Постанова

від 11.03.2019 по справі 910/12711/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2019 р. Справа№ 910/12711/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклійський олійнопереробний завод

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018

у справі №910/12711/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Європродукт Груп

до Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклійський олійнопереробний завод

про стягнення 502 261,22 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Європродукт Груп (надалі - ТОВ Європродукт Груп , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклійський олійнопереробний завод (надалі - ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод , відповідач) про стягнення 502 261,22 грн, з яких 356 875,69 грн основного боргу, 110 377,25 грн пені, 24 566,00 грн інфляційних втрат та 10 442,28 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість за укладеним між сторонами договором поставки № 11-11/16 від 11.11.2016, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати продукції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод на користь ТОВ Європродукт Груп 356 875,69 грн основного боргу, 51 771,42 грн пені, 24 566,00 грн інфляційних втрат, 10 442,28 грн 3% річних, 6 654,83 грн витрат по сплаті судового збору, в іншій частині в позові відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні підтверджують відвантаження та отримання товару відповідачем; положення ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України пов'язують виникнення права власності у набувача за договором саме із передачею речі, у зв'язку з чим відповідач, отримавши товар, набув право власності на нього; відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не здійснив, а тому вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання; внаслідок того, що позивачем при розрахунку пені не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що в порушення умов договору позивач не виконав належним чином свого зобов'язання за договором щодо поставки відповідачеві з передачею йому у власність товару і до відповідача не перейшло право власності на товар, у тому числі й права розпоряджатися ним, а відтак, строк оплати такого товару не настав; судом не досліджено порядок і строки здійснення розрахунків за договором, не спростовано доводи відповідача про порушення порядку передачі відповідної товаросупровідної документації; позивачем неправомірно заявлено до стягнення пеню, нараховану після закінчення терміну дії договору; в описовій частині позовної заяви позивач посилається на договір № 11-11/16 від 11.11.2016, а в прохальній частині позовної заяви просить стягнути заборгованість за договором №16-06/17 від 16.06.2017, разом з тим, порушення відповідачем виконання зобов'язань за останнім позивачем не доведено, що, на думку апелянта, є підставою для відмови в позові.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 поновлено ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.03.2019, встановлено ТОВ Європродукт Груп строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що ним було виконано господарські зобов'язання за договором належним чином відповідно до умов договору; судом правильно встановлено факт передання позивачем та прийняття відповідачем товару, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними; відповідач не звертався до позивача з претензіями щодо невиконання п. 4.5 договору, а саме, ненадання складської квитанції на товар; факт отримання товарів відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар; відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність в останнього заборгованості перед позивачем; безпідставними є твердження апелянта про неможливість нарахування пені після закінчення строку дії договору; позивачем у прохальній частині визначено спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення заборгованості, а допущена помилка при формулюванні позовних вимог не спростовує факту порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки та не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 11.03.2019 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18 повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

11.03.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 11.11.2016 між ТОВ Європродукт Груп (у тексті договору - продавець) та ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки № 11-11/16 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити насіння соняшникове українського походження врожаю 2016 року (далі - товар). Культура товару зазначається в додаткових угодах до цього договору, які є невід'ємними частинами. Додаткові угоди укладаються згідно форм, наведених у додатку № 1 до цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору кількість товару зазначається в додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємними частинами.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах EXW ( Франко завод ) (у редакції Інкотермс 2010), за виключенням умов, які можуть бути обумовлені в цьому договорі. Місце поставки товару зазначається у додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 10.2 договору, останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2016. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору.

Так, додатковою угодою № 1 від 11.11.2016 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 363,805 тонн вартістю 3 510 718,25 грн; місце поставки - елеватор Філія ПАТ ДПЗКУ Савинський елеватор , строки поставки - з 08.10.2016 по 24.10.2016.

Додатковою угодою № 2 від 14.12.2016 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 400 тонн вартістю 4 000 000,00 грн; місце поставки - елеватор ТОВ Красноріченське ; строки поставки - з 10.10.2016 по 08.11.2016.

Пунктом 1 додаткової угоди № 2/2 від 01.01.2017 сторони дійшли згоди внести зміни до п. 1.1, 2.1, 22, 3.1, 4.1, 4.2, 4.3 договору, замінивши словосполучення додаткова угода терміном специфікація та/або рахунок-фактура .

Додатковою угодою № 3 від 01.02.2017 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 200 тонн вартістю 2 120 000,00 грн; місце поставки - м. Харків; строки поставки - з 01.02.2017 по 28.02.2017.

Додатковою угодою № 4 від 06.02.2017 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 50 тонн вартістю 515 000,00 грн; місце поставки - м. Харків; строки поставки - з 01.02.2017 по 28.02.2017.

Додатковою угодою № 5 від 07.02.2017 сторони дійшли згоди про поставку соняшника у кількості 100 тонн вартістю 1 055 000,00 грн; місце поставки - м. Харків; строки поставки - з 07.02.2017 по 28.02.2017.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору останній передав відповідачеві товар (насіння соняшнику) на загальну суму 570 905,18 грн, проте, відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у сумі 356 875,69 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено претензію, в якій позивач просив відповідача в 10-ти денний строк з моменту отримання даної претензії виконати свої зобов'язання за договором щодо здійснення оплати за товар, в додатках до якої направлявся для підписання акт звірки взаємних розрахунків, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком (а.с. 55, 57).

У зв'язку з тим, що вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод заборгованості, а також нарахованих на неї інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ Європродукт Груп та ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод договору поставки № 11-11/16 від 11.11.2016 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У відповідності до п. 4.4. договору сторони погодили, що поставка товару підтверджується та супроводжується наступними документами: а) видатковою накладною, що оформлена на підставі довіреності покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей; б) рахунком-фактурою продавця із зазначенням точної кількості та ціни товару та номеру і дати додаткової угоди до цього договору згідно якої здійснюється поставка товару; в) посвідченням якості, виданим Зерновим складом, що здійснює зберігання товару або карткою аналізу зерна, виданих сертифікованою лабораторією; г) складським документом (складська квитанція, просте або подвійне складське свідоцтво), зареєстрованим в ДП Держреєстрі України у день його видачі. При поставці товару на несертифікованому Зерновому складі - довідкою зернового складу; д) актом приймання-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками обох сторін і зерновим складом.

Згідно з п. 4.5 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту оформлення зерновим складом складського документу (при поставці на несертифікованому зерновому складі - довідки зернового складу) на ім'я покупця, акту прийому-передачі товару, підписаного між сторонами та зерновим складом та видаткової накладної. Датою переходу права власності від продавця до покупця є дата підписання вищевказаних документів. Датою поставки товару вважається дата видачі складського документу, яка має відповідати даті видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві товару (насіння соняшнику) на загальну суму 570 905,18 грн позивачем було надано суду видаткові накладні, а саме:

- видаткову накладну № 9/24-9/1 від 24.09.2017, за якою поставлено товар у кількості 17,08 т на суму 163 968,00 грн;

- видаткову накладну № 9/24-9/2 від 24.09.2017, за якою поставлено товар у кількості 19,84 т на суму 173 600,08 грн;

- видаткову накладну № 9/25-9/1 від 25.09.2017, за якою поставлено товар у кількості 24,18 т на суму 233 337,10 грн (а.с. 33-35).

Колегією суддів встановлено, що зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачем продукції відповідачеві на виконання умов договору.

Крім того, факт отримання відповідачем вказаної продукції підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними № 9/24-1 від 24.09.2017, № 9/24-2 від 24.09.2017, № 9/25-1 від 25.09.2017, в яких міститься відмітка представника відповідача про прийняття продукції, підпис якого скріплений печаткою ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод (а.с. 36-38).

Посилання відповідача на те, що позивач не надав повний пакет документів, які супроводжують поставку товару у відповідності до п.п. 4.4, 4.5 договору, а тому відсутні підстави вважати, що поставка насіння соняшнику відбулась, на переконання колегії суддів, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підтверджують відвантаження та отримання товару відповідачем.

При цьому, ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного провадження у справі відповідач не заперечував факт отримання ним вищевказаного товару, а вказував саме на те, що до нього не перейшло право власності на даний товар, у тому числі й право розпоряджатися ним, а відтак, строк оплати такого товару не настав.

Водночас, колегія суддів вважає, що такі доводи апелянта не відповідають обставинам справи та вимогам законодавства, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана норма пов'язує виникнення права власності у набувача за договором саме із передачею речі, а отже, отримавши товар, відповідач набув право власності на нього.

Крім того, згідно зі ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, останній прийняв товар, а в подальшому не вимагав у позивача надання всіх обумовлених договором документів та від договору не відмовився.

При цьому, колегією суддів враховані пояснення позивача щодо неможливості оформлення ним передбаченого умовами договору складського документу (при поставці на несертифікованому зерновому складі - довідки зернового складу), оскільки ТОВ Європродукт Груп не є суб'єктом зберігання зерна у розумінні ст. 7 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні .

Так, відповідно до вказаної норми суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Відповідно до п. 1.1. Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики №198 від 27.06.2003, складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва (далі - складські документи).

Згідно з п. п. 1.3, 1.5 вказаного Положення бланки складських документів на зерно є бланками документів суворої звітності. Їх виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання проводяться згідно з чинним законодавством. Облік надходження, використання бланків складських документів здійснюються державним підприємством Держреєстри України в електронному вигляді в Реєстрі складських документів на зерно. Другі примірники виданих зерновим складом складських документів на зерно та невикористані бланки складських документів на зерно зберігаються на зерновому складі.

Пунктом 4 Наказу Міністерства аграрної політики №198 від 27.06.2003 зобов'язано Міністерство агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, головні управління сільського господарства та продовольства облдержадміністрацій, суб'єктів зберігання зерна всіх форм власності вжити заходів щодо запровадження у визначені терміни обігу складських документів на зерно урожаю поточного року згідно з Положенням.

Водночас, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ Європродукт Груп здійснює наступні види діяльності: код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний); код КВЕД 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Доказів того, що позивач є суб'єктом зберігання зерна та уповноважений на оформлення відповідних складських документів, суду не надано.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 4.1 договору сторони погодили поставку товару на умовах EXW ( Франко завод ) (у редакції Інкотермс 2010), за виключенням умов, які можуть бути обумовлені в цьому договорі. Місце поставки товару зазначається у додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємними частинами.

У відповідності до Інкотермс 2010 термін Франко завод означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Так, з наявних в матеріалах справи додаткових угод № 1 від 11.11.2016 та № 2 від 14.12.2016 вбачається, що сторони погоджували місця поставки, якими були визначені елеватор Філія ПАТ ДПЗКУ Савинський елеватор , елеватор ТОВ Красноріченське .

Пунктом 1 додаткової угоди № 2/2 від 01.01.2017 до договору сторони дійшли згоди внести зміни, зокрема, до п. 4.1 договору, визначивши, що місце поставки товару зазначається у специфікаціях та/або рахунках-фактурі до даного договору, які є його невід'ємними частинами.

Матеріали справи не містять відповідних специфікацій та/або рахунків-фактур на здійснення спірної поставки товару. Разом з тим, як зазначає позивач та не спростовує відповідач, під час спірної поставки товару умови поставки були змінені та за згодою сторін товар був доставлений силами та за рахунок позивача на адресу відповідача/покупця, що підтверджується вищевказаними товарно-транспортними накладними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 5.2 договору сторони погодили, що оплата за товар за цим договором здійснюється покупцем протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання переходу права власності на товар.

Згідно з п. 7.1.1 договору покупець зобов'язався вчасно прийняти і оплатити товар відповідно до умов цього договору.

Враховуючи вищенаведене, на переконання колегії суддів, після прийняття від позивача товару, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами (видатковими накладними), у відповідача виникло право власності на такий товар та обов'язок здійснити його оплату протягом 1 (одного) банківського дня, тобто за видатковими накладними №9/24-9/1 від 24.09.2017 на суму 163 968,00 грн та № 9/24-9/2 від 24.09.2017 на суму 173 600,08 грн у строк до 25.09.2017 (включно); за видатковою накладною № 9/25-9/1 від 25.09.2017 на суму 233 337,10 грн - до 26.09.2017 (включно).

Проте, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач здійснив оплату поставленого за вищевказаними накладними товару лише частково, у зв'язку з чим заборгованість ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод перед ТОВ Європродукт Груп становить 356 875,69 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач визнає факт отримання поставленого позивачем товару, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати поставленого товару у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 356 875,69 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, останній заявив вимогу про стягнення 110 377,25 грн пені, нарахованої за період з 27.09.2017 по 17.09.2018.

За приписом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно зі ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту вказаної норми, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в силу приписів ст. 253 ЦК України, буде день, наступний за днем, коли зобов'язання мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Умовами укладеного сторонами договору (п. 6.3) передбачено, що у випадку порушення покупцем строку проведення оплати відповідно до умов даного договору, він сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла на період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми.

Враховуючи, що умовами договору не встановлено можливості нарахування пені понад строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем здійснено розрахунок пені з перевищенням шестимісячного періоду нарахування.

Здійснивши перерахунок пені за період з 27.09.2017 по 27.03.2018, судом правильно встановлено, що її розмір становить 51 771,42 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині вказаної позовної вимоги необхідно відмовити.

При цьому, доводи апелянта про те, що позивачем неправомірно заявлено до стягнення пеню, нараховану після закінчення терміну дії договору, колегією суддів відхиляються, оскільки ані норми чинного законодавства, ані умови договору не пов'язують період нарахування пені із закінченням строку дії договору.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення 24 566,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з жовтня 2017 року по серпень 2018 року та 10 442,28 грн 3% річних, нарахованих за період з 27.09.2017 по 06.09.2018.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі нарахування є арифметично правильними та здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 24 566,00 грн інфляційних втрат та 10 442,28 грн 3% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх міркувань та заперечень, не спростовано розміру заявлених до стягнення сум основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог частково, а саме, стягнення з ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод на користь ТОВ Європродукт Груп 356 875,69 грн основного боргу, 51 771,42 грн пені, 24 566,00 грн інфляційних втрат, 10 442,28 грн 3% річних. В іншій частині в позові, а саме, у стягненні 58 605,83 грн пені, необхідно відмовити.

При цьому, доводи апелянта про те, що в описовій частині позовної заяви позивач посилається на договір № 11-11/16 від 11.11.2016, а в прохальній частині позовної заяви просить стягнути заборгованість за договором №16-06/17 від 16.06.2017, колегією суддів відхиляються, оскільки позивачем у прохальній частині визначено спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення заборгованості, а допущена помилка при написанні номера договору не спростовує факту порушення відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки, копію якого разом з доказами на його виконання додано до позовної заяви, а відтак, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків місцевого господарського суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ Балаклійський олійнопереробний завод - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Балаклійський олійнопереробний завод на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/12711/18.

4. Матеріали справи №910/12711/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.03.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська