Постанова
від 18.12.2018 по справі 816/1909/18
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1909/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Рєзнікової С.С. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 09.08.2018р., суддя Головко А.Б., м. Полтава, повний текст складено 20.08.18 року по справі № 816/1909/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Агротехніка", звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 05.03.2018 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Рішенням ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 09.08.2018р. по справі № 816/1909/18 позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі. В доводах апеляційної скарги вказує на те, що ТОВ "Агротехніка" по взаємовідносинам з ТОВ "Прімавера Груп" здійснено безтоварні операції з придбання товарів, які є такими, що не відбулись.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у скарзі, просив її задовольнити.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу та додаткові письмові пояснення, які представник позивача в судовому засіданні підтримав, проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, просив відмовити у її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, пояснення представників сторін, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, є платником податку на додану вартість з 02.09.2004 року (а.с. 20, 135, т. 1).

Вказані обставини визнаються учасниками справи, а тому, в силу приписів ч. 1 ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню.

Відповідачем у період з 23.01.2018 року по 29.01.2018 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агротехніка" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Прімавера Груп" за період з 01.11.2016 року по 31.12.2016 року.

Результати перевірки оформлені актом № 159/16-31-14-05-09/32750280 від 05.02.2018 (а.с. 20-28, т.1).

У вказаному акті перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем: пункту 44.1 статті 44; пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість , що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ 238262 грн., в тому числі: за листопад 2016 року в розмірі 160079 грн., грудень 2016 року в розмірі 78183 грн.; та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного податкового періоду (ряд 19 декларації) за грудень 2016 року на загальну суму 11484 грн.

Позивач, не погодившись з висновками акту перевірки, подав заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишені без змін (а.с. 31-37, т.1).

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Полтавській області 05.03.2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 297827,50 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 238262 грн., за штрафними санкціями в сумі 59565,50 грн.; № НОМЕР_2 про визначення суми завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду 11484 грн.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення - рішення в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України, за результатами розгляду якої прийнято рішення про залишення скарги без задоволення, а рішень - без змін (а.с. 38-43, т.1).

Позивач, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, слугувало відображене в акті судження про фактичне ненадходження товару за договором поставки, придбаного позивачем у ТОВ "Прімавера Груп", яке обґрунтовано у акті виключно податковою інформацією про допит в якості свідка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за підписом якого, як директора ТОВ "Прімавера Груп" складено первинну документацію по господарським операціям з позивачем. Контролюючий орган також зазначив про те, що по ТОВ "Прімавера Груп" відкрите кримінальне провадження від 23.02.2017 року за № 1201700090001958 за ст. 205 КК України.

На вказані доводи відповідач посилався як у акті перевірки, так і в запереченнях на адміністративний позов, поданих до суду першої інстанції, а також і у доводах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За правилами частини першої ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ "Прімавера Груп" (Продавець) та ТОВ "Агротехніка" (Покупець) укладено договір поставки № 711 від 07.11.2016 року (а.с 44, т.1).

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

За умовами договору Продавець зобов'язується передати партіями у власність Покупця обладнання для доїльного залу, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити його вартість Продавцю на умовах цього Договору.

ТОВ "Прімавера Груп" (Продавець) здійснив поставку товару (обладнання) на адресу ТОВ "Агротехніка", що підтверджується відповідними видатковими накладними від 30.11.2016 року №№ 42 - 43 (а.с. 47-51, т.1).

ТОВ "Прімавера Груп" виписано на ТОВ "Агротехніка" податкові накладні за першою подією, тобто в момент отримання товару, сума ПДВ за вищезазначеними накладними віднесена позивачем до податкового кредиту у Декларації з податку на додану вартість.

Транспортування товару здійснювалось водієм ТОВ "Агротехніка" та приймалось директором ОСОБА_3 на автомобілях Volkswagen Passat, державний номер НОМЕР_3, Volkswagen Crafter, державний номер НОМЕР_4 що підтверджується копіями наказів про відрядження від 07.11.2016 року, 30.11.2016, 14.12.2016 року та 16.12.2016 року, копіями посвідчень про відрядження з відмітками про прибуття та вибуття ОСОБА_3 (а.с. 45-46, 54, 58-59, 63,65, 69, 73, т.1).

Приймання товарно-матеріальних цінностей у постачальника підтверджується актами приймання - передачі товарів (а.с. 52, 62, 68, т.1), які підписані директором ТОВ "Прімавера Груп", директором ТОВ "Агротехніка", а також механіком ТОВ "Агротехніка"-ОСОБА_4, який діяв від імені підприємства позивача на підставі виписаних на його ім'я довіреностей.

Факт транспортування товару автомобільним транспортом позивача підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами (а.с. 55-57, 64, 70-72, т.1).

За даними вказаних товарно-транспортних накладних транспортування товару здійснено з пункту навантаження: м. Київ, вул. Червоноткацька, 84 до пункту розвантаження: м. Пирятин, вул. Сумська, 6.

За адресою м. Пирятин, вул. Сумська, 6, яка вказана як пункт розвантаження знаходиться склад, який за договором оренди №122 від 02.11.2015 року, укладеним між ПАТ "Полтава-Авто" (Орендодавець) і ТОВ "Агротехніка" (Орендар) перебуває у користуванні позивача.

Перебування у власності ТОВ "Агротехніка" автомобілів, на яких здійснено перевезення товару підтверджується договором купівлі-продажу та витягом з реєстру МВС України (а.с. 74-76, т.1).

Оплата за отриманий товар проведена позивачем у безготівковій формі, грошові кошти перераховані на адресу постачальника наступними платіжними дорученнями: №5014 від 16.12.2016р. сума 960475,57грн., №5064 від 27.12.2016р. сума 538000, 40грн. (а.с. 94-95, т.1).

В подальшому, придбаний у ТОВ "Прімавера Груп" товар увійшов до складу доїльної установки типу "ялинка" марки "EuroClass 1200" на 32 доїльних місця, яка була скомплектована на замовлення Державного підприємства "Дослідницьке господарство імені ОСОБА_1 державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М.І.Вавілова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України".

Згідно договору поставки № 144-К від 26.04.2016 року обладнання доїльної установки типу "ялинка" марки "EuroClass 1200" на 32 доїльних місця було реалізовано позивачем ОСОБА_5 підприємству "Дослідницьке господарство імені ОСОБА_1 державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М.І.Вавілова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України", про що свідчать відповідний договір з додатком, акт приймання - передачі від 27.12.2016 року, видаткова накладна № 1466 від 27.12.2016 року, рахунок - фактура № 386 від 26.04.2016 року, комплектація номенклатури від 26.12.2016 року, платіжні доручення, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с. 96-134, т.1).

Таким чином, надані позивачем до матеріалів справи документи засвідчують факт виконання ТОВ "Агротехніка" зобов'язань зі сплати коштів, доказів повернення коштів до позивача або товарно-матеріальних цінностей до контрагента, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), суб'єктом владних повноважень не наведено.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами, податковими та видатковими накладними, які свідчать про реалізацію позивачем, придбаних товарів третій особі, тобто використання їх у власній господарській діяльності.

Відповідач ані в акті перевірки, ані у доводах апеляційної скарги не навів заперечень проти того, що підприємство позивача дійсно провадить господарську діяльність. При проведенні перевірки контролюючим органом не встановлено обставин відсутності товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у перевіряємому періоді у контрагента, з якими він мав господарські взаємовідносини та по операціям з яким сформовано податковий кредит, не встановив контролюючий орган і невикористання позивачем у господарській діяльності придбаних товарів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в суді першої інстанції надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі ОСОБА_6 № 996-XIV), відображають реальність господарських операцій з його контрагентами в частині задоволених позовних вимог та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: « ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» .

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Посилання податкового органу на зміст протоколу допиту ОСОБА_2 та ухвалу Орджонікідзевського районного суду Донецької області від 21.09.2017 року по справі № 265/6377/17 про тимчасовий доступ до речей і документів в рамках кримінального провадження №32017050000000007 не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини, оскільки на час складання акту перевірки та розгляду адміністративної справи відсутнє рішення суду за результатами кримінального провадження від 23.02.2017 року № 120170090001958.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагентів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом при вирішенні даної справи.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилається на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2018 року по справі № 823/1868/18 за позовом ТОВ Мінеральні добрива України до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вказуючи на те, що судом у даній справі досліджено взаємовідносини ТОВ Мінеральні добрива України із ТОВ "Прімавера Груп", по яких встановлено що первинні документи підписано директором ОСОБА_2, а також враховано судом, що він дав свідчення щодо непричетності до здійснення ним господарської діяльності, обов'язків директора та головного бухгалтера ТОВ Прімавера груп , та вказав, що підприємство зареєстрував на себе за грошову винагороду.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, ані ТОВ "Агротехніка", ані відповідач не є стороною у справі № 823/1868/18, в межах даної справи суд надав оцінку конкретним правовідносинам, що виникли між ТОВ Мінеральні добрива України і ТОВ "Прімавера Груп", а отже висновки суду у справі № 823/1868/18 не мають преюдиційного значення при вирішення даної справи.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з придбання ТМЦ у контрагента.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 09.08.2018р. по справі № 816/1909/18- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_7 Судді ОСОБА_8 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 21.12.2018.

Дата ухвалення рішення18.12.2018
Оприлюднено22.12.2018

Судовий реєстр по справі —816/1909/18

Ухвала від 08.10.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Олендер І.Я.

Постанова від 08.10.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Олендер І.Я.

Ухвала від 18.02.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Олендер І.Я.

Ухвала від 24.01.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Постанова від 18.12.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Тацій Л.В.

Постанова від 18.12.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Тацій Л.В.

Ухвала від 04.12.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Тацій Л.В.

Ухвала від 11.10.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Тацій Л.В.

Ухвала від 11.10.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Тацій Л.В.

Ухвала від 24.09.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Тацій Л.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні