Рішення

від 19.12.2018 по справі 826/5662/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2018 року № 826/5662/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Проф доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2017 р. № 0007881401, № 0007871401, № 0007851401, № 0007861401, № 0007891401 В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Альфа-Проф звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2017 р. № 0007881401, № 0007871401, № 0007851401, № 0007861401, № 0007891401.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 28.08.2017 р. № 368/26-15-14-01-05/37164192 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, податку на прибуток та застосовано штрафні санкції.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Альфа-Проф (код ЄДРПОУ 37164192) щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., валютного законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

-пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138 .1, п. 138.2, 138.8, пп. 138.10.2, 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на прибуток підприємств на загальну суму 318 785,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств на загальну суму 42 313,00 грн.;

п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 236 869,00 грн.;

п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень 2016 року;

п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, що призвело до порушення термінів сплати податку на додану вартість за грудень 2014 року та за квітень 2016 року;

пп. 176.2 б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, розділу 3 наказу Міндоходів України від 21.01.2014 р. № 48 та р. 3 наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4 Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку , щодо подання не у повному обсязі та недостовірної інформації у податкових розрахунках про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку за ІІ-VI квартали 2014, ІV квартал 2015 та за І квартал 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 28.08.2017 р. № 368/26-15-14-01-05/37164192 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 27.09.2017 р. № 0007851401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 398 481,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 318 785,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 79 696,00 грн.

від 27.09.2017 р. № 0007861401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 236 556,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 157 704,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 78 852,00 грн.;

від 27.09.2017 р. № 0007891401, яким позивачу позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20 % на суму 20 664,19 грн.;

від 27.09.2017 р. № 0007871401, яким позивачу позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 % на суму 11,02 грн.;

від 27.09.2017 р. № 0007881401, яким позивачу позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 % на суму 2 327,80 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до норм пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у ст. 134 Податкового кодексу України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми Кодексу дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентами; мету придбання та обставини використання придбаних робіт у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (замовник) та ТОВ Про сервіс (виконавець) укладено договір про надання послуг контролю за несенням служби охорони від 01.07.2014р. №118, за змістом якого виконавець зобов'язався надати послуги з контролю якості за несенням охорони співробітниками Замовника на об'єктах, які визначені в додатках до договору та дотримання співробітниками Замовника Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян (п. 1.1 договору ) з метою контролю якості за несенням охорони, висловленні незалежної професійної думки у формі висновку стосовно відповідності несення співробітниками Замовника охорони вимогам чинного законодавства та загального рівня технічної та теоретичної підготовленості зазначених співробітників (п. 1.2).

Аналогічні договори укладались між позивачем (замовник) та ТОВ Аеропостач 01.06.2017 р. № 77 та ТОВ Прімавера Груп 01.12.2016 р. № 148.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано копії договорів про надання послуг контролю за несенням служби охорони від 01.07.2014 р. №118, від 01.06.2017 р. № 77, від 01.12.2016 р. № 148, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), результати моніторингу, виписки з банку по особовому рахунку, специфікації, алгоритми перевірок, графіки перевірок, накази Про створення перевірки та контролю охоронників під час служби на об'єктах ТОВ Альфа-Проф , плани перевірок та контролю охоронників під час служби на об'єктах ТОВ Альфа-Проф , податкові накладні.

Необхідність укладання вказаних договорів зумовлена виникненням зобов'язань позивача перед третіми особами, на підтвердження чого позивачем надано відповідні договори та первинну документацію до них.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ Про сервіс (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг від 01.07.2014р. №117, за умовами якого контрагент позивача зобов'язався надати юридичні послуги, що складаються з комплексу дій чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, поставленої позивачем.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копію договору про надання юридичних послуг від 01.07.2014р. №117, додаток до даного договору, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкову накладну, виписки з банку по особовому рахунку, звіт про надання юридичних послуг, перелік завдань про надання юридичних послуг, письмові консультації.

Разом з цим, за перевіряємий період позивачем укладався ряд договорів з ТОВ Аксон Груп , зокрема:

договір про інформаційно-довідкове обслуговування від 01.07.2014 р. № 105, згідно з п.2.1 якого виконавець зобов'язався надати позивачу наступні види інформаційного обслуговування, а саме:

-інформаційне моделювання, що полягає у розробці конструктивних, параметричних, методологічних моделей можливого вирішення проблем на основі інформаційних даних, прогнозування науково-технічної ситуації, формування еталонного уявлення про об'єкти, які розробляються за завданням Замовника;

-інформаційну експертизу, тобто перевірку достовірності інформації, зокрема шляхом зіставлення отриманих результатів з інформаційними даними;

-інформаційне забезпечення, під яким Сторони розуміють систему одержання, оцінки, зберігань та переробки даних, створену з метою вироблення управлінських рішень.

договір про надання консультаційних послуг по організації охорони від 01.07.2014р. №106, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується на свій ризик своїми силами та засобами надавати інформаційні послуги замовнику в строки та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти їх та оплатити.

Так, згідно запиту про надання консультацій від 27.06.2014 року позивач просив надати послуги протягом наступних шести календарних місяців з питань:

- розробки методів охорони та захисту структурних підрозділів підприємства (магазини, гіпермаркети), які охороняє Замовник;

- існування різноманітних новітніх технологій та методики охоронного призначення, що з'являються на ринку України. Під консультаційними послугами у договорі було визначено документовані відомості або події та явища, що відбуваються або відбувалися на об'єктах Замовника.

договір про пошук потенційних клієнтів від 01.07.2014 р. №107, за умовами якого виконавець зобов'язався знайти для замовника потенційних клієнтів щодо надання охоронних послуг з охорони за допомогою тривожної кнопки, фізичної охорони всіх форм власності, монтажу систем охорони та нагляду, надання освітніх послуг, пов'язаних з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання, підвищення кваліфікації.

договір про надання поліграфічних послуг від 01.07.2014 р. №108, за змістом якого виконавець зобов'язався надати послуги з поліграфії.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано копії договору про інформаційно-довідкове обслуговування від 01.07.2014 р. № 105, лист замовлення та докази такого виконання ТОВ Аксон Груп , договір про надання консультаційних послуг по організації охорони від 01.07.2014р. №106, запит про надання консультацій від 01.07.2014 р. та докази такого виконання ТОВ Аксон Груп , договір про пошук потенційних клієнтів від 01.07.2014 р. №107, заявку, звіт про виконання, договір про надання поліграфічних послуг від 01.07.2014 р. №108, акт прийму-передачі зразків поліграфічної продукції, специфікацію, заявку на поліграфічні послуги, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписки з банку по особовому рахунку, податкові накладні.

Також, судом встанвлено, що за перевіряємий період позивачем укладались з ТОВ Прімавера Груп наступні договори:

договір про надання поліграфічних послуг від 01.12.2016 р. №146, за змістом якого виконавець зобов'язався надати послуги з поліграфії;

договір з організації та проведення рекламної акції від 01.12.2016 р. № 147, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з організації та проведення рекламної акції замовника.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано копії договору про надання поліграфічних послуг від 01.12.2016 р. №146, заявку на поліграфічні послуги, акт прийому-передачі поліграфічної продукції, специфікацію, договору з організації та проведення рекламної акції від 01.12.2016 р. № 147, лист-замовлення, графік проведення рекламної акції, специфікації, звіт, фотокартки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, податкові накладні.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ Стиль медіа укладено типові договори про падання послуг по вивченню ринку з охоронної діяльності від 01.02.2014 р. № 35 та від 01.08.2014 р. № 118, за змістом яких контрагент позивача зобов'язався знайти для замовника потенційних клієнтів (фізичних або юридичних осіб) щодо надання охоронних послуг.

В якості доказів реальності виконання зазначених договорів позивачем надано копії договорів про падання послуг по вивченню ринку з охоронної діяльності від 01.02.2014 р. № 35, від 01.08.2014 р. № 118, заявки, специфікації, звіти, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписки по банківському рахунку, податкові накладні.

Необхідність укладання договору від 01.02.2014 р. № 35 зумовлена виникненням зобов'язань позивача перед третіми особами, на підтвердження чого позивачем надано відповідні договори та первинну документацію до них.

Досліджуючи питання пов'язаності отриманих позивачем послуг із його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як зафіксовано в акті перевірки, позивач здійснює діяльність приватних охоронних служб, а відтак послуги, які надавались контрагентами позивача, відповідають та пов'язані з господарською діяльністю останнього.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також отримання послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із контрагентами, суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у контрагентів послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку.

Суд звертає увагу, що порушень з приводу правильності оформлення та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено.

Відповідно до приписів частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентами, тому, висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість протиправним.

Разом з цим, суд звертає увагу на необґрунтованість та безпідставність доводів контролюючого органу щодо посилань на матеріали досудових розслідувань, службові записки від управління інформаційно-аналітичного управління стосовно фіктивності підприємств - контрагентів позивача, оскільки належним доказом в даному випадку може бути виключно вирок суду щодо посадових осіб контрагентів, що набув законної сили, щодо вчинення ними кримінальних правопорушень, пов'язаних з фіктивним підприємництвом чи ухиленням від сплати податків, тощо.

Таким чином, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 27.09.2017 р. № 0007851401 та № 0007861401є протиправними та підлягають скасуванню.

В частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2017 р. № 0007881401, № 0007871401, № 0007891401, суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки встановлено порушення позивачем граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування податкових накладних та порушення термінів сплати податку на додану вартість.

Разом з цим, будь-яких доказів на спростування вказаних висновків контролюючого органу позивачем не надано.

Посилання позивача на сплату грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 0006622201 з урахуванням штрафних санкцій та пені, як на підтвердженні своєчасності сплати податку на додану вартість, не беруться судом до уваги, оскільки документально не підтверджені.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що позивачем спростовано доводи відповідача в частині заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а надані позивачем докази є достатніми для прийняття рішення по справі в порядку спрощеного провадження про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як свідчать матеріали судової справи, позивачем сплачено судовий збір за вимоги майнового характеру в розмірі 10 184,87 грн. Позовні вимоги задоволені на суму 635 037,00 грн.

Отже, з урахуванням пропорційності задоволених вимог на користь позивача підлягає присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 525,56 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Проф (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 25-а, оф. 16, код ЄДРПОУ 37164192) задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.09.2017 р. № 0007851401 та № 0007861401.

В решті позову відмовити.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Проф (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 25-а, оф. 16, код ЄДРПОУ 37164192) судові витрати в сумі 9 525,56 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко