Постанова

від 04.06.2019 по справі 382/1823/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 382/1823/15-ц

номер провадження: 22-ц/824/4771/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Кашперської Т.Ц., Мережко М.В.,

за участю секретаря - Воронової Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Косогор Оксани Миколаївни на рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2018 року у складі судді Кисіль О.А., у справі позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням заяви про уточення позовних вимог від 07 червня 2017 року, остаточно просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована по АДРЕСА_1 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 05 листопада 1999 року вона перебували з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 30 вересня 2014 року. Вказувала, що за час шлюбу вони придбали будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2004 року, який оформлено на ім`я ОСОБА_2 Вартість будинку становить 1 500 000 грн. Вказувала, що у власності відповідача перебуває земельна ділянка площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № НОМЕР_1 , що розташована по АДРЕСА_1 . Зазначала, що 1/2 частина вказаної земельної ділянки відповідно до положень ст.120 ЗК України підлягає переходу на праві власності до неї пропорційно до її частки у праві власності на будинок, що є предметом спору. З урахуванням наведеного, позивач просила її позовні вимоги задовольнити.

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 28 травня 2004 року вона за довіреністю від свого сина ОСОБА_2 оформила на його ім`я договір купівлі - продажу старого глиноочеретяного житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , кошти на придбання якого були її особистими. Вказувала, що влітку 2004 року на земельній ділянці поряд з придбаним старим будинком, в якому вона проживала, за згодою відповідачів та на протязі більше трьох років був побудований новий житловий будинок, а старий будинок був знесений. Зазначала, що на придбання будівельних матеріалів, проведення будівельних робіт, виготовлення документації по будівництву спірного житлового будинку, вона витратила власні кошти у розмірі 56 763 грн 00 коп.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 понесені затрати у розмірі 56 763 грн. 00 коп. на будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Косогор О.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки суду про те, що придбання старого будинку, що був знесений, а також будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами було здійснено за кошти ОСОБА_3 , оскільки вона перебувала у такому матеріальному становищі, що дозволяло купівлю старого будинку та будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами та те, що ОСОБА_3 вчасно звернулася із своїми вимогами згідно ст. 261 ЦК України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що позивач не визначила у позові хто є власником новозбудованого будинку не відповідає змісту позову ОСОБА_1 , в якому вказано, що спірний житловий будинку є спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в силу презумпції спільної сумісної власності подружжя. Вказує, що суд не звернув уваги на те, що рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року, яким було припинено право власності відповідача ОСОБА_2 на спірний будинок та визнано право власності за його матір`ю ОСОБА_3 - скасоване, то факт реєстрація за нею права власності на цей будинок не має правового значення для вирішення даної справи та не перешкоджає вирішенню позовних вимог ОСОБА_1 . Вказує, що не зазначення позивачем у позові відомостей про господарські будівлі та споруди, що не введені в експлуатацію, не перешкоджало суду розглянути справу у межах заявлених позовних вимог. Також не може бути підставою для відмови у позові ОСОБА_1 те, що вона не заявляла клопотань про призначення додаткових чи повторних експертиз. Вважає, що посилання суду на те, що спірна земельна ділянка є особистою власністю відповідача не є підставою для відмови їй у позові, оскільки у випадку зміни власника нерухомого майна, земельна ділянка на якій це нерухоме майно розміщене, автоматично переходить до нового власника. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на встановлену законом презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка не спростована відповідачем.

Вказує, що висновки суду про те, що придбання старого будинку, що був знесений, а також будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами, було здійснено за кошти ОСОБА_3 , оскільки вона перебувала у такому матеріальному становищі, що дозволяло купівлю старого будинку та будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами, є помилковими, оскільки вони не підтверджені належними доказами та ґрунтуються на припущеннях. Зазначає, що посилання суду на те, що на території домоволодіння розташовані будівлі, що побудовані у 2015 році, які не введені в експлуатацію, не є перешкодою для ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки об`єкт незавершеного будівництва, який зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ОСОБА_1 не довела, що спірне майно є спільною власністю подружжя, оскільки така належність визначається не тільки за фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Вказує, що посилання позивача на ряд постанов Верховного Суду, прийнятих після ухвалення оскаржуваного рішення, не ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Представник позивача у суді першої інстанції зізналась, що ОСОБА_1 не знала, що будинок побудований у АДРЕСА_1 , оформлений на ім`я її колишнього чоловіка, та дізналась про це лише в суді першої інстанції під час розгляду її позову. Також в суді першої інстанції представник позивача вказала, що ОСОБА_1 невідомо за чиї кошти був придбаний старий будинок та за чиї кошти будувався на протязі декількох років новий будинок. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті такого майна. Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу, а сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Суд дійшов висновку, позивачем не доведено, що спірне домоволодіння набуто за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , або спільною працею подружжя в набутті цього майна, або за рахунок особистих коштів або праці позивача у набутті цього майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування понесених витрат, суд першої інстанції виходив із того, що за кошти ОСОБА_3 був придбаний старий будинок, що був знесений, а також побудований новий будинок з господарськими будівлями та спорудами, оскільки вона перебувала в такому матеріальному становищі, що дозволяло придбання старого будинку та будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Враховуючи, що на даний час не скасовано державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_3 на новозбудований будинок та земельну ділянку, яка була проведена на підставі скасованого рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року і вимоги про скасування даної реєстрації в судовому засіданні сторонами не ставилися, клопотання про проведення експертизи щодо встановлення належної вартості майна не заявлялося, та приймаючи до уваги, що існують господарські будівлі та споруди, які не введені в експлуатацію, а ОСОБА_3 не зазначено, за які саме господарські будівлі та споруди вона просить стягнути понесені витрати на їх будівництво, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Однак з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 05 листопада 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 30 вересня 2014 року.

За час шлюбу 28 травня 2004 року відповідач ОСОБА_2 , від імені якого діяла його мати ОСОБА_3 на підставі довіреності від 20 травня 2004 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, придбав житловий будинок глиноочеретяний з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 за ціною 12 037 грн 00 коп. відповідно до договору купівлі-продажу, який посвідчений державним нотаріусом Яготинськеої районної державної нотаріальної контори Сушко Л.М. та зареєстрований в реєстрі за №1457 (а.с.153-168, т.2).

Рішенням Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області № 27 від 21 липня 2005 року ОСОБА_2 надано дозвіл на перебудову житлового будинку у АДРЕСА_1 (а.с.69, т.1).

З наявного у справі копії проекту вбачається, що ОСОБА_2 у 2005 році замовив виготовлення проекту будівництва індивідуального житлового будинку з гаражем по АДРЕСА_1 (а.с.70-76, т.1).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-земельно-технічної експертизи № 02-СЕ/2016 від 14 березня 2016 року та досліджених експертом документів, житловий будинок по АДРЕСА_1 має ступінь готовності близько 99 %. Зазначений житловий будинок закінчений будівництвом, проте не введений в експлуатацію. Визначити окремі частини, що підлягають виділу в житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 технічно можливо (а.с.97-135, т.1).

З копії інвентаризаційної справи вбачається, що у АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, гараж, убиральня, колодязь питний, яма вигрібна, вимощення, станом на 24 березня 2007 року вартість даного майна становить 401 455 грн 00 коп. (а.с.60-64, 118-135, т.1).

При апеляційному розгляді справи встановлено, що згідно акта державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 16 травня 2007 року, житловий будинок в два поверхи з гаражем, колодязем, вбиральнею по АДРЕСА_1 - прийнято в експлуатацію. Загальна площа будинку 147,8 кв.м, житлова площа 94,9 кв.м.

Згідно рішення виконавчого комітету Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 25 травня 2007 року №13 прийнято в експлуатацію житловий будинок в два поверхи з гаражем, колодязем, вбиральнею по АДРЕСА_1 .

Також по справі встановлено, що у жовтні 2005 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована по АДРЕСА_1 , який виданий на підставі рішення Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 22 липня 2005 року №150-22-IV (а.с.55, т.2).

По справі встановлено, що рішенням Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір купівлі - продажу житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , укладений 28 травня 2004 року, реєстровий номер 1457, удаваним в частині покупця з моменту його укладення. Визнано ОСОБА_3 покупцем по вказаному договору купівлі - продажу, визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, 2005 року побудови та господарські будівлі і споруди, визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку розміром 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовану по АДРЕСА_1 та призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

На підставі вказаного рішення суду за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 169,3 кв.м., житловою площею 94,9 кв.м. та земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.162-164, 244-246, т.1).

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_3

Тому колегія суддів вважає, що та обставина, що на даний час державна реєстрація права власності на ім`я ОСОБА_3 на спірний житловий будинок та спірну земельну ділянку, не скасована, не свідчить про існування у ОСОБА_3 права власності на це майно, і не впливає на його правовий режим.

Однак, суд першої інстанції при вирішенні спору наведеного не врахував.

За загальним правилом ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц.

Оскільки придбаний відповідачем за час шлюбу з позивачем житловий будинок глиноочеретяний з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , який був зруйновний, та на місці якого було збудовано новий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, то колегія суддів вважає, що на вказане майно поширюється режим спільного сумісного майна подружжя, однак вказана презумпція спільної сумісної власності відповідачем не спростована.

При цьому колегія суддів враховує, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, проте відповідач ОСОБА_2 на заявляв таких вимог до суду та не надав доказів на спростування цієї презумпції. Враховуючи специфіку спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що інші особи, окрім подружжя, не можуть спростувати таку презумпцію.

Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведені вище обставини уваги не звернув, належним чином не з`ясував характер та зміст заявлених позовних вимог, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, враховуючи, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами належить на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя.

Судом встановлено, що за час шлюбу у жовтні 2005 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована по АДРЕСА_1 , який виданий на підставі рішення Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 22 липня 2005 року №150-22-IV.

Відповідно до ст.ст.81, 116 ЗК України земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Проте, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.

Аналіз норм ст.120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Вказана правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 2-3881/12.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована по АДРЕСА_1 , оскільки до позивача перейшло право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці, що відповідає принципу справедливості та забезпечує ефективне поновлення порушеного права позивача.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 з наведених вище підстав.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідачів понесених витрат на будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 56 763 грн, ОСОБА_3 зазначала, що у 28 травня 2004 року вона за довіреністю від свого сина ОСОБА_2 оформила на його ім`я договір купівлі - продажу глиноочеретяного житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , кошти на придбання якого були її особистими. Вказувала, що влітку 2004 року на земельній ділянці поряд з придбаним старим будинком, в якому вона проживала, за згодою відповідачів та на протязі більше трьох років був побудований новий житловий будинок, а старий будинок знесений. Зазначала, що на придбання будівельних матеріалів, проведення будівельних робіт, виготовлення документації по будівництву спірного будинку вона витратила власні кошти у розмірі 56 763 грн 00 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що за кошти ОСОБА_3 був придбаний старий будинок, що був знесений, а також побудований новий будинок з господарськими будівлями та спорудами, оскільки вона перебувала в такому матеріальному становищі, що дозволяло придбання старого будинку та будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Враховуючи, що на даний час не скасовано державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_3 на новозбудований будинок та земельну ділянку, яка була проведена на підставі скасованого рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року і вимоги про скасування даної реєстрації в судовому засіданні сторонами не ставилися, клопотання про проведення експертизи щодо встановлення належної вартості майна не заявлялося, та приймаючи до уваги, що існують господарські будівлі та споруди, які не введені в експлуатацію, а ОСОБА_3 не зазначила, за які саме господарські будівлі та споруди вона просить стягнути понесені витрати на їх будівництво, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Однак з такими висновками суду першої інстанції можна погодитись не в повному обсязі

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 здійснювала замовлення будівельних матеріалів та відповідне обладнання, що підтверджується копіями накладних (а.с.192-226, т.1; а.с.34-38, т.2).

З копій довідок про доходи фізичної особи ОСОБА_3 вбачається, що вона з 1999 року по 2012 рік мала доходи (а.с.9-24, т.2), а згідно копій договорів, ОСОБА_3 укладала договори по виконанню певних робіт та отримувала грошові кошти (а.с.25-33, т.2).

З акту обстеження житлово-побутових умов від 03 травня 20017 року, складеного депутатом Засупоївської сільської ради Лихно В.О., вбачається, що ОСОБА_3 проживає у селі Засупоївка з травня 2004 року. У травні 2005 року старий будинок, що розташований на подвір`ї по АДРЕСА_1 був знесений. На протязі 2004-2007 років будувався новий будинок. Увесь період будівництва ОСОБА_3 проживала в літній кухні, яка була переобладнана для проживання та контролювала будівництва. Син, невістка та онуки ОСОБА_3 почали приїжджати до неї коли вже новий будинок був придатний для проживання. ОСОБА_3 проживає в даному будинку, сплачує комунальні платежі, обробляє прибудинкову територію та город. У будинку є лише особисті речі ОСОБА_3 , дитячі речі чи будь-кого іншого речі відсутні (а.с.39, т.2).

Відповідно до кошторису будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 є замовником, а ОСОБА_6 є підрядником по виконанню будівельних робіт у будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 40-43, т.2).

Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що глиноочеретяний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 був придбаний саме за особисті кошти позивача ОСОБА_2 і таких доказів позивач суду не надала, що є її процесуальним обов`язком відповідно до вимоги ст.81 ЦПК України.

Посилання суду першої інстанції на копії довідок про доходи фізичної особи ОСОБА_3 про те, що вона з 1999 року по 2012 рік мала значні доходи та копії договорів по виконанню певних робіт, не є належними та допустимими доказами того, що житловий будинок глиноочеретяний з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 був придбаний саме за особисті кошти ОСОБА_3

Також є помилковими посилання суду першої інстанції на показання відповідача ОСОБА_2 , який був допитаний в суді в якості свідка, а також показання свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про те, що житловий будинок глиноочеретяний з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 був придбаний за особисті кошти позивача ОСОБА_3 , оскільки вказані обставини не можуть бути підтверджені показами свідків відповідно до положень ч.2 ст.78 ЦПК України.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що та обставина, що на даний час не скасовано державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_3 на новозбудований будинок та земельну ділянку, яка була проведена на підставі рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року, що скасоване рішенням апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року, не свідчить про існування у ОСОБА_3 права власності на це майно, і не впливає на його правовий режим.

Разом з тим, колегії суддів вважає, що надані ОСОБА_3 документи не підтверджують, що витрати у розмірі 56 763 грн були понесені нею саме на будівництво спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування понесених витрат у розмірі 56 763 грн не підлягають до задоволення за їх недоведеністю.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування понесених витрат не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню відповідно до ст.376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 з наведених вище підстав.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 654 грн 00 коп., а за подання апеляційної скарги - 6 441 грн 00 коп. (а.с.1, т.1; а.с.17, т.3). Також документально підтверджено, що за проведення судової будівельно-технічної експертизи ОСОБА_1 сплатила 5 800 грн 00 коп. При цьому належна до сплати вартість проведення судової будівельно-технічної експертизи становила 5 490 грн 00 коп. (а.с.96, т.1).

Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і задовольняє позов ОСОБА_1 та відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_3 , то понесений ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги (в частині оскарження рішення про відмову у її позові), а також належна до сплати вартість проведення судової будівельно-технічної експертизи, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на її користь у розмірі 9 135 грн 00 коп. Натомість з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останньою за подання апеляційної скарги (в частині оскарження рішення про вирішення позовних вимог ОСОБА_3 ) у розмірі 960 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Косогор Оксани Миколаївни задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 135 грн 00 коп.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 960 грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді