Постанова

від 10.12.2018 по справі 913/235/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2018 р. Справа № 913/235/18

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): судді: за участю представників сторін: від прокуратури: від позивача 1: від позивача 2: від відповідача 1: від відповідача 2: ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 - за посвідченням ОСОБА_5 - за довіреністю Не з'явився Не з'явився ОСОБА_6 - за довіреністю розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , м.Київ на рішення господарського суду Луганської області від 28.08.2018 року (повний текст складено 07.09.2018 року у м. Харкові) у справі№ 913/235/18 (суддя Косенко Т.В.) за позовом до відповідачів: Першого заступника прокурора Луганської області, м.Сєвєродонецьк, Луганська область в інтересах держави в особі позивача 1 Кабінету Міністрів України, м.Київ та позивача 2 Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ 1.Солідарненської сільської ради, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганська область 2. Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , м.Київ провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання права власності В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року до господарського суду звернувся Перший заступник прокурора Луганської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач 1) та Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Позивач - 2) з позовом до Солідарненської сільської ради (далі - Відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - Відповідач 2) про визнання незаконним та скасування рішення Солідарненської сільської ради Білокуракинського району Луганської області №16/2 від 13.12.2011 «Про визнання права власності і оформлення правовстановлюючих документів Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ; визнання недійсним свідоцтва серії САЕ №297052 від 14.12.2011 на нерухоме майно - майновий комплекс Солідарненського елеватора, розташованого за адресою: вул. Центральна, 1, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганська область, згідно якого зареєстровано право приватної власності за Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ; визнання недійсним свідоцтва серії САЕ №297053 від 14.12.2011 на нерухоме майно - майновий комплекс Солідарненського елеватора, розташованого за адресою: вул.Центральна, 1, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганська область, згідно якого зареєстровано право приватної власності за Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ; визнання недійсним свідоцтва серії САЕ №297049 від 14.12.2011 на нерухоме майно - майновий комплекс Солідарненського елеватора, розташованого за адресою: вул.Центральна, 2, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганська область, згідно якого зареєстровано право приватної власності за Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ; визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на нерухоме майно - майновий комплекс Солідарненського елеватора, розташованого за адресою: вул.Центральна, 2, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганська область; вул.Центральна, 1, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганська область. Прокурор також просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

Рішенням господарського суду Луганської області від 28.08.2018 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Відповідач 2, не погодившись із прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати спірне рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. За змістом апеляційної скарги, Відповідач 2 зазначав наступне:

-твердження прокурора щодо порушення інтересів держави безпідставні, оскільки держава реалізувала своє право власника об'єкта державної власності шляхом створення Відповідача-2 на базі цього майна та внесення його до статутного капіталу товариства;

-під час ухвалення рішення суд першої інстанції неправильно застосував пункт 5, частину 1 статті 3, частину 1 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), а також порушив частину 4 статті 53 ГПК України, оскільки прокурор звернувся до суду за відсутності порушень прав і законних інтересів Позивачів;

- судом першої інстанції не надано оцінку довідці Державної фінансової інспекції №07-21-74 від 21.07.2014р. та звіту державної аудиторської служби від 29.11.2013р.;

- не надано належної оцінки доводам Відповідача 2 щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки судом першої інстанції не враховано, що у пункті 2 позовної заяви Прокурор визнав наявність пропуску Позивачами строку позовної давності та просив визнати поважними причини пропуску цього строку, однак, всупереч частині 1 статті 75 ГПК України, суд не визнав цю обставину встановленою та зазначив, що строк позовної давності пропущений не був;

- висновок суду про те, що Позивачам стало відомо про оформлення майна переданого до статутного капіталу Відповідача-2 з моменту отримання листа прокуратури в лютому 2018 року безпідставний, оскільки загальну довідку № 07-21/74 від 21.07.2014 Державної фінансової інспекції отримано Позивачем-1 22.07.2014, а Позивачем-2 - 30.07.2014.

На адресу суду від Позивача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів апеляційної скарги. Зокрема, за змістом відзиву зазначив, що Відповідачем 1 за відсутності рішення Кабінету Міністрів України про зміну правового режиму майна ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , при наявності заборони на приватизацію майна Солідарненського елеватору, 13.12.2011 було прийнято рішення №16/2 «Про визнання права власності і оформлення правовстановлюючих документів Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , яким фактично змінено правовий режим державного майна та порушено права власника. Зазначав, що незаконне оформлення права приватної власності на об'єкти нерухомого майна Солідарненського елеватора за Відповідачем 2 порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єктів державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, оскільки власником майна Солідарненського елеватору є держава в особі Кабінету Міністрів України, а органом уповноваженим на управління корпоративними правами Відповідача 2 є Міністерство аграрної політики та промисловості України.

Також, від Прокуратури Луганської області надійшов відзив на апеляційну скаргу за змістом якого Прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим. За змістом відзиву, спірне рішення та свідоцтва про право власності видані за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну, у зв'язку з чим наявне порушення інтересів держави. У Позивачів була відсутня об'єктивна можливість дізнатись про порушення прав держави раніше, оскільки рішення сільської ради не оприлюднювалося.

Представник Відповідача 2 у судовом засіданні 10.12.2018р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Представник Позивача 1 та Прокурор заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах, просили рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач 1 та Позивач 2 в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи.

Колегія приходить до висновку про можливість закінчення розгляду справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлені наступні обставини:

-створення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та визначення формування статутного капіталу підприємства шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються, в тому числі і шляхом передачі цілісного майнового комплексу дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Солідарненський елеватор", до складу якого входить комплекс нежитлових будівель та споруд, розташований по вул.Центральна, 2, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганська область(п.5 наведеної постанови);

-передання на виконання постанови КМУ №764, державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" цілісного майнового комплексу ДП ДАК "Хліб України" "Солідарненський елеватор", про що складено акт приймання-передачі від 30.03.2011 року № 40, підписаного головою ліквідаційної комісії ДП ДАК "Хліб України" " Солідарненський елеватор", генеральним директором державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затвердженого Міністерством аграрної політики України;

- реорганізація державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» шляхом його перетворення у публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №325 від 07.07.2011 «Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ;

- звернення 12.12.2011 директора філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України« «Солідарненський елеватор» до голови Солідарненської сільської ради з листом №81 про розгляд питання щодо визнання права власності і оформлення правовстановлюючих документів на майновий комплекс балансовою вартістю 7121 тис. грн.: Луганська область Білокуракинський район, с.Солідарне, вул.Центральна, 1, та адміністративна будівля, балансова вартість 135,483 грн: Луганська область, Білокуракинський район, с.Солідарне, вул.Центральна, 2;

- прийняття 13.12.2011 Відповідачем 1 на підставі зазначеного звернення рішення №16/2 «Про визнання права власності і оформлення правовстановлюючих документів Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , яким, зокрема, відмінено рішення сесії №13-3 від 04.07.2011 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою зі складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою» та рішення №53/4 від 22.07.2010 «Про визнання права власності і оформлення правовстановлюючих документів ДП ДАК «Хліб України» на комплекс споруд (п.1 рішення); визнано право власності за ПАТ «ДПЗКУ» на майновий комплекс, розташований за адресою: Луганська область, Білокуракинський район, с.Солідарне, вул.Центральна, 1, балансовою вартістю 7121 тис. грн; адміністративну будівлю, розташовану за адресою: Луганська область, Білокуракинський район, с.Солідарне, вул.Центральна, 2, балансовою вартістю 135,483 грн (п.2 рішення); вирішено оформити правовстановлюючі документи і видати свідоцтво на право власності ПАТ «ДПЗКУ» на майновий комплекс, розташований за адресою: Луганська область, Білокуракинський район, с.Солідарне, вул.Центральна, 1, на адміністративну будівлю, розташовану за адресою: Луганська область, Білокуракинський район, с.Солідарне, вул.Центральна, 2 (п.3 рішення).

- видача Відповідачем 1 14.12.2011 свідоцтв про право власності Відповідачу 2 на вищевказане нерухоме майно (а.с.118-120 т.1) на підставі вказаного рішення.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Враховуючи зміну форми власності нерухомого майна, що перебувало у господарському віданні ДП ДАК «Хліб України» «Солідарненський елеватор» , з державної на приватну, Прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і Міністерства аграрної політики та продовольства України, звернувся до суду з даним позовом предметом якого є вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності на майновий комплекс і визнання за державою Україна права власності на зазначене нерухоме майно.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення Відповідача 1 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням компетенції та порушує інтереси держави, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Внаслідок встановлення невідповідності чинному законодавству спірного рішення, суд першої інстанції визнав обґрунтованою і вимогу про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на спірний майновий комплекс, що було видано Відповідачу 2 на підставі рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності за державою, оскільки Відповідач 2 неправомірно набув право власності на спірний комплекс будівель та споруд та не визнає право держави Україна як власника цього майна. Також, судом першої інстанції встановлено, що в даному випадку не був пропущений передбачений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк, в межах якого заявлений позов.

Оскаржуючи зазначене рішення, Відповідач 2 зазначає, що порушення інтересів держави у даному випадку не відбулось, оскільки держава реалізувала своє право власника об'єкта державної власності шляхом створення Відповідача-2 на базі цього майна та внесення його до статутного капіталу товариства, а також вважає, що Прокурор звернувся до суду за відсутності порушень прав і законних інтересів Позивачів та порушив строк позовної давності.

Колегія суддів вважає зазначені доводи безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

При цьому, як визначено в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Прокурор зазначив про неправомірне вибуття майна із власності держави, визначив, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту, а також правильно вказав Кабінет Міністрів України і Міністерство аграрної політики та промисловості України у якості органів, що уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже доводи Відповідача 2 про неправильне застосування судами пункту 5, частини 1 статті 3, частини 1 статті 16 ЦК України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), а також частини 4 статті 53 ГПК України не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наведене узгоджується з положеннями статті 41 Конституції України, яка є основним Законом України (ст.321 Цивільного кодексу України).

Статтями 15 та 386 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно ч.ч.2, 4 ст.182 Цивільного кодексу України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

У відповідності до положень ст.115 Цивільного кодексу України та ст.85 Господарського кодексу України, господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 325 Цивільного кодексу України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Частиною 3 статті 86 Господарського кодексу України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу забороняється і відповідно, юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Згідно п. 1.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 №764 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Пунктом 4.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" встановлено, що товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняти стосовно нього будь - які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно із п.1.6 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

При цьому при внесенні змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764 у постанові №593 від 06.06.2011 також встановлено, що Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо, тоді як право власності відповідно до норм ст.ст. 316, 317 ЦК України передбачає розпорядження майном за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ч.2 ст. 145 ГК України).

Частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" і визначила розмір статутного капіталу останнього. При цьому, спірне майно було надано ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не у приватну власність, а для здійснення статутної діяльності і це майно залишається об'єктом права державної власності.

Колегією суддів встановлено, що Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про зміну правового режиму спірного майна, у зв'язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулась.

Постанови Кабінету Міністрів України №764 від 11.08.2010, №593 від 06.06.2011 та накази Міністерства аграрної політики та продовольства України №325 від 07.07.2011, №634 від 17.11.2011, на підставі яких відбувалась реорганізація ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , не містять будь-яких положень щодо зміни форми власності на державне майно, яке передавалось до статутного капіталу ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , або втрати державою права власності на це майно в обмін на набуття акцій товариства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 ст.393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на викладене, Відповідач 1 не мав законних підстав для прийняття оспорюваного рішення №16/2 від 13.12.2011р.

Крім того, відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Солідарненський елеватор входить до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (додаток 1 Закону), а в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, вказаний об'єкт відсутній.

Чинне законодавство України про приватизацію та корпоратизацію, як і Закон України "Про акціонерні товариства", не передбачають, що заборона щодо внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу товариства не розповсюджується на випадки перетворення державних унітарних комерційних підприємств в акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належить державі.

Отже, спірне майно не виключене з переліку майна, що не підлягає приватизації, заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону, тому колегія суддів приходить до висновку, що спірне майно надавалося ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" для здійснення статутної діяльності, а не у власність, і до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об'єктом права державної власності.

В той же час, приймаючи оскаржуване рішення Відповідачем 1 не з'ясовано належності права власності на спірне майно та безпідставно надано видано свідоцтво на право власності на спірний майновий комплекс за ПАТ "ДПЗК України".

Отже, діючи всупереч вищенаведеним вимогам закону та без наявності на те правових підстав, Відповідача 1 прийняв рішення про зміну статусу спірного майна з державного на приватне, на підставі якого Відповідачу 2 було видане оскаржуване свідоцтво про право власності, що не передбачає будь-яких обмежень прав останнього на спірне майно.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що майно ДП ДАК «Хліб України» «Солідарненський елеватор» не могло бути ні приватизоване, ні корпоратизоване, тобто відчужено приватним особам або включено до статутного капіталу акціонерного товариства.

Враховуючи вищевикладене та оскільки рішення Солідарненської сільської ради Білокуракинського району Луганської області №16/2 від 13.12.2011 «Про визнання права власності і оформлення правовстановлюючих документів Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням наданої йому компетенції та порушує інтереси держави, назване рішення було правомірно визнано судом першої інстанції незаконним та скасовано, а позовні вимоги в цій частині - задоволені.

Відповідно до Витягів про державну реєстрацію прав, Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, (а.с. 121-126 т.1) внесено запис про право приватної власності на спірне нерухоме майно по вул. Центральній, б.1, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганської області за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", підстава виникнення права власності - свідоцтва про право власності САЕ №297052 від 14.12.2011, САЕ №297053 від 14.12.2011, САЕ №297049 від 14.12.2011.

Законодавець у ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення. Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Вимога про визнання незаконним та скасування рішення Солідарненської сільської ради Білокуракинського району Луганської області №16/2 від 13.12.2011, заявлена у комплексному поєднанні з вимогою про визнання недійсним свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно, які видані на підставі оскаржуваного рішення. При цьому свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому позов про визнання недійсним свідоцтва про право власності може бути предметом розгляду в господарських судах як окремий спосіб захисту спрямований на поновлення порушених прав у судовому порядку.

Враховуючи, доведеність матеріалами справи невідповідність чинному законодавству рішення Солідарненської сільської ради Білокуракинського району Луганської області №16/2 від 13.12.2011 «Про визнання права власності і оформлення правовстановлюючих документів Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , на підставі якого ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" видано свідоцтва САЕ №297052 від 14.12.2011, САЕ №297053 від 14.12.2011, САЕ №297049 від 14.12.2011на право приватної власності на майновий комплекс, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання недійсним цих свідоцтв є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, відповідно до ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин та відповідно до приписів ст.15 цього Кодексу має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідачем 2 безпідставно набуто право власності на спірний комплекс будівель та споруд та не визнається право держави Україна як власника цього майна.

Однак, у відповідності до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Закону України "Про Кабінет Міністрів України" повноваження щодо управління державним майном здійснює Кабінет Міністрів України.

З урахуванням наведеного, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на спірне майно, що розташоване за адресою: вул. Центральна, б.1, с.Солідарне, Білокуракинський район, Луганської області.

Стосовно доводів Відповідача 2 про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Як вказано прокурором у позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, прокурору стало відомо про наявні порушення інтересів держави та необхідність їх захисту за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, що Кабінету Міністрів України і Міністерству аграрної політики та продовольства України про прийняття оскаржуваного рішення та видачу свідоцтв на право власності на нерухоме майно стало відомо після направлення прокуратурою Луганської області 27.02.2018 відповідних запитів за результатами опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, Кабінету Міністрів України та Міністерству аграрної політики та продовольства України про вказані обставини достовірно стало відомо з запиту прокуратури Луганської області від 27 лютого 2018 року. (лист Секретаріату Кабінету Міністрів України №2451/0/2-18 від 15.03.2018 та лист Міністерства аграрної політики та продовольства України №37-27-15/10759 від 05.04.2018 (а.с. 107,110 т.1).

Колегією суддів встановлено, що Позивачі у справі - Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України не приймали участі у прийнятті спірного рішення виконавчого комітету та оформленні спірного свідоцтва про право приватної власності, свою волю з цих питань не висловлювали, про вказану неправомірну перереєстрацію права власності сільською радою, цим державним органам раніше не було відомо.

Більш того, листом №49 від 02.03.2018 (а.с.114 т.1) Солідарненська сільська рада повідомила, що рішення «Про оформлення права власності на нерухоме майно» не оприлюднювалося в засобах масової інформації, офіційний веб-сайт в сільській раді відсутній.

Крім того, до повноважень Позивачів не віднесено здійснення моніторингу ні державних реєстрів прав, ні офіційних стендів органів місцевого самоврядування, в тому числі щодо прийнятих рішень, а процедура проведення державної реєстрації прав за новим власником не передбачала повідомлення попереднього власника про внесені зміни та проведені реєстраційні дії.

Щодо доводів Відповідача 2 про те, що судом першої інстанції взагалі не надано оцінку довідці Державної фінансової інспекції №07-21-74 від 21.07.2014р. та звіту державної аудиторської служби від 29.11.2013р., з яких начебто Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення товариством права приватної власності на спірне майно, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи (а.с.242 т. 1), Державною аудиторською службою України складено Звіт про результати ревізій у системі Міністерства аграрної політики та продовольства України за 2013 рік датований 29 листопада 2013 року.

В даному звіті зазначається, що через невнесення Міністерством Державної продовольчо-зернової корпорації (як державного підприємства) до Переліку його майна, яке перебувало у державній власності, під час перетворення у Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" це майно перейшло у власність корпорації.

Корпорацією узаконено право приватної власності на майно, передане їй до статутного капіталу, на суму близько 500 млн. грн., або 57% від його загального розміру, тобто будь-яких перешкод для відчуження переоформленого у такий спосіб майна наразі не існує.

Разом з тим, в звіті не зазначено про факт прийняття спірного рішення яким було фактично визнано та переоформлено право власності на майновий комплекс, що є предметом спору.

В звіті наведено інформацію лише щодо приблизної вартості майна корпорації на яке оформлено право власності, проте не зазначається коли і ким було узаконено право приватної власності і на яке саме майно.

Отже, Відповідачем 2 не доведено належними та допустимими доказами як факт повідомлення Позивачів про спірне рішення та оформлення товариством права приватної власності на майно, так і факт того, що про наявність таких обставин останні могли дізнатися, в тому числі, із наданих товариством листів.

В довідці Державної фінансової інспекції №07-21-74 від 21.07.2014р. та доданих до неї додатках (а.с. 221-228 т. 1) також не йде мова про спірне майно.

Враховуючи, що з даним позовом Прокурор звернувся до господарського суду 17.05.2018, колегія суддів дійшла висновку, що ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не доведено пропуск строку позовної давності, у зв'язку з чим, підстави застосування позовної давності відсутні.

Таким чином, передбачений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності для звернення до господарського суду з даним позовом не було пропущено.

Доводи скаржника з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи навдене вище, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 28.08.2018 року у справі № 913/235/18 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача 2.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , м.Київ на рішення господарського суду Луганської області від 28.08.2018 року у справі №913/235/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 28.08.2018 року у справі №913/235/18 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , м.Київ.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 17.12.2018р.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Н.М. Пелипенко

Суддя В.І. Пушай