Рішення

від 17.12.2018 по справі 907/604/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.12.2018 м. Ужгород Справа № 907/604/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Кость О.В.

розглянувши позовну заяву фізичної особи - підприємця Куцин Василя Михайловича, смт. Буштино Тячівського району

до товариства з обмеженою відповідальністю Кейтерінг Сервіс Компані , м. Ужгород

про стягнення суми 138 421,45 грн.

За участю представників:

від позивача - Демчик Н. І. (довіреність № 1047 від 19.07.2018);

від відповідача - Навроцький В. В. (довіреність б/н від 05.09.2018)

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 138 421,45грн., у тому числі 64 899,37 грн. основного боргу по оплаті придбаної продукції за договором постачання №11/16 від 20.11.2016 року, 3 244,97 грн. штрафу, 11 112,91 грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 14 495,61 грн. трьох відсотків річних та 44 668,60 грн. інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 19, 42 Конституції України, ст.ст. 14, 525, 526, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 907/604/18 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.11.2018.

26.10.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, відповідно до якої заявник вказує на те, що вказана справа потребує детального з'ясування з урахуванням думок сторін, а в разі розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідач буде позбавлений можливості доводити свої заперечення проти позову.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.10.2018 відмовлено в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю Кейтерінг Сервіс Компані , м. Ужгород із запереченнями проти розгляду справи № 907/604/18 у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.11.2018 розгляд справи було відкладено на 03.12.2018.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.12.2018 року розгляд справи відкладено на 17.12.2018 року.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Вказує на те, що внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами Договору постачання № 11/16 від 20.11.2016 року останній заборгував позивачу за переданий товар 64 899,37 грн., зокрема за товар, отриманий відповідачем згідно з видатковою накладною № 279 від 01.02.2017 року на суму 42 834 грн. та частково згідно з видатковою накладною № 269 від 31.01.2017 року на суму 22 065,37 грн. Відповідно до п. 6.1 Договору поставки відповідач зобов'язався оплатити товар протягом 10 днів з моменту отримання товару. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 % суми заборгованості 64 899,37 грн., що складає 3 244,97грн. штрафу, згідно з п. 8.2 Договору поставки, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу (64 899,37 грн.) в розмірі 11 112,91 грн. згідно з п. 8.3 Договору поставки та 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості (64 899,37 грн.), в розмірі 14 495,61 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Представник відповідача у поданому суду відзиві просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що відповідач оплатив поставлений позивачем товар на суму 785 220,18 грн., яка включає в себе вартість товару на суму 64 899,37 грн., отриманого відповідно до видаткової накладної № 279 від 01.02.2017 року на суму 42 834 грн. та частково згідно з видатковою накладною № 269 від 31.01.2017 року на суму 22 065,37 грн. Вважає, що акт звірки не підписаний відповідачем та не є доказом існування заборгованості. Інших доказів поставки товару позивач не надав. Вимоги стягнути неустойку та 3 % річних є похідними від вимоги про стягнення основної суми заборгованості, а тому є також необґрунтованими.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому вказує, що протягом 2016-2017 років позивач передав відповідачу товар на суму 850 119,55 грн. згідно 10-ти накладних (номер, дата та сума яких наведені у відповіді), що відповідач не заперечує. Відповідач лише частково оплатив переданий товар в розмірі 785 220,18 грн. Відповідач у платіжних документах не зазначив конкретну накладну, яка оплачується, а тому позивач здійснив зарахування платежів відповідача в рахунок погашення заборгованості за попередній період. Отримані від відповідача кошти без зазначення чіткого призначення платежу за вересень-жовтень 2017 року, а саме: 50 000 грн. - 06.09.2017 року, 100 000 грн. - 08.09.2017 року, 100 000 грн. - 13.09.2017 року, 120 000 грн. - 19.09.2017 року, 120 000 грн. - 29.09.2017 року, 80 000 грн. - 05.10.2017 року позивачем зараховано в оплату товару, отриманого і не оплаченого відповідачем на підставі накладних № 3634 від 30.11.2016, № 3916 від 24.12.2016, № 3953 від 28.12.2016, № 3973 від 30.12.2016, № 0192 від 24.01.2017, № 0269 від 31.01.2017. Отже, відповідач не оплатив товар, отриманий ним за накладною № 0269 від 31.01.2017 року на частково суму 22 065,37 грн. та за накладною № 0279 від 01.02.2017 року на суму 42 834 грн.

Наголошує, що нарахування неустойки та 3 % річних є правомірним, так як ґрунтується на Договорі постачання і на ст. 625 ЦК України, просить позов задоволити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/604/18 не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Позивач в судовому засіданні 21.11.18. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.11.18. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

20.11.2016 року між фізичною особою - підприємцем Куцин Василя Михайловича, смт. Буштино Тячівського району (позивачем у справі) як продавцем та товариством з обмеженою відповідальністю Кейтерінг Сервіс Компані , м. Ужгород (відповідачем) як покупцем було укладено Договір постачання № 11/16 (далі - Договір). Продавець зобов'язався передавати у власність покупця продовольчий товар партіями згідно з накладними відповідно до замовлень покупця, а покупець зобов'язався оплачувати продовольчий товар та приймати його на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).

Купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної відповідно до замовлень покупця (п. 1.2 Договору).

Асортимент, кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору (3.1 Договору).

Якість товару, що відпускається, повинна бути підтверджена сертифікатами якості, відповідності та іншими документами, необхідними для даного виду товару, які передаються покупцю разом з товаром (п. 3.2 Договору).

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару на складі покупця та підписання сторонами відповідних накладних (п. 4.3 Договору).

Ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невідємною частиною договору (п. 5.1 Договору).

Розрахунки проводяться шляхом готівкового розрахунку або безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару покупцем (п. 6.1 Договору).

Оплата за отриманий товар здійснюється покупцем за умови отримання від продавця належне оформлених документів (п. 6.2 Договору).

При поставці товару неналежної якості покупець має право відмовитися від такої продукції (п. 7.1.2 Договору). Покупець зобов'язаний при встановленні неякісності товару, що надійшов, повідомити покупця протягом 5 годин з моменту передачі товару покупцю на складі покупця (п. 7.2.2), оплатити товар у розмірах і терміни, установлені даним договором (п. 7.2.3 Договору). За необґрунтовану відмову, ухилення від оплати продукції покупець виплачує продавцю за вимогою останнього штраф в розмірі 5 % суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився (п. 8.2 Договору). За прострочення в оплаті продукції покупець виплачує продавцю подвійну облікову ставку НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.3 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору (п.п. 9.1, 9.2 Договору).

На підставі вищевказаного Договору позивач передав відповідачу, що не заперечувалося останнім, товар на суму 650 685,79 грн. за наявними в матеріалах справи накладними, а саме :

1) № 3603 від 24.11.2016 року на суму 91 004,64 грн.,

2) № 3613 від 25.11.2016 року на суму 66 980,94 грн.,

3) № 3652 від 30.11.2016 року на суму 57 234,6 грн.,

4) № 3634 від 29.11.2016 року на суму 98 525,84 грн.,

5) № 3973 від 29.12.2016 року на суму 99 781,26 грн.,

6) № 192 від 24.01.2017 року на суму 97 016,51 грн.,

7) № 269 від 31.01.2017 року на суму 97 308 грн.,

8) 279 від 01.02.2017 року на суму 42 834 грн.

Крім того, відповідач також не заперечив отримання від позивача товару за накладною № 3916 від 24.12.2016 року на суму 99 749,76 грн. та накладною № 3953 від 28.12.2016 року на суму 99 684 грн., які зазначені в розрахунку заборгованості, але відсутні в матеріалах справи. При цьому, вказані суми продажу товару підтверджені податковими накладними № 3916 від 24.12.2016 року та № 3953 від 28.12.2016 року, які містяться в матеріалах справи.

Сума вартості товару, переданої на підставі 8-ми накладних та сума вартості товару, переданої відповідачу, що підтверджується податковими накладними складає разом суму 850 119,55 грн. = 650 685,79 грн. + 99 749,76 грн. + 99 684 грн.

Спору між сторонами щодо факту отримання позивачем від відповідача коштів в оплату товару в розмірі 785 220,18 грн. не має. При цьому, банківськими виписками підтверджено, що відповідач сплатив позивачу 785 219,7 грн. в період дії Договору та з призначеннями, які не суперечать предмету Договору. Сторони не зазначали, що між ними існували ще й інші правовідносини, крім тих, які виникли з Договору.

Судом встановлено, що позивач передав відповідачу товар на вищевказаними 8-ма накладними на суму 650 685,79 грн., а відповідач сплатив позивачу 785 219,7 грн., що на 134 533,91 грн. більше за вартість товару. При цьому сторони не вказують на існування заборгованості продавця товару перед покупцем. Тому ця обставина є непрямим доказом в підтвердження існування інших двох поставок товару за накладною № 3916 від 24.12.2016 року на суму 99 749,76 грн. та накладною № 3953 від 28.12.2016 року на суму 99 684 грн.

Відповідач не подав суду документи, які стали підставою для перерахування ним коштів позивачу за отриманий від позивача товар на суму 785 220,18 грн. та самі платіжні доручення, що унеможливлює з'ясування точного призначення перерахування коштів.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо не передання позивачем разом з товаром сертифікатів його якості, так як зауваження щодо якості товару відповідач не заявляв до або після його отримання, як це передбачено умовами Договору.

Отже, так як позивач передав відповідачу товар на суму 850 119,55 грн., а оплати отримав лише 785 219,7 грн., то відповідач порушив права позивача на отримання оплати, які передбачені п. 6.1 Договору, ч. 1 ст. 265 ГК України, ч.ч. 1,2 ст. 692, ст. 712 ЦК України, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з даним позовом і просить стягнути на його користь суму 64 899,37 грн. основної заборгованості за договором.

Крім того, у зв'язку з тим, що оплата товару відбулась з порушенням строків встановлених договором, позивачем, посилаючись на норми закону та умови договору, здійснено нарахування штрафних та фінансових санкцій, у зв'язку з чим, також просить стягнути на його користь 3 244,97 грн. штрафу, 11 112,91 грн. пені, 14 495,61 грн. трьох відсотків річних та 44 668,60 грн. інфляційних втрат, які разом з основною заборгованістю становлять суму 138 421,45 грн., що є предметом позову у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині 1 ст. 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Спірні правовідносини сторін врегульовані нижченаведеними нормами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судом, відповідач (покупець) за умовами укладеного між сторонами у справі договору (пункт 6.1.) зобов'язаний був оплатити на користь позивача (постачальника) протягом 10-ти банківських днів з моменту поставки товарів.

Згідно з поданого позивачем розрахунку заборгованості по оплаті вартості придбаного відповідачем товару за період січень-лютий 2017 року така складає суму 64 899,37 грн. Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду безпідставності вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідач в порушення вимог пункту 6.1 Договору не здійснив оплату вартості отриманого товару у розмірі 64 899,37грн., що підтверджується наявними у справі матеріалами, вимоги позивача про стягнення даної суми основного боргу підлягають задоволенню. Матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань зі своєчасної (у визначені договором строки) оплати вартості поставленого товару за укладеним з позивачем договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів п. 3.8. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 року N 22, Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

З огляду на наведене, сторонами не врегулювано порядок зарахування коштів у разі не зазначення конкретної видаткової накладної, за якою здійснюється оплата, відтак позивач має відносити платежі в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Наведене підтверджується листом Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., в якому зазначено, що питання віднесення платежу до певного періоду має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином:

- якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору;

- якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Так, з огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення основної заборгованості за договором, належним чином доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з тим, що оплата товару відбулась з порушенням строків встановлених договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача в тому числі 3 244,97 грн. штрафу та 11 112,91 грн. пені.

Умовами договору, а саме п. 8.3, передбачено застосування пені як виду господарсько-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Договором, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час згідно з п. 8.2 Договору передбачена сплата штрафу як виду господарсько-правової відповідальності за факт прострочення оплати товару.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В пункті 8.3. договору сторони визначили, що за порушення строків виконання зобов'язання по оплаті замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а за необґрунтовану відмову оплатити товар покупець сплачує штраф у розмірі 5 % від вартості неоплаченого товару (п. 8.2 договору).

З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати вартості продукції позивачу є доведеним, тобто мало місце порушення відповідачем строків оплати товару, встановлених в договорі, враховуючи те, що в договорі передбачено право позивача на нарахування штрафних санкцій (пені, штрафу), як захід відповідальності постачальника за порушення строків виконання зобов'язання, суд дійшов про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу заявлені позивачем обґрунтовано та правомірно.

Щодо стягнення пені, то як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач вперше прострочив оплату товару за накладною № 3634 від 30.11.2016 на суму 98 525,84 грн., який повинен був бути оплачений протягом 10-ти банківських днів. Отже, позивач вправі нараховувати 3 % річних на суму 98 525,84 грн. з 15.12.2016 року до 08.01.2017 протягом 24 днів, що складає 194,35 грн. = 98 525,84 грн. * 3 % /365 днів * 24 дні. Після цієї поставки позивач передав відповідачу товар ще 6 разів за 6-ма накладними різними датами на різні суми. Тому суд перевіривши розрахунок позивача шляхом застосування наростаючого підсумку, а саме:

98 525,84 грн. + 99 749,76 грн. (накладна № 3916 від 24.12.2016) = 198 275,6 грн., прострочення з 09.01.2017 до 11.01.2017 протягом 3 днів ; 3 % річних = 48,89 грн. ;

198 275,6 грн. + 99 684 грн. (накладна № 3953 від 28.12.2016) = 297 959,6 грн., прострочення з 12 по 15.01.2017 - 4 дні ; 3 % річних = 92 грн. ;

297 959,6 грн. + 99 781,26 грн. (накладна № 3973 від 30.12.2017) = 397 740,86 грн., прострочення з 16 до 07.02.2017 прострочення - 23 дні ; 3 % річних = 751,89 грн. ;

397 740,86 грн. + 97 016,51 грн. (накладна № 0192 від 24.01.2017) = 494 757,37 грн., прострочення з 08 до 14.02.2017 - 7 днів ; 284,65 грн. 3 % річних ;

494 757,37 грн. + 97 308 грн. (накладна № 0269 від 31.01.2017) = 592 065,37 грн., прострочення 15.02.2017 - 1 день ; 48,66 грн. 3 % річних ;

592 065,37 грн. + 42 834 грн. (накладна № 0279 від 01.02.2017) = 634 899, 37 грн., прострочення з 16.02.2017 до 05.09.2017 - 202 дні ; 10 541 грн. 3 % річних ;

634 899, 37 грн. - 50 000 грн. (оплата 06.09.2017) = 584 899,37 грн., прострочення з 6 до 07.09.2017 - 2 дні ; 96 грн. 3 % річних ;

584 899,37 грн. - 100 000 грн. (оплата 08.09.2017) = 484 899,37 грн., прострочення з 8 по 12.09.2017 - 5 днів ; 199,27 грн. 3 % річних ;

484 899,37 грн. - 100 000 грн. (оплата 13.09.2017) = 384 899,37 грн., прострочення з 13 по 18.09.2017 - 6 днів ; 189,8 грн. 3 % річних ;

384 899,37 грн. - 120 000 грн. (оплата 19.09.2017) = 264 899,37 грн., прострочення з 19 по 28.09.2017 - 10 днів ; 217.7 грн. 3 % річних ;

264 899,37 грн. - 120 000 грн. (оплата 29.09.2017) = 144 899,37 грн., прострочення з 29.09.2017 до 04.10.2017 - 6 днів ; 71,46 грн. 3 % річних ;

144 899,37 грн. - 80 000 грн. (оплата 05.10.2017) = 64 899,37 грн., прострочення з 05.10.2017 до 12.10.2018 - 373 дні ; 1 989,65 грн. 3 % річних, вважає його правильним.

Так, за спірний період з 15.12.2016 по 12.10.2018 сума 3 % річних складає 14 725,32 грн. = 194,35 грн. + 48,89 грн. + 92 грн. + 751,89 грн. + 284,65 грн. + 48,66 грн. + 10 541 грн. + 96 грн. + 199,27 грн. + 189,8 грн. + 217,7 грн. + 71,46 грн. + 1 989,65 грн. При цьому позивач просить стягнути з відповідача 14 495,61 грн., з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, правомірним є нарахування позивачем заявленого до стягнення з відповідача 5 % штрафу в розмірі 3 244,97 грн. за прострочення оплати товару вартістю 64 899,37 грн. як передбачено п. 8.2 Договору та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 8.3 Договору) за період з 18.04.2018 по 12.10.2018 року в розмірі 10 801,74 грн. = 5 138,61 грн. + 3 422,77 грн. + 2 240,36 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування інфляційний втрат (ст. 625 ЦК України) суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, а сума 44 668,6 грн. інфляційних втрат - стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, заперечення відповідача щодо відсутності вимоги позивача про стягнення штрафу до подання позову не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на те, що сама позовна заява є такою вимогою.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви в частині, які визнані судом обґрунтованими, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Кампані " (88000, вул. Українська, буд. 16, м. Ужгород, ідентифікаційний код 40287672) на користь фізичної особи-підприємця Куцина Василя Михайловича (90556, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) суму 138 421,45 грн. (Сто тридцять вісім тисяч чотириста двадцять одну грн. 45 коп.) заборгованості за Договором постачання №11/16 від 20.11.2016 року, у тому числі 64 899,37 грн. основного боргу по оплаті придбаної продукції за договором постачання №11/16 від 20.11.2016 року, 3 244,97 грн. штрафу, 11 112,91 грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 14 495,61 грн. трьох відсотків річних та 44 668,60 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 076 грн. 32 коп. (Дві тисячі сімдесят шість грн 32 коп.)

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 22.12.2018.

Суддя О. Ф. Ремецькі