Постанова

від 06.12.2018 по справі 925/509/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2018 р. Справа№ 925/509/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Буравльова С.І.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 06.12.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 28.08.2018 (повний текст складено 30.08.2018)

у справі №925/509/18 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"ХЬОРБІГЕР СЕРВІС УКРАЇНА"

до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

про стягнення 5 502 242,16 грн. заборгованості та санкцій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХЬОРБІГЕР СЕРВІС УКРАЇНА" звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Азот" про стягнення заборгованості за поставлені запасні частини для поршневих компресорів (6М16 140/200 і 6ВМ16-140/200) виробництва фірми Hoerbiger Ventilwerke GmbH & Co KG, Австрія згідно договорів:

№1295-430 від 03.12.2015 (далі - Договір-1) та №352-411 від 12.07.2016 (далі - Договір-2) загалом в розмірі 5 502 242,16 грн. , в тому числі:

- за договором №1295-430 загалом 25 013,13 грн. , в тому числі: 23 703,48 грн. основного боргу, 358,47 грн. 3% річних, 951,18 грн. інфляційних;

- за договором №352-411загалом 5 477 229,03 грн. , в тому числі: 4 873 095,68 грн. основного боргу, 143 522,68 грн. пені, 73 296,70 грн. 3% річних, 387 313,97 грн. інфляційних;

- та відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів №1295-430 від 03.12.2015 та №352-411 від 12.07.2016 щодо своєчасної оплати поставленого товару. Крім того, за прострочення оплати позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України, а також стягнення пені з посиланням на ст. 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність претензій з боку позивача щодо сплати основної суми боргу, а також невірності обрахування показників щодо інфляційних втрат та 3% річних. Крім того, відповідачем заявлено до вимог позивача щодо стягнення пені застосування річного строку позовної давності у відповідності до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.08.2018 (повний текст рішення складено 30.08.2018) у справі № 925/509/18 позов задоволено повністю, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5502242,16 грн. боргу та санкцій, 82533,63 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог в частині стягнення основного боргу загалом в розмірі 4 896 799,16 грн.(23 703,48 грн. за Договором-1 та 4 873 095,68 грн. за Договором-2) з огляду на прострочення виконання зобов'язання в цій частині. Крім того, суд першої інстанції встановивши прострочення виконання відповідачем свого обов'язку щодо здійснення розрахунку за договорами, з посиланням на на ст. 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України присудив до стягнення 143 522,68 грн. пені за договором-2, щодо якої позивачем не було пропущено річний строк позовної давності на звернення до суду. Також, судом першої інстанції за здійсненим перерахунком, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України присуджено до стягнення з віповідача на користь позивача загалом 388 265,15 грн. та 73 655,17 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням в частині стягнення пені, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення пені та прийняти в цій частині нове, яким вімовити у позовній вимозі про стягнення пені.

Узагальнені доводи апеляційної скарги в частині незгоди з рішенням суду в частині стягнення пені зводяться до того, що господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції у оскаржуваній частині було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору в частині вимог про стягнення пені неправильно застосовано ст.ст. 256, 258, 261, 267 Цивільного кодексу України в частині застосування річного строку позовної давності. Скаржник зазначає, що строк позовної давності до вимоги про стягнення пені за Договором-2 розпочався 07.01.2017, а оскільки позивач звернувся з позовом у травні 2018, а тому річний строк позовної давності сплив.

Згідно з витягом з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №925/509/18 розподілено для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2018 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження у справі № 925/509/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства АЗОТ , розгляд призначено на 06.12.2018.

13.11.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилався на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений відповідачем річний строк позовної давності не поширюється на вимогу позивача про стягнення 143 522,68 грн. за період з 27.05.2017 по 07.07.2017.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці, розпорядженням №09.1-08/334/18 від 04.12.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №925/509/18.

У відповідності до витягу з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Буравльов С.І., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 справу №925/509/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Буравльов С.І., Мартюк А.І., розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному засіданні 06.12.2018.

Скаржник в судовому засіданні 06.12.2018 доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати в частині вимог про стягнення пені та за наслідками апеляційного розгляду справи прийняти нове рішення у оскаржуваній частині, яким у задоволенні вимог про стягнення пені - відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 06.12.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 03.12.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "ХЬОРБІГЕР СЕРВІС УКРАЇНА" (постачальник, позивач по справі), в особі генерального директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та публічним акціонерним товариством "Азот" (покупець, відповідач по справі), в особі директора по матеріально-технічному забезпеченню ОСОБА_2., який діє на підставі довіреності від 30.12.2014р №500-08/104, було укладено договір поставки №1295-430 (далі - Договір-1), за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця запасні частини для поршневих компресорів (6М16 140/200 і 6ВМ16-140/200) виробництва фірми Hoerbiger Ventilwerke GmbH & Co KG, Австрія (далі- товар) відповідно до Специфікації, а покупець зобов'язується приймати цей товар і своєчасно здійснювати його сплату на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору 1).

12.07.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "ХЬОРБІГЕР СЕРВІС УКРАЇНА" (постачальник, позивач по справі), в особі генерального директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та публічним акціонерним товариством "Азот" (покупець, відповідач по справі), в особі директора по матеріально-технічному забезпеченню ОСОБА_2., який діє на підставі довіреності від 30.12.2014 №500-08/104, було укладено договір поставки №352-411 (далі - Договір-2), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця запасні частини для поршневих компресорів виробництва фірми Hoerbiger Ventilwerke GmbH Ц Co KG, Австрія (далі- товар) відповідно до Специфікації, а покупець зобов'язується приймати цей товар і своєчасно здійснювати його сплату на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору-2).

Відповідно до п. 3.2. Договору-1 та Договору-2 ціна на товар, зазначена в Специфікації №1, є твердою та зміні не належить, при умові виконання п. 5.1., 5.2. Договору-1 та Договору-2.

Відповідно до п. 3.3. Договору-1 та Договору-2:

- загальна вартість Договору-1 складає 47406,97 (сорок сім тисяч чотириста шість) гривень 97 коп., в тому числі ПДВ - 7901,16 (сім тисяч дев'ятсот одна) гривня 16 коп.

- загальна вартість Договору-2 складає 8121826,13 (вісім мільйонів сто двадцять одна тисяча вісімсот двадцять шість) гривень 13 коп., в тому числі ПДВ - 1624365,23 (один мільйон шістсот двадцять чотири тисячі триста шістдесят п'ять) гривень 23 коп.

Відповідно до п. 5.1. Договору-1 та Договору-2, покупець здійснює попередню оплату у сумі:

- за Договором-1: 23703,49 (двадцять три тисячі сімсот три) гривні 49 коп., в тому числі ПДВ - 3950,58 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят) гривень 58 коп., що складає 50% від загальної вартості Специфікації-1, протягом 5 банківських днів з моменту підписання Договору-1.

- за Договором-2: - 4873095,68 (чотири мільйони вісімсот сімдесят три тисячі дев'яносто п'ять) гривень 68 коп., в тому числі ПДВ - 812182,61 (вісімсот дванадцять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 61 коп., що складає 50% від загальної вартості Специфікації-1, протягом 7 банківських днів з моменту підписання Договору-2.

Згідно з п. 5.2. Договору-1 та Договору-2, покупець здійснює оплату залишку вартості товару в сумі:

- за Договором-1: 23703,48 (двадцять три тисячі сімсот три) гривні 48 коп., в тому числі ПДВ - 3950,58 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят) гривень 58 коп., що складає 50 % від загальної вартості Специфікації-1, протягом 5 банківських днів з моменту підписання Договору-1.

- за Договором-2: 4873095,68 (чотири мільйони вісімсот сімдесят три тисячі дев'яносто п'ять) гривень 68 коп., в тому числі ПДВ - 812182,61 (вісімсот дванадцять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 61 коп., що складає 50 % від загальної вартості Специфікації-1, протягом 5 банківських днів з моменту підписання Договору-2.

На виконання умов Договору-1 та Договору-2, після надходження попередньої оплати на розрахунковий рахунок, позивач здійснив поставку товару, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними з підписами покупця про отримання:

17 лютого 2016 року - за Договором-1:

a. видаткова накладна №2 від 17 лютого 2016 року;

b. товарно-транспортна накладна №Р2 від 17 лютого 2016 року;

с. довіреність на отримання ТМЦ серії ААЕ №384296 від 17 лютого 2016 року з реквізитами відповідача.

29 грудня 2016 року - за Договором-2:

a. видаткова накладна № 42 від 29 грудня 2016 року;

b. товарно-транспортна накладна №Р42 від 29 грудня 2016;

с. довіреність на отримання ТМЦ серії ААЕ №385161 від 28 грудня 2016 року з реквізитами відповідача;

d. довіреність на отримання ТМЦ серії ААЕ №385160 від 28 грудня 2016 року з реквізитами відповідача.

Покупець частково розрахувався за отриманий ним товар, а саме:

- за Договором-1 - в сумі 23 703,49 (двадцять три тисячі сімсот три) гривні 49 копійок, враховуючи ПДВ - 3 950,58 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят) грн. 58 коп.;

- за Договором -2 - в сумі 4 873 095,68 (чотири мільйони вісімсот сімдесят три тисячі дев'яносто п'ять) гривень 68 копійок, ураховуючи ПДВ - 812 182,61 (вісімсот дванадцять тисяч сто вісімдесят дві) грн. 61 коп.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, на дату подання даного позову відповідач не здійснив остаточного розрахунку за товар, поставлений за Договором-1 та Договором-2, чим допущено прострочення виконання своїх зобов'язань за Договорами, що згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України є підставами для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошових зобов'язань у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, а також стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України у вигляді пені.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовою природою Договорів (поставки) №1295-430 від 03.12.2015 та №352-411 від 12.07.2016 відповідають вимогам статті 712 Цивільного кодексу України, згідно якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу з використанням майна не для власного (особистого) споживання.

Згідно ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач здійснив поставку запчастин та матеріалів:

- 17 лютого 2016 року - за Договором-1;

- 29 грудня 2016 року - за Договором-2.

Згідно з п. 5.2. Договорів відповідач повинен був сплатити залишок 50% вартості:

- за Договором-1 - 23703,48 (двадцять три тисячі сімсот три) гривні 48 коп., в тому числі ПДВ - 3950,58 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят) гривень 58 коп., що складає 50 % від загальної вартості Специфікації 1, протягом 5 банківських днів з моменту підписання Договору-1, тобто не пізніше 25.02.2016;

- за Договором-2 - 4873095,68 (чотири мільйони вісімсот сімдесят три тисячі дев'яносто п'ять) гривень 68 коп., в тому числі ПДВ - 812182,61 (вісімсот дванадцять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 61 коп., що складає 50 % від загальної вартості Специфікації 1, протягом 5 банківських днів з моменту підписання Договору-2, тобто не пізніше 06.01.2017.

Факт наявності заборгованості підтверджується Договорами, видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на господарську операцію. Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що доказів належного та повного розрахунку за отриманий товар, в розумінні вимог ст.ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, відповідач суду не подав.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем було узгоджено строк сплати за отриманий товар, який визначений в п. 5.2. Договорів, проте, відповідач свої зобов'язання в частині належної та повної оплати за вже отриманий товар належним чином не виконав.

Станом на 24.05.2018 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила: 23703,48 грн.- за Договором-1, та 4873095,68 грн. - за Договором-2.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Частиною першою ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлені запасні частини до компресорів у розмірі 23703,48 грн. за Договором-1 та 4873095,68 грн. за Договором-2.

У наведеній частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Судом першої інстанції було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача за прострочення виконання грошових зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару за Договорами:

- 951,18 грн. інфляційних втрат за період березня-серпня 2016р. та 358,47 грн. - 3% річних за період прострочення з 25.02.2016р. до 26.08.2016р. - за Договором-1;

- 387 313,97 грн. інфляційних втрат за період січня - червня 2017р. та 73296,70 грн. - 3% річних за період прострочення з 07.01.2017 до 08.07.2017 - за Договором- 2.

У наведеній частині рішення суду першої інстанції також скаржником не оскаржується.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 143 522,68 грн. пені за порушення зобов'язання з оплати товару за Договором-2, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно п. 7.4. Договору-2, у випадку прострочення терміну оплати товару, вказаного в п. 5.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період, за який вона нараховується) від суми простроченого платежу за кожен день порушення строків оплати товару, але не більше 10% від вартості товару.

На підставі наявного прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу 143 522,68 грн. пені за період з 27.05.2017 по 08.07.2017, яка заявлена до стягнення. Позивачем враховано періоди нарахування з урахуванням проведеної часткової оплати, прострочення платежу, облікової ставки НБУ за спірний період та обмеження нарахування 6 місяців по господарському зобов'язанню - приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення 143 522,68 грн. пені за договором №352-411 від 12.07.2016, оскільки, на думку відповідача, строк позовної давності щодо стягнення пені сплинув 21.05.2018, у зв'язку з чим відповідач вказував на відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення пені з посиланням на приписи ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, з урахуванням статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Отже, положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується. .

Згідно штампу поштової установи на конверті, в який позивачем скеровано до суду позовну заяву, позивач звернувся з позовом 21.05.2018, який зареєстровано канцелярією суду першої інстанції 24.05.2018, про що свідчить відбиток вхідного штампу на позові. Кінцевим строком оплати отриманого товару за договором №352-411 від 12.07.2016 є 06.01.2017.

Згідно розрахунку пені, наведеного у позові, позивачем період нарахування визначено з 26.05.2017 по 07.07.2017, у зв'язку з чим річний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені позивачем не пропущено, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 143 522,68 грн., яка обгрунтовано присуджена ддо стягнення судом першої інстанції з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні в частині присудження до стягнення 143 522,68 грн. пені, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2018 (повний текст рішення складено 30.08.2018) у справі № 925/509/18 у оскаржуваній частині - відсутні.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-79, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2018 у справі №925/509/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.08.2018 у справі №925/509/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/509/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.І. Буравльов

А.І. Мартюк

Повний текст постанови складено 19.12.2018