Рішення

від 06.11.2018 по справі 382/1823/15-ц

ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/1823/15-ц

2/382/176/18

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2018 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

при секретарі Твердохліб Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготині Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Яготинського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,в котрій зазначено, що позивачка уклала шлюб з відповідачем по справі 5 листопада1999 року, який було розірвано 30 вересня 2014 року.Після розірвання шлюбу відповідач позбавив позивачку можливості користуватись нажитим разом майном. Оскільки за час шлюбу сторони придбали будинок № АДРЕСА_1 Яготинського району Київської обл. Будинок придбано відповідно до договору купівлі-продажу від 28.05.2004 р. на ім'я відповідача. Вартість будинку становить 1 500 000 грн. Відповідач ухиляється від введення будинку в експлуатацію, що змушує позивачку ставити перед судом питання про поділ будівельних матеріалів, які вкладені в конструкцію будинку. Для підтвердження своїх позовних вимог, а саме: об'єму та вартості будівельних матеріалів.

Враховуючи вимоги ст.ст.60, 70 СК України, відповідно, позивачці та відповідачу

належить на праві влас ності кожному по 1/2 частини будівельних матеріалів, вкладених у конструкції будинку. Згідно довідки Засупоївської сільської ради відповідачу передано земельну ділянку 0,2500 га для обслуго вування будинку та ведення особистого селянського господарства площею 0,0699 га рішенням 22 сесії ІУ скликання сільської Ради за № І50-22-ІУ. Оскільки сторонами по справі купувався будинок спільно та в подальшо му споруджувався новий будинок, для обслуговування якого необ хідна земельна ділянка, необхідно визнати за позивачкою право влас ності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської обл.. Враховуючи викладене позивачка просила, визнати сумісним майном подружжя: будівельні мате ріали, вкладені у конструкції будинку № АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області. Поділити майно подружжя та визнати за позивачкою, право власності на 1/2 частину будівель них матеріалів будинка АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області. Визнати сумісним майном подружжя земельну ділянку в розмірі 0,2500 га призначену для ведення особистого селянського господарства площею 0,0609 га, розташованих по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області. Поділити майно подружжя та визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,2500 га та 0,0609 га, розташованих по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області.

Після чого вказані вимоги були збільшені, оскільки в первинному позові позивачем заявлено позовну вимогу лише про визнання спільною сумісною власністю незавершеного будівництвом житлового будинку та господарських споруд (будівельні матеріали викладені у конструкції) на земельній ділянці площею 0, 2500 га, що була надана у користування відповідачу для обслуговування будинку відповідно до рішення 22 сесії IV скликання Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області за № 150-22- IV та яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в селі Засупоївка Яготинського району Київської області та поділ вказаного майна. Як вбачається з рішення 22 сесії IV скликання Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області за № 150-22- IV, що міститься в матеріалах цивільної справи № 382/1823/15-ц - за адресою розташування спірного майна по АДРЕСА_1 в селі Засупоївка Яготинського району Київської області, у користуванні відповідача обліковується земельна ділянка площею 0, 2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. У разі поділу незавершеного будівництва житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами з наступним виділенням на користь позивача визначеної майна - постане необхідність у його обслуговуванні, тому позивачці буде необхідна частина земельної ділянки, яка на даний час згідно земельно-облікових документів обліковується за відповідачем. Враховуючи викладене вище, позивач доповнює раніше заявлені позовні вимоги та просить встановити порядок користування земельною ділянкою площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 в селі Засупоївка Яготинського району Київської області виділивши у користування ОСОБА_1 його ? частину.

Після чого було збільшено та уточнено позовні вимоги, з огляду на те, що у відповідності до ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Після подання даної позовної заяви позивачу стало відомо, що у власності відповідача, перебуває земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 у селі Засупоївка Яготинського району Київської області з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно вимог ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України, частина вказаної земельної ділянки, у випадку задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на частину будинку, повинна перейти на праві власності до позивача, пропорційно до частки у праві власності на будинок, що є предметом спору.

Враховуючи викладене позивачка просила, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 у селі Засупоївка Яготинського району Київської області з належними до нього господарськими будівлями та спорудами. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 у селі Засупоївка Яготинського району Київської області з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № НОМЕР_1.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 звернулася із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат, в котрому зазначено, що у провадженні Яготинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Відповідно до ст. 34 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

Позивач по справі у позовній заяву вказує, що 5 листопада 1999 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2, який був розірваний 30 вересня 2014 року. В період шлюбу позивачка та ОСОБА_2 придбали житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області згідно договору купівлі - продажу від 28.05.2004 року, укладений на ім'я ОСОБА_2.

Даний будинок був знесений та на його місці ними був побудований новий, який відповідач відмовляється ввести в експлуатацію.

В позовних вимогах, позивачка посилаючись на норми ст.ст. 60, 70, 71 Сімейного Кодексу України та ст. 331 ЦК України просить суд визнати сумісним майном подружжя будівельні матеріали, вкладені в конструкції будинку по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області, поділити майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів будинку по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області.

Проте, 28 травня 2004 року, вона - ОСОБА_3 за довіреністю від імені свого сина - відповідача по праві - на його ім'я оформила договір купівлі - продажу старенького глино - очеретяного житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1. При цьому, кошти на придбання даного будинку були особисто її. Оскільки на даний час між відповідачами вирішується спір про поділ спільного майна подружжя, при цьому позивачка по первісному позову стверджує, що новозбудований житловий будинок побудований за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, не відповідає дійсності, оскільки влітку 2004 року на земельній ділянці, поряд з придбаним стареньким будинком, в якому ОСОБА_4 проживала, за згодою відповідачів та на протязі більше трьох років був побудований новий житловий будинок, житловою площею 94,90 м.кв., а старий знесений. На придбання будівельних матеріалів, проведення будівельних робіт, виготовлення документації по будівництву спірного будинку нею були витрачені власні кошти, які, вона вважає, власники будинку повинні їй відшкодувати.

Абзац 4,5 пункту 4 Постанови Пленуму ВСУ від 4 жовтня 1991 року за №7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок зазначено, що інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Аналогічний правовий висновок викладений в рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року.

Оскільки остаточна сума понесених нею витрат на будівництво спірного будинку, може бути визначена лише після проведення будівельно-технічної експертизи. Враховуючи викладене просила, стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 понесені нею затрати в розмірі 56 763 гривень на будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги позову. Представник позивачки по довіреності в судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_1 взагалі не знала, що будинок, побудований в АДРЕСА_1, оформлений на ім'я її колишнього чоловіка, відповідача по справі та дізналась про це лише під час судових засідань про розподілу спільного майна подружжя. При цьому зазначила, що відповідач не повідомляв позивачку про наявні його доходи під час спільного проживання. При цьому щодо вище зазначеного будинку, то вона вважає, що він був побудований як за кошти відповідача так можливо і третьої особи, їй достовірно про це невідомо.Позивачка по справі ніколи не відчувала себе власницею спірного житлового будинку, ніколи не відносилась до нього як до свого власного майна, а відвідувала його лише в якості гості разом із колишнім чоловіком та дітьми. Останній раз у даному будинку вона була в 2014 році - разом з колишнім чоловіком, тому на даний час невідомо чи щось із господарських будівель та споруд добудовано чи ні. Позивачкою оформлялась клумба та її відповідне декорування. Позивачка займалась вихованням дітей, та не працювала в той час, бюджет чоловіка їй відомий не був. Щодо позовних вимог, то представник позивача за довіреністю, вважає, що позивачка має право претендувати на половину погреба з невеличкою спорудою та гараж, що є господарськими будівлями та спорудами. Представник позивачки за довіреність вважає, що відсутні докази за чиї саме кошти був побудований новий будинок, та їй не відомо за чиї кошти був побудований даний новий будинок.

При цьому просили, відмовити у позові третій особі з самостійними вимогами ОСОБА_3 про відшкодування власниками понесених затрат, оскільки у третьої особи відсутнє право, що підлягає захисту у судовому порядку. В тексті заяви, на якій базуються її вимоги як на правову підставу звернення до суду третя особа, як позивач, покликається на абзац 4,5 п. 4 ППВСУ від 04.10.1991 за № 7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок . Позивач уважає такі правові обґрунтування безпідставними, оскільки ППВСУ, на яку посилається третя особа, не являється джерелом права, на підставі якого суди України ухвалюють рішення, про що чітко зазначено у чинному ЦПК України. Висновки, що викладені у вищезазначеній ППВСУ зроблені на підставі Закону України Про власність та Кодексу про шлюб та сім'ю, що були чинні на дату складення ППВСУ, проте втратили чинність на дату виникнення спірних правовідносин між сторонами спору. Для того, щоб звернутися з позовом необхідна наявність права, що визнано законом, захищається ним, але порушено, у зв'язку з чим потребується захист права шляхом постановлення відповідного судового рішення. Третя особа не вказала у позові згідно якої норми чинного законодавства у неї виникло право вимоги, згідно чого визначається спосіб, у який вказане право може бути захищене. Між власниками спірного майна та третьою особою відсутні будь-які договірні відносини, відсутні будь-які позадоговірні відносини, що згідно закону можуть бути підставою для стягнення компенсації, а правовідносини, на існування яких посилається третя особа не визначені чинним законодавством, оскільки відсутня норма права, що їх регулює. Таким чином, яке право в третьої особи виникло по відношенню до спірного майна чи його співвласників, та на якій підставі правовій підставі виникло таке право та якою нормою закону воно захищається. Твердження третьої особи про участь особистими коштами у створенні спільного майна подружжя не знайшли підтвердження під час судового розгляду справи. Факт вибору осіб, що здійснювали будівельні роботи та проведення з ними розрахунку доводить факт фінансування третьою особою будівництва спірного будинку. А тому, заявлені вимоги третьої особи є безпідставними, оскільки не доведені належними та допустимими доказами. Позивач вважає такі дії третьої особи з самостійними вимогами як спробу зменшення частки позивача у праві спільної власності у непередбачений законом спосіб шляхом встановлення для неї матеріального тягаря, що пов'язаний з цією власністю. При цьому, вважає, що необхідно застосувати строки позовної давності, враховуючи, що право вимоги виникло з моменту внесення коштів, сплати вартості та ін., в тому числі і рахунки на які третя особа посилається, як на підставу своїх вимог, що датовані 2005-2007 роками. Тому, якщо і існувало право особи, що підлягає захисту, то слід до нього застосувати строки позовної давності.

В судовому засіданні відповідач заперечував проти вимог позову мотивуючи це тим, що позивач по справі звернувся з позовом, вказавши, що 5 листопада 1999 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2, який був розірваний 30 вересня 2014 року. В період шлюбу вона та ОСОБА_2 придбали житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області згідно договору купівлі - продажу від 28.05.2004 року, укладений на ім'я ОСОБА_2.

Крім цього, позовні вимоги позову ОСОБА_1 не підлягають до задоволення також з підстав того, що в позовних вимогах, посилаючись на норми ст. ст. 60, 70, 71 Сімейного Кодексу України та ст. 120 ЗК України просить суд визнати сумісним майном подружжя житловий будинок по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області та поділити майно подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2частину вищезазначеного будинку, з відповідними господарськими будівлями та спорудами, а також на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області.

Однак, з такими висновками позивачки погодитися не можна, оскільки належність майна до спільної власності подружжя визначається не тільки за фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Так, Верховний Суд України у своїх постановах № 6-2333цс15 від 25.11.2015 року, №6-38цс15 від 8 червня 2015 року,№6-612цс15 від 1 липня 2015 року, №6-2641цс15 від 16 грудня 2015 року, №б-21цс15 від 11 березня 2015 року, № 6-1109цс15 від 16 грудня 2015 року, № 6- 354цс15 від 1 липня 2015 року, № 6-1327цс15 від 18 травня 2016 року,

№6-801цс16 від 7 вересня 2016 року, № 6-846цс16 від 12 жовтня 2016 року, № 6-1568цс16 від 7 грудня 2016 року та №6-846цс16 від 12.10.2016, від 5 квітня 2017 року по справі 367/5390/14-ц, від 24 травня 2017 року по справі № 274/3158/15-ц, 16 серпня 2017 року по справі №2608/12111/12 висловив правовий висновок наступного змісту: Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки за фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, критеріями які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття) ; 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Пунктами 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими статтями 69-72 СК України та ст..372 ЦК України. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦКУкраїни можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно п. 24 вищезазначеної постанови до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим, позивачкою в обгрунтування своїх позовних вимог не надано будь-яких доказів, що спірний житловий будинок було набуто подружжям за спільні кошти або спільною працею.

В той же час, в травні 2004 року матір'ю відповідача - ОСОБА_3, яка діяла по довіреності від його імені, було придбано за її особисті кошти старенький глино - очеретяний житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1, який вона оформила на ім'я сина, проте не за кошти ОСОБА_2 та ніяк не за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 . В подальшому даний будинок був знесений ОСОБА_3 та на протязі більше трьох років був побудований новий житловий будинок, житловою площею 94,90 м.кв.. На придбання будівельних матеріалів, проведення будівельних робіт, виготовлення документації по будівництву на даний час спірного майна були витрачені лише власні кошти ОСОБА_3. Вказані обставини підтверджуються показаннями свідків, що були допитані в судовому засіданні, письмовими доказами, наданими ОСОБА_3, а також визнані відповідачем - ОСОБА_2. Представник позивачки в судовому засіданні зізналась, що ОСОБА_1 взагалі не знала, що будинок, побудований в АДРЕСА_1, оформлений на ім'я її колишнього чоловіка та дізналась про це лише під час судових тяжб, щодо розподілу спільного майна подружжя.

Також, в судовому засіданні представник позивачки зазначила, що позивачці невідомо за чиї кошти був придбаний старий будинок та за чиї кошти будувався на протязі декількох років новий будинок, чи за кошти її колишнього чоловіка, чи за кошти колишньої свекрухи - ОСОБА_3.

При цьому, на протязі всього судового процесу, ні сама позивачка, ні її представники навіть не намагались довести суду джерело набуття спірного майна, не повідомляли суду мету придбання та будівництва спірного майна, а також не доводили суду спільної участі позивачки в набутті майна коштами або працею.

Позивачка по справі ніколи не відчувала себе власницею спірного житлового будинку, ніколи не відносилась до нього як до свого власного майна, а відвідувала його лише в якості гості разом із колишнім чоловіком та дітьми. Останній раз в будинку, який позивачка вважає спільним майном (тобто в тому числі й своїм)була в 2014 році - разом з колишнім чоловіком.

Отже, відповідач по справі - ОСОБА_5, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими та недоведеними, а тому просить суд в задоволені її позову відмовити.

Відповідач по справі - ОСОБА_5, визнає той факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, дійсно побудований його матір'ю - ОСОБА_3, за її власні кошти, оскільки заробітної плати, яку отримував (на період будівництва)лише ОСОБА_3 - не завжди вистачало на утримання його сім'ї - його, дружини та двох малолітніх дітей. Крім того, відповідач по справі стверджує, що весь час перебування позивачки з ним в шлюбі, остання ніде не працювала та не мала власних доходів, а також ніякої фінансової підтримки зі сторони її батьків. Коштів на будівництво у нього та його дружини - ОСОБА_1 не було. Тому і при розгляді в Яготинському районному суді Київської області справи за позовом ОСОБА_3 до нього про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку удаваним в частині покупця за договором купівлі - продажу та визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, що розташовані в АДРЕСА_1, він визнав позов.

ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_3 про відшкодування понесених витрат визнав частково та повідомив суду, що він не заперечує проти оформлення права власності на спірне за даним позовом майно - на дійсного власника та забудовника, ОСОБА_3, проте на даний час самостійно цю дію він зробити не може. Сплата ж компенсації ОСОБА_3 в якості відшкодування понесених нею витрат на будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані в АДРЕСА_1, може призвести його сім'ю до скрутного матеріального становища, оскільки після розлучення, двоє дітей залишились проживати разом з ним, знаходяться у його на утриманні.

Представник третьої особи та третя особа підтримала свої позовні вимоги. При цьому, третя особа зазначила, що оскільки вона та його чоловік за час свого життя тяжко працювали 25 років на Півночі , тому мали досить добрі доходи, крім цього вона мала майно, та мала майно успадкувавши після смерті чоловік, в тому числі мала авто, продавши деяке майно та авто, і маючи значні заощадження, на які і був придбаний спочатку старий будинок, а потім побудований новий будинок. Проте коли не вистачало коштів на будівництво нового будинку, то вона їхала до Росії та працювала за договором, отримуючи кошти на які далі продовжувалось будівництво будинку. За її кошти був придбаний старий будинок та побудований новий будинок, вона особисто займалася придбанням матеріалів для будівництва та необхідних речей для нормального функціонування будинку. Відповідачка по справі не приймала участі у будівництві нового будинку та не надавала коштів на придбання старого будинку та не надавала коштів на будівельні матеріали для нового будинку. Після рішення суду, яке потім було скасоване, було введено житловий будинок, та господарські споруди, що були на той час. Інші господарські будівлі, що були опісля побудовані на даний час третьою особою, не введені в експлуатацію.

Заперечували проти позовних вимог ОСОБА_1, мотивуючи це тим, що позивачка по справі звернулась до суду з позовом про поділ майна подружжя в 2005 році, в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, мотивуючи позов тим, що в 2004 році сторонами по справі (які перебували в шлюбі - ОСОБА_2 та ОСОБА_1) був придбаний даний житловий будинок згідно договору купівлі - продажу. Отримавши від сторони відповідача, як зазначає позивачка в своїй заяві докази, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 Яготинського району відсутній старий будинок , сторона позивача раптово згадала, що придбаний будинок був старий та він був знесений, і на місці старого будинку був споруджений новий будинок .Проте з вартістю нового будинку позивачка визначилась одразу та встановила її в 1 500 000 грн.

В ході всього судового процесу сторона позивача неодноразово змінювала уточнювала, збільшувала свої позовні вимоги, при цьому не могла визначитися, що просити у суду чи визнати сумісним майном подружжя будівельні матеріали, вкладені у конструкції будинку з визнанням за нею права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів по АДРЕСА_1, чи поділити будинок, господарські будівлі та споруди, а також земельну ділянку, призначену для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, господарських будівель та споруд земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в натурі, чи згідно останньої редакції - визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину житлового будинку, належними до нього господарськими будівлями та спорудами та право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2500 га, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою - АДРЕСА_1. Проте, чітко зазначити та перерахувати господарські будівлі та споруди, що належать до житлового будинку та на які просить позивачка визнати право власності, представник позивача відповісти не змогла.

Так, при зверненні до суду, позивачем по справі не з'ясовано, хто на момент звернення до суду з позовом та на даний час, все ж таки є власником спірного нерухомого майна.Тобто в матеріалах даної справи міститься рішення Яготинського районного суду Київської області від 27.07.2015 року, згідно якого ОСОБА_3 набула право власності на майно, що є предметом спору за даним позовом - на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку, площею 0,2500 га, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою - АДРЕСА_1. Крім того, в матеріалах справи міститься інформаційна довідка з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої власником земельної ділянки, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель а споруд, а також житлового будинку, загальною площею 169,3 кв.м. господарських будівель та споруд, а саме: гаражу, убиральні, колодязя, вигрібної ями, вимощення, згідно рішення про державну реєстрацію за №23705942 від 11.08.2015 року, є ОСОБА_3. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року було скасовано рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року та ухвалене нове, яким в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку удаваним в частині покупця за договором купівлі - продажу та визнання права власності було відмовлено.

Згідно чинного законодавства України на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає в момент державної реєстрації (ст. 182 ЦК), а не в момент фактичного поновлення (як в даному випадку) за ОСОБА_2 права власності згідно рішення Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року.

Тобто на момент розгляду даної справи, власником спірного нерухомого майна (яке позивачка вважає спільним майном подружжя та претендує на його 1/2 частку) є не відповідач по справі - ОСОБА_2, а згідно даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3.При цьому, вимог про скасування державної реєстрації від 11.08.2015 року проведеної на ім'я ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно стороною позивача заявлено не було.

Так, на даний час в спірному домоволодінні, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області є споруди, побудовані, як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_3, вже після проведення на її ім'я державної реєстрації рішення Яготинського районного суду від 27 липня 2015 року, тобто господарські будівлі та споруди, які на даний час не прийняті в експлуатацію та вважаються самочинно збудованими.При цьому, в судовому засіданні представник позивача пояснила, що під належними до будинку господарськими будівлями та спорудами, що зазначені в останній заяві про збільшення та уточнення позовних вимог - на які претендує позивачка та просить у суду визнати за нею 1/2 частину на праві власності є погреб з невеличкою спорудою . Проте, з документів, які містяться в матеріалах справи чітко спостерігається, що господарська будівля - Г, погріб з шийкою - Д, альтанка - Е, ворота з хвірткою №3, огорожа №4, огорожа №5 - є самочинно збудованими об'єктами нерухомості (на даний час не введені в експлуатацію), а тому не можуть входить до об'єктів за якими суд визнає право власності.

Позивач звернувшись до суду з позовом про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, та земельної ділянки, площею 0,2500 га, що розташовані по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області, спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позивачка посилається на норми ст.ст. 60, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст. 120 ЗК України аргументуючи, що оскільки в період шлюбу вона та ОСОБА_2 придбали спірний житловий будинок, згідно договору купівлі - продажу від 28.05.2004 року, та те, що в період шлюбу даний будинок був знесений, а на його місці був побудований новий дають підстави позивачці стверджувати, що дане майно є спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та підстави визнання за нею права власності на 1/2 частину даного спірного нерухомого майна.

Враховуючи вимоги ст..ст. 60, 57 СК України, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його піл час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 р. у справі № 6- 2641цс15). Така правова позиція висвітлена й у Постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року по цивільній справі №6-79цс13.

Проте на протязі всього судового процесу ні сама позивачка, ні її представники не вважали за необхідне доводити суду джерело набуття та будівництва спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Як пояснила в судовому засіданні представник позивачки, сама позивачка - ОСОБА_1 - взагалі не знає за чиї кошти був придбаний глиняно - очеретяний будинок, вона підписала згоду на його придбання (яку їй, як стверджувала представник позивача, надав ОСОБА_2.), а тому вже вважається, що є власницею 1/2її частини. Сторона позивача також не змогла пояснити та довести суду за чиї кошти був побудований новий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області, чи за кошти ОСОБА_2, чи за кошти ОСОБА_3, тобто відповідь на дане запитання для самої позивачки залишається загадкою. Представник позивачки стверджувала, що під час придбання та будівництва об'єкту судового спору, вона взагалі проживала в м. Києві, не працювала, доглядала на той час за двома малолітніми дітьми, та взагалі ніяких фінансових питань у сім'ї ОСОБА_1 не вирішувала та позивачці взагалі не було відомо, що майно яке на даний час є предметом судового спору та на яке вона претендує, як на спільне майно подружжя, було оформлене на ім'я її колишнього чоловіка.

Третя особа з самостійними вимогами стверджує, що придбала старенький глиняно - очеретяний житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 за власні кошти, а також в період 2005 - 2007 р.р. нею за власні кошти був побудований житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, та в 2015 році проведено будівництво господарських споруд, ще не введених на даний час в експлуатацію, тому позовні вимоги ОСОБА_1 вона вважає недоведеними та такими, що не підлягають до задоволення.

Проте, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 визнає, що нерухоме майно, яке є предметом спору придбане, побудоване за особисті кошти ОСОБА_3, підстав просити у суду визнання за нею права власності немає, з огляду на правовий висновок, викладений в рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року, а також враховую абзац 4,5 пункту 4 Постанови Пленуму ВСУ від 4 жовтня 1991 року за №7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок в якому зазначено, що інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. Аналіз вищенаведених норм дає підстави третій особі з самостійними позовними вимогами - ОСОБА_3 - лише просити у суду відмовити позивачці ОСОБА_1 у задоволені її позовних вимоги за недоведеністю.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до задоволення не підлягають.

Так, з показань ОСОБА_2, який допитаний в судовому засіданні в якості свідка вбачається, що його батьки, що за час життя його батька планували придбання будинку та знайшли необхідний будинок, відбувалися розмови з власником. Коли невдовзі помер його батько, то його мама ОСОБА_4 забажала виконати його волю за час його життя та придбати будинок. Він не був присутній при розмовах по придбанню будинку, лише доставляв матір у необхідні місця. Оскільки його мати є громадянкою Росії, та це може створити труднощі при оформленні земельної ділянки, то було вирішено, що він буде діяти по довіреності від імені своєї матері. Даний будинок не був придбаний за його кошти, та не за його кошти здійснювалось будівництва нового будинку, він не займався придбанням будівельних матеріалів. Всім займалася ОСОБА_3, за її кошти був придбаний старий будинок та побудований новий будинок, і вона проживала в сусідки деякий час, та у старенькому будинку, коли йшло будівництво нового будинку, вона за свої кошти та сама здійснювала повністю будівництво нового будинку, та придбала старий будинок за свої кошти. Оскільки він працював кожного дня та мав щільний робочий графік, то не мав змоги приїздити та допомагати матері. Іноді приїздив на вихідні, але більш як гість, але сам, оскільки необхідних умов не було для дружини та маленьких дітей. Йому не відомо як йшло будівництво і що там робили, оскільки його мама здійснювала будівництво будинку на свій смак. Вказаний будинок був придбаний ним від імені його матері за час його шлюбу з позивачкою по справі, до розлучення до 2014 року. Він як вже був побудований новий будинок приїздив в гості до його матері зі своєю сім'єю, допомагали більш на городі з городиною. Це майно не його, і він відношення до нього не має. Ні він, ні його дружина на купівлю та будівництво нового будинку не надавали коштів. Всі будівельні матеріали та речі необхідні для нормального функціонування будинку, були придбані за кошти ОСОБА_3. Його дружина на той час виховувала двох дітей, не працювала, вони проживали у його матері кварті в м.Київ, працював лише він, отриманої заробітної плати не вистачило б на придбання чи будівництво нового будинку, її деякий час і на прожиття не зовсім вистачало. Матеріальне становище його брата не надавало можливості допомагати його матері, навпаки мама допомагала як йому, так і його брату. Діти на даний час проживають з ним.

Так, з показань свідка ОСОБА_7, вбачається, що він керував працівниками та вони здійснювали будівництво будинку, оскільки фундамент був на будинок, а він разом з працівниками здійснював будівництво стін та даху нового будинку, а також сарай з погребом. Оплату, надання будівельних матеріалів і навіть смєту здійснювалось ОСОБА_3, вона сама всім займалася. ЇЇ сина бачив за весь час будівництва декілька разів, він рідко приїздив, як гість, участі у будівництві нового будинку не приймав та з ним нічого по будівництву не обговорювалось. ОСОБА_3 говорила, що є син, невістка та онуки, проте не бачив невістки, лише дуже рідко сина. Будівельні матеріали їм надавала ОСОБА_3, які сама замовляла, та з ними розраховувалась за виконані роботи лише вона.

З показань свідка ОСОБА_8, вбачається, що проживає неподалік домоволодіння ОСОБА_3, яка придбала дуже стареньку хатку, де спочатку і проживала. Даний будинок спочатку вибирала зі своїм чоловіком, а поті придбала сама. Потім наймала людей по здійсненню робіт по залиттю фундаменту для нового будинку. ЇЇ сина бачили дуже рідко. Їй відомо, що ОСОБА_3 та її чоловік заробляли кошти на Півночі . Син із сім'єю приїздив як вже був побудований новий будинок. Певний період часу в них ОСОБА_3 проживала, коли йшло будівництво нового будинку.

З показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є сусідами ОСОБА_3, вбачається, що ОСОБА_3 сама придбала старий будинок в якому сама і проживала. Потім, вона сама здійснювала будівництво нового будинку, займалася доставкою будівельних матеріалів, не бачили ні сина, ні невістки, сама проживала в новому будинку. Іноді декілька разів приїздив тільки син, поки велося будівництво нового будинку. Коли не вистачало коштів, їздила ОСОБА_11 до Росії заробляти кошти, певний період її не було, вони наглядали за її будинком. Коли вже був побудований новий будинок, тоді приїхав син та невістка. ОСОБА_3 проживала і проживає сама в даному будинку новому, як проживала сама і в старому, сама сплачує комунальні послуги. Сусіди трішки їй допомагали при будівництві нового будинку, як ОСОБА_3 потребувала їх допомоги. Не бачили, щоб син та невістка проживала чи в старому чи в новому будинку. Іноді приїздили як гості до ОСОБА_3.

Так, в судовому засіданні з копії паспорта ОСОБА_1, довідки (т. 1 а.с.4, 7) , з копії листа Засупоївської сільської ради № 16 від 29.01.2015 року (т. 1 а.с. 5, 40), з копії договору купівлі-продажу (т. 1 а.с. 6, а.с.141 т.2), з листа ФОП ОСОБА_17. (т. 1 а.с. 27, 28), вбачається, що ОСОБА_1 05 листопада 1999 року уклала шлюб з ОСОБА_2. Зазначений шлюб розірвано 30 вересня 2014 року.

Житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2004 року ВВС № 849393.

08 травня 2004 року ОСОБА_13, яка діяла від імені ОСОБА_14, продала, а ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_2, купила глиноочеретяний будинок з навірними будівлями та спорудами за № АДРЕСА_1

Станом на 05.10.2015 року за адресою Київська область Яготинський район АДРЕСА_1 глиноочеретяного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, закзначеного в договорі купівлі-продажу від 28.05.2004 року, не виявлено.

З копії листа Засупоївської сільської ради № 260 від 21.09.2015 року (т. 1 а.с. 39, 53) вбачається, що на житловий будинок, який належить ОСОБА_2, що розташований в АДРЕСА_1, інформації щодо прийняття в експлуатацію даного житлового будинку немає. Земельну ділянка в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га, та ведення особистого селянського господарства площею 0,0609 га передано ОСОБА_2 рішенням 22 сесії IV скликання Засупоївської сільської ради за № 150-22- IV від 22.07.2005 року.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру ресових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (т. 1 а.с. 46-47, 156-158 ) вбачається, що у ОСОБА_2 на праві власності не має майна.

З копії інвентаризаційної справи (т. 1 а.с. 60-64, 118-135) вбачається, що в АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, гараж, убиральня, колодязь питний, яма вигрібна, вимощення, станом на 24.03.2007 року вартістю даного майна 401 455 грн.

З копії рішення Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області № 27 від 21 липня 2005 року (т. 1 а.с. 69) вбачається, що ОСОБА_2 надано дозвіл на перебудову житлового будинку в АДРЕСА_1

З копії проекту (т. 1 а.с. 70-76) вбачається, що ОСОБА_2 у 2005 році замовив виготовлення проекту будівництва індивідуального житлового будинку з гаражем по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області.

З висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-земельно-технічної експертизи № 02-СЕ/2016 від 14.03.2016 року та досліджених експертом документів (т. 1 а.с. 97-135) вбачається, що житловий будинок № АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області має ступінь готовності близько 99 %. Зазначений житловий будинок закінчений будівництвом, проте не введений в експлуатацію. Визначити окремі частини, що підлягають ивділу в житлоовому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 в с.Засупоївка Яготинського району Київської обалсті технічно неможливо.

З копії листа Засупоївської сільської ради № 110 від 11.07.2016 року (т. 1 а.с. 151) вбачається, що в житловому будинку, який розташований в АДРЕСА_1 фактично проживає мати власника будинку ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

З інформаційної довідки з Державного реєстру ресових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, рішення Яготинського районного суду Київської області від 27.07.2015 року (т. 1 а.с. 152-158, 162-164, 244-246) вбачається, що станом на 21.08.2015 року земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою Київська область Яготинський район АДРЕСА_1, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 169,3 кв.м., житловою площею 94,9 кв. м., який розташований по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області, на праві приватної власності належать ОСОБА_3 як і житловий будинок за данною адресою.

З копій накладних (т. 1 а.с. 192-226, а.с.34-38 т.2) вбачається, що здійснювалось замовлення будівельних матеріалів та відповідного обладнання для нормального функціонування житлового будинку ОСОБА_4.

З копій довідок про доход фізичної особи ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 9-24) вбачається, що вона з 1999 року по 2012 рік мала значні доходи.

З копії договорів (а.с.25-33) вбачається про укладення договорів з ОСОБА_4 по виконанню певних робіт, та отримання нею відповідних коштів.

З акта обстеження житлово-побутових умов (т. 2 а.с. 39) вбачається, що ОСОБА_3 проживає в с. Засупоївка з травня 2004 року. В травні 2005 року старий будинок, розташований на подвір'ї по АДРЕСА_1 був знесений та водночас на протязі 2004-2007 років будувався новий. Увесь період будівництва ОСОБА_3 проживала в літній кухні, яка була переобладнана для проживання та контролювала процес будівництва. Родичі ОСОБА_3, а саме: син, невістка та онуки, почали приїжджати до неї коли вже новий будинок був придатний для проживання. ОСОБА_3 проживає в даному будинку й зараз. Самостійно сплачує всі комунальні платежі, обробляє прибудинкову територію, город. В будинку є лише особисті речі ОСОБА_3, дитячі речі чи будь-кого іншого речі відсутні.

Зі смети по будинку по АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 40-43) вбачається, що ОСОБА_3 є замовником, а ОСОБА_15 є підрядчиком по виконанню будівельних робіт по будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

З копії державного акта (т. 2 а.с. 55) вбачається, що ОСОБА_2 на підставі рішення Засупоївської сільської ради від 22.07.2005 року № 150-22-IV праві власності належить земельна ділянка площею 0,2500 га, цільове призначення будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 Яготинського району Київської області.

З копії договору купівлі-продажу та доданих до нього документів (т. 2 а.с. 153-168) вбачається, що що 08 травня 2004 року ОСОБА_13, яка діяла від імені ОСОБА_14, продала, а ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_2, купила глиноочеретяний будинок з навірними будівлями та спорудами за № АДРЕСА_1 05.11.1999 року уклали шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_16, після укладення шлюбу прізвище нареченої Дьяченко . Заявою від 20.05.2004 року, зареєстрованою в реєстрі № 5240 ОСОБА_1 дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на купівлю за ціна та умовах на його розсуд житловий будинок за адресою: с. Засупоївка Яготинського району Київської області АДРЕСА_1. З квитанції та довідки, вбачається, що ОСОБА_3 сплачені на рахунок районного управління Пенсійного фонду України кошти за придбання нерухомого майна.

З копії характеристики будинку, господарських будівель та споруд (а.с.209), вбачається, що житловий будинок та гараж, вимощення побудовані у 2005 році, убиральня-літній душ, колодязь у 2006 році, господарська будівля, погріб з шийкою, альтанка, вигрібна яма, ворота з хвірткою, огорожа датуються 2015 роком.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 328 ЦК України, передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.ч.2, 3 ст..331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Відповідно до ст..334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст..349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Відповідно до Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК України).

До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК).

У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст..60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Стаття 57 СК України, передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно ст..62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст..69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст..70 СК України, уразі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. . За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно ст..71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Стаття 72 СК України, передбачає, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Так, згідно правової позиція ВСУ від 7 вересня 2016 року у справі №6-801цс16, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Так, тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до правової позиції ВСУ у справі № 6-2921цс16, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в його набутті.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.

Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.

Тому сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, з врахуванням матеріалів справи та показань свідків, в судовому засіданні було встановлено, що придбаний старий будинок, що був знесений, а також побудований новий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за кошти ОСОБА_3, оскільки вона перебувала в такому матеріальному становищі, що дозволяло купівлю старого будинку та будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами. При цьому, оформлений як старий будинок, який був знесений, так і новий будинок на ім'я ОСОБА_2. Спірна земельна ділянка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, згідно рішення 22 сесії IV скликання Засупоївської сільської ради за № 150-22- IV від 22.07.2005 року переданоОСОБА_2. Проте, згідно рішення Яготинського районного суду Київської області від 27.07.2015 року за ОСОБА_3 визнано право власності на новопобудований будинок, господарські будівлі та споруди, а також земельну ділянку призначену длябудівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та проведена відповідна державна реєстрація права власності на це майно. При цьому, в судовому засіданні сторони не заперечували того факту, що вище вказане рішення було скасовано, та відмовлено в позовних вимогах ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу будинку удаваним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності. Крім цього, у 2015 році були збудовані нові господарські будівля та споруди, що не введені в експлуатацію на даний час. Тому з врахуванням, викладеного, та того, що на даний час не скасовано державну реєстрацію на ім'я ОСОБА_3 на новозбудований будинок та земельну ділянку призначену длябудівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, вимоги про скасування даної реєстрації в судовому засіданні сторонами не ставилися, клопотання про проведення експертизи щодо встановлення належної вартості майна не заявлялося, при цьому враховуючи, що існують господарські будівлі та споруди, які не введені в експлуатацію, а третьою особою, не зазначено за які саме господарські будівлі та споруди вона просить стягнути понесені витрати на їх будівництво, тому з врахуванням вище зазначеного, а також того, що ОСОБА_4 вчасно звернулася із своїми вимогами згідно ст..261 ЦК України, до задоволення вимоги третьої особи не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1, та враховуючи вище викладене, та те, що позивач подавши позов, не визначив, хто згідно вимог ст.331 ЦК України є власником новозведеного будинку, позовних вимог щодо скасування відповідної державної реєстрації чи стягнення коштів за старий будинок, що був знесений, не заявлялось, враховуючи, що надано дозвіл позивачкою на придбання даного старого будинку за час перебування в шлюбі з відповідачем по справі. Також не зазначалось про господарські будівлі та споруди, що не введені в експлуатацію чи стосуються їх позовні вимоги чи ні, клопотань про призначення додаткових чи повторних експертиз не заявлялось. Земельна ділянка надана відповідачу, згідно вимог ЗК України, на підставі рішення Засупоївської сільської ради за № 150-22- IV від 22.07.2005 року, що є його особистою приватною власність згідно вимог ст.57 СК України. Тому з врахуванням викладеного, а також того, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, а також враховуючи, що визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу та сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. З огляду на викладене, та те, що в судовому засіданні не добуто доказів того, що це майно набуто за спільні кошти подружжя, чи то працею в набутті цього майна, чи участі у вкладі особистих коштів чи то праці позивачки по справі в набутті цього майна та враховуючи вимоги ст..ст.12, 81 ЦПК Українипозивачем не доведено тих обставин, що зазначені в позовних вимогах. Враховуючи вище викладене позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.ст. 258-259, 265, 268, 354, 141 ЦПК України, ст..ст.316, 319, 328, 331, 334, 349 ЦК України, ст..ст.60, 57, 62, 69, 70, 71, 72 СК України, ЗК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відмовити.

В позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 26 грудня2018 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кисіль О.А.