Рішення

від 06.12.2018 по справі 160/7810/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року Справа № 160/7810/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участі: секретаря судового засідання - Бутенко П.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Криворізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 18.10.2018 надійшов позов Криворізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України (далі - Радіотехнічна школа, навчальний заклад) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу від 11.09.2018 року № ДН1206/257/АВ/П/ТД-ФС/537.

В обґрунтування позову Радіотехнічна школа посилалася на протиправність оскарженої постанови з огляду на відсутність у її діях складу правопорушення, санкція за яке передбачена абз. 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. За позицією позивача, укладання цивільно-правових договорів з фізичними особами помилково розцінені відповідачем як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оскільки чинне трудове законодавство України не ставить у залежність волевиявлення особи в укладанні трудових правовідносин з потенційним роботодавцем і подальшим наданням певних видів послуг з формою втілення таких відносин та визначення виду майбутнього договору. Також позивач зазначив про відсутність у інспектора праці, яка здійснювала інспекційне відвідування, повноважень щодо тлумачення характеру трудових правовідносин, а також зазначив про допущені з її боку механічні помилки під час складання акту перевірки. З огляду на викладене просить задовольнити позовні вимоги та скасувати оскаржену постанову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2018 р. відкрито провадження у справі і вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в яких останній у задоволенні позову просить відмовити посилаючись на те, що під час інспекційного відвідування інспектором праці встановлено фактичне допущення до роботи працівників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без укладання трудових договорів, оформлення наказів чи розпоряджень власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. На думку відповідача, правовідносини між позивачем і вказаними працівниками не є відносинами цивільно-правового характеру, а укладені між ними договори носять ознаки, притаманні саме трудовим правовідносинам з огляду на те, що такі працівники підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, а надані ними послуги з сторожування будівлі та майна школи відповідають класифікатору професій, що властиві саме найманому працівнику. Такі висновки відповідач також аргументує відсутністю у Радіотехнічної школи ліцензії на охоронну діяльність та не зазначенням в актах-приймання здачі виконаних робіт деталізації і обсягу виконаної роботи (наданих послуг). З огляду на викладене відповідач зазначає, що предметом зазначених договорів є процес праці, а не її кінцевий результат, а тому вважає, що у діях позивача наявний склад правопорушення, санкція за яке передбачена абз. 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції і надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені в заявах по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено і не є спірним, що Радіотехнічна школа відповідно до її статуту є професійно-технічним навчальним закладом першого атестаційного рівня, заснована на власності Товариства сприяння обороні України і входить до системи освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я та базою оборонно-масової, навчальної і спортивної роботи. Одним із основних повноважень і напрямків діяльності позивача є, у тому числі: підготовка призовників і військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, і резервістів з професій для Збройних Сил України. Згідно штатного розкладу на 2017 і на 2018 роки у навчальному закладі передбачено 3 посади: директор, заступник директора школи з навчально-виховної частини, головний бухгалтер.

Судом також встановлено, що між навчальним закладом (замовник) і ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (виконавці) у 2018 році укладались цивільно-правові договори, предметом яких було надання виконавцями послуг з сторожування будівлі, майна школи та прибиранню підлеглої території школи. Також умовами договорів передбачалося, що виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання робіт, не підпадають під дію внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженнями та похованнями, а замовник зобов'язується вчасно перераховувати єдиний соціальний внесок до пенсійного Фонду, а також утримує та перераховує до бюджету податок з доходу у розмірі 18% та військового збору у розмірі 1,5 %.

У серпні 2018 інспектором Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області проведено інспекційне відвідування з додержання Радіотехнічною школою вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 17.08.2018 року № ДН1206/257/АВ, а також виписано припис про усунення виявлених порушень від 22.08.2018 року № ДН1206/257/АВ/П (скаргу на припис залишено без розгляду рішенням від 17.09.2018 року).

В акті перевірки інспектором праці серед виявлених порушень зазначено про недотримання Радіотехнічною школою вимог статті 24 КЗпП у частині фактичного допущення до роботи працівників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без укладання трудових договорів, оформлення наказів чи розпоряджень власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

27.08.2018 року Головним управлінням Держпраці в Дніпропетровській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення на навчальний заклад штрафу № ДН1206/257/АВ/ТД/ІП.

11.09.2018 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. № 509 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН1206/257/АВ/П/ТД-ФС/537.

Вказаною постановою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 335070,00 гривень.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач оскаржив її до суду, правомірність прийняття якої і є предметом розгляду у цій справі.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно пункту 2 Положення № 96 Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраці, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Державна служба України з питань праці (Держпраця) відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. (пп.6 п.6 Положення №96).

Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У відповідності до зазначених норм Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі Закон №877) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі Порядок №295).

Відповідно до ст.1 Закону №877, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч.4 ст.2 Закону №877 заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21,частини третьої статті 22 цього Закону.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону №877).

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту (пп.3 п.5 Порядку №295).

Згідно п.п.8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Підстави та порядок проведення інспекційного відвідування позивачем не оскаржується, останній не згоден з висновками акту перевірки у частині недотримання ним вимог статті 24 КЗпП.

Як вже встановлено судом, підставою для накладення на позивача штрафу став фактичний допуск громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Суть порушення, на думку відповідача, полягає у тому, що у 2018 році вказаними особами виконувалася робота в рамках укладених ними із позивачем цивільно-правових договорів щодо сторожування будівлі, майна школи та прибиранню підлеглої території школи та умовами цих договорів не було визначено конкретного результату роботи, не передбачено конкретного обсягу виконаних робіт. При цьому, зазначені договори укладалися протягом березня-липня 2018, що думку відповідача, свідчить про системний характер виконання робіт, а позивачу від вищевказаних осіб необхідний процес праці, а не її кінцевий результат.

Суд, дослідивши зміст цивільно-правових договорів про надання послуг, які містяться в матеріалах справи, а також наданих суду доказів, не може погодитися з вищевикладеними висновками відповідача та з цього приводу зазначає, зокрема про таке.

Як вже зазначалося судом, що між навчальним закладом (замовник) і ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (виконавці) у 2018 році укладались цивільно-правові договори, предметом яких було надання виконавцями послуг з сторожування будівлі, майна школи та прибиранню підлеглої території школи. Зі змісту вказаних договорів вбачається, що виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання робіт, не підпадають під дію внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженнями та похованнями, а замовник зобов'язується вчасно перераховувати єдиний соціальний внесок до пенсійного Фонду, а також утримує та перераховує до бюджету податок з доходу у розмірі 18% та військового збору у розмірі 1,5 %. Факт виконання відповідних робіт з боку виконавця засвідчується актами приймання-передачі наданих робіт.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. Згідно ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, сторони, підписавши цивільно-правові договори підряду, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах. Доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначених договорів відповідачем суду не надано

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Доказів наявності у цивільно-правового договорів ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цих договорів недійсними. Так само об'єктивно відсутні будь-які докази того, що за розпорядженням уповноваженого органу управління позивача чи з відома такого органу, вказаних осіб було допущено саме до виконання трудових обов'язків.

Слід також зазначити, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, за наслідками яких замовник зобов'язується оплатити підрядникові виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці; метою договору підряду є отримання певного матеріального результату.

Суд відмічає, що ані у Акті, ані у оскарженій постанові не зазначено про те, що вище переліченим особам роз'яснено їх трудові права та обов'язки, ці особи були проінформовані під розписку про умови праці, наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів, ознайомлені з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, пройшли інструктаж з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Окрім того, ані у Акті, ані у оскаржуваній Постанові не вказано, якими саме посадами у затвердженому позивачем штатному розписі на час описаних Акті подій передбачалося виконання тих трудових обов'язків, які, за твердженнями відповідача, здійснювалися вищевказаними фізичними особами, а так само те, за якою (якими) саме кваліфікацією (кваліфікаціями) та/або професією (професіями) позивачем нібито здійснено допуск до роботи зазначених вище 3-х осіб, враховуючи те, що штатним розписом позивача передбачено взагалі лише три посади, серед яких посади: сторож або прибиральник відсутні та не передбачені.

Більш того, пунктом 11 Порядку №295 визначено права посадових осіб інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, при цьому інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

Таким чином, наведені інспектором праці (в акті перевірки) твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між навчальним закладом та фізичними особами згідно цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України.

Також суд зазначає, що жодних відомостей щодо непогодження фізичних осіб з укладенням цивільно-правових договорів в акті інспекційного відвідування не було зазначено, пояснення від фізичних осіб не відбиралися. Суд також відмічає, що чинне законодавство України про працю не містить жодного обов'язкового припису щодо того, у яких саме випадках сторони певного зобов'язання зобов'язані укладати саме трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Отже, потенційні сторони такого зобов'язання цілком вільні у своєму виборі форми втілення власних правових відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид майбутнього договору, що може укладатися між ними, на підставі чого суд дійшов висвноку, що вказані договори укладено за вільним волевиявленням на розсуд сторін і погоджені ними.

Також враховуючи презумцію правочину, суд зазначає, що юридичні особи не обмежені вправі залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов'язані законодавством укладати тільки трудові договори.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.05.2018 (справа №127/21595/16-ц) дійшов схожого висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З системного аналізу умов договорів підряду, укладених між позивачем та фізичними особами, вбачається, що предметом цим договорів є кінцевий результат праці, а не сам її процес. У той час, як для трудових договорів, характерним було би зворотнє. Посилання відповідача на відсутність у позивача ліцензії на охоронну діяльність таких висновків не спростовує.

Відповідно, викладений у Акті висновок відповідача про нібито вчинений позивачем фактичний допуск громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не відповідає дійсним обставинам справи та не є обґрунтованим з точки зору відповідності чинному законодавству України, яке регламентує відповідні суспільні відносини.

Враховуючи викладене, а також встановивши в судовому засіданні факт відсутності в діях позивача порушень ч. 3 ст.24 КЗпП України, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржену постанову та накладаючи на позивача штраф у розмірі 335070,00 гривень відповідач діяв не у спосіб, що передбачений законодавством України, а тому така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у розмірі 5026,05 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Криворізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 11.09.2018 року № ДН1206/257/АВ/П/ТД-ФС/537.

Присудити на користь Криворізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України (код ЄДРПОУ 21882240, адреса: 50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна, 10) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5026,05 грн. п'ять тисяч двадцять шість гривень 05 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, адреса: 49107, м. Дніпро, вул. Козакова, 3).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 17.12.2018 року.

Суддя ОСОБА_6