Постанова

від 17.12.2018 по справі 914/1092/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. Справа №914/1092/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кордюк Г. Т.

ОСОБА_1

при секретарі Михайлишин С. В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольга» (надалі ТзОВ «Кольга» ), б/н від 11.09.2018, (вх. ЗАГС № 01-05/365/18 від 18.19.2018),

на рішення господарського суду Львівської області від 28.08.2018, суддя Юркевич М.В., (повний текст складено та підписано 29.08.2018),

у справі № 914/1092/18,

за позовом : Червоноградської міської ради Львівської області, м. Червоноград,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольга» , м.Червоноград,

про зобов'язання демонтувати самочинно встановлені споруди,

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.08.2018 у справі №914/1092/18 позовні вимоги Червоноградської міської ради Львівської області - задоволено повністю. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кольга» зобов'язано демонтувати самочинно встановлені стаціонарні тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності, які примикають до нежитлової будівлі (кафе) ТОВ «Кольга» , а саме скляний, частково з обшивкою під дерево павільйон зі східної сторони кафе, орієнтовними лінійними розмірами 6,5м х 3,7м., а також з обшивкою під дерево павільйон зі східної сторони кафе, орієнтовними лінійними розмірами 8,2м х 2,2м, що знаходяться за адресою: м.Червоноград, Львівська область, вул. Паркова,3. З Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольга» на користь Червоноградської міської ради Львівської області стягнуто 1 762,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

18 вересня 2018 року до Львівського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольга» , б/н від 11.09.2018, на рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2018 у справі №914/1092/18. Скаржник просить рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2018 у справі №914/1092/18 скасувати, провадження у справі закрити.

Відповідач вважає, що позивач є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює відповідні делеговані повноваження, а юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Скаржник вважає, що звертаючись до суду з позовом про здійснення демонтажу тимчасової споруди позивач, як суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідків порушення відповідних норм і правил.

За таких умов апелянт вважає, що спір, який є предметом даного розгляду, не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів. В обґрунтування відповідач посилається на висновки Верховного суду, які зроблені у постанові від 11 квітня 2018року у справі № 161/14920/16-а.

Окрім того, апелянт зазначає, що дійсно нежитлове приміщення по вул. Парковій, 3 у м. Червоноград (кафе) перебуває у власності ТОВ Кольга . Однак, приміщення кафе у 2014 році на підставі договору оренди було передано фізичній особі ОСОБА_2 строком до 2021 р. Відтак, відповідач заперечує факт встановлення саме ним тимчасових споруд, що примикають до кафе, та зазначає, що звернувся в Червоноградський міський суд Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання укладеного договору оренди та демонтаж спірних тимчасових стаціонарних споруд.

Позивач та відповідач у судове засідання участі уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих повідомлень.

Від відповідача надійшло клопотання про слухання справи без його участі. Позивач жодних клопотань не направив.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як встановлено судами, на вул. Парковій, 3 у м. Червоноград Львівської області знаходяться самовільно встановлені тимчасові споруди, які примикають до нежитлової будівлі (кафе), що належить на праві приватної власності відповідачу. А саме: скляний, частково з обшивкою під дерево павільйон зі східної сторони кафе, орієнтовними лінійними розмірами 6,5м х 3,7м., а також з обшивкою під дерево павільйон зі східної сторони кафе, орієнтовними лінійними розмірами 8,2м х 2,2м.

Відповідно до ст. 28 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до п. 2.1. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення тимчасової споруди, така підлягає демонтажу.

Так, відповідач по справі не заперечує факту самовільного встановлення біля кафе тимчасових споруд без дозвільних документів. Однак, останній заперечує, що саме ним вони були встановлені, зазначаючи при цьому, що ОСОБА_2, як орендар кафе здійснив такий монтаж цих споруд.

Як вбачається із долученого відповідачем до матеріалів відзиву договору оренди нерухомого майна (кафе), який, як стверджує відповідач, було укладено між ним та фізичною особою ОСОБА_2 01.01.2014р. останній було укладено до 2021р., тобто строком на 7 років.

В силу приписів ч. 2 ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три і більше років підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, що такий договір посвідчено нотаріально не було, що підтверджено і самим відповідачем. А відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемний.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку та не прийняв такий договір, як належний та допустимий доказ по даній справі.

Більше того, відповідач не надав жодних доказів, які підтверджували б, що зазначений договір якимось чином виконувався сторонами та проводилася оплата за користуванням кафе.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наданого позивачем витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачем, 11.01.2017р. було взято в оренду земельну ділянку біля кафе на вул. Парковій, 3а саме для розміщення літнього майданчика для обслуговування відвідувачів та виносної торгівлі.

Встановлена судом обставина свідчить про те, що відповідач, отримуючи в оренду таку земельну ділянку мав намір здійснювати на ній облаштування тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. А твердження відповідача про користування кафе та земельною ділянкою з боку іншої фізичної особи не має жодного правового обгрунтування, адже навіть за умови такого користування така фізична особа не мала жодних правових підстав для здійснення там підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідач, як власник нерухомого майна (приміщення кафе) та водночас користувач прилеглої до кафе земельної ділянки повинен нести відповідальність за порушення містобудівного законодавства за самовільне встановлення тимчасових споруд без відповідних дозвільних документів.

В той же час, в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про встановлення спірних тимчасових споруд іншими фізичними чи юридичними особами.

Враховуючи вищенаведене, за наявності достатніх переконливих доказів в обгрунтування позовних вимог, їх неспростування відповідачем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.

Щодо заперечень викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу положень ст.19 КАС України , юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, крім спорів для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 4 КАС України , публічно-правовий спір, це спір у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг, або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.п. 7 п.1 ст. 4 КАС України , суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до положень п.4 ст. 46 КАС України , Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

У вказаній статті процесуального закону наведено перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

Зокрема у п.п.5 п.4 ст. 46 КАС України зазначено, що в інших випадках фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до п.4 ст. 5 КАС України , суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Законом України Про місцеве самоврядування в Україні прямо не передбачено можливість звернення органу місцевого самоврядування чи його виконавчого органу до адміністративного суду з позовом до фізичної особи - підприємця.

Суд також звертає увагу на те, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи №914/1092/18, позовні вимоги мотивовані тим, що розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється, а відтак відповідач повинен демонтувати відповідну тимчасову споруду.

Відповідно до положень ст. 5 Земельного кодексу України , одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України , до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу ; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Отже звертаючись з даним позовом, Червоноградська міська рада Львівської області діє в межах повноважень власника земельної ділянки на якій відповідачем самовільно розміщено тимчасову споруду. Більше того, даний спір стосується речового права відповідача щодо належної йому тимчасової споруди, а відтак даний спір за своїм змістом є цивільно-правовим, оскільки стосується речового права.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України , юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до положень ст. 20 ГПК України , Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю).

Щодо посилань апелянта на постанову ОСОБА_3 Верховного суду від 11 квітня 2018року у справі № 161/14920/16-а, то суд зазначає, що позивачем в даному спорі виступає Відділ державного архітектурно-будівельного контролю міської ради, а предметом спору є знесення самочинного будівництва. Зокрема підставою позову у справі було те, що відповідач не подав декларацію про початок виконання будівельних робіт та не зніс добудову в добровільному порядку. В той же час, предметом спору у справі №914/1092/18 є демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди. Правовий статус тимчасової споруди є відмінний від споруди капітального типу.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольга» (надалі ТзОВ «Кольга» ), б/н від 11.09.2018, (вх. ЗАГС № 01-05/365/18 від 18.19.2018) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 28.08.2018 у справі №914/1092/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.12.2018

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кордюк Г. Т.

Суддя Хабіб М.І.