Постанова

від 10.12.2018 по справі 920/307/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 920/307/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Ткача І.В., Пєскова В.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг",

відповідач - Середино-Будська міська рада,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Середино-Будської міської ради

на рішення господарського суду Сумської області

від 19.06.2017

у складі судді Коваленка О.В.,

та постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 19.07.2018

у складі колегії суддів: Барбашова С.В. (головуючий), Істоміна О.А., Білецька А.М.,

у справі за позовом

Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг",

до Середино-Будська міська рада,

про стягнення 346 548, 00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг" звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Середино-Будської міської ради Сумської області про стягнення 346 548, 50 грн., з яких: 136 413, 00 грн. - основний борг, 2 867, 70 грн. - пеня, 184 000, 00 грн. - штраф, 19 288, 30 грн. - інфляційні втрати, 3 979, 20 грн. - 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди світлодіодного обладнання № 01/ОР від 12.09.2013.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.06.2017 у справі № 920/307/17 позов задоволено. Стягнуто з Середино-Будської міської ради Сумської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг" 136 413, 00 грн. основного боргу, 2 867, 70 грн. пені, 184 000, 00 грн. штрафу, 19 288, 30 грн. інфляційних втрат, 3 979, 20 грн. 3% річних, а також 5 198, 23 грн. судового збору.

Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 920/307/17 вищезазначене судове рішення скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 184 000, 00 грн. штрафу, 2 339, 40 грн. інфляційних втрат, 118, 82 грн. 3% річних та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2017 у справі № 920/307/17 залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не надано жодних доказів того, що у спірний період він не користувався орендованим майном, або звертався до позивача із пропозицією щодо його повернення. Щодо розміру заявленої до стягнення пені, суд вказав, що остання є значно меншою, ніж та, що сторони передбачили в договорі, і навіть та, що передбачена Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Щодо 3 % річних та інфляційних страт, апеляційною інстанцією здійснений власний розрахунок. Щодо заявленого до стягнення штрафу на підставі п. 7.5 договору, суд дійшов висновку про відсутність для його стягнення з огляду на те, що вказаний пункт договору входить до Розділу "Права орендодавця", а договір оренди світлодіодного обладнання не містить жодних застережень щодо можливості нарахування та стягнення штрафу за порушення відповідачем, зокрема, дисципліни розрахунків. При цьому, Розділ "Відповідальність і вирішення спорів за договором" взагалі не містить покладення на відповідача такої міри відповідальності, як сплата штрафу.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Сумської області від 19.06.2017 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 920/307/17 в частині задоволених позовних вимог, Середино-Будська міська рада звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, разом з касаційною скаргою заявником подано клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник зазначає про порушення господарськими судами попередніх інстанцій ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та вказує на відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Також скаржник посилається на відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу, оскільки п.п. 3.3 та 3.4 договору передбачено складання та направлення позивачем відповідачу актів виконаних робіт/надання послуг, без чого виникнення зобов'язання не настає.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 920/307/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Ткач І.В., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 17.08.2018, касаційну скаргу залишено без руху у відповідності з положенням статті 290 Господарського процесуального кодексу України, надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

Згідно з ч. 4 ст. 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2018 прийнято касаційну скаргу Середино-Будської міської ради до провадження для здійснення перегляду рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2017 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 920/307/17 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відхилено заяву скаржника про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 920/307/17. Витребувано з господарського суду Сумської області та Харківського апеляційного господарського суду матеріали справи № 920/307/17. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.10.2018.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 12.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг" (орендодавець) та Середино-Будською міською радою (орендар) укладений договір оренди світлодіодного обладнання № 01/ОР, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування вуличні світлодіодні світильники LED-SU-24-60-S-336-X згідно переліку, наведеного у Додатку № 1 до цього договору у разі настання відкладальної обставини (набуття позивачем права власності на майно за окремим договором на його закупівлю із застосуванням процедур, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель") для забезпечення зовнішнього вуличного освітлення м. Середино-Буда.

Відповідно до п. 1.3 договору вартість майна визначена станом на день передачі його в оренду і становить 184 000, 00 грн., у т.ч. ПДВ 30 666, 67 грн.

Майно передається в оренду з метою його подальшого встановлення на вулицях: Комуністичній (32 шт.), Радянській (10 шт.), Горького (22 шт.), К. Лібкнехта (10 шт.), Зерновській (10 шт.), а також на Центральні площі (8 шт.) для забезпечення зовнішнього вуличного освітлення м. Середина-Буда (п. 1.4 договору).

Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту настання відкладальної обставини, зазначеної в пункті 1.2 даного Договору, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання-передавання Майна за цим Договором.

Орендна плата включає сплату послуг оренди у розмірі 20% за рік від вартості майна. Розмір орендної плати наведений у Додатку № 2 до цього договору і становить 3066,67 грн. з ПДВ за один місяць оренди (п. 3.1 договору).

Орендар сплачує орендну плату протягом дії Договору щомісячно (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору позивач щомісячно складає та направляє відповідачу на підпис два примірники Акту виконаних робіт/наданих послуг. Відповідач зобов'язується протягом 5 робочих днів підписати два примірники такого Акту та один з них повернути позивачу. У випадку невиконання відповідачем свого обов'язку щодо підписання та повернення позивачу такого акта факт користування майном за відповідний місяць оренди вважається підтвердженим.

Відповідно до п. 3.9 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується з урахуванням пені в розмірі 5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п. 3.4 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується позивачу щомісячно до 15 числа поточного місяця за попередній місяць оренди (п. 3.6 договору).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що 28.11.2013 позивач передав відповідачу обумовлене світлодіодне обладнання (що підтверджується актом приймання-передачі).

16.02.2017 позивач здійснив виїзд для огляду орендованого майна та за результатами огляду складено Акт візуального обстеження майна, в якому зафіксовано фактичну наявність орендованого відповідачем майна та використання його відповідачем за цільовим призначенням.

Протягом 2013 - 2015 років відповідач сплачував позивачу орендну плату за використання ним орендованого майна, проте, з січня 2015 року по лютий 2017 року (включно) у останнього наявна заборгованість в розмірі 136 413, 30 грн.

14.03.2017 позивач надіслав на адресу відповідача два примірники акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 4 від 10.03.2017, проте, відповідач підписаний акт не повернув і заборгованість розмірі 136 413, 30 грн. не сплатив.

21.03.2017 позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 136 413, 30 грн., яка залишена без будь-якого реагування, що й стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 283 ГК України та статтею 759 ЦК України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України та ч. 3 ст. 285 ГК України орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Така ж правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17.

Зважаючи на встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи щодо не оплати відповідачем суми боргу з орендної плати, слід погодитись з висновками судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу. При цьому, апеляційною інстанцією відхилені посилання відповідача щодо неможливості сплати ним орендних платежів через неподанням позивачем щомісячних актів здачі-приймання, оскільки відповідач, вступивши у договірні відносини з позивачем, взяв на себе обов'язок своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, у тому числі незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (п. 4.2. договору).

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось вище, пунктом 3.9 договору визначено, що орендна плата , перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується з урахуванням пені в розмірі 5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати .

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

З огляду на те, що відповідачем не заявлялось клопотання про застосування строку позовної давності, слід погодитись з господарськими судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі - у сумі 2 867, 70 грн.

Як унормовано приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При перевірці розміру заявлених до стягнення відповідних сум інфляційних втрат та 3 % річних, судом апеляційної інстанції встановлено, що останні здійсненні з суттєвими арифметичними помилками та за наслідками власного перерахунку дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині (16 948, 90 грн. - інфляційні втрати та 3 860, 38 грн. - 3 % річних).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 184 000, 00 грн. на підставі п. 7.5 договору, апеляційна інстанція вказала, що зазначений пункт договору входить до Розділу "Права орендодавця", натомість договір оренди не містить жодних застережень щодо можливості нарахування та стягнення штрафу за порушення відповідачем, зокрема, дисципліни розрахунків. При цьому, Розділ договору "Відповідальність і вирішення спорів за договором" взагалі не містить покладення на відповідача такої міри відповідальності, як сплата штрафу.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що судами попередніх інстанцій було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Середино-Будської міської ради та залишення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 та рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2017 (з урахуванням постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018) у справі № 920/307/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Середино-Будської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 та рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2017 (з урахуванням постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2018) у справі № 920/307/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді І.В. Ткач

В.Г. Пєсков