Рішення

від 03.12.2018 по справі 826/7961/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2018 року № 826/7961/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.,

за участю секретаря судових засідань - Шаповалової К.В.,

та представника позивача - Антохова Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Аскон до 1. Державної фіскальної служби України, 2. Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 3. Держаної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Аскон (далі по тексту - ТОВ Аскон , позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України, відповідач-1), Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач-2), Держаної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі також - ДПІ у Солом'янському районі, відповідач-3) з вимогами:

- визнати незаконним і скасувати рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 вих.№24183/10/26-58-11-02-18;

- визнати незаконним і скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 вих.№19415/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги;

- визнати незаконним і скасувати рішення ДФС України від 18.03.2016 за №5951/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

- зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі включити відомості з поданої ТОВ Аскон податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць серпень 2015 року, доповнення та додатка №5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього Товариства у інформаційних базах даних ДФС.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість та додатків до неї за серпень 2015 року, направленої до контролюючого органу засобами поштового зв'язку, неправомірно зареєструвавши при цьому направлену в електронному вигляді декларацію в якості оригіналу податкової звітності. Позивач вважає такі дії відповідача щодо прийняття звітності в електронному вигляді безпідставними і такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а не прийняття цієї ж звітності у паперовому вигляді в якості оригіналу протиправними, оскільки позивач, як платник податків не виявляв бажання подавати документи в електронному вигляді. При цьому, декларація за серпень 2015 року подана позивачем у відповідності до положень пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України. Також, позивачем наголошено на тому, що за приписами Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний документ не може бути застосовано як оригінал документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику. За наведених обставин, внесена до баз даних ДФС з електронної звітності платників податків інформація, не має юридичної сили. Такі дії відповідача-1, з якими погодились і інші відповідачі призвели до необхідності подання доповнень саме в електронній формі, що позбавлення позивача передбаченого п.46.4 ст.46 Податкового кодексу України права складати та подавати у довільній формі доповнення до податкової декларації, яке є її невід'ємною частиною. Стосовно розглянутих відповідачами -2, і -3 скарг платника податків на рішення ДПІ у Солом'янському районі, позивач наголошує на неповному з'ясуванні ГУ ДФС у м. Києві і ДФС викладених у скаргах обставин, неправильній оцінці доказів та неправильному застосуванні норм матеріального права. Позивач також стверджує, що ДФС України не є уповноваженим законодавством органом щодо розгляду скарги на рішення податкової інспекції, оскільки не є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову і митну політику.

30.05.2016 позовна заява ТОВ Аскон залишена без руху із встановленням терміну позивачу для усунення недоліків, виявлених судом.

Ухвалою суду від 29.07.2016 позовна заява повернута у зв'язку з не усуненням позивачем виявлених судом недоліків.

Однак, ухвалою Київського апеляційного суду від 25.04.2017 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2017 справа прийнята до провадження судді, відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох суддів.

У свої запереченнях, поданих до суду 06.09.2017, представники ДФС України і ГУ ДФС України проти задоволення позовних вимог, заявлених щодо них, заперечували, вказавши на те, що оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про результати розгляду скарг не породжують прав та обов'язків для позивача, а тому не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні положень статті Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник ДПІ у Солом'янському районі, у своїх письмових запереченнях проти позову від 06.09.2017 також заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року 10.09.2015 подано засобами телекомунікаційного зв'язку, яку зареєстровано №9188021521, додатку 5/Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів - вхідний реєстраційний №9188021565. Проте, 14.09.2015 до ДПІ , всупереч п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України , засобами поштового зв'язку надійшла зазначена декларація з ПДВ за серпень 2015 року. У зв'язку з наведеним ДПІ у Солом'янському районі своїм листом від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1 повідомлено ТОВ Аскон про відмову у прийнятті податкової декларації з ПДВ за серпень 2015 року, подану засобами поштового зв'язку . Також, представник відповідача-1 наголошує, що між ТОВ Аскон та ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або електронних носіях, як оригіналу. Станом на день подання позивачем податкової декларації з ПДВ за серпень 2015 року на паперових носіях вказаний договір був чинним і відповідно до його умов товариство мало реальну можливість реєструвати податкову звітність та податкові накладні, надіслані засобами телекомунікаційного зв'язку. Однак, податкова декларація була подана також і у паперовому вигляді, що суперечить вимогам п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України. Крім того, оскарження рішення ДПІ у Солом'янському районі від 15.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-18 є недоцільним, адже декларація з ПДВ за серпень 2015 року, яка подана засобами телекомунікаційного зв'язку - прийнята та зареєстрована.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 11.10.2017 №7161 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/7961/16 та вказану справу 01 . 11.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

Ухвалою від 27.11.2017 справа прийнята до провадження судді Добрівської Н.А. і призначено попереднє судове засідання.

Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з наведеним, розгляд даної справи продовжується судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017.

У підготовчому провадженні представником позивача 02.07.2018 подана відповідь на заперечення відповідачів, в яких представник вказує на невідповідність форми письмових заперечень відповідачів їх змісту на момент їх складання і до 15.12.2017, а також на невідповідність таких заперечень встановленим законом вимогам до відзиву на позовну заяву. Також, представник позивача вказує на викривлення відповідачами предмета спору та невідповідність наведених в них тверджень вимогам законодавства.

У підготовчому засіданні 27 . 08.2018 року судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись дана справа, судом враховано наступне.

Згідно частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.

Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).

Враховуючи, що згідно ухвали суду від 27.11.2017 відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про розгляд справи одноособово.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Факт реєстрації декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року, подану до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві представником позивача не заперечувався, однак при цьому представник позивача наголошував на неправомірності здійснення такої реєстрації в якості оригіналу податкової звітності, оскільки саме оригінал було направлено платником податку засобами поштового зв'язку.

Відповідачі явку в судові засідання уповноважених представників не забезпечили, заяв/клопотань до суду не направляли. У зв'язку з наявністю в матеріалах справи письмових позицій відповідачів, суд прийшов до висновку про можливість здійснення розгляду справи у відсутність представників відповідачів.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю Аскон 10.09.2015 засобами поштового зв'язку на адресу ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві направлено податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року з викладенням у її тексті доповнення та додатком 5 та флеш носій з копіями записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі.

В цей же день позивачем на електронну поштову скриньку ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві надіслано податкову декларації з податку на додану вартість за цей же податковий період - серпень 2015 року та додаток 5 до цієї декларації.

Отримана контролюючим органом 10.09.2015 декларація ТОВ Аскон з податку на додану вартість за серпень 2015 року була зареєстрована за №9188021521, додатку 5/Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів - вхідний реєстраційний №9188021565.

Декларація, що надійшла від платника податків до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві у паперовій формі 14.09.2015 за цей же період не була прийнята відповідачем-1, про що повідомлено ТОВ Аскон листом від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження рішення контролюючого органу, оформленого листом від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1, позивач подав відповідні скарги до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України, розглянувши які відповідач-2 прийняв рішення про результати розгляду первинної скарги від 22.12.2015 вих.№19415/10/26-15-11-03-11, а відповідачем-1 - рішення про розгляд скарги від 26.02.2016 за №4375/6/99-99-11-02-02-15, якими рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1 залишено без змін, а скарги ТОВ Аскон - без задоволення.

Оскільки, у мотивувальній частині позовної заяви ТОВ Аскон висловлює свою незгоду з рішенням ДФС України, за підписом голови ДФС України Білан С.В., датованим 26.02.2016 за №4375/6/99-99-11-02-02-15, яке було прийнято за результатами розгляду скарги ТОВ Аскон від 01.02.2016 №14 на рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1 та ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 вих.№19415/10/26-15-11-03-11, і саме це рішення ДФС України оскаржується позивачем у даному провадженні, суд приходить до висновку, що позивачем у прохальній частині позову допущено технічну описку щодо дати і номера такого рішення, а саме: від 18.03.2016 за №5951/6/99-99-11-02-02-15 , замість: від 26.02.2016 за №4375/6/99-99-11-02-02-15 .

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, наполягаючи на їх протиправності, позивач звернувся з позовом до суду.

З огляду на повідомлені учасниками процесу обставини та наведені на їх обґрунтування доводи з врахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи і норми законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, суд при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який, згідно пункту 1.1 статті 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно визначення, наведеного в пункті 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пункт 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин), платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б пункту 49.3 цієї статті.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 року №233 Про надання електронної податкової звітності (далі - Інструкція №233 в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №233 закріплено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Додатком 1 до Інструкції №233 затверджено примірний договір про визнання електронних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до вказаних приписів 12.01.2015 між платником податків з кодом за ЄДРПОУ 21494800 (ТОВ Аскон ) в особі директора ОСОБА_5 і ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві укладено договір за №120120151 Про визнання електронних документів .

Саме на підставі цього договору і повинно здійснюватись подання податкових документів в електронному вигляді.

У підпунктах 1.1 та 1.2 пункту 2 Розділу 3 договору закріплено обов'язок платника податків надсилати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті), затвердженому ДПА України; для накладання ЕЦП на податкові документи в електронному вигляді при їх передачі до органу ДПС використовувати особистий ключ, відповідно якому посилений сертифікат відкритого ключа надано Платником податків до органу ДПС разом із цим Договором.

Згідно з пунктами 1-4 розділу III Інструкції податкові документи в електронному вигляді можуть бути надіслані до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку за звітні періоди у терміни, визначені законодавством для відповідних податкових документів у паперовій формі.

Згідно з пунктом 7 розділу II Інструкції підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є:

- відповідність затвердженому формату (стандарту);

- підтвердження електронних цифрових підписів (далі ЕЦП) платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов'язковими для звітів у паперовій формі, за умов встановлених ст.3 Закону України Про електронний цифровий підпис;

- чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладення ЕЦП.

Як стверджує відповідач-1 і не спростовує позивач, на момент подання податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2015 року в електронному вигляді у позивача посилений сертифікат відкритого ключа був чинним.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (пункт 49.8 статті 49 Податкового кодексу України).

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.9 статті 49 Податкового кодексу України).

Аналізуючи викладені позивачем обставини з урахуванням наявних у справі доказів суд приходить до висновку про дотримання відповідачем-1 - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві вимог чинного законодавства при здійсненні реєстрації податкової декларації ТОВ Аскон з податку на додану вартість за серпень 2015 року з додатками, що надійшла в електронному вигляді до контролюючого органу 10.09.2015.

При цьому, твердження позивача про те, що відповідачем-1 вказана декларація не мала реєструватися, оскільки це була копія тієї декларації, що направлена платником податків засобами поштового зв'язку не ґрунтуються на нормах законодавства.

З огляду на наведене, правомірною визнається судом відмова ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві у проведенні реєстрації декларації за той же самий період, яка надійшла у письмовому вигляді через чотири дні після отриманої контролюючим органом електронної декларації - 14.09.2015.

Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання незаконним і скасування рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 вих.№24183/10/26-58-11-02-18 про відмову у прийнятті декларації, що надійшла у письмовому вигляду 14.09.2015.

Оскільки ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві у відповідності до вимог законодавства здійснено реєстрацію податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року і відсутні докази неналежного відображення в облікових даних платника визначених в ній показників, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідачем-1 включити відомості з поданої ТОВ Аскон податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць серпень 2015 року, доповнення та додатка №5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього Товариства у інформаційних базах даних ДФС , задоволенню також не підлягають.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 вих.№19415/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України від 18.03.2016 за №5951/6/99-99-11-02-02-15 (правильні реквізити: від 26.02.2016 за №4375/6/99-99-11-02-02-15), суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Також, пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Водночас, відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на день звернення позивача до суду із даним позовом), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частини перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чинного на день розгляду справи по суті визначає завдання адміністративного судочинства як справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції як до 15.12.2017, так і в чинній редакції передбачено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, що діяла на день звернення позивача до суду, гарантувала кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 5 цього ж Кодексу в чинній редакції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що відповідачами-1 і -2 залишено без змін рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1.

Отже, вказані рішення самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про результати розгляду скарги безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні, у відповідності до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України в чинній редакції) суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до підпунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо інших доводів позивача, судом наголошується, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачами докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю Аскон відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Н.А. Добрівська