Постанова

від 12.12.2018 по справі 910/3907/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2018 р. Справа№ 910/3907/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гордієнко Т.О.;

від відповідача 1: Антошин В.В., Штуць Н.Г.;

від відповідача 2: не з'явились;

від третьої особи 1: не з'явились;

від третьої особи 2: Шевеленко Т.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 року

у справі № 910/3907/18 (суддя Бойко Р.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Союз-Європа" ЛТД

до 1. Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРС Груп"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача 1: Державного підприємства "Сетам"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кононівський елеватор"

про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Союз-Європа" ЛТД звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - "Агентство"), в якому, з урахуванням поданої заяви уточнення позовних вимог та зміну предмету позову по справі №910/3907/18, просило:

1) визнати електронні торги лоту №268238, категорія: сільгосп.продукція; назва об'єкту: кукурудза 3 класу кормові потреби (ДСТУ 4525:2006), у кількості 134419 кг; рік збирання урожаю: 2017; проведені Державним підприємством "Сетам" (код ЄДРПОУ: 39958500) та їх результати, оформлені протоколом проведення електронних торгів №322276 від 19.03.2018 недійсними;

2) визнати недійсним договір №1 від 26.03.2018 купівлі-продажу активу: зерна кукурудзи 3 класу кормові потреби (ДСТУ 4525:2006), у кількості 134419 кг, право на яке підтверджується складськими квитанціями №567 від 25.10.2017 (бланк АЧ №529014) та №699 від 23.11.2017 (бланк АЧ №269689) між ТОВ "Кононівський елеватор" (код ЄДРПОУ: 322842633) та ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД (код ЄДРПОУ: 20208889), укладений між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ: 410037901) та ТОВ "ЮРС Груп" (код: 41569775).

Як на підставу для визнання недійсним Договору позивачем визначається, зокрема, порушення Агентством визначених Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" повноважень, що полягає у організації та проведенні спірних торгів з продажу належного ТОВ Фірма "Союх-Європа" ЛТД майна за відсутності правових підстав для цього.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 р. у справі № 910/3907/18 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір №1 від 26.03.2018 купівлі-продажу активу: зерна кукурудзи 3 класу кормові потреби (ДСТУ 4525:2006), у кількості 134 419 кг, право на яке підтверджується складськими квитанціями №567 від 25.10.2017 (бланк АЧ №529014) та №699 від 23.11.2017 (бланк АЧ №269689) між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кононівський елеватор" (ідентифікаційний код 322842633) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Союз-Європа" ЛТД (ідентифікаційний код 20208889), укладений між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРС Груп".

В решті позовних вимог було відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що укладення Договору за наслідками проведення спірних торгів було здійснено з порушенням вимог ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України та ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" та зумовило безпідставне припинення права власності позивача на таке майно, що свідчить про недодержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

Також, суд першої інстанції зазначив, що правочином, який порушує права та інтереси позивача шляхом відчуження належного йому майна, є саме укладений між відповідачами Договір за наслідком проведених спірних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів №322276 від 19.03.2018, який втратив фактичну силу з вчиненням Договору. Отже, в даному випадку, самі торги, оформлені вказаним протоколом, не є правочином, що виключає можливість визнання їх недійсними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та винести нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено правила предметної підсудності. Також апелянт зазначив, що приймаючи рішення, суд першої інстанції з порушенням вимог предметної підсудності здійснив неправомірне втручання в реалізацію дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень, на якого покладено функцію управління арештованим у кримінальному провадженні майном. Також апелянт наголосив на невідповідності характеру спірних правовідносин способу захисту цивільного права, який обрав позивач.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/3907/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3907/18 та призначено справу до розгляду на 12.12.2018.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 враховуючи перебування у відпустці судді Руденко М. А., яка не є головуючою суддею, справу № 910/3907/18 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 12.12.2018, справу № 910/3907/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Смірнова Л. Г., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 р. прийнято апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/3907/18 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Дідиченко М. А., судді - Смірнова Л. Г., Пономаренко Є. Ю. до свого провадження.

Позиції учасників справи

11.12.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від третьої особи 2 надійшли заперечення на апеляційну скаргу.

12.12.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі договору поставки №10/01-01 від 10.10.2017, укладеного з Приватним підприємством "Едельвейс і К", ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД було придбано кукурудзу 3 кл. кормові потреби, кількістю 134 593 кг, що підтверджується видатковими накладними №3 від 10.10.2017, №4 від 11.10.2017, №5 від 16.10.2017.

Відповідно до договору №07/07-0Х складського зберігання сільськогосподарської продукції від 07.07.2017 ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД, як поклажодавець, передало ТОВ "Кононівський елеватор", як зерновому складу, на зберігання кукурудзу 3 класу кормові потреби, 2017 року урожаю, у кількості 134 776 кг., що підтверджується складськими квитанціями на зерно №567 від 25.10.2017 та №699 від 23.11.2017.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06.12.2017 у справі №552/7979/17 (провадження №1-кс/552/2487/17) було задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Полтавської області про арешт майна, накладено арешт на зерно кукурудзи 3 класу в кількості 134 419 кг, заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні розпоряджатися ним, передано арештоване майно у вигляді зерна кукурудзи 3 класу в кількості 134 419 кг на відповідальне зберігання у приміщеннях, спорудах майнового комплексу, складах ТОВ "Кононівський елеватор", поклавши обов'язок зберігання на службових осіб ТОВ "Кононівський елеватор".

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 у справі №552/7979/17 було частково задоволено апеляційну скаргу представника ТОВ "Кононівський елеватор", ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06.12.2017, якою накладено арешт на зерно кукурудзи 3 класу в кількості 134 419 кг та документи, вилучені під час обшуку ТОВ "Кононівський елеватор" в частині вирішення питання про передачу зерна на зберігання ТОВ "Кононівський елеватор" та покладення обов'язку зберігання на службових осіб ТОВ "Кононівський елеватор" скасовано, постановлено в цій частині нову ухвалу, передавши зерно кукурудзи третього класу в кількості 134 419 кг Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження.

19.03.2018 ДП "Сетам" було проведено електронні торги з продажу лоту №268238, а саме: кукурудзи 3 класу кормові потреби, загальною вагою 134 419 кг, рік збирання урожаю 2017, яка знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Павленківська, 24 (Хорольська дільниця: Полтавська обл., м. Хорол, вул. Вокзальна, 1), переможцем яких було визнано ТОВ "ЮРС Груп" із ціною продажу у розмірі 500 000,000 грн., про що було складено протокол №322276 проведення електронних торгів від 19.03.2018.

26.03.2018 між Агентством (продавець) та ТОВ "ЮРС Груп" (покупець) було укладено договір №1 (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1 якого визначено, що за результатами проведення електронних торгів (протокол №322276 від 19.03.2018) продавець зобов'язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, передати покупцю актив (зерно кукурудзи 3 класу кормові потреби (ДСТУ 4525:2006), у кількості 134 419 кг, право на яке підтверджується складською квитанцією №567 від 25.10.2017 між ТОВ "Кононівський елеватор" (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (бланк АЧ №529014); складською квитанцією №699 від 23.11.2017 між ТОВ "Кононівський елеватор" (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (бланк АЧ №269689)), а покупець зобов'язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором оплатити та прийняти актив.

Пунктом 4 Договору встановлено, що ціна активу визначена у протоколі проведення електронних торгів №322276 від 19.03.2018 та становить 500 000,00 грн.

Відповідно до п.п. 5, 6 договору сплата ціни активу здійснена у повному обсязі до моменту укладення цього договору. Право на реалізацію активу належить продавцю відповідно до положень статей 1, 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" на підставі ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 №522/7979/17.

На підставі Договору продавець передав, а покупець прийняв: складську квитанцію на зерно кукурудзи 3 класу вагою 70 000 кг №567 від 25.10.2017 між ТОВ "Кононівський елеватор" (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (АЧ №529014); складську квитанцію на зерно кукурудзи 3 класу вагою 64 776 кг №699 від 23.11.2017 між ТОВ "Кононівський елеватор" (ЄДРПОУ 32284263) та ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД (ЄДРПОУ 20208889) (АЧ №269689), що підтверджується актом приймання-передавання від 26.03.2018.

Спір у справі стосується законності Договору, укладеного за наслідками проведення спірних електронних торгів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним Договору позивачем визначається, зокрема, порушення Агентством визначених Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" повноважень, що полягає у організації та проведенні спірних торгів з продажу належного ТОВ Фірма "Союх-Європа" ЛТД майна за відсутності правових підстав для цього.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір є договором купівлі-продажу, а відтак, регулювання правовідносин за ним здійснюється в т.ч. положеннями Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Тобто, в будь-якому випадку при вчиненні правочину купівлі-продажу особа, яка виступає продавцем відповідного предмету продажу, має мати необхідний для цього обсяг правоздатності.

В даному випадку, як вказує відповідач 1, відчуження належного позивачу майна за оскаржуваним договором було здійснено в межах наданих Агентству згідно ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 у справі №552/7979/17 повноважень на підставі положень Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" та в порядку, встановленому Порядком реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 №719.

Як вбачається із змісту ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06.12.2017 та Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 у справі №552/7979/17, в т.ч. їх резолютивних частин, з метою забезпечення збереження речових доказів в кримінальному провадженні №42016170000000313 та проведення спеціальної конфіскації майна, яка може бути застосована в разі доведеності вини, судами було вирішено накласти арешт на належну ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД спірну кукурудзу 3 класу та у відповідності до ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України, враховуючи значний об'єм арештованого майна, зберігання якого через громіздкість викликає певні труднощі, відсутність у власника майна, ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД, складських приміщень для його зберігання, небажання ТОВ "Кононівський елеватор", на складах якого знаходилося відповідне зерно, відсутність клопотання про передання арештованого майна для реалізації, передано його Агентству для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення збереження такого майна.

За змістом ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан; передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Тобто, застосовуючи наведені положення при вирішенні питання забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні суд за відсутності відповідної згоди власника такого майна має право на власний розсуд визначити режим управління ним: 1) збереження; 2) збереження його економічної вартості; 3) його реалізація.

З огляду на викладене вбачається, що з метою збереження спірного майна (належної позивачу кукурудзи) судом було вирішено передати її Агентству саме для забезпечення збереження такого майна (тобто, збереження в натурі).

Вибір судом згідно положень ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України саме такого виду управління спірним майном при його передачі Агентству додатково підтверджується посиланням в мотивувальній частині ухвали від 28.12.2017 на відсутність клопотання про реалізацію такого майна.

Отже, враховуючи приписи ст.ст. 19, 129-1 Конституції України Агентство в силу визначених ухвалами слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06.12.2017 та Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 у справі №552/7979/17 меж зберігання речових доказів в кримінальному провадженні було позбавлено будь-якої можливості вчиняти щодо нього дії, не пов'язані із забезпеченням збереження такого майна, в т.ч. здійснювати його реалізацію.

Посилання відповідача 1 на те, що передаючи йому спірне майно на збереження судом, а саме в резолютивній частині ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 у справі №552/7979/17, було вказано на те, що таке майно передається для здійснення заходів управління ним, що не виключає можливості Агентства розпорядження таким майном в межах визначеної Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" компетенції, в т.ч. організації його реалізації, як на підтвердження правомірності своїх дії щодо продажу такого майна, судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено з огляду на наступне.

Згідно із п. 4) ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред'явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора. У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень. У разі прийняття в управління цінних паперів інформація також надсилається відповідним учасникам депозитарної системи України.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб'єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Дія договору про управління активами припиняється у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави.

Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" майно, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, підлягає реалізації за цінами щонайменш не нижче ринкових. Примірний перелік такого майна визначається Кабінетом Міністрів України. Активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Національному агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Національному агентству з відповідним зверненням прокурора. Реалізація здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладенні положення вбачається, що надаючи Агентству право управління зокрема, речовими доказами у кримінальному провадженні, на які накладено арешт, у визначених Законом випадках, законодавцем було передбачено дві форми реалізації таких повноважень: шляхом безпосереднього управління (фактичного володіння) відповідним майном з метою його збереження, ефективного використання та збільшення вартості; шляхом реалізації відповідних активів.

Посилання відповідача 1 на те, що передача відповідного майна була здійснена для збереження його економічної вартості, забезпечення чого не виключає можливості реалізації такого майна, судом першої інстанції було правомірно відхилено, адже постановляючи ухвалу від 28.12.2017 у справі №552/7979/17 Апеляційний суд Полтавської області керувався саме приписами ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України, яка не ототожнює передачу на реалізацію майна із збереженням його економічної вартості, а вирізняє такі види управління арештованим майном сполучником "або" на рівні із фактичним його збереженням.

Тобто, передбачає три види передачі в управління, з яких в даному випадку і було обрано саме збереження його в натурі.

При цьому, на відміну від безпосереднього управління (фактичного володіння), реалізація якого здійснюється Агентством фактично на власний розсуд з правом отримання плати за його здійснення в порядку визначеному положеннями частин 2, 3 вказаної Закону, повноваження останнього щодо продажу (реалізації) переданого в управління активу обмежуються обов'язковістю отримання згоди на вчинення відповідних дій власника активу чи здійснюються за відповідним рішенням слідчого судді, суду та виключно у випадку, коли зберігання такого активу через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

Саме на наведені обставини і вказується в п. 2 Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 №719, який передбачає, що реалізації відповідно до цього Порядку підлягають активи - майно, майнові та інші права, на які накладено арешт у кримінальному провадженні або у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування та які передані Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління (для реалізації або без визначення шляху управління ними) на підставі ухвали слідчого судді, суду або згоди власника активів, та підлягають реалізації на підставі частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".

Отже, зазначаючи на те, що з набранням законної сили ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28.12.2017 у справі №552/7979/17, якою було визначено передачу спірного майна Агентству для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження, останнім було набуто прав його реалізації, відповідачем 1 фактично невірно ототожнюються визначені чинним законодавством форми управління Агентством переданих йому активів, адже в резолютивній частині зазначеного судового рішення було визначено, що таке майно передається в управління саме для його збереження.

Тобто, фактичні повноваження Агентства щодо такого управління регулюються положеннями частин 2, 3 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" та виключають можливість реалізації такого активу (матеріали справи не містять доказів отримання згоди власника (тобто, позивача) чи відповідного рішення слідчого судді, суду на реалізацію спірного майна).

Таким чином, спірні електронні торги та послідуюче укладення Договору мали місце всупереч зазначеним вимогам ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України та ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", без згоди власника (позивача) спірного майна чи відповідного рішення слідчого судді, суду, тобто, за відсутності необхідної правоздатності у Агентства на вчинення таких дій.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно державою.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, справі "Щокін проти України" від 14.10.2010, справі "Сєрков проти України" від 07.07.2011, справі "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, справі "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2004) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В той же час, здійснення Агентством реалізації спірного майна за відсутності правових підстав для цього (в даному випадку, відсутності визначених частинами 4, 5 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" підстав - відповідного рішення слідчого судді, суду) свідчить про необґрунтоване втручання державного органу в право власності позивача на таке майно, яке зумовило його фактичне припинення, що в свою чергу свідчить про порушення гарантованих ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД, як власнику такого майна, прав.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладення Договору за наслідками проведення спірних торгів було здійснено з порушенням вимог ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України та ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" та зумовило безпідставне припинення права власності позивача на таке майно, що свідчить про недодержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсними спірних електронних торгів, результати яких оформлено протоколом проведення електронних торгів №322276 від 19.03.2018, судом першої інстанції правомірно зазначено, що укладення договору щодо відчуження майна за результатами проведення електронних торгів тягне за собою виникнення відповідних прав та обов'язків між сторонами такого договору щодо спірного майна.

В той час, як сам факт проведення торгів та оформлення їх протоколом (у випадку укладення в наступному окремого правочину) не тягне за собою правових наслідків у вигляді набуття, зміни та припинення прав і обов'язків щодо реалізованого майна.

Відтак, правочином, який порушує права та інтереси позивача шляхом відчуження належного йому майна, є саме укладений між відповідачами Договір за наслідком проведених спірних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів №322276 від 19.03.2018, який втратив фактичну силу з вчиненням Договору.

Отже, в даному випадку, самі торги, оформлені вказаним протоколом, не є правочином, що виключає можливість визнання їх недійсними.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, сформована на сьогоднішній день позиція Великої Палати Верховного Суду відносно можливості оскарження проведених в межах виконавчого провадження електронних торгів, як укладеного правочину, не спростовує наведеного висновку в межах даної справи у спірних правовідносинах, адже при реалізації майна боржника в межах виконавчого провадження чинне законодавство України (на відміну від спірних правовідносин) не вимагає укладення окремого правочину за наслідками проведення таких торгів, адже правовою підставою набуття переможцем прав на спірне майно виступає саме протокол проведення таких торгів.

Щодо посилань апелянта на те, що спір у даній справі не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, адже оскаржуючи спірні торги позивач посилається на порушення при проведенні спірних торгів вимог законодавства, які стосуються реалізації Агентством покладених на нього функцій та завдань як суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтями 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

За змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

З огляду на викладені положення вбачається, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

В той же час, за змістом ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовим спором є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Тобто, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Отже, до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.

Аналогічний правовий висновок при аналізі юрисдикції адміністративного судочинства викладено в п. 32 постанови Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/8424/17 (провадження №12-39гс18).

В даному випадку, підставою позову позивачем визначається протиправність дій відповідача щодо виставлення на продаж на електронних торгах належної йому кукурудзи 3 класу, загальною вагою 134 419 кг, внаслідок чого позивача протиправно було позбавлено права власності на таке майно, а предметом позову визначено оскарження таких торгів та їх результатів, що за своєю правовою природою є правочином купівлі-продажу.

Як вже було встановлено вище, спір у даній справі фактично стосується захисту порушеного органом державної влади права позивача на мирне володіння своїм майном, що гарантоване йому положеннями Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції, тобто, є спором про право, а відтак, правові підстави вважати, що такий спір не підвідомчий господарським судам та не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства відсутні.

Крім того, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі №804/1837/18 було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №804/1837/18 за адміністративним позовом ТОВ Фірма "Союз-Європа" ЛТД до Агентства про визнання дій з реалізації спірного майна протиправними з тих підстав, що спірні правовідносини стосуються захисту прав власності, а відтак, мають розглядатися в порядку господарського судочинства, що з огляду на принцип неприпустимості спорів між судами відносно підвідомчості спорів та гарантованих Конституцією України і Конвенцією прав кожного на судовий захист виключає можливість для висновку про непідвідомчість спору у даній справі господарському суду міста Києва.

Ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі №804/1837/18 є чинною та не скасованою.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Укладення Договору за наслідками проведення спірних торгів було здійснено з порушенням вимог ч. 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України та ст. 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" та зумовило безпідставне припинення права власності позивача на таке майно, що свідчить про недодержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 року у справі № 910/3907/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 р. у справі № 910/3907/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 року у справі № 910/3907/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/3907/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 17.12.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Л.Г. Смірнова

Є.Ю. Пономаренко