Постанова

від 17.12.2018 по справі 914/106/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. Справа №914/106/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

при секретарі Михайлишин С. В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Бельгійське містечко» №20 від 12.06.2018, (вх. № ЗАГС 01-05/531/18 від 18.10.2018),

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2018, суддя Горецька З.В., (повний текст рішення складено 29.05.18),

у справі № 914/106/18,

за позовом: Приватного підприємства «Охоронно-юридична фірма «Аутпост - 4» , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Бельгійське містечко» , м. Львів,

про стягнення заборгованості в сумі 52 295,33 грн.,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2

від відповідача - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 позовні вимоги Приватного підприємства "Охоронно-юридична фірма "Аутпост-4" - задоволено частково. З Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Бельгійське містечко» на користь Приватного підприємства "Охоронно-юридичної фірми "Аутпост-4" стягнуто заборгованість в розмірі 52 189,79 грн., з яких: 38948,40 грн. - основного боргу, 4 076,99 грн. - індексу інфляції, 896,73 грн. - 3% річних, 8 267,67 грн. - пені. В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат - відмовлено.

18 червня 2018 року до Львівського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Бельгійське містечко» №20 від 12.06.2018, на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 у справі №914/106/18.

В апеляційній скарзі, зазначається, що відповідачем сплачено вартість послуг позивача включно з листопадом місяцем 2017 року, оплата за вказаний період здійснювалась після отримання від Позивача належним чином оформлених Актів та Рахунків, тому нарахування штрафних санкцій - безпідставне. Акт та Рахунок за грудень місяць 2017 року не надійшли Товариству, так як Позивач надіслав їх за місцем реєстрації, позивачу добре відомо, що фактичним місцем знаходження Товариства є офіс на вулиці Б.Хмельницького, 106 (м.Львів). Окрім того, відповідач зазначає, що не порушував строки оплати надання послуг, передбачені договором, а відтак відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.

Відзиві на дану апеляційну скаргу, до суду не надходило.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

В свою чергу, представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-виробнича компанія "Бельгійське містечко" (замовник) та Приватним підприємством "Охоронно-юридична фірма "Аутпост-4" (виконавець) було укладено договір №15-08/17Л від 26.07.2017 року на виконання робіт з охоронного обслуговування об'єкта замовника. Водночас замовник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість послуг виконавця.

Згідно п.1.1 договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання щодо виконання робіт з охоронного обслуговування об'єкта замовника.

Під охорону, з 01.08.2017 року, приймається об'єкт будівельний майданчик, що знаходиться за адресою м.Миколаїв, вулиця Лисенка,45 (п.1.2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору, об'єкт вважається прийнятим (зданим) під охорону після підписання акту прийому об'єкта під охорону повноваженими службовими особами.

П.4.1.договору встановлено, що сума даного договору визначається на підставі узгодженої сторонами договірної ціни охорони і становить 34,90 грн. за 1 годину одним охоронником без ПДВ.

Згідно п.4.3 договору, розрахунки за виконану роботу здійснюються замовником не пізніше 10 числа наступного місяця на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до п.4.5 договору, надання послуг (виконання робіт) підтверджується актом наданих послуг (виконаних робіт), який підписується двома сторонами. Якщо після подання (надсилання) замовнику акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 10 днів виконавець не отримує підписаного замовником примірника цього акту або мотивованої відмови, вважається, що послуги прийняті замовником, а акт підписаний двома сторонами.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Між позивачем та відповідачем укладено договір №15-08/17Л від 26.07.2017 року на виконання робіт з охоронного обслуговування.

Відповідно до положень п.1.1, 1.2 договору, замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання щодо виконання робіт з охоронного обслуговування з 01.08.2017р. об'єкта замовника - будівельного майданчика за адресою: м.Миколаїв, вул.Лисенка,45.

Факт передачі об'єкта під охорону підтверджується актом від 01.08.2017р.

Згідно п.4.5 договору сторони погодили, що надання послуг підтверджується актом наданих послуг, який підписується двома сторонами. Якщо після подання замовнику акту виконаних робіт протягом 10 днів виконавець не отримує підписаного замовником примірника цього акту або мотивованої відмови, вважається, що послуги прийняті замовником, а акт підписаний обома сторонами.

Позивачем долучено до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за період з серпня по грудень 2017р. Акти за період серпень-жовтень 2017 року підписані обома сторонами та скріплені печатками. Акт здачі-прийняття робіт за листопад 2017 року та грудень 2017 року відповідачем не підписаний. Однак, відповідачем не надано суду доказів направлення позивачу мотивованої відмови від підписання цих актів, а відтак в силу положень п.4.5 договору даний акт вважається підписаний обома сторонами, а послуги, надані позивачем у листопаді 2017 та грудні 2017 року, прийняті відповідачем.

Згідно даних актів здачі-прийняття робіт загальна вартість наданих позивачем послуг за період серпень-грудень 2017 року становить 192 229,20 грн.

Відповідно до пункту 4.3. договору, розрахунки за виконану роботу здійснюються замовником не пізніше 10 числа наступного місяця на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно наданих позивачем банківських виписок відповідачем було частково оплачено надані позивачем послуги на загальну суму 77 896,80 грн., а після відкриття провадження у справі відповідачем 19.01.2018 року сплачено заборгованість в розмірі 75 384,00 грн.

Предметом спору є борг з оплати вартості послуг за грудень місяць 2017 року (у сумі 38 948,40 грн.), а також - пеня, три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані за прострочення оплати вартості послуг, наданих у серпні-грудні 2017 року.

Заперечення апелянта щодо позовної вимоги про стягнення суми боргу за грудень місяць - безпідставне, так як Акт №05/12 від 31.12.2017 надіслано Позивачем 03.01.2018 за місцем знаходження Товариства, яке зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також зазначено у Договорі.

Оскільки відповідач не повідомляв позивача про неотримання ним кореспонденції за юридичною адресою та про необхідність її надіслання за іншою адресою (фактичним місцем знаходження), тому товариство несе усі негативні наслідки такої бездіяльності.

При цьому, важливо, що у відповідача, згідно з нормою ч.2 ст.193 ГК України, наявним був обов'язок із вжиття усіх заходів, необхідних для належного виконання договірного зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони правочину.

Отже, факт надіслання позивачем 03.01.2018 Акту за грудень місяць, за зареєстрованим місцем знаходження Відповідача, є належним виконанням обов'язку з надання Акту.

Тому, згідно з умовами п.4.3 Договору, відсутність оплати Відповідачем вартості послуг за грудень місяць 2017 року (при відсутності заперечень щодо факту надання послуг) є порушенням зазначеного грошового зобов'язання.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що вимога позивача про стягнення суми боргу 38 948,40 грн. (за грудень місяць 2017 року) повністю обгрунтована та відповідає нормам статей 173-175, 193 ГК України, статей 629, 903 (ч.1) ЦК України, якими встановлено обов'язковість виконання договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Згідно із ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із положеннями ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно, обгрунтованою є й вимога позивача про стягнення сум пені, процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем останнім за прострочення сплати вартості наданих послуг, адже судом встановлено, що відповідач хоча і оплатив отримані від позивача послуги за період вересень - листопад 2017 року, однак провів такі оплати із порушенням строків, обумовлених договором.

Відповідно до 4.4 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату послуг, наданих виконавцем, замовник оплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості наданих послуг за кожен день заборгованості (включаючи день оплати).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, не здійснював своєчасної оплати за надані позивачем послуги, позивач нарахував йому 896,73 грн. 3% річних, 8 267,65 грн. пені та 4 182,55грн. інфляційних втрат.

Після перевірки нарахувань, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було правомірно стягнуто 896,73 грн. 3% річних, 8 267,67 грн . пені.

Суд першої інстанції, вірно зазначив, що інфляційні втрати нараховані позивачем невірно, адже розмір інфляційних втрат за кожен наступний місяць було нараховано на суму боргу з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, що є порушенням норм чинного законодавства України.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, до стягнення підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 4 076,99 грн.

Апелянт заперечує щодо нарахування штрафних санкцій, адже оплата останнім проводилася на підставі виставлених актів. Однак, таке твердження апелянта є безпідставним, оскільки підставою виникнення у відповідача обов'язку оплатити послуги, а у позивача право вимоги оплати за надані послуги є факт надання послуг, оформлений відповідним актом відповідно до п.4.5 договору.

Крім того, суд звертає увагу апелянта, що підписаний обома сторонами в силу ст.6 ЦК України договір, містить чітко визначений строк для здійснення оплати наданих позивачем послуг. Також відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів, що Акти позивачем надавалися відповідачу з порушенням строків і як наслідок - відповідачем послуги оплачувалися з простроченням з вини позивача, тобто що прострочення боржника, відповідно до ч.4 ст.612 ЦК України, відбулося внаслідок прострочення кредитора. Отже, відповідач розумів наслідки, які настануть в разі прострочення оплати наданих послуг, однак свідомо допустив виникнення заборгованості, порушуючи п.2.4.5 договору, що регламентує обов'язок замовника сплачувати своєчасно та в повному обсязі вартість послуг виконавцю.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Бельгійське містечко» №20 від 12.06.2018, (вх. № ЗАГС 01-05/531/18 від 18.10.2018) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 21.05.2018 у справі № 914/106/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.12.2018

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кордюк Г. Т.

Суддя Хабіб М.І.