Рішення

від 10.12.2018 по справі 1740/2486/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 грудня 2018 року м. Рівне №1740/2486/18 Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Ковальчук Г.М та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_5" доНачальника Управління Держпраці у Рівненській області ОСОБА_6 про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_5" (далі - ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Начальника Управління Держпраці у Рівненській області ОСОБА_6 (далі - відповідач) про:

- визнання протиправними дій Начальника Управління Держпраці у Рівненській області ОСОБА_6, щодо складання постанови про накладення штрафу від 28.08.2018 №РВ 202/957/000336/Т8-ФС, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_5" накладено штраф в сумі 2 568 870 грн.;

- скасування постанови про накладення штрафу від 28.08.2018 №РВ 202/957/000336/Т8-ФС як незаконної.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення прийняте за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства. Зокрема, очевидними є ознаки протиправності постанови про накладення штрафу, оскільки прийнято на основі безпідставних висновків відповідача про порушення позивачем ч.1 ст. 21, ч.3 ст.24, ч.1, 2, 4 ст.115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", ст.21 Закону України "Про відпустки". Вказано, що на правовідносини між позивачем та вказаними в постанові працівниками поширюються норми ЦК України, адже між ними були укладені цивільно-правові договори про виконання робіт (надання послуг). Зазначено, що такі працівники продовжують навчання у Березнівському та Рівненському училищах, що є підтвердженням того, що трудові відносини з такими особами не могли носити постійного характеру. Відтак, у відповідача були відсутні підстави для застосування до ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" штрафних санкцій, передбачених ст. 265 КЗпП України. З огляду на наведене, позивач просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 17.10.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Позиція відповідача щодо позовної заяви висловлена ним у відзиві, відповідно до змісту якого він заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та незаконності. Зазначає, що Управлінням Держпраці у Рівненській області проведено перевірку в межах наданих повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства. За результатами інспекційного відвідування позивача було виявлено порушення вимог ч.1 ст. 21 КЗпП України, а саме: не укладені трудові договори з його працівниками та директором ТОВ "ОСОБА_4 - ОСОБА_5", на підміну трудових договорів укладено цивільно-правові договори, які носять постійний характер. Крім того, виявлено порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, тобто при допуску до роботи двадцяти трьох працівників не оформлено наказ чи розпорядження про прийняття на роботу осіб та не повідомлено центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наголошує, що долучені до позовної заяви додаткові угоди та додатки до цивільно-правових договорів під час інспекційного відвідування інспектору праці не надавались, про їх існування йому було невідомо. Тому відповідач вважає, що дані документи були виготовлені позивачем уже після проведення інспекційного відвідування. Вказує також на те, що позивачем, всупереч вимогам чинного законодавства, було укладено цивільні договори з практикантами та виплачено кошти за виконані роботи відповідно до акту прийняття виконаних робіт. З огляду на наведене, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю (т.2 а.с. 1-9).

Позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої він вважає, що відповідачем не спростовано твердження та обґрунтування позовної заяви стосовно суті позовних вимог (т.2 а.с.39-42).

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в позові з підстав, викладених у відзиві на позов.

Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Управління Держпраці у Рівненській області від 06.08.2018 №720 (т.2 а.с.9), направлення на інспекційне відвідування від 06.08.2018 №661-Н/09-27 (т.1 а.с.35, т.2 а.с.10) та на підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 30.07.2018 №7419/05 (т. 2 а.с.11) у період з 07.08.2018 по 08.08.2018 було проведено інспекційне відвідування у ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5".

За результатами інспекційного відвідування 08.08.2018 інспектором праці відповідача складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №РВ 202/957/АВ (т. 1 а.с.36-48, т.2 а.с.19-25; далі - Акт інспекційного відвідування).

Відповідно до опису виявлених порушень Акта інспекційного відвідування позивачем допущено порушення:

- в порушення вимог ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України, укладені цивільно-правові договори містять ознаки договору трудового характеру, які носять постійний характер, здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації, режиму роботи, охорони праці, матеріальної відповідальності, передбачають функції, властивих найману працівнику згідно Класифікатору професій, а саме: виконувати роботу, що полягає у наданні швейних послуг, - пошиття чохлів для м'яких меблів (далі - Роботу) відноситься до професії швачки - (код 7436 згідно Класифікатору професій) містять загальні неконкретні відомості про виконувану роботу тощо (ОСОБА_7, ОСОБА_8,ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 Ж-М. Г., ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_16 (23-особи). Крім того вказано, що час роботи осіб вищезазначених в укладених цивільно-правових договорах обліковується в табелі обліку робочого часу;

- в порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, при допуску до роботи 23-х працівників, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 Ж-М. Г., ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_16 - не оформлено наказ чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу та не повідомлено центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом України. Таким чином трудові відносини підмінені укладанням договорів підряду (ЦПХ);

- в порушення ч.1, 2 ст.115 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці", не додержуються строки виплати заробітної плати працівникам підприємства двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 к/днів, а саме: виплата заробітної плати за липень 2018 року (друга частина) в сумі 54556,50 грн. - 31 чол. була виплачена 08.08.2018 згідно відомості розподілення виплат від 08.08.2018, аванс за І половину липня 2018 року був виплачений 27.07.2018 року в сумі 46728,91 грн. - 34 чол. згідно відомості розподілення коштів ТОВ "Морган-Сарни ОСОБА_5" від 27.07.2018;

- в порушення ч.4 ст. 115 Кодексу законів про працю України, ст.21 Закону України "Про відпустки", заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується пізніше ніж за три дні до початку відпустки, а саме: відповідно наказу від 12.07.2018 №101-к "Про відпустку ОСОБА_29В." ОСОБА_29 була надана щорічна відпустка тривалістю 24 к/днів з 30.07.2018, яка нарахована в сумі 5217,36 грн., виплата якої проведена 08.08.2018 згідно відомості розподілення виплат від 08.08.2018.

Акт інспекційного відвідування підписано директором ТОВ "Морган-Сарни ОСОБА_5" та отримано один його примірник - 08.08.2018, про що свідчить його особистий підпис на ньому.

Крім того, 08.08.2018 інспектором праці відповідача складено припис про усунення виявлених порушень №РВ202/957/АВ/П, яким директора ТОВ "Морган-Сарни ОСОБА_5" зобов'язано у строк до 08.09.2018 усунути вказані вище порушення Кодексу законів про працю України (т.1 а.с.49-52).

Зазначений припис отримано директором ТОВ "Морган-Сарни ОСОБА_5" 08.08.2018, про що свідчить його особистий підпис на ньому.

14.08.2018, розглянувши Акт інспекційного відвідування, відповідачем було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №РВ 202/957/АВ. Розгляд справи призначено на 28.08.2018 о 09:30 год. Повідомлено, що у випадку нез'явлення справу буде розглянуто без участі позивача (т.1 а.с.53-54).

28.08.2018 відповідачем, на підставі абз. 2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, винесена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №РВ 202/957/000/ТД-ФС на ТОВ "Морган-Сарни ОСОБА_5" у розмірі 2568870,00 грн. за порушення вимог ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України та ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України (т.2 а.с.26-27).

Не погоджуючись з вказаною постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Повноваження Управління Держпраці у Рівненській області щодо проведення перевірок передбачені Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 №386, Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390 (далі - Порядок № 390), Положенням про Управління праці у Рівненській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці від 22.06.2017 №75, Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок №295).

Згідно з Порядком № 390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності " .

Разом з тим, відповідно до ст. 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності " його дія з 01.01.2015 не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Перевірки за цими напрямками здійснюються відповідно до нормативно-правових актів щодо здійснення державного нагляду у цих сферах.

Згідно з Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим Постановою КМ України від 11.02.2015 № 96, Держпраця є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пп.7 п. 6 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №386, Держпраця України з метою організації своєї діяльності має право видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Також, повноваження, права та обов'язки державних інспекторів Держпраці та територіальних державних управлінь визначені, крім загальних законів, Конвенціями Міжнародної організації праці, ратифікованих Законами України "Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" від 08.09.2004 № 1985-ІV та "Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві" від 08.09.2004 № 1986-ІV.

Згідно з приписами п. 2, 3 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Пунктом 19 Порядку №295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до п.21 Порядку №295 якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 7 ст.265 КЗпП України передбачено, що сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок №509).

Відповідно до п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи і допитаними в судових засіданнях свідками: ОСОБА_30 (юрист ТОВ "Морган-Сарни ОСОБА_5") та ОСОБА_31 (інспектор праці, яким проводилось інспекційне відвідування позивача) позивачем під час інспекційного відвідування інспектору було надано, зокрема, укладені цивільно-правові договори, за наслідками розгляду яких ним зроблено висновки про те, що такі договори містять ознаки трудових, а саме:

-цивільно-правові договори від 01.06.2018 №87/06 та від 01.07.2018 №95/07 з ОСОБА_7 на виконання роботи (надання послуг);

-цивільно-правові договори від 01.06.2018 №86/06 та від 01.07.2018 №94/07 з ОСОБА_8 на виконання роботи (надання послуг);

-цивільно-правові договори від 01.06.2018 №84/06 та від 01.07.2018 №93/07 з ОСОБА_9 на виконання роботи (надання послуг);

-цивільно-правові договори від 01.06.2018 №79/06 та від 01.07.2018 №89/07 з ОСОБА_10 на виконання роботи (надання послуг);

-цивільно-правові договори від 01.06.2018 №80/06 та від 01.07.2018 №90/07 з ОСОБА_11 на виконання роботи (надання послуг);

-цивільно-правові договори від 01.06.2018 №82/06 та 01.07.2018 №91/07 з ОСОБА_32 на виконання роботи (надання послуг);

- цивільно-правові договори від 01.06.2018 №83/06 та від 01.07.2018 №92/07 з ОСОБА_13 на виконання роботи (надання послуг);

- цивільно-правовий договір від 01.06.2018 №85/06 з ОСОБА_14 на виконання роботи (надання послуг);

-цивільно-правовий договір від 01.06.2018 №81/06 з ОСОБА_15 на виконання роботи (надання послуг);

-цивільно-правовий договір від 01.06.2018 №88/06 з 14-ма особами: ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_33, ОСОБА_16 на виконання роботи (надання послуг) (т.1 а.с.57-66; 121-144).

Акт інспекційного відвідування позивачем підписано без зауважень.

Доказів на підтвердження того, що такі зауваження на Акт інспекційного відвідування подавались позивачем окремо також надано не було.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач вказує, що під час підписання акта інспекційного відвідування, інспектором було відразу вручено припис про усунення виявлених порушень, хоча директором було усно повідомлено, що вона не погоджується з викладеною в ньому інформацією.

Пунктом 24 Порядку №295 передбачено, що припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Враховуючи, що акт інспекційного відвідування був підписаний позивачем без зауважень, суд вважає що інспектор, керуючись пунктом 24 Порядку №295, правомірно виніс припис в день підписання акта інспекційного відвідування.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що інспекційне відвідування проводилось інспектором праці відповідача в межах компетенції Управління Держпраці в Рівненській області, в присутності директора ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" та виключно на підставі документів, наданих ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5".

Як встановлено судом, оскаржуваною постановою, що розглядається в межах даної адміністративної справи, штрафні санкції на позивача накладено за порушення вимог ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України.

Позовні вимоги ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" обґрунтовані тим, що цивільно-правові договори на виконання робіт укладені правомірно, а відтак висновки відповідача щодо наявності ознак трудових договорів у роботах, які вони виконували, є безпідставними.

Надаючи оцінку цим обставинам, суд зазначає таке.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України.

Так, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

У відповідності до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів " роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Частинами 1, 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 1 ст. 23 КЗпП України передбачає, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

З аналізу наведеного вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Отже, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами.

При цьому, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Висновки аналогічного характеру викладені у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 по справі №820/1432/17.

З огляду на наведене, на переконання суду, розмежування цивільно-правових і трудових договорів за критерієм їх предмета (об'єкта) полягає у тому, що, якщо фізична особа взяла на себе обов'язок передати замовнику результат роботи, яку вона самостійно організовує та виконує на власний ризик, за відсутності контролю за процесом виконання з боку замовника - це договір підряду або інший цивільно-правовий договір. У разі, якщо громадянин виконує роботу за умов керівництва та контролю іншої сторони, що прийняла на себе обов'язок організувати працю, одержала право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт, то це трудовий договір, адже підрядник не виконує роботу на свій ризик, а погоджує свою діяльність з роботодавцем, якого більше цікавить не результат праці, а власне праця працівника на конкретній ділянці та в обумовлений час у процесі виробництва.

З матеріалів справи вбачається, що 01.06.2018 між ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19-М. Г., ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 укладено цивільно-правові договори для виконання робіт з пошиття чохлів для м'яких меблів в період з 01.06.2018 по 30.06.2018 (т.1 а.с.57-66).

Актами про прийняття виконаних робіт від 30.06.2018 підтверджується виконання такими особами обумовлених договорами робіт - пошиття чохлів для м'яких меблів в період з 01.06.2018 по 30.06.2018 (т.1 а.с.111-120).

Також в матеріалах справи містяться цивільно-правові договори від 01.07.2018 між ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19-М. Г., ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 укладено цивільно-правові договори для виконання робіт з пошиття чохлів для м'яких меблів в період з 01.07.2018 по 31.07.2018, а також відповідні додаткові угоди з додатками до них (т.1 а.с.121-144).

Актами про прийняття виконаних робіт від 13.07.2018 та 31.07.2018 підтверджується виконання такими особами обумовлених договорами робіт - пошиття чохлів для м'яких меблів в період з 01.07.2018 по 13.07.2018, з 01.07.2018 по 30.07.2018 та з 01.07.2018 по 31.07.2018 (т.1 а.с.145-152).

В матеріалах справи наявна звітність позивача, зокрема, звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб на суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (а.с.153-169).

Також позивачем до позовної заяви додано Книгу обліку руху трудових книжок та Книгу обліку щорічних додаткових відпусток працівників (т. 1 а.с.170-190).

Крім того, до матеріалів позовної заяви позивачем долучено додаткові угоди з додатками до цивільно-правових договорів з вказаними вище працівниками (т.1 а.с.67-110).

Водночас, доказів на підтвердження того, що долучені позивачем до позовної заяви додаткові угоди та додатки до цивільно-правових договорів були надані під час інспекційного відвідування інспектору праці, суду надано не було.

Допитаними у судових засіданнях свідками ОСОБА_30 та ОСОБА_31 підтверджено, що додаткові угоди та додатки до цивільно-правових договорів під час інспекційного відвідування інспектору праці не надавалися.

На переконання суду, вказані вище цивільно-правові договори між позивачем та фізичними особами мають ознаки трудового характеру, з огляду на таке.

Як зазначає позивач, укладення таких договорів було зумовлене різким збільшенням замовлень та потребою у тимчасовому залученні саме "працівників" з пошиття певних виробів.

Тобто, факт того, що особи, які виконували роботи за цивільно-правовими являлися працівниками позивачем не заперечується.

Як встановлено судом, предметом вказаних вище цивільно-правових договорів, наданих позивачем, являється надання швейних послуг - пошиття чохлів для м'яких меблів.

Відповідно, характер зазначених робіт вимагає від особи певної кваліфікації, передбачає виконання функцій, властивих найманому працівнику, згідно Класифікатору професій, а саме: виконувати роботу, властиву для професії швачки. Відповідно кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від практичного досвіду працівника, здатності виконувати відповідні завдання та обов'язки.

Відповідно до пункту 1.2. таких Договорів, виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи та не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку.

Водночас, з Акта інспекційного відвідування судом встановлено, та не спростовано позивачем, що особи, що виконували роботу за цивільно-правовими договорами, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_34, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_16 обліковувалися в табелях обліку робочого часу працівників ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" у період з травня по липень 2018 року, згідно наданих позивачем під час інспекційного відвідування табелів обліку робочого часу, що також є ознакою трудових правовідносин.

У пункті 3.1. Договорів зазначено, що роботи виконуються з матеріалів та на об'єкті Замовника, який забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої договором.

Пунктом 3.2. передбачено, що Виконавець зобов'язаний чітко виконувати всі вказівки Замовника з приводу виконання роботи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що предметом укладених договорів між позивачем та фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк, а також виконавці обліковувалися в табелях обліку робочого часу.

Разом з тим, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).

В Договорах не вказано, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Як вбачається зі змісту цивільно-правових угод, працівники самостійно не організовували роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися замовнику. Замовник, в свою чергу, забезпечував виконавця усім необхідним для виконання роботи та також контролював здійснення роботи виконавцем.

Отже, вказаними умовами Договорів підтверджується, що фактично виконавці забезпечувалися робочими місцями, а також основним для замовника був не кінцевий результат виконаних робіт, а процес праці.

Пунктом 5.2. Договорів передбачено, що Роботодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку, якщо Виконавець не з'являється для здійснення роботи на протязі двох робочих днів підряд або перебуває на об'єкті у стані алкогольного сп'яніння.

Разом з тим, відповідно до Кодексу законів про працю України, працівник та роботодавець це сторони трудових, а не цивільно-правових відносин, а відповідальність за появу на роботі у нетверезому стані теж передбачається Кодексом законів про працю України.

Крім того, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 16.04.2018 між Державним професійно-технічним навчальним закладом "Березнівське вище професійне училище" та ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" укладено договори про навчально-виробничу практику, відповідно до змісту яких учні ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_37 ОСОБА_38, ОСОБА_24, ОСОБА_28, ОСОБА_39, ОСОБА_20 в період з 02.05.2018 по 25.06.2018 проходили виробничу практику на підприємстві позивача за професією "кравець" (т.1 а.с.191-196, 200-202).

22.05.2018 та 23.04.2018 між Державним професійно-технічним навчальним закладом "Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну" та ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" укладено договори про навчально-виробничу практику, відповідно до змісту яких учні ОСОБА_40, ОСОБА_41-М.Г., ОСОБА_42, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_25, ОСОБА_43 в період з та з 11.05.2018 по 23.06.2018 23.05.2018 по 16.06.2018 проходили виробничу практику на підприємстві позивача за професією "кравець" (т.1 а.с.197-198, 203-204).

24.05.2018 між Державним професійно-технічним навчальним закладом "Березнівське вище професійне училище" та ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" укладено договір про навчально-виробничу практику, відповідно до змісту якого учень ОСОБА_26 в період з 08.06.2018 по 26.06.2018 проходили виробничу практику на підприємстві позивача за професією "кравець" (т.1 а.с.206).

Разом з тим, як встановлено судом, цивільно-правовий договір від 01.06.2018 № 88/06, укладений з особами, що являються студентами Державного професійно-технічного навчального закладу "Березнівське вище професійне училище" та Державного професійно-технічного навчального закладу "Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну", і підтверджується вказаними договорами про навчально-виробничу практику.

Відповідно до п. 2 Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачам професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 №992 (далі - Порядок), підприємства, установи, організації незалежно від форми власності (далі - підприємства) надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Отже, підставою для проходження навчально-виробничої практики являється лише договір, що укладається між навчальним закладом та підприємством, куди направляються учні для проходження практики.

У даному випадку цивільно-правові відносини не виникають, оскільки учні проходять практику відповідно до договору про навчально-виробничу практику, а не цивільно-правового договору.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що перед початком виробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця, установлює системи оплати праці учнів, слухачів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) та укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Згідно з пунктом 11 Порядку, підприємства, які надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики, зобов'язані: створювати необхідні і безпечні умови праці відповідно до змісту навчальних програм, законодавства про працю, у тому числі про охорону праці, проводити інструктажі з охорони праці, правил поведінки на робочих місцях та на підприємствах, здійснювати технічне керівництво роботою учнів тощо.

Доказів на підтвердження дотримання позивачем вказаних вимог Порядку суду надано не було.

Пунктом 17 Порядку передбачено, що за фактично виконаний обсяг робіт учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.

Нараховані учням, слухачам кошти переказуються для виплати на рахунок професійно-технічного навчального закладу або виплачуються їм безпосередньо підприємством не пізніше п'яти днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Аналогічний пункт міститься і в договорах про навчально-виробничу практику, наданих позивачем.

Тобто, у позивача повинні бути наявні документи, що підтверджують нарахування учням коштів та переказу їх на рахунок навчального закладу, або безпосередньої виплати коштів підприємством.

Однак, зазначені документи також позивачем надані були.

Водночас, як встановлено судом, позивачем, всупереч вимогам нормативно-правових актів, було укладено цивільні договори з практикантами та виплачено кошти за виконані роботи відповідно до акту прийняття виконаних робіт від 01.06.2018 № 88/06.

Згідно наданих позивачем договорів про навчально-виробничу практику, ОСОБА_27 проходила практику з 11.05.2018 по 25.06.2018, ОСОБА_25 - з 11.05.2018 по 23.06.2018, ОСОБА_41 - з 23.05.2018 по 26.06.2018, ОСОБА_18 - з 23.05.2018 по 26.06.2018, ОСОБА_22 - з 23.05.2018 по 26.06.2018, ОСОБА_23 - з 23.05.2018 по 26.06.2018, ОСОБА_16 - з 02.05.2018 по 25.06.2018, ОСОБА_21 - 02.05.2018 по 25.06.2018, ОСОБА_17- з 02.05.2018 по 25.06.2018, ОСОБА_44 - з 08.06.2018 по 26.06.2018, ОСОБА_24- з 02.05.2018 по 25.06.2018, ОСОБА_28 - з 02.05.2018 по 25.06.2018, ОСОБА_20- з 02.05. по 25.06.2018.

Отже, цивільно-правовий договір з даними особами був укладений в процесі проходження ними практики, а акт про прийняття виконаних робіт складено після закінчення практики учнями, а саме: 30.06.2018.

Окрім того, позивачем до матеріалів справи долучені письмові пояснення з приводу проведеної перевірки від 25.09.2018 ОСОБА_12, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 (т.1 а.с.212-214).

В поясненнях ОСОБА_11 вказала, що уже працювала на вказаному підприємстві на постійній основі.

За цивільно-правовим договором ОСОБА_11 фактично виконувала роботу аналогічну тій, що і за трудовим договором, коли раніше працювала у позивача.

Зазначені факти в їх сукупності свідчать про виконання вказаними особами на ТОВ "ОСОБА_4 ОСОБА_5" трудових функцій з порушенням вимог ч.1 ст.21 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Разом з тим, судом встановлено, що в цивільно-правовому договорі № 88/06 від 01.06.2018 зазначено двох осіб під однаковим прізвищем, ім'ям та по-батькові, а саме: ОСОБА_16.

Як вбачається з постанови про накладення штрафу від 28.08.2018 №РВ 202/957/000336/Т8-ФС ОСОБА_16 в оскаржуваній постанові зазначена двічі.

Допитана в судовому засіданні інспектор праці як свідок ОСОБА_31 пояснила, що подвійне зазначення ОСОБА_16 в оскаржуваній постанові відбулось на основі інформації, що міститься в цивільно-правовому договорі № 88/06 від 01.06.2018.

Враховуючи вищенаведене, дії начальника Управління Держпраці у Рівненській області ОСОБА_6 щодо складання постанови про накладення штрафу від 28.08.2018 №РВ 202/957/000336/Т8-ФС є правомірними.

Водночас, накладення на позивача штрафу в розмірі 111690,00 грн. є протиправним, оскільки такий штраф був двічі застосований за не укладення трудового договору та допуск до роботи без оформлення наказу чи розпорядження про прийняття на роботу з відповідним повідомленням про це уповноваженого центрального органу виконавчої влади з однією особою - ОСОБА_16.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивач частково довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги щодо протиправності прийнятих відповідачем рішень, а відповідач довів правомірність прийняття оскарженої постанови не в повному обсязі, а тому позов належить задовольнити частково, а саме: з урахуванням повноважень передбачених ч.2 ст.245 КАС України, визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 28.08.2018 №РВ 202/957/000336/Т8-ФС в розмірі 111690,00 грн. та відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем, та враховуючи частковість задоволення позовних вимог у розмірі 1699,18 грн.

Оригінали платіжних доручень про сплату судового збору містяться в матеріалах справи.

Стосовно поданого представником позивач клопотання про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 28 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Матеріали справи містять: ордер на надання правової допомоги серії РН-705 №008 від 18.09.2018 (т.1 а.с.209), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН №1386 (т.1 а.с.210), договір про надання правової допомоги від 18.09.2018 (т.2 а.с.77-79), розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач (т.2 а.с.80), акт виконаних робіт від 07.12.2018 (т.2 а.с.81), платіжне доручення від 05.10.2018 №480 на суму 28 000 грн. (т.2 а.с.82).

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог, суми підтверджених судових витрат, понесених позивачем в ході розгляду даної справи, їх співмірність, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1218,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_5" (вул. Ярослава Мудрого, 1а, м. Сарни, Сарненський район, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 41188104 ) до Начальника Управління Держпраці у Рівненській області ОСОБА_6 (вул. Лермонтова, 7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 39780243) про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу від 28.08.2018 №РВ 202/957/000336/Т8-ФС в частині накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_5" штрафу у розмірі 111690, 00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 ОСОБА_5" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління Держпраці у Рівненській області суму судового збору у розмірі 1699,18 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1218,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 20 грудня 2018 року.

Суддя Борискін С.А.