Постанова

від 08.07.2019 по справі 907/604/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2019 р. Справа № 907/604/18

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Матущак О.І.,

Бонк Т.Б.

в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Компані", б/н від 10 січня 2019 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 грудня 2018 року (підписане 22.12.2018 року), суддя Ремецькі О.Ф.

у справі №907/604/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Куцин Василя Михайловича, смт. Буштино Тячівського району Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Компані", м. Ужгород

про стягнення 138 421,45 грн.

в с т а н о в и в :

16 жовтня 2019 до Господарського суду Закарпатської області надійшов позов Фізичної особи-підприємця Куцин Василя Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Компані" про стягнення 138 421,45 грн., з яких: 64 899,37 грн. основного боргу по оплаті придбаної продукції за договором постачання №11/16 від 20.11.2016; 3 244,97 грн. штрафу, 11 112,91 грн. пені за несвоєчасний розрахунок; 14 495,61 грн. трьох відсотків річних та 44 668,60 грн. інфляційних втрат. (а.с. 5-27).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17 грудня 2018 року у справі №907/604/18 позов задоволено: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Кампані" на користь фізичної особи-підприємця Куцина Василя Михайловича 138 421,45 грн., у тому числі 64 899,37 грн. основного боргу по оплаті придбаної продукції за договором постачання №11/16 від 20.11.2016 року, 3 244,97 грн. штрафу, 11 112,91 грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 14 495,61 грн. трьох відсотків річних та 44 668,60 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 076,32 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами підтверджується факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань зі своєчасної оплати вартості поставленого товару за укладеним з позивачем договором у розмірі 64 899,37 грн. Суд спростував заперечення відповідача щодо не передання позивачем разом з товаром сертифікатів його якості тим, що зауваження щодо якості товару відповідач не заявляв до або після його отримання, як це передбачено умовами договору.

Враховуючи порушення відповідачем встановлених в договорі строків оплати товару, суд перевірив правильність нарахування 3 244,97 грн. штрафу і 11 112,91 грн. пені відповідно до п. 8.2, 8.3 договору, також перевірив нарахування 14 495,61 грн. трьох відсотків річних і 44 668,6 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, та дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того суд першої інстанції зазначив, що заперечення відповідача щодо відсутності вимоги позивача про стягнення штрафу до подання позову не можуть бути взяті до уваги з огляду на те, що сама позовна заява є такою вимогою.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Компані" звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 грудня 2018 року у справі №907/604/18 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апелянт зазначає, що на виконання договору покупцем було внесено авансові платежі, які складали суму 785 220,18 грн. з 850119 грн., що становить більше 92% від загальної суми вартості поставленого товару, тому у призначенні платежів не вказано конкретну партію поставки, яку оплачує покупець. На думку апелянта, решту суми підлягала сплаті виключно після надання позивачем сертифікатів якості на товар, однак позивач не надав сертифікатів якості на товар у порушення істотних умов договору про здійснення оплати покупцем за умови отримання від продавця належно оформлених документів, такими документами є сертифікати якості(п. 3.2, 6.2). Апелянт зазначає, що не скористався правом передбаченим ст.666 ЦК України, а саме: не встановив розумний строк позивачу для надання сертифікатів якості товару з тих підстав, що це його право, а не обов`язок. Крім того, позивач не надсилав апелянту ні претензій по несплаті, ні вимог про сплату.

Апелянт вважає, що місцевий господарський суд помилково звертає увагу на якість товару та відсутність заперечень відповідача щодо якості поставленого товару п.7.1.2, 7.2.2 договору, які до порядку проведення оплати не мають жодного відношення, оскільки сторони окремо відрегулювали порядок і умови оплати за товар, визначивши ці умови як істотні умови договору. Судом першої інстанції не надано правової оцінки цим істотним умовам, не проаналізовано наслідки невиконання позивачем істотної умови договору передачі сертифікатів якості на поставлений товар, а тому рішення суду не може вважатися законним і обґрунтованим.

З огляду на наведене апелянт вважає, що порушення основаного зобов`язання недоведене, тому не можуть бути також задоволені вимоги про стягнення штрафу, пені, інфляції та 3% річних, які є похідним від доведення порушення основаного зобов`язання.

04 березня 2019 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№02-04/1438/19 від 04.03.2019 року), у якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що під час поставки товару продавцем наданий пакет документів, у тому числі сертифікати якості товарів, зокрема, про те, що товар переданий відповідно до умов договору свідчить те, що під час приймання-передачі товару на складі покупця та пізніше, покупцем не заявлялось жодних претензій щодо кількості або якості товару (п.7.2.2 договору); не заявлялась відмова від товару (п.4.1), вимога щодо неналежного оформлення документів (п.6.2), вимога надати додаткові документи; накладні на поставку товару підписані з боку одержувача товару - покупця, що підтверджує перехід права власності на товар до покупця та відповідний обов`язок покупця оплатити отриманий товар протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару (п.п. 4.3, 7.2.1, 7.2.3). Вважає, що відсутність усних чи письмових претензій (вимог про надання документів) з боку покупця свідчать про належне виконання своїх обов`язків продавцем, наведені апелянтом обставини спростовуються проведеними оплатами за товар в розмірі 785220,18 грн. Звертає увагу суду на те, що з апеляційної скарги випливає, що апелянт усвідомлюючи своє право передбачене нормами ст. 666 ЦК України не вчинив жодних дій на реалізацію такого права. Крім того позивач зазначає, що відповідно до п. 6.1. договору строк оплати прив`язаний до моменту отримання товару, а відповідач жодним чином не заперечував факт отримання товару, також у момент отримання товару позивачем було надано відповідачем належно оформлені документи передбачені умовами п. 6.2, 4.3 договору, що не заперечувалося відповідачем до моменту розгляду справи в суді.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2019 року справу №907/604/18 розподілено колегії суддів у складі: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), судді: Бонк Т.Б. та Бойко С.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кейтерінг Сервіс Компані залишено без руху.

Ухвалою суду від 18 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі №907/604/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Кейтерінг Сервіс Компані на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 грудня 2018 року.

У зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Бойко С.М. розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №327 від 03 травня 2019 року призначено автоматизовану заміну складу колегії суддів у справі №907/604/18. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 травня 2019 року справу №907/604/18 розподілено колегії суддів у складі: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), судді: Бонк Т.Б. та Матущак О.І.

Ухвалою суду від 03 травня 2019 року справу №907/604/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), судді: Бонк Т.Б. та Матущак О.І. в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.

Ухвали Західного апеляційного господарського суду вручені сторонам рекомендованими листами, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.(а.с. 84-85, 98-101).

Заяв про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, від сторін до суду не надходило.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 20.11.2016 року фізична особа - підприємець Куцин Василь Михайлович (позивач/продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю Кейтерінг Сервіс Компані (відповідач/покупець) уклали договір постачання № 11/16 (надалі - договір). Продавець зобов`язався передавати у власність покупця продовольчий товар партіями згідно з накладними відповідно до замовлень покупця, а покупець зобов`язався оплачувати продовольчий товар та приймати його на умовах даного договору (п. 1.1 договору).(а.с. 16).

Купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної відповідно до замовлень покупця (п. 1.2 договору).

Асортимент, кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних, які є невід`ємною частиною договору (3.1 договору).

Якість товару, що відпускається, повинна бути підтверджена сертифікатами якості, відповідності та іншими документами, необхідними для даного виду товару, які передаються покупцю разом з товаром (п. 3.2 договору).

У випадках поставки товару асортимент якого не відповідає узгодженого сторонами замовленню. Покупець має право відмовитись від прийняття такої партії товару і анулювати замовлення. (п. 4.1 договору).

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару на складі покупця та підписання сторонами відповідних накладних (п. 4.3 договору).

Ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід`ємною частиною договору (п. 5.1 договору).

Розрахунки проводяться шляхом готівкового розрахунку або безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару покупцем (п. 6.1 договору).

Оплата за отриманий товар здійснюється покупцем за умови отримання від продавця належне оформлених документів (п. 6.2 договору).

При поставці товару неналежної якості покупець має право відмовитися від такої продукції (п. 7.1.2 договору). Покупець зобов`язаний при встановленні неякісності товару, що надійшов, повідомити продавця протягом 5 годин з моменту передачі товару покупцю на складі покупця (п. 7.2.2), оплатити товар у розмірах і терміни, установлені даним договором (п. 7.2.3 договору). За необґрунтовану відмову, ухилення від оплати продукції покупець виплачує продавцю за вимогою останнього штраф в розмірі 5 % суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився (п. 8.2 договору). За прострочення в оплаті продукції покупець сплачує продавцю подвійну облікову ставку НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.3 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору (п.п. 9.1, 9.2 договору).

На виконання умов договору позивачем за період з 24.11.2016 по 01.02.2017 поставлено товар на суму 650 685,79 грн., який отриманий відповідачем, що підтверджується підписаними та завіреними печатками сторін видатковими накладними, а саме :

1) № 3603 від 24.11.2016 року на суму 91 004,64 грн. (а.с.48),

2) № 3613 від 25.11.2016 року на суму 66 980,94 грн. (а.с.49),

3) № 3652 від 30.11.2016 року на суму 57 234,6 грн. (а.с.50),

4) № 3634 від 29.11.2016 року на суму 98 525,84 грн. (а.с.51),

5) № 3973 від 29.12.2016 року на суму 99 781,26 грн. (а.с.60),

6) № 192 від 24.01.2017 року на суму 97 016,51 грн. (а.с.61),

7) № 269 від 31.01.2017 року на суму 97 308 грн. (а.с.18),

8) 279 від 01.02.2017 року на суму 42 834 грн. (а.с.17).

Сторонами погоджувався та підписувався акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, згідно якого позивач передав відповідачу товар на суму 850 119,55 грн., а відповідач здійснив часткову оплату в сумі 785 219,7 грн. (а.с. 22). Також у акті звіряння розрахунків зазначені відсутні у матеріалах справи видаткові накладної № 3916 від 24.12.2016 року на суму 99 749,76 грн. та накладної № 3953 від 28.12.2016 року на суму 99 684 грн., які відсутні у матеріалах справи, проте вказані суми продажу товару підтверджені податковими накладними № 3916 від 24.12.2016 року та № 3953 від 28.12.2016 року. (а.с. 52-59).

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами факт отримання відповідачем товару від позивача на суму 850 119,55 грн. та здійснення відповідачем часткової оплати товару в сумі 785 219,7 грн.

Зважаючи на те, що відповідач не вчинив жодних дій для погашення заборгованості, позивач на підставі п.10.1 договору звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 138 421,45 грн., з яких: 64 899,37 грн. основного боргу по оплаті придбаної продукції за договором постачання №11/16 від 20.11.2016; 3 244,97 грн. штрафу, 11 112,91 грн. пені за несвоєчасний розрахунок; 14 495,61 грн. трьох відсотків річних та 44 668,60 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У силу приписів ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати вартості продукції позивачу є доведеним, а позовні вимоги про стягнення основної заборгованості за договором підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не проаналізовано наслідки невиконання позивачем істотної умови договору передачі сертифікатів якості на поставлений товар, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до матеріалів справи, істотні умови договору передбачені главами 1, 3 - предмет договору, главою 5 - ціну дії договору, главою 9 - строк дії договору, главою 6 - порядок розрахунків.

Так, п.6.1 - 6.2 договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом готівкового розрахунку або безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару покупцем. Оплата за отриманий товар здійснюється покупцем за умови отримання від продавця належне оформлених документів

Як уже зазначалося, вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач отримав від позивача товар, що підтверджується сторонами. А здійснена оплата свідчить про умову отримання покупцем належно оформлених продавцем документів.

Крім того, непередання позивачем разом з товаром сертифікатів його якості не підтверджується доказами, зокрема відсутні зауваження чи заперечення щодо якості поставленого товару, відповідач прийняв товар без застережень, надалі не заявляв зауваження до або після його отримання, як це передбачено умовами договору. У акті звіряння розрахунків також відсутні застереження щодо поставленого товару чи належності оформлення документів.

Твердження апелянта про те, що у призначенні платежів не вказано конкретну партію поставки, яку оплачує покупець через те, що це були авансові платежі, які складали суму 785 220,18 грн. з 850119 грн. спростовується наступним:

Так, п. 6.4 договору передбачене право покупця вносити авансові платежі за товар, за згодою сторін.

Відповідно до приписів п. 3.8. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 року N 22, Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

У листі Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р. зазначено, що питання віднесення платежу до певного періоду має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином:

- якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору;

- якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Колегія суддів констатує, що у справі відсутні матеріали, які б підтверджували наявність домовленостей сторін про здійснення перерахування коштів із призначенням авансового платежу за товар, натомість відповідно до акту звіряння розрахунків за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 позивач передав відповідачу товар на суму 850 119,55 грн., а відповідач здійснив оплату в сумі 785 219,7 грн. (а.с. 22).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у видаткових накладних умовою продажу зазначено товарний кредит . Акт підписаний та завірений печатками сторін, складений про те, що в результаті проведеного звіряння підтверджені розрахунки здійснені сторонами.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має відносити платежі в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше з тих причин, що сторонами не врегулювано порядок зарахування коштів у разі не зазначення конкретної видаткової накладної, за якою здійснюється оплата.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості за договором, належним чином доведені матеріалами справи, а наведене спростовує твердження апелянта про здійснення перерахування коштів із призначенням авансового платежу за товар.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Главою 7 договору визначено зобов`язання сторін, зокрема вказано, що продавець передає покупцю товар в погодженому асортименті, кількості та по ціні згідно зазначених в замовленні, належно оформленими документами на товар, а покупець приймає товар за кількістю та якістю в порядку і терміни, установлені даним договором, оформивши відповідні документи. (п.п.7.1.1, 7.2.1).

Апелянт не скориставшись своїм правами передбаченими ст. 666 ЦК України та умовами договору, прийнявши товар без заперечень своїми діями схвалив належне виконання позивачем його зобов`язань за договором.

Пунктом 6 частини 3 статті 162 ГПК України передбачено зокрема, що у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору.

Главою 6 договору визначено порядок розрахунків, главою 8 - відповідальність сторін, зокрема порядок нарахування штрафних санкцій. Крім того, п. 10.1 передбачено, що усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв`язуються у відповідності до законодавства у господарському суді.

Колегія суддів констатує, що ні законом, ні умовами договору не передбачено, що позивач повинен був надіслати апелянту претензію по несплаті чи вимогу про сплату заборгованості, тому помилковими є доводи апелянта про те, що від цього залежало виконання його зобов`язань за договором.

Апелянт не оскаржував правильності нарахування штрафу, пені, інфляції та 3% річних, лише зазначив, що вважає ці стягнення похідними від доведення порушення основаного зобов`язання, яке на думку апелянта не доведене. З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати вартості продукції позивачу є доведеним, тобто, мало місце порушення відповідачем строків оплати товару, встановлених в договорі, врахувавши те, що в договорі передбачено право позивача на нарахування штрафних санкцій (пені, штрафу), як захід відповідальності постачальника за порушення строків виконання зобов`язання, місцевий господарський суд правомірно застосував до відповідача господарсько-правову відповідальність у вигляді 3 244,97 грн. штрафу та 11 112,91 грн. пені, оскільки застосування до покупця таких штрафних санкцій погоджено в договірному порядку та за своєю суттю є застосуванням до покупця різних санкцій (штраф, пеня) в межах одного виду господарсько-правової відповідальності (як штрафних санкцій).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що стягуючи з відповідача 5 % штрафу в розмірі 3 244,97 грн. за прострочення оплати товару вартістю 64 899,37 грн. як передбачено п. 8.2 договору та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 8.3 Договору) за період з 18.04.2018 по 12.10.2018 року в розмірі 10 801,74 грн., місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв в цій частині рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених до стягнення нарахувань 14 495,61 грн. три проценти річних та 44 668,6 грн. інфляційних втрат - з відповідача на користь позивача.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Кампані" на користь фізичної особи-підприємця Куцина Василя Михайловича 138 421,45 грн. заборгованості за договором постачання №11/16 від 20.11.2016, у тому числі 64 899,37 грн. основного боргу по оплаті придбаної продукції за договором постачання №11/16 від 20.11.2016 року, 3 244,97 грн. штрафу, 11 112,91 грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 14 495,61 грн. трьох відсотків річних та 44 668,60 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак, беручи до уваги все наведене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, відтак, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про правильне вирішення місцевим господарським судом цього спору, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 грудня 2018 року у справі №907/604/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Сервіс Кампані" - без задоволення.

Матеріали справи №907/604/18 повернути до Господарського суду Закарпатської області .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бонк Т.Б.

Суддя Матущак О.І.