Постанова

від 16.04.2019 по справі 826/7961/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7961/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОН" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОН" до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АСКОН звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило - визнати незаконним і скасувати рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 вих.№24183/10/26-58-11-02-18;

- визнати незаконним і скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 року вих.№19415/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги;

- визнати незаконним і скасувати рішення ДФС України від 18.03.2016 року №5951/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

- зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі включити відомості з поданої ТОВ Аскон податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць серпень 2015 року, доповнення та додатка №5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього Товариства у інформаційних базах даних ДФС.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін та суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ Аскон 10.09.2015 року, засобами поштового зв'язку, направлено на адресу ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за серпень 2015 року з викладенням у її тексті доповнення та додатком 5 та флеш носій з копіями записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі.

В цей же день, позивачем на електронну поштову скриньку ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві надіслано податкову декларації з ПДВ за цей же податковий період - серпень 2015 року та додаток 5 до цієї декларації.

Зазначена декларація ТОВ Аскон з ПДВ за серпень 2015 року була отримана податковим органом 10.09.2015 року та зареєстрована за № 9188021521, додатку 5/Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів - вхідний реєстраційний № 9188021565.

Декларація, що надійшла від платника податків до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві у паперовій формі 14.09.2015 року за цей же період не була прийнята ДФС України про що повідомлено ТОВ Аскон листом від 16.09.2015 року за №24183/10/26-58-11-02-1.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження рішення контролюючого органу, оформленого листом від 16.09.2015 року за №24183/10/26-58-11-02-1, позивач подав відповідні скарги до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України.

За наслідком розгляду зазначених скарг, ГУ ДФС у м. Києві прийняло рішення про результати розгляду первинної скарги від 22.12.2015 року вих.№19415/10/26-15-11-03-11, а ДФС України - рішення про розгляд скарги від 26.02.2016 за №4375/6/99-99-11-02-02-15, якими рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1 залишено без змін, а скарги ТОВ Аскон - без задоволення.

Оскільки, у мотивувальній частині позовної заяви ТОВ Аскон висловлює свою незгоду з рішенням ДФС України, за підписом голови ДФС України Білан С.В., датованим 26.02.2016 року за №4375/6/99-99-11-02-02-15, яке було прийнято за результатами розгляду скарги ТОВ Аскон від 01.02.2016 року №14 на рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 року за №24183/10/26-58-11-02-1 та ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 року вих.№19415/10/26-15-11-03-11, і саме це рішення ДФС України оскаржується позивачем у даному провадженні, суд дійшов висновку, що позивачем у прохальній частині позову допущено технічну описку щодо дати і номера такого рішення, а саме: від 18.03.2016 за №5951/6/99-99-11-02-02-15 , замість: від 26.02.2016 за №4375/6/99-99-11-02-02-15 .

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказані рішення самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про результати розгляду скарги безпосередньо не порушують права та інтереси позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Згідно п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пункт 49.3 ст. 49 ПК України).

Згідно з пунктом 49.4 статті 49 ПК України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б пункту 49.3 цієї статті.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 року №233 Про надання електронної податкової звітності (далі по тексту - Інструкція №233)(в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №233 визначено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Додатком 1 до Інструкції №233 затверджено примірний договір про визнання електронних документів.

Як вірно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 12.01.2015 року між ТОВ Аскон та ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві укладено договір за №120120151 Про визнання електронних документів , на підставі якого має здійснюватися подання податкових документів в електронному вигляді.

У підпунктах 1.1 та 1.2 пункту 2 Розділу 3 договору закріплено обов'язок платника податків надсилати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті), затвердженому ДПА України; для накладання ЕЦП на податкові документи в електронному вигляді при їх передачі до органу ДПС використовувати особистий ключ, відповідно якому посилений сертифікат відкритого ключа надано Платником податків до органу ДПС разом із цим Договором.

Згідно з пунктами 1-4 розділу III Інструкції податкові документи в електронному вигляді можуть бути надіслані до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку за звітні періоди у терміни, визначені законодавством для відповідних податкових документів у паперовій формі.

Згідно з пунктом 7 розділу II Інструкції підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є:

- відповідність затвердженому формату (стандарту);

- підтвердження електронних цифрових підписів (далі ЕЦП) платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов'язковими для звітів у паперовій формі, за умов встановлених ст.3 Закону України Про електронний цифровий підпис;

- чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладення ЕЦП.

Сторонами не заперечується, що на момент подання податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2015 року в електронному вигляді у позивача посилений сертифікат відкритого ключа був чинним.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (пункт 49.8 статті 49 ПК України). За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.9 статті 49 ПК України).

Аналізуючи обставини справи, з урахуванням наявних доказів, суд доходить висновку про дотримання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві вимог чинного законодавства при здійсненні реєстрації податкової декларації ТОВ Аскон з ПДВ за серпень 2015 року з додатками, що надійшла в електронному вигляді до контролюючого органу 10.09.2015.

При цьому, твердження позивача про те, що податковим органом вказана декларація не мала реєструватися, оскільки це була копія вказаної декларації, що направлена платником податків засобами поштового зв'язку не ґрунтуються на правових нормах, а тому не заслуговує на увагу суду.

З огляду на наведене, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві правомірно відмовлено у проведенні реєстрації декларації за той же самий період, яка надійшла у письмовому вигляді через чотири дні після отриманої контролюючим органом електронної декларації - 14.09.2015 року.

Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним і скасування рішення (листа) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 вих. №24183/10/26-58-11-02-18 про відмову у прийнятті декларації, що надійшла у письмовому вигляду 14.09.2015 року.

Таким чином, оскільки ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві у відповідності до вимог законодавства здійснено реєстрацію податкової декларації з ПДВ за серпень 2015 року і відсутні докази неналежного відображення в облікових даних платника визначених в ній показників, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання ДФС України включити відомості з поданої ТОВ Аскон податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць серпень 2015 року, доповнення та додатка №5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього Товариства у інформаційних базах даних ДФС , задоволенню також не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.02.2018 року в справі №804/14437/15.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 вих.№19415/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та рішення ДФС України від 18.03.2016 за №5951/6/99-99-11-02-02-15 (правильні реквізити: від 26.02.2016 за №4375/6/99-99-11-02-02-15), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 56.10 статті 56 ПК України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Також, пунктом 56.6 статті 56 ПК України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 ПК України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що ДФС України та ГУ ДФС у місті Києві залишено без змін рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 за №24183/10/26-58-11-02-1.

Отже, вказані рішення самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про результати розгляду скарги безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що оскаржувані рішення не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про результати розгляду скарги безпосередньо не порушують права та інтереси позивача.

Таким чином, даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а тому доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу суду, оскільки апелянтом не надано належних доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування в даній справі.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачами, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до норм чинного податкового законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКОН" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст рішення виготовлено 22.04.2019 року