Постанова

від 12.12.2018 по справі 383/1451/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 383/1451/15-ц

провадження № 61-23094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на заочне рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області у складі судді Адаменка І. М. від 18 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л., від 17 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_5 про визнання договорів оренди землі недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельних ділянок площею 2,9641 га, 1,1921 га, 3,7249 га, розташованих на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Указував на те, що 01 липня 2014 року йому стало відомо, що ОСОБА_5 уклав 18 листопада 2011 року від його імені договори оренди вищевказаних земельних ділянок, які не відповідають його інтересам та укладені з порушенням норм законодавства. Зазначав, що він не підписував договорів оренди, вони були укладені без його волевиявлення.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив визнати недійсними договори оренди землі, які укладені 18 листопада 2011 року та зареєстровані у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області 14 грудня 2011 року.

Заочним рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5, зареєстрований 14 грудня 2011 року у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області за № 352088384000933.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5, зареєстрований 14 грудня 2011 року у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області за № 352088384000934.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5, зареєстрований 14 грудня 2011 року у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області за № 352088384000935.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не підписував договорів оренди землі від 18 листопада 2011 року, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 27 травня 2016 року, договори були укладені без його волевиявлення, тому дійшов висновку про їх недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність волевиявлення власника земельних ділянок на укладення договорів оренди, оскільки підпис у договорах оренди землі виконаний не позивачем, що є підставою для визнання їх недійсними. Також суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач, якого позивач уповноважив розпоряджатися належними йому земельними ділянками, у порушення вимог частини третьої статті 238 ЦК України, уклав договори оренди трьох належних позивачу земельних ділянок сам із собою і у своїх інтересах.

У лютому 2017 року ФОП ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів оренди землі недійсними. Указував на те, що вказані договори оренди були укладені у трьох примірниках. При цьому судово-почеркознавча експертиза була проведена щодо примірників договорів, які перебували в органі, який провів їх державну реєстрацію. Разом із тим він надав до суду апеляційної інстанції примірники договорів оренди, в яких графа підпис орендодавця містить, поряд з його підписом, також підпис позивача, однак вони не були предметом дослідження експерта. Крім того, згідно з розписками від 25 грудня 2008 року та 23 листопада 2015 року позивач отримував орендну плату за землю. Однак суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаним доказам, які мають істотне значення для вирішення справи, а тому помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У справі, що переглядається, судами установлено, що на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 17 жовтня 2014 року ОСОБА_4 є власником земельних ділянок площею 2,9641 га, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 1,1921 га, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3,7249 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташованих на території Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5 були укладені три договори оренди землі, предметом яких є оренда належних позивачу зазначених земельних ділянок строком на 49 років.

Указані договори зареєстровані у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області 14 грудня 2011 року за №№ 352088384000933, 352088384000934 та 352088384000935.

Також установлено, що 22 вересня 2011 року позивач надавав відповідачу довіреність, згідно з якою відповідач має право укладати від імені позивача та підписувати договори оренди, однак оспорювані договори оренди укладені не на підставі цієї довіреності, а від імені ОСОБА_4 особисто.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі (далі - Закон).

Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що оспорювані договори оренди він не підписував і його волевиявлення на укладення цих правочинів було відсутнє.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з висновком експерта № 628 судово-почеркознавчої експертизи, який складений Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (Кіровоградське відділення) від 27 травня 2016 року, підписи від імені ОСОБА_4 у договорах оренди землі, укладених між ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5 18 листопада 2011 року та зареєстрованих у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області 14 грудня 2011 року за №№ 352088384000933, 352088384000934 та 352088384000935, виконані не самим ОСОБА_4, а іншою особою. Підписи в оригіналах договорів оренди землі, які укладені між ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5 18 листопада 2011 року і зареєстровані у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області 14 грудня 2011 року за №№ 352088384000933, 352088384000934 та 352088384000935, зі сторони орендаря та орендодавця виконані однією особою.

Такого ж висновку дійшов спеціаліст науково-дослідної лабораторії експертних досліджень ПП Агенція 007 (висновок від 27 квітня 2016 року № 31).

Установивши, що підписи від імені ОСОБА_4 у договорах оренди землі від 18 листопада 2011 року виконані не ОСОБА_4, а іншою особою, яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії, оспорювані договори укладені без волевиявлення позивача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів оренди землі недійсними.

Доводи відповідача про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки примірникам договорів оренди землі, які були надані ним до суду апеляційної інстанції та які підписані позивачем, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що у вказаних примірниках договорів міститься підпис саме позивача. При цьому сторони не заявляли клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи для з'ясування питання щодо належності підпису у зазначених примірниках договорів позивачу.

Доводи касаційної скарги про отримання позивачем орендної плати, висновків суду не спростовують та не свідчать про наявність у позивача волевиявлення на укладення договорів оренди землі з відповідачем та не підтверджує їх підписання позивачем.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України не вправі переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Заочне рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта