Рішення

від 06.11.2018 по справі 761/5217/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/5217/18

Провадження № 2/761/4322/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Макаренко І.О.,

при секретарі Триндюк А.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Шевченко Ю.Л. (пр-к ПАТ КБ Приватбанк ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в порядку загального провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Епсілон-Бізнес в особі ліквідатора арбітражного керуючого Пономаренко Андрія Олеговича про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки ДІ-251 від 30 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ Комерційний банк Приватбанк (правонаступником якого виступає ПАТ Комерційний банк Приватбанк ), в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 30.01.2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк , яке є правонаступником ЗАТ Комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_4 було укладено Договір іпотеки №Д1-251 за яким іпотеколавець передав Іпотекодержателю в іпотеку майнові права на отримання у власність Об'єкт інвестування, а саме: квартир АДРЕСА_1 Вказаний договір іпотеки був укладений в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ ЕПСІЛОН-БІЗНЕС перед ПАТ КБ Приватбанк щодо повернення кредитних коштів отриманих згідно з умовами Кредитного договору від 28.01.2008 року №КГ-252Д з урахуванням змін внесених Договором про внесення змін №1 від 29.07.2008 р. ОСОБА_3 є власницею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить останній на підставі Договору купівлі-продажу від 25.03.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко О.В. Позивач зазначає, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ПАТ КБ Приватбанк про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири, яка перебуває у власності позивача. Позивач вважає, що договір іпотеки є недійсним в силу статей 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ст. 5 ЗУ Про іпотеку (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку, до внесення змін до ЗУ Про іпотеку , не могли бути предметом іпотеки.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ПАТ КБ Приватбанк в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні. В своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що позов необґрунтований та позивачем не доведено підстав недійсності Договору іпотеки №ДІ-251 від 30.01.2008 року.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином та завчасно, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, як містяться в матеріалах справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ ПРИВАТБАНК , правонаступником якого є ПАТ КБ ПРИВАТБАНК було укладено договір іпотеки ДІ-251, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М., реєстровий №6246.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №КЕ-25 ІД від 28 січня 2008 року, іпотекодавець надав в іпотеку майнові права на отримання у власність об'єкту інвестування - квартир, будівництво яких незавершене, а саме: адреса забудови - АДРЕСА_2, загальною площею 73,05 кв.м; секція 2, поверх 4, кв. НОМЕР_1, загальною площею 73,05 кв.м; секція 2, поверх 6, кв. НОМЕР_2, загальною площею 73,05 кв.м.

Вказаний договір ОСОБА_4 у судовому порядку недійсним не визнавався.

ОСОБА_3 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить останній на підставі Договору купівлі-продажу від 25.03.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко О.В.

Статтею 5 Закону України Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати передбачено, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України Про іпотеку щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Обтяження майнових прав іпотекодавця на такий предмет іпотеки підлягає реєстрації у встановленому законом порядку.

Після закінчення будівництва нерухомості іпотекодержатель реєструє у встановленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість, та ця нерухомість продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору.

Зміна або розірвання іпотечного договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, іпотекодавець ОСОБА_4 набула статусу сторони в договорі пайової участі у фінансуванні будівництва житлового комплексу №7М від 01 листопада 2005 року на підставі договору уступки права вимоги №У-5-1 від 16 серпня 2007 року. Тому ОСОБА_4 могла передавати належні їй майнові права на квартиру НОМЕР_2 в іпотеку у зв'язку з тим, що згідно умов договору пайової участі у фінансуванні будівництва житлового комплексу №7М від 01 листопада 2005 року вона мала набути право власності на незавершену будівництвом квартиру НОМЕР_2 в майбутньому, після завершення її будівництва.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Вищевказаний правовий висновок Верховного Суду України викладений в постанові від 20 січня 2016 року по справі №6-2940цс15.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного договору позивач не була стороною за договором іпотеки та на час укладення спірного правочину права позивача жодною мірою не могло бути порушеними, оскільки вона не мала жодного відношення до кредитно-іпотечних відносин, які були між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , ОСОБА_4 та ТОВ Епсілон Бізнес . Крім того, в іпотеку передавалися майнові права на квартиру НОМЕР_2, яка ще не була завершена будівництвом.

Укладення спірного договору іпотеки жодною мірою не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження прав позивача.

Щодо доводів позивача про те, що майнові права не могли бути предметом іпотеки на час виникнення спірних відносин, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Статтями 1, 5 Закону України Про іпотеку (у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

Таким чином, законодавець у Законі України Про іпотеку в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наділив особу правом передати в іпотеку об'єкт незавершеного будівництва, який вона набуде у власність у майбутньому.

Як вбачається з договору іпотеки ОСОБА_4, як іпотекодавець, передала належні саме їй майнові права на об'єкт незавершеного будівництва.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №522/13615/15-ц.

Відповідно до п. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Законом України Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати , Законом України Про іпотеку , ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 258, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Епсілон-Бізнес в особі ліквідатора арбітражного керуючого Пономаренко Андрія Олеговича про визнання договору недійсним - відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: