Постанова

від 13.12.2018 по справі 263/5559/16-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/4804/52/18

263/5559/16-ц

Категорія 48

Головуючий у 1-й інстанції Скрипниченко Т.І.

Суддя-доповідач: Мироненко І.П.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

13 грудня 2018 року Донецький апеляційний суду складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Биліни Т.І., Принцевської В.П.

секретаря Тулянкіної М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2018 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є сумісною власністю подружжя,

в с т а н о в и л а:

В травні 2016 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про майна, що є сумісною власністю подружжя.. В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2006 року. Під час шлюбу до моменту фактичного припинення сімейних відносин та ведення спільного господарства із відповідачем було придбано певне майно. З урахуванням уточнень позовних вимог просила визнати за нею право власності і виділити в натурі ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими прибудовами та спорудами, ? частину земельної ділянки на якій розташований це будинок. Стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за ? частину вартості мопеда HORSE HL50, 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіля ЗАЗ 110307 , державний номер НОМЕР_1; розподілити між сторонами предмети побуту та меблі відповідно до поданої заяви, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В червні 2016 року відповідач ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, просив визнати за ним право особистої власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 93,1 кв.м, житловою площею 41,8 кв.м. із забудовами та земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 5,96 га., а також розподілити сумісне майно подружжя, визнати за ним право власності та виділити в натурі майно, придбане під час шлюбу.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності, поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 що складає 49/100 часток та включає наступні кімнати: 1 коридор 5,4 кв.м., 2 коридор 5,3 кв.м., 7 жила 17,5 кв.м., 8 жила 6,5 кв.м., 9 коридор 7,7 кв.м., 10 веранда 5,3 кв.м., 1 сходи 1,3 кв.м. всього площею 49 кв.м., ганок літ.а, 1/2 огорожі № 1 та 1/2 мощення ринковою вартістю 154908 гривень.

Обов'язок по переобладнанню та прибудови 49/100 часток будинку АДРЕСА_1 покладено на ОСОБА_4 Закласти дверні пройми між приміщеннями 2 та 4, 2 та 3. Влаштувати дверний пройм між приміщеннями 3 та 4. Прибудувати до приміщення 1 санвузол, як вказано у додатку № 1 до висновку експерта, в якому влаштувати трубу заввишки не менше 5,5м з каналами для вентиляції та видалення продуктів згорання. Замість віконного пройму в приміщенні 1 влаштувати дверний пройм для входу в прибудований санвузол. В приміщенні 1 влаштувати віконний пройм на вільній зовнішній стіні. В приміщенні 1 встановити котел на твердому паливі (або булер'ян) з повітряним або водяним опаленням з улаштуванням труб та регістрів на другому поверсі другого співвласника. Приміщення 9 можна використовувати як кухню. Роботи по влаштуванню дверних прорізів виробляти дисковими пилами без ударних динамічних дій; готовий проріз в зовнішній стіні рекомендується посилити обрамленням з металевого куточка з полицею не менше 75мм з двох сторін, з'єднавши металевими пластинами. Влаштування побутової каналізації у вигріб забороняється. Роботи по добудові санвузлу, влаштування інженерних мереж та влаштування опалення виконувати організаціям, маючими дозвіл на даний тип робіт по попередньо розробленому проекту при наявності погодження з компетентними органами згідно діючого законодавства.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 300 кв.м. у межах 11,25 м, 1,5 м з боку вул.Совхозна; 29,82м по бокової межі ділянки; 1,5 м по межі в глибині ділянки; 29,82 м, 26,54 м, 9,90 м, 10,07 м, 1,5 м, 3,0 м, 1,0 м, 3,3 м, 2,3 м, 3,7 м, 1,20 м, 3,5 м, 4,1 м по межі з ділянкою першого співвласника. Вхід на ділянку залишити та влаштувати прохід шириною 1,5 м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 що складає 51/100 часток та включає наступні кімнати: 3 жила 17,8 кв.м., 4 кухня 8,6 кв.м., 5 санвузол 5,9 кв.м., 6 коридор 12,3 кв.м., всього площею 44, 6 кв.м., ганок літ.а1, гараж літ.Б-1, ворота № 2, 1/2 огорожі № 1 та 1/2 мощення ринковою вартістю 161608 гривень.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 300 кв.м. у межах: 5,83 м, 1,5 м з боку вул.Совхозна; 29,96 м по бокової межі ділянки; 19,17 м по межі в глибині ділянки; 29,82 м, 26,54 м, 9,90 м, 10,07 м, 1,5 м, 3,0 м, 1,0 м, 3,3 м, 2,3 м, 3,7 м, 1,20 м, 3,5 м, 4,1 м по межі з ділянкою другого співвласника. Вхід на ділянку залишити крізь ворота до гаражу та влаштувати через прохід шириною 1,5 м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на мопед HORSE HL 50, 2009 року випуску, № двигуна НОМЕР_4, № шасі НОМЕР_5, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 5200 грн.

Виділено ОСОБА_4 в натурі майно: м'який куток зеленого кольору вартістю 8200 грн., холодильник LG вартістю 10000 грн., мультиварку RMS-M70 вартістю 1600 грн., м'ясорубку вартістю 1200 грн., меблеву стінку Діва вартістю 6000 грн., магнітолу PANASONIK вартістю 300 грн., кухонний куточок Мальва вартістю 1200 грн., м'який куточок Лазанія вартістю 5500 грн., насос 1300 грн., дриль 1450 грн., газовий балон вартістю 200 грн., стіл-тумбу вартістю 800 грн., 3 люстри вартістю 100 грн., 95 грн., 75 грн. кожна, накладки медичні вартістю 3000 грн., а всього майно на суму 41 020 грн.

Виділено ОСОБА_2 в натурі майно: супутникову антену вартістю 1200 грн., холодильник LG вартістю 3500 грн., кухонний куточок темно-червоного кольору вартістю 1200 грн., шафу вартістю 300 грн., тумбу під ТВ вартістю 600 грн., настільну газову піч вартістю 300 грн., електричну духовку вартістю 300 грн., насос Водолей вартістю 1700 грн., зварювальний апарат вартістю 1300 грн., колонки 2 шт. вартістю 200 грн., посилювач колонок 500 грн., бензопилу Атлант вартістю 2500 грн., фотоапарат Нікон Л 820 вартістю 1900 грн., комод із дзеркалом вартістю 1400 грн., пилосос Самсунг вартістю 1800 грн., шуруповерт вартістю 950 грн., ДВД плеєр вартістю 900 грн., просікач для користувача вартістю 690 грн., а всього майно на суму 21 240 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за вартість 1/2 частини мопеда HORSE HL 50, 2009 року випуску, № двигуна НОМЕР_4, № шасі НОМЕР_5, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіля ЗАЗ 110307 , державний номер НОМЕР_1 у розмірі 18 730 грн., грошову компенсацію за різницю у вартості часток будинку АДРЕСА_1 у сумі 3350 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн., відрахувавши з цієї суми розмір різниці у вартості майна у сумі 9890 грн., а всього 25 190 грн.

Додатковим рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 лютого 2018 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто судові витрати у розмірі 9026 грн. 90 коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що позов розірвання шлюбу подано 10 березня 2016 року, а автомобіль марки ЗАЗ 110307 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1, був проданий пізніше, а саме 22 березня 2016 року та врахувавши твердження ОСОБА_4, що на час звернення до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя остання не знала про продаж автомобіля, який було придбано під час шлюбу, розцінив дії ОСОБА_2 щодо продажу автомобіля як такі, що направлені на уникнення поділу цього майна. З урахуванням висновку судової авто товарознавчої експертизи № 8/09З, з огляду на те, що на час розгляду справи автомобіль ЗАЗ 110307 вже проданий, а також вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення на її користь половини вартості транспортних засобів, суд вважав необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за вартість 1/2 частини автомобіля ЗАЗ 110307 , державний номер НОМЕР_1 у розмірі 18 730 грн.

Виходячи із принципу рівності часток у спільному майні подружжя, суд вважав за можливе поділити спірне домоволодіння, визнавши за кожним з подружжя право власності на ? його частину та залишивши його у спільній частковій власності сторін. Враховуючи висновок експерта, суд визнав за ОСОБА_4 право власності на ? частку будинку АДРЕСА_1, що складає 49/100 часток. Відповідно за ОСОБА_2 визнано право власності на ? частку будинку АДРЕСА_1 що складає 51/100 часток та визнав за сторонами право власності по ? частині на земельну ділянку, на якій розташований цей будинок з урахуванням положень ст.120 ЗК та 377 ЦК України. Судом враховано різницю у вартості часток будинку АДРЕСА_1 у сумі 3350 грн. та заважаючи на те, що вартість частки у рухомому майні відповідача менша на 9890 грн., зменшено суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на вказану суму, відрахувавши її. Відповідно до ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнено витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн., оскільки це підтверджено актом виконаних робіт адвокатом ОСОБА_5

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що позовні вимоги за основним та зустрічним позовами задоволено частково, пропорційно тому судовий збір сплачений кожною зі сторін повинен бути відшкодований відповідно іншою стороною. Врахувавши положення ч.10 ст.141 ЦПК України, суд стягнув зі сторони, на яку покладено більшу суму судових витрат, різницю іншій стороні, тобто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю суми судових витрат, що склало 9026 грн. 90 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування обставин та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду в частині: відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на земельну ділянку і житловий будинок АДРЕСА_1 і частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про поділ спірних домоволодіння і земельної ділянки, а також автомобіля ЗАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та відшкодування оплати правничої допомоги, скасувати і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на житловий будинок та земельну ділянкупо АДРЕСА_1 відмовивши в цій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Апеляційна скарга мотивована тим, що факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права сумісної власності подружжя. Суд не з'ясував обставини придбання спірного домоволодіння, джерело походження коштів, за які його було придбано. Будинок був зареєстрований у Держреєстрі речових прав як дачний, належний ОСОБА_2 Позивачем ОСОБА_4 не доведено, що спірне майно було придбане за спільні кошти і побудоване своїми силами.

Земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Щодо поділу автомобіля, то останній був придбаний сторонами, і проданий ними під час шлюбу, за погодженням з ОСОБА_4, яка не маючи прав на управління транспортними засобами, погодилась і отримала від покупця ОСОБА_6 суму грошей, виручену від продажу. Тому висновок суду, що ОСОБА_4 не знала про продаж автомобіля, а дії ОСОБА_2 суд розцінив як такі, що направленні на уникнення від поділу цього майна, є необґрунтованими. Судом безпідставно було прийнято до уваги висновок експерта, який не досліджував автомобіль, а зробив його оцінку заочно.

Висновок про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судових витрат на правничу допомогу є невмотивованим та необґрунтованим, оскільки не було доведено суму витрат на правову допомогу, судом не враховані положення, що витрати не повинні перевищувати розміри, встановлені Законом України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу .

Враховуючи, що рішення суду оскаржується тільки в частині поділу житлового будинку з належними до нього господарськими прибудовами та спорудами, земельної ділянки, на якій розташований це будинок, грошової компенсації за продаж автомобіля та розподіл судових витрат, законність та обґрунтованість рішення суду в частині поділу іншого рухомого майна подружжя, відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення представника позивача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно копії свідоцтва про шлюб сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2006 року (т.1 а.с. 10).

Згідно повідомлення територіального сервісного центру 1441 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області від 19 травня 2016 року та від 03 червня 2016 року, за ОСОБА_2 з 17 травня 2011 року зареєстровано мопед HORSE HL 50, 2009 року випуску, № двигуна НОМЕР_4, № шасі НОМЕР_5, державний реєстраційний номер НОМЕР_3.

З 19 листопада 2011 року за ОСОБА_2 був зареєстрований автомобіль автомобіля ЗАЗ 110307 , державний номер НОМЕР_1, який було перереєстровано 22 березня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу на ОСОБА_6 (т.1 а.с.81).

Відповідно до Витягу з Державного з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2018 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, з 16 квітня 2013 року зареєстровано за ОСОБА_2, загальна площа 93,6 кв.м, житлова площа 41,8 кв.м, земельна ділянка на якій розташований будинок: ведення садівництва, площа 0,06 га. Складові частини об'єкту нерухомого майна: житловий будинок А-2, прибудова нежитлова А1-1, гараж Б-1, огорожа 1, ворота 2, ганок а, ганок а1, вимощення 1.

Згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_6 земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 0,0600 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі рішення Маріупольської міської ради від 04 листопада 2008 року за №5/25-4555 (т.2 а.с.33).

Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За положеннями ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Отже, для укладення одним із подружжя договору щодо цінного майна має бути письмова згода іншого з подружжя (ч.3 ст.65 СК України).

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу визначається за погодженням подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 89 ЦПК України), обґрунтовано виходив з того, що після припинення сімейних відносин відповідач відчужив спірний автомобіль, який є спільною сумісною власністю подружжя і цінним майном, без письмової згоди позивача, а тому дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на грошову компенсацію ? частини вартості спірного транспортного засобу.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль був проданий за згодою ОСОБА_4 і остання отримала грошові кошти від його продажу, будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджено.

Відповідно до п.1.5. розділу ІУ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, на експертизу може бути поставлене питання про вартість відсутнього товару (майна). У таких випадках у документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначається про відсутність об'єкта.

Суд першої інстанції в ухвалі від 05 липня 2017 року про призначення авто-товарознавчої експертизи, на вирішення якої було поставлено питання про визначення реальної ринкової вартості спірного автомобіля, зазначив про відсутність даного транспортного засобу.

Тому доводи апеляційної скарги, що судом невірно було прийнято до уваги висновок експерта №8/09 судової авто-товарознавчої експертизи, який було зроблено за відсутності фактичного дослідження автомобіля, що спричинило оцінку автомобіля без врахування фактичного технічного стану, є безпідставними.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. В цьому випадку тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017року у справі №6-843цс17 (провадження № 274/3158/15-ц), а також у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018року у справі №654/5243/14-ц.

Використовуючи загальне правило застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, слід вважати, що одержане одним із подружжя як набувачем за договором купівлі-продажу, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за п.3 ч.1 ст.57 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, проте воно було придбано за кошти відповідача, що належали йому особисто.

Як на доказ наявності особистих коштів для придбання спірного будинку відповідач ОСОБА_2 посилався на договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Верченко Т.І. 29 вересня 2007 рок в реєстрі за № 1410, який було вчинено за 15 000 доларів США.

Проте зі змісту цього договору (п.4) вбачається, що земельна ділянка є спільною приватною власністю подружжя, згода якого була отримана до підписання цього договору.

Тобто під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_2, відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що вищезазначена земельна ділянка є об'єктом права спільної приватної власності подружжя.

Інших доказів придбання ОСОБА_2 спірного будинку за власні кошти, у тому числі і отримання доходів від оренди іншої належної йому земельної ділянки сільськогосподарського призначення, суду надано не було.

Також не було надано відповідачем доказів на спростування показів свідків щодо особистої участі ОСОБА_4 у будівництві спірного будинку та придбанні будівельних матеріалів за спільні кошти.

Згідно п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ відповідно до положень ст.ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.

За положеннями ч.4 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом прав власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Такими чином, враховуючи наведені вимоги закону, встановлені фактичні обставини, визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 та виділу її в натурі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності і на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований цей будинок.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і сторонами не надано таких нових доказів в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо розподілу судових витрат.

За правилами ч.1, п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України, в редакції 2004 року, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.84 ЦПК України, в редакції 2004 року, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється відповідно до Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах , який втратив чинність на підставі Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року.

Таким чином, компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно положень ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 (п. 1) ст. 133 та ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно п.п.1,2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною восьмою ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат. Ці розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що сторону позивача ОСОБА_4 в суді першої інстанції представляла адвокат ОСОБА_5

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем був наданий договір про надання юридичних послуг від 01 червня 2016 року, укладений між заявником та адвокатом ОСОБА_5, за умовами якого адвокат зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату юридичні послуги, на підтвердження факту виконання яких складається акт (т.1 а.с.102).

Пунктом 3 (пп. в ) вказаного договору визначено, що оплата послуг адвоката здійснюється в порядку та на умовах домовленості.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 21 від 13 грудня 2017 року ОСОБА_4 сплачено адвокату ОСОБА_5 13 000 грн. за правову допомогу та надання юридичних послуг (т.2 а.с. 157).

Також заявником було надано акт виконаних робіт від 13 грудня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що замовнику були надані послуги: надання усної консультації; складання позовної заяви; складання клопотання, заяви; представництво інтересів замовника в суді; відповідно до договору про надання юридичних послуг від 30 березня 2016 року (т.2 а.с. 158).

Акт складений у загальних висловах і не містить детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, кількість годин та здійснених витрат необхідних для надання правничої допомоги, їх розрахунок.

Крім того, акт складено на виконання договору про надання юридичних послуг від 30 березня 2016 року, а такий договір в матеріалах справи відсутній. З даним позовом позивач звернулася до суду 04 травня 2016 року і в матеріалах справи є договір про надання юридичних послуг від 0 червня 2016 року.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, а заявлені вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи щ власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволені позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній частину судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що при подачі позову позивачем ОСОБА_4 був сплачений судовий збір в розмірі 3654 грн. 90 коп., понесені витрати по оплаті судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 6000 грн., судової авто товарознавчої експертизи у розмірі 1500 грн., які позивач просила стягнути з відповідача (т.1 а.с.55, т.2 а.с. 151, 152, 153).

Відповідачем ОСОБА_2 при подачі зустрічного позову був сплачений судовий збір у розмірі 1378 грн.(т.1 а.с.92).

Доказів щодо понесених відповідачем ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5660 грн. матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції, встановивши вказані фактичні обставин, враховуючи зміст заявлених сторонами позовних вимог та їх часткове задоволення, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 різниці суми судових витрат,навівши відповідний його розрахунок.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене рішення суду в частині відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 13 000 грн. підлягає скасуванню і відмови у задоволені вимог в цій частині. У зв'язку з цим, загальна сума до стягнення, зазначена у резолютивній частині, підлягає зміні з 25 190 грн. на 12 190 грн. .

В іншій частині рішення суду від 09 лютого 2018 року та додаткове рішення від 28 лютого 2018 рокупідлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367,374, 376 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2018 рокув частині відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 13 000 грн. скасувати і у задоволені відмовити, змінивши загальну суму до стягнення з 25 190 грн. на 12 190 (дванадцять тисяч сто дев'яносто) грн. .

Додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя в Донецької області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 грудня 2018 року.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: Т.І. Биліна

В.П. Принцевська