Постанова

від 17.12.2018 по справі 917/704/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" грудня 2018 р.                                                                           Справа №917/704/18   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М. , суддя  Тихий П.В., при секретарі судового засідання Беккер Т.М., за участю представників учасників справи: позивача – Саваськової Т.В., за довіреністю №2-871/д від 10.08.2018, відповідача – не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Груп», м. Полтава, (вх.№756П/1 від 30.10.2018) на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 (м. Полтава, суддя Пушко І.І.) у справі №917/704/18, за позовом Акціонерного товариства «Укргавидобування» в особі філії «УГВ-Сервіс», м. Полтава, до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Груп», м. Полтава, про стягнення 128109,60 грн, -   ВСТАНОВИЛА: Позивач - Акціонерне товариство «Укргавидобування» в особі філії «УГВ-Сервіс» звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом про стягнення з відповідача 128109,60 грн. штрафних санкцій за договором поставки №УГВС 176/13-17 від 17.08.2017, з яких 72753,00 грн. пені, 55356,00 грн. штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив строки постачання товару, передбачені умовами договору поставки №УГВС 176/13-17 від 17.08.2017 року, укладеного між сторонами. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Груп» на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії «УГВ-Сервіс» 72753,00 грн. пені, 55356,00 грн. штрафу; 1921,65 грн. витрат по сплаті судового збору. Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 31.10.2018 повністю, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апелянт, зокрема, вказує на те, що причиною несвоєчасної поставки товару підприємством є форс-мажорні обставини, що полягають в загальновідомих обставинах – тропічному штормі в Південно-східній частині штату Техас, де знаходиться іноземний контрагент відповідача. При цьому апелянт зазначає, що вини у простроченні строків поставки товару відповідач не має; застосування неустойки в заявленому розмірі не є співмірним обставинам справи. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2018 у справі №917/704/18 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали. Попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності  клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№1458 від 22.11.2018), в якому просить залишити рішення Господарського суду Полтавської області по справі від 11.09.2018 без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав її необґрунтованості. АТ «Укргавидобування» в особі філії «УГВ-Сервіс» було надано клопотання (вх.№1663 від 28.11.2018) про розгляд апеляційної скарги за участю сторони у справі, а саме позивач просить розглянути апеляційну скаргу в судовому засіданні з повідомленням та викликом сторін. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2018 призначено справу №917/704/18 до розгляду на 17.12.2018 о 10:30 год. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2018, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Россолова В.В. для розгляду справи №917/704/18 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Гетьмана Р.А., судді Дучал Н.М., судді Тихого П.В. Відповідно до відкритої інформації з сайту «Укрпошти» щодо відстеження відправлень по Україні за трек-номером, представник ТОВ «СТС-Груп» за довіреністю (6102226710905) отримав ухвалу суду про призначення справи до розгляду – 06.12.2018 (відповідний витяг долучено до матеріалів справи). Відповідно до частини 1 статті 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу. Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє. Враховуючи, що учасники розгляду були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні. Представник позивача в судовому засіданні оголосив свою позицію по справі, відповідно до якої заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду – без змін. Враховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, заслухано уповноваженого представника позивача, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТС-ГРУП», як Постачальником, та Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі Філії «УГВ-Сервіс», як Покупцем, був укладений договір №УГВС 176/13-17 на поставку електродів карбідвольфрамових (далі – Договір) загальною вартістю 790800,00 грн. (а.с.9-20). За п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві товар, зазначений в Специфікації, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець – прийняти і оплатити такий товар. Найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість Договору вказується в Специфікації (п. 1.2 Договору). У відповідності до п. 3 додатку №1 до Договору Специфікації (а.с.18-19), відповідач зобов'язався здійснити поставку карбід вольфрамових прутків із вказаними технічними умовами, в строк, що не перевищує 90 календарних днів від дати підписання Договору та Специфікації. Згідно з п. 5.3 Договору, датою поставки вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі або видаткової накладної. Відповідно до видаткової накладної №СТС-16/02/18 від 16.02.2018 (а.с.22) відповідач поставив позивачу товар за загальну суму 790800,00 грн. Весь обсяг поставленого товару Філія «УГВ-Сервіс» своєчасно і у повному обсязі оплатила шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №155 від 15.03.2018 (а.с.23). Пунктом 7.11. Договору встановлено, що у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені в Специфікації до даного Договору, останній сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф в розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару. Із посиланням на п. 7.11 Договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача 72753,60 грн. пені та 55356,00 грн. штрафу за 92 дні прострочення виконання зобов'язання з поставки товару (з 16.11.2017 по 15.02.2018). 26.02.2018 позивач звернувся до Постачальника із претензією (а.с.24-25) про стягнення штрафних санкцій за прострочення поставки товару в сумі 128109,60 грн., яку відповідач залишив без реагування. За твердженнями позивача, відповідач штрафні санкції за Договором в розмірі 128109,60 грн. не сплатив. Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі, в якому позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції в розмірі 128109,60 грн. Суд першої інстанції визнав позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до вимог  ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2. ст. 712 ЦК). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару. Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням  умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором. Умовами п. 3 Специфікації (додаток № 1 до Договору), відповідач зобов'язався здійснити поставку карбід вольфрамових прутків із вказаними технічними умовами, в строк, що не перевищує 90 календарних днів від дати підписання Договору та Специфікації. За таких обставин товар мав бути поставлений не пізніше 15 листопада 2017 року. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, відповідач передав Товар 16.02.2018, тому з 16.11.2017 по 15.02.2018 має місце прострочення виконання зобов'язання з його поставки. Обставина щодо поставки товару 16.02.2018 не заперечується відповідачем. Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 72753,60 грн. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. В силу ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Умовами Договору (п. 7.11) передбачено, що у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені в Специфікації до даного Договору, останній сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснено позивачем у відповідності до вимог статті 232 ГК України. Таким чином, колегія суддів встановила, що вимоги позивача про стягнення пені у заявленому розмірі відповідають вимогам чинного законодавства та є такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимог позивача про стягнення штрафу в розмірі 55356,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду  у складі колегії Касаційного господарського суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, а також від 22.03.2018 у справі №911/1351/17. Згідно п.7.11. Договору за прострочення понад 30 днів Постачальник додатково сплачує Покупцю штраф в розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару. Таким чином, колегія суддів, перевіривши нарахування штрафу, зроблені позивачем, дійшла висновку про їх правомірність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення штрафу в розмірі 55356,00 грн в повному обсязі. Щодо твердження апелянта про те, що прострочення поставки товару, передбаченого договором №176/13-17 від 17.08.2017 мало місце з причини затримки поставки цього товару іноземним контрагентом відповідача – підприємством B&W Metals, що розташоване у м. Х'юстон (США), а підприємство B&W Metals прострочило поставку з причини настання форс-мажорних обставин, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 10.1 контракту на поставку № PL-08/11/01 від 10.08.2017 (а.с. 104-108), на який посилається відповідач, передбачено, що при виникненні обставин, при яких виконання зобов'язань по цьому контракту одній із сторін повністю або частково стає неможливим, зокрема пожежа, повінь, землетрус, страйк, заборона в регулюванні експорту або імпорту, строки виконання цих зобов'язань будуть перенесені на час дії таких обставин. В той же час, п. 10.3 контракту передбачає, що сторона, яка опинилась не в змозі виконати свої зобов'язання по цьому контракту має протягом 10 днів повідомити іншій стороні про настання та припинення дії форс-мажорних обставин. В п. 10.4 контракту визначено, що доказом наявності форс-мажорних обставині їх тривалості є письмове свідоцтво національної Торгово-промислової палати. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду копії повідомлення про настання форс-мажорних обставин його контрагента (постачальника) за контрактом на поставку № PL-08/11/01 від 10.08.2017, здійсненого в порядку п. 10.3 контракту, а також копії письмового свідоцтва національної Торгово-промислової палати в підтвердження настання та тривалості таких обставин. Крім того, відповідно до п.п. 8.2, 8.3 Договору, укладеного між учасниками спору у даній справі передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом. Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача  відповідно до умов укладеного Договору. Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України, зокрема: - засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб; - засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників). Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ установленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом (п. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України № 44(5) від 18.12.2014). Отже, настання форс-мажорних обставин підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який є документом встановленої форми і до того ж внесений до Реєстру сертифікатів. Приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на сторін покладений обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Разом з тим, відповідач в порушення приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які звільняють відповідача від покладення на нього відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються обставинами непереборної сили, які звільняють боржника від відповідальності, зокрема порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 218 ГК України, не довів, що ним було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а також не довів відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання. Щодо посилань апелянта на те, що застосування неустойки в заявленому розмірі не є співмірним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно ч.2 ст. 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. На підтвердження своїх доводів апелянт посилається на тяжке фінансове становище та надає фінансову звітність станом на 31.12.2017, з якого вбачається чистий прибуток в розмірі 482100,00 грн. Разом з тим, доказів існування заборгованостей, чи доказів знаходження в стані банкротства стороною не надано. При цьому, колегія суддів зазначає, що фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої доходи та видатки, а також можливість виконання прийнятих на себе зобов'язань. Отже, відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтвердив зазначені ним обставини. За ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). За ч.3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Таким чином, вимога щодо врахування принципів розумності та справедливості є прямою вимогою закону до договору та до реалізації законних прав за наслідками порушення однією із сторін умов договору. Зокрема, сума неустойки, яка передбачається в договорі, має бути розумною, адекватною, співрозмірною у порівнянні з характером допущеного порушення і виконувати своє основне призначення за правовою природою - забезпечення виконання договірних зобов'язань. Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Позивачем надано докази понесення збитків у зв'язку із залученням зовнішнього підрядника з метою уникнення простоїв бурових бригад і зриву плану виконання робіт з капітального ремонту свердловин (доповнення до відповіді на відзив, а.с. 113). Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великим в порівнянні зі збитками кредитора, а також не довів, що розмір неустойки може дійсно суттєво вплинути на майновий стан відповідача. За таких обставин, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Господарський суд Полтавської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,  - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Груп» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.09.2018 у справі №917/704/18 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний тест постанови апеляційного суду складено та підписано 20.12.2018. Головуючий суддя                                                                    Р.А. Гетьман Суддя                                                                                           Н.М. Дучал   Суддя                                                                                           П.В. Тихий