприємства 81391,22 грн.

Позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення майна власнику №2 від 31.05.2018, у якій просив повернути позивачу збірник СЕнв 20-2-12. Надіслання цієї вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення в поштове відправлення та фіскальним чеком публічного акціонерного товариства "Укрпошта".

Як убачається з інформації, розміщеної на веб-сайті публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (ідентифікатор поштового відправлення 0850000340000) відповідач отримав вимогу 06.06.2018. Докази надання відповідачем відповіді на таку вимогу відсутні в матеріалах справи.

Відтак, між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Контракту. Зокрема, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При розгляді справи № 911/428/16 судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар неналежної якості, у зв'язку з чим відповідач скористався наданим частиною 2 статті 678 Цивільного кодексу України правом, відмовився від Контракту та заявив вимогу про повернення сплаченої за товар грошової суми. Рішенням суду таку вимогу відповідача задоволено та вирішено стягнути з позивача вартість товару.

Як встановлено судом у справі № 911/428/16, Підприємство листом від 23.11.2015 №1 повідомив про відмову від Контракту в односторонньому порядку. Відмова від договору в односторонньому порядку за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією. В силу статей 235 та 237 Господарського кодексу України оперативно-господарські санкції є заходами оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. Підставою для їх застосування є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

Як уже зазначалося, право на відмову від Контракту було реалізовано на підставі частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України . Таким чином, оскільки оперативно-господарська санкція про відмову від Контракту була застосована стороною договору без попереднього узгодження чи подальшого схвалення іншою стороною договору, Контракт припинив свою дію після отримання відповідачем повідомлення про відмову від нього в односторонньому порядку.

Згідно зі статтею 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому, вимога про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, зокрема й повернення поставленого товару, в такому випадку носить самостійний характер, оскільки загальні положення про зобов'язання не містять норм, які передбачають необхідність повернення виконаного. Відповідно до частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач надіслав вимогу про повернення товару 31.05.2018, відповідач одержав її 06.06.2018. Зважаючи на зазначене, строк виконання обов'язку щодо повернення товару настав.

Заперечення відповідача-апелянта в частині покликання на норми статті 538 Цивільного кодексу України суд першої інстанції правомірно відхилив з наступних підстав. Зазначеними вище нормами Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Отже, зустрічним виконанням зобов'язання є лише те, яке передбачено власне договором. Як встановлено судами обох інстанцій, обов'язок з повернення товару у відповідача виник не з Контракту, який був розірваний за ініціативою відповідача, а з норм статті 1212 ЦК України, що свідчить про порушення відповідачем-апелянтом обов'язку з повернення товару.

За таких обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про підставність і доведеність позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства Оліяр - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.10.2018 у справі №914/1247/18 залишити без змін.

3. Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду.

ОСОБА_5 ОСОБА_4

Судді: О.П.Дубник

ОСОБА_1

«Повний текст постанови виготовлено 18.12.2018»