Постанова

від 20.12.2018 по справі 823/1688/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №823/1688/16

адміністративне провадження №К/9901/32015/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєва В.І. Пасічник С.С. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства К-2 Сервіс на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.12.2016(суддя - О.А. Рідзель ) на ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017(колегія у складі суддів: Н.М. Троян, Н.П. Бужак, В.А, Твердохліб) у справі № 823/1688/16 за позовомПриватного підприємства К-2 Сервіс доДержавної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство К-2 Сервіс (далі - Підприємство) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ДПІ) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 № 0000212301.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим органом неправомірно збільшено зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом позивача. Вважає висновок відповідача про нереальність вчинення господарської операції пов'язаної з отриманням послуги від ТОВ Гротекмакс необґрунтованим, оскільки така підтверджується необхідними бухгалтерськими документами. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.12.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017, у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із тим, що матеріалами справи підтверджується і позивачем не спростовано належними доказами доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення вказаної господарської операції, а відтак наявні в матеріалах справи документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання послуг. Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити, оскільки вважає, що укладена ним з ТОВ Гротекмакс господарська угода носить реальний характер та не визнана в законодавчо обумовлений спосіб нечинною. Крім того, факт завершеності господарських правовідносин із контрагентом підтверджуються відповідними первинними та бухгалтерськими документи, що долучені до матеріалів справи.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту за серпень 2014 року по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю Гротекмакс та подальшої реалізації контрагентам-покупцям придбаних товарів (робіт, послуг), про що складено акт від 02.12.2014 № 521/23-01-22-06/35754838.

Висновками акту перевірки встановлено, наступні порушення: пункту 198.2, 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження задекларованого податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 59 869 грн., в тому числі за серпень 2014 року на суму 59 869 грн. та встановлено завищення від'ємного попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 40 966 грн.

За наслідками перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 № 0000212301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 74791 грн., в тому числі за основним платежем 59869 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14922 грн.

Передумовами вказаних подій слугував виявлений відповідачем факт нереальності господарських правовідносин, що мали місце між позивачем та ТОВ Гротекмакс .

Незгода із прийнятим податковим повідомленням-рішенням стала підставою для звернення позивач до суду.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність здійснення господарських відносин між Підприємством (генпідрядник) і ТОВ Гротекмакс (субпідрядник) за договором субпідряду від 22.07.2014 № 20140722-01 не підтверджена належними первинними документами, які б свідчили про виконання субпідрядником означених договором робіт, оскільки позивачем не були надані докази по видам та обсягам робіт, які згідно означеного договору мав виконувати субпідрядник позивача, копії довіреностей та/або актів приймання на отримання товару для здійснення відповідних видів робіт (умова договору).

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та посилаючись на положення Податкового кодексу України, дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

В тому числі з обов'язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту або складу витрат, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою їх формування, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За таких обставин суди, надаючи оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, об'єктивно звернули увагу на недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактів та результатів реального виконання здійснених ним з контрагентом господарських операцій, а також на оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , у зв'язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт та послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку - позивача.

Поруч з цим, надали належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясували характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідили договір укладений з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з його виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Важливим також, на думку Верховного Суду, в даній справі є досліджений судами факт, що роботи за договором субпідряду від 22.07.2014 № 20140722-01 виконувались силами позивача як генпідрядником, а не ТОВ Гротекмакс , за рахунок якого у позивача виникло право на податковий кредит. Належних пояснень та доказів, що спростовували б дані обставин позивачем не надано.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства К-2 Сервіс залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.............................

В.П.Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник Судді Верховного Суду