Постанова

від 18.12.2018 по справі 826/1147/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2018 року

Київ

справа №826/1147/15

адміністративне провадження №К/9901/5205/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого недержавного пенсійного фонду СТОЛИЧНИЙ РЕЗЕРВ (далі - ВНПФ) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2015 року (суддя Клочкова Н.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року (судді Ключкович В.Ю., Борисюк Л.П., Петрик І.Й.) у справі за позовом ВНПФ до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У січні 2015 року ВНПФ звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 43 000 грн, розміщених у публічному акціонерному товаристві Комерційний банк Південкомбанк (далі - ПАТ КБ Південкомбанк ), згідно з договором банківського вкладу Стандартний від 25 листопада 2013 року № 302Д-11Ю;

- зобов'язати Фонд повернути позивачу пенсійні активи у розмірі 43 000 грн, розміщені у ПАТ КБ Південкомбанк , згідно з договором банківського вкладу Стандартний від 25 листопада 2013 року № 302Д-11Ю.

Суди встановили, що ПАТ КБ Південкомбанк та ВНПФ, від імені та за рахунок якого діяло приватне акціонерне товариство Компанія з управління активами Національний резерв , уклали договір банківського вкладу Стандартний (з виплатою процентів щомісяця) від 25 листопада 2013 року № 302Д-11Ю.

Відповідно до умов цього договору, банк відкриває вкладнику (депозитний) рахунок № 2651.9.029592.002 в Глибочицькому відділенні Київської філії ПАТ КБ Південкомбанк .

Згідно з пунктом 1.2 договору вкладник перераховує грошові кошти у безготівковій формі на рахунок, а банк приймає грошові кошти вкладника в сумі 43 000 грн та зобов'язується повернути 28 травня 2014 року.

Крім того, банк сплачує вкладнику відсотки в розмірі 20,5 % річних за користування коштами.

Беручи до уваги те, що Правління Національного банку України прийняло постанову від 24 вересня 2014 року № 598 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ Південкомбанк , виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 вересня 2014 року № 101 Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ Південкомбанк та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку , згідно з яким була розпочата процедура ліквідації ПАТ КБ Південкомбанк , позивач звернувся до Фонду із заявою про повернення йому (ВНПФ) пенсійних активів (коштів) у розмірі 43 000 грн, розміщених у ПАТ КБ Південкомбанк згідно з договором банківського вкладу, шляхом їх перерахування на поточний рахунок.

Фонд листом від 13 січня 2015 року № 09-343/15 повідомив ВНПФ, що у разі акцептування ПАТ КБ Південкомбанк кредиторських вимог ВНПФ, такі вимоги можуть бути законно задоволені у сьому чергу кредиторських вимог, як це передбачено частиною першою статті 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Позивач, вважаючи що Фонд протиправно відмовився повернути суму вкладу, згідно з договором банківського вкладу Стандартний від 25 листопада 2013 року № 302Д-11Ю, звернувся до суду з цим позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10 березня 2015 року відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди виходили із того, що активи ВНПФ у заявленому у позовній заяві розмірі не перебувають у відповідача на підставі здійснення останнім управління такими активами, а є депозитним вкладом позивача. Крім того, відповідач не є ані зберігачем, ані управителем активів позивача, тому на пенсійні активи у розмірі 43 000 грн, що розміщені у ПАТ КБ Південкомбанк згідно з договором банківського вкладу, не поширюється положення статті 50 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

ВНПФ не погодився із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернувся із касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що не розміщував пенсійні активи на депозитних рахунках як свої власні, а прибуток від такого інвестування завжди зараховувався на користь його учасників, а не на користь фонду, а тому пенсійні активи не є вкладом юридичної особи.

Йдеться у скарзі й про те, що незалежно від того на підставі якого правочину активи недержавного пенсійного фонду були розміщені у банку, банк, що ліквідується, зобов'язаний повернути пенсійні активи в повному обсязі їх законному розпоряднику, визначеному Законом України Про недержавне пенсійне забезпечення .

У запереченнях на касаційну скаргу Фонд просить залишити її без задоволення, а судові рішення, постановлені у цій справі, - без змін.

Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Стаття 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1057-ІV Про недержавне пенсійне забезпечення (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1057-ІV) недержавний пенсійний фонд - юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку.

Активом пенсійного фонду є активи пенсійного фонду, страхової організації, банківської установи, сформовані відповідно до цього Закону, за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати.

Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 1057-IV, суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є, крім іншого, недержавні пенсійні фонди; компанії з управління активами; зберігачі. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється, крім іншого, пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до цього Закону; банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

За правилами частин першої та другої статті 44 Закону № 1057-IV зберігачем пенсійного фонду може бути банк.

Відповідно до статті 48 Закону № 1057-IV пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення. Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється.

Пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 50 Закону № 1057-ІV пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування відповідних грошових сум на поточні рахунки пенсійного фонду зберігача.

Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, визначає Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон № 4452-VI) згідно з частиною першою статті 3 якого Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частин другої та шостої статті 26 Закону № 4452-VI вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а завершує Фонд виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами в день внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифікату.

Судами встановлено, що договір банківського вкладу Стандартний (з виплатою процентів щомісяця) від 25 листопада 2013 року № 302Д-11Ю, укладений між ПАТ КБ Південкомбанк та позивачем не містить жодної інформації про те, що він укладений на користь фізичних осіб. Позивач не надав жодного доказу звернення фізичних осіб, що є учасниками позивача, до ПАТ КБ Південкомбанк з метою набуття прав вкладників. Також, як зазначили суди, позивач не надав ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді документів на підтвердження того, що грошові кошти в сумі 43 000 грн зараховані на депозитний рахунок складають саме активи пенсійного фонду, сформовані за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) відповідно до укладених пенсійних контрактів між фізичними особами і позивачем, оскільки у реєстрі учасників ВНПФ станом на 25 листопада 2013 року відсутня інформація щодо зазначеного та щодо розмірів сум вкладів, належних фізичним особам.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно з'ясували обставини в адміністративній справі, дослідили докази, надані на їх підтвердження, і дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

В аспекті наведеного слід також зазначити, що відповідно до статті 341 КАС суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Подібна правова позиція вже викладена Верховним Судом раніше, зокрема у постанові від 23 листопада 2018 року (справа № 826/4595/15).

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Відкритого недержавного пенсійного фонду СТОЛИЧНИЙ РЕЗЕРВ залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко