Рішення

від 18.12.2018 по справі 910/12711/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 18.12.2018Справа №  910/12711/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Європродукт Груп» до                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклійський олійнопереробний                        завод» про                 стягнення 502.261,22 грн.                                                                                                                     Представники сторін: не викликались Суть спору : 24.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Європродукт Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклійський олійнопереробний завод» про стягнення 502.261,22 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.11.2016 між сторонами укладений договір поставки № 11-11/16, за умовами якого позивач має поставити та передати у власність відповідача, а відповідач прийняти і оплатити насіння соняшникове українського походження врожаю 2016 року. На виконання договору згідно видаткових накладених позивач поставив відповідачу товар, проте відповідач оплату товару не здійснив, зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 356.875,69 грн. та за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані пеня в розмірі 110.377,25 грн., інфляційні втрати в розмірі 24.566,00 грн., 3% річних в розмірі 10.442,28 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/12711/18 від 01.10.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів. 12.10.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2018 відкрито провадження у справі  № 910/12711/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу. У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 18.10.2018 було направлено відповідачу 19.10.2018 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047849105 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 13, офіс 402, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 23.03.2018 є місцезнаходженням відповідача. Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України  виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України  днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення рішення. Відповідач ухвалу суду від 18.10.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 31.10.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103047849105, а отже відповідач мав подати відзив до 15.11.2018 включно. Відповідачем 07.11.2018 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що позивачем станом на жовтень 2018 року не виконано вимоги п. 7.2 договору щодо передачі товару разом з повним пакетом оригіналів документів. Ненадання позивачем відповідачу документів, передбачених договором, в силу останнього означає, що позивач не виконав належним чином свого зобов'язання за  договором щодо поставки відповідачу з передачею у власність товару і до відповідача не перейшло право власності на товар, у тому числі й права на розпорядження ним, як своїм. Крім того, внаслідок порушення позивачем вимог договору у відповідача не наступив строк оплати за товар. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права зі сторони відповідача. Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -           ВСТАНОВИВ: 11.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європродукт Груп»  (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Балаклійський олійнопереробний завод» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 11-11/16 (далі – договір). Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити насіння соняшникове українського походження врожаю 2016 року (далі - товар). Культура товару зазначається в додаткових угодах до цього договору, які є невід»ємними частинами. Додаткові угоди укладаються згідно форм, наведених у додатку № 1 до цього договору. Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов‘язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов‘язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов‘язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2.1 договору кількість товару зазначається в додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємними частинами. Додатковою угодою № 1 від 11.11.2016 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 363,805 тонн вартістю 3.510.718,25 грн. Додатковою угодою № 2 від 14.12.2016 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 400 тонн вартістю 4.000.000,00 грн. Пунктом 1 додаткової угоди № 2/2 від 01.01.2017 сторони дійшли згоди внести зміни до п. 1.1, 2.1, 22, 3.1, 4.1, 4.2, 4.3 договору замінивши словосполучення «додаткова угода» терміном «специфікація та/або рахунок-фактура». Додатковою угодою № 3 від 01.02.2017 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 200 тонн вартістю 2.120.000,00 грн. Додатковою угодою № 4 від 06.02.2017 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 50 тонн вартістю 515.000,00 грн. Додатковою угодою № 5 від 07.02.2017 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 100 тонн вартістю 1.055.000,00 грн. Відповідно до п. 4.4. договору поставка товару підтверджується та супроводжується наступними документами: а) видатковою накладною, що оформлена на підставі довіреності покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей; б) рахунком-фактурою продавця із зазначенням точної кількості та ціни товару та номеру і дати додаткової угоди до цього договору згідно якої здійснюється поставка товару; в) посвідченням якості, виданим Зерновим складом, що здійснює зберігання товару або карткою аналізу зерна, виданих сертифікованою лабораторією; г) складським документом (складська квитанція, просте або подвійне складське свідоцтво), зареєстрованим в ДП «Держреєстрі України» у день його видачі. При поставці товару на не сертифікованому Зерновому складі – довідкою зернового складу; д) актом приймання-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками обох сторін і зерновим складом. З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар (насіння соняшнику) на загальну суму 570.905,18 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9/24-9/1 від 24.09.2017 та товарно-транспортною накладною № 9/24-9/1 від 24.09.2017 у кількості 17,08 т. на суму 163.968,00 грн., видатковою накладною № 9/24-9/2 від 24.09.2017 та товарно-транспортною накладною № 9/24-9/2 від 24.09.2017 у кількості 19,84 т. на суму 173.600,08 грн., видатковою накладною № 9/25-9/1 від 25.09.2017 та товарно-транспортною накладною № 9/25-9/1 від 25.09.2017 у кількості 24.18 т. на суму 233.337,10 грн. Згідно з п. 4.5 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту оформлення зерновим складом складського документу (при поставці на несертифікованому зерновому складі - довідки зернового складу) на ім'я покупця, акту прийому-передачі товару, підписаного між сторонами та зерновим складом та видаткової накладної. Датою переходу права власності від продавця до покупця є дата підписання вищевказаних документів. Датою поставки товару вважається дата видачі складського документу, яка має відповідати даті видаткової накладної. Посилання відповідача на те, що позивач не надав повний пакет документів, які супроводжують поставку товару, а тому відсутні підстави вважати що поставка насіння соняшнику відбулась не приймаються судом до уваги, оскільки Наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підтверджують відвантаження та отримання товару відповідачем. Згідно ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма пов'язує виникнення права власності у набувача за договором саме із передачею речі, а отже відповідач отримавши товар набув право власності на нього. Крім цього, згідно зі ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Відповідач прийняв товар, в подальшому не вимагав у позивача надати всі обумовлені договором документи та від договору не відмовився. Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до п. 5.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у рахунку – фактурі продавця. Згідно з п. 5.2 договору оплата за товар за цим договором здійснюється покупцем протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання переходу права власності на товар. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з п. 7.1.1 договору покупець зобов'язався вчасно прийняти і оплатити товар відповідно до умов цього договору. Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 356.875,69 грн. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 356.875,69 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню. Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом. Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання. Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання. Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов‘язання може забезпечуватися зокрема неустойкою. При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов‘язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно з п. 6.3 договору у випадку порушення покупцем строку проведення оплати відповідно до умов даного договору, він сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла на період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми. Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий товар. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за розрахунками суду становить 51.771,42 грн. (на суму боргу 356.875,69 грн. за період з 27.09.2017 по 27.03.2018). Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 51.771,42 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню. В іншій частині пені в позові слід відмовити, оскільки нарахована з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме перевищено шестимісячний період нарахування. В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача  24.566,00 грн. інфляційних втрат та 10.442,28 грн. - 3% річних. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов‘язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Умовами договору не визначено інший розмір процентів. Суд приходить до висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача 24.566,00 грн. інфляційних втрат та 10.442,28 грн. – 3% річних (за обґрунтованими розрахунками). Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Європродукт Груп» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись  ст. ст. ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,- В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклійський олійнопереробний завод» (08631, м. Київська область, Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Підприємницька, 8, офіс 305, код ЄДРПОУ 40482678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європродукт Груп» (36000,  Полтавська область, м. Полтава, вул. Котляревського, 1/27, код ЄДРПОУ 40257742) 356.875 (триста п'ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 69 коп. основного боргу,  51.771 (п'ятдесят одна тисяча сімсот сімдесят одна) грн. 42 коп. пені, 24.566 (двадцять чотири тисячі п'ятсот шістдесят шість) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 10.442 (десять тисяч чотириста сорок дві) грн. 28 коп. - 3% річних, 6.654 (шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 83 коп. витрат по сплаті судового збору. 3. В іншій частині в позові відмовити повністю. Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його  проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України). СуддяВ.В.Сівакова