Рішення

від 20.12.2018 по справі 520/8880/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 р. № 520/8880/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Кікояна Г.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 520/8880/18 за позовом сільського споживчого товариства "Надія" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Сільське споживче товариство "Надія" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним дії Головного управління ДФС у Харківській області з виходу за межі предмету камеральної перевірки від 19.03.2018 року, встановлені чинним податковим законодавством;

- скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області: № НОМЕР_1 від 10.04.2018 про збільшення суми грошового зобов'язання ССТ "Надія" на суму 5375,09 грн (в тому числі, за податковим зобов'язанням - 4300,07 грн та за штрафними санкціями - 1075,02 грн) та № НОМЕР_2 від 10.04.2018 про збільшення суми грошового зобов'язання ССТ "Надія" на суму 6887,69 грн (в тому числі, за податковим зобов'язанням - 5510,15 грн та за штрафними санкціями - 1377,54 грн).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені з порушеннями норм чинного законодавства України, а тому є такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, надавши відзив на адміністративний позов, та зазначив, що при винесенні оскаржуваних рішень податковий орган діяв у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, а отже вони є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

19 березня 2018 року головним державним ревізором - інспектором Головного управління ДФС у Харківській області проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ССТ "Надія" за 2018 рік.

За результатом перевірки складено акт № 3867/20-40-12-09-20/303449 від 19.03.2018.

З висновків вказаного акту вбачається, що ССТ "Надія" в порушення вимог п.п. 266.3.1 п.п. 266.7.5, п.п. 266.5.1 Податкового кодексу України безпідставно зменшено податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 9810,22 грн, у тому числі до бюджету Кобзарівської сільської ради - 5510,15 грн, до бюджету Костівської сільської ради - 4300,07 грн.

На підставі акту перевірки № 3867/20-40-12-09-20/303449 від 19.03.2018 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: № НОМЕР_1 від 10.04.2018 про збільшення суми податкового зобов'язання в розмірі 4300,07 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1075,02 грн та № НОМЕР_2 від 10.04.2018 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 5510,15 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1377,54 грн,

На вказані податкові рішення позивачем до Державної фіскальної служби України подано скарги від 26.04.2018.

За результатами розгляду скарг, Державною фіскальною службою України прийнято рішення № 21782/6/99-99-11-03-01-25 від 26.06.2018, яким податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.04.2018 та № НОМЕР_2 від 10.04.2018 залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями ССТ "Надія" звернулось до суду з даним позовом.

Вирішуючи розгляд справи по суті, суд зазначає наступне.

Права контролюючого органу визначені статтею 20 Податкового кодексу України, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 якої встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Положеннями пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно зі статтею 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Пунктом 86.2 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42цього Кодексу.

З системного аналізу наведених положень Податкового кодексу України слідує, що камеральна перевірка має свої специфічні ознаки, які притаманні тільки даному виду перевірки. Зокрема, податковим законодавством не визначено підстави для її проведення, не передбачено вчинення контролюючим органом певних дій, при дотриманні яких можливе її проведення, як то направлення запиту, винесення наказу, направлення на проведення перевірки, повідомлення про проведення перевірки та направлення (вручення) цих документів платнику податків,

Призначення та проведення камеральної перевірки здійснюється за ініціативою відповідної посадової особи контролюючого органу та не потребує прийняття будь-яких рішень, повідомлення платника податків про перевірку чи отримання його згоди.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

З аналізу вказаної норми права слідує, що предметом дослідження камеральної перевірки можуть бути лише дані податкових декларацій платника податків, зокрема, правильність відображення у відповідних рядках та графах податкової декларації показників як результатів проведених розрахунків (арифметичних дій) та/або методологія проведення цих розрахунків.

Тобто, під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним порядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є виключно податкові декларації (розрахунки) та дані системи електронного адміністрування податку на додану вартість і Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій.

Як вбачається зі змісту акту перевірки № 3867/20-40-12-09-20/303449 від 19.03.2018 предметом камеральної перевірки слугували саме податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік ССТ "Надія", а саме: № 25602631 від 12.02.2018 та № 25602448 від 12.02.2018.

При цьому, самі по собі висновки акта перевірки не створюють для позивача юридичних наслідків, оскільки вони є відображенням особистої думки посадової особи суб'єкта владних повноважень щодо наявності порушень, а дії по проведенню камеральної перевірки є частиною реалізації контролюючим органом наданих йому чинним законодавством повноважень. Результатом реалізації цих повноважень є прийняття у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платника податків. Виключно результат реалізації повноважень контролюючого органу, а саме, рішення контролюючого органу, а не процес реалізації його повноважень (як то дії по складанню акта) може бути об'єктом судового оскарження. Натомість дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу проведення камеральної перевірки входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого контролюючим органом за результатами камеральної перевірки.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо проведення камеральної перевірки, вимоги позивача про визнання протиправним дій Головного управління ДФС у Харківській області з виходу за межі предмету камеральної перевірки від 19.03.2018, встановлені чинним податковим законодавством, задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині скасування спірних податкових рішень суд вказує на наступне.

Згідно приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Отже, можливість визначення бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об'єкт Податковим кодексом України - не передбачено.

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п.10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 ст.12 цього кодексу.

Відповідно пп.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

При цьому, суд зазначає, що згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у власності позивача перебувають допоміжні господарські будівлі: 1) нежитлова будівля по вул. Радянська, буд. 6, с. Кобзарівка, Валківський район, Харківська обл., загальною площею 105,7 кв. м., підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності серії САА561087, виданого 12.03.2004 Виконкомом Кобзарівської сільської ради; 2) нежитлова будівля по вул. Миру, буд. 20 б, с. Костів, Валківський район, Харківська обл., загальною площею 115,5 кв.м., підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ253935, виданого 06.06.2006 Виконкомом Костівської сільської ради.

Судовим розглядом встановлено, що всю площу цих будівель (221,2 кв.м.) позивач задекларував нульові ставки податку і відніс їх до нерухомості типу "9" (інша будівля).

Суд зазначає, що відповідно до форми подання декларацій суб'єктами господарювання, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 408 від 10.04.2015, у графі 2-10 суб'єкти господарювання визначають тип (код) об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (1-квартири, 2- житлові будинки, 3 - інші об'єкти нежитлової нерухомості, 4 - будівлі готельні, 5 - будівлі офісні, 6 - будівлі торгівельні, 7 - гаражі, 8 - будівлі для публічних виступів, 9 - інші будівлі).

Рішенням Кобзарівської сільської ради Валківського району Харківської області № 116-VII від 03.02.2017 встановлено, що для об'єктів нежитлової нерухомості: господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні тощо, прибудови до житлового будинку застосовується ставка податку - 0,1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду.

Згідно рішення Костівської сільської ради Валківського району Харківської області № 13 від 31.01.2017 для об'єктів нежитлової нерухомості: господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, прибудови до житлового будинку тощо застосовується ставка податку - 0 % від розміру мінімальної заробітної плати.

З пояснень представника позивача, судом встановлено, що фактично перелічені об'єкти нерухомості є допоміжними господарськими будівлями, до яких згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування застосовується вказані вище ставки податку від розміру мінімальної заробітної плати. Проте, у зв'язку з відсутністю такого типу нежитлових приміщень у формі декларації, підприємство їх задекларувало як об'єкти нерухомості типу "9"( інша будівлі), але з нульовою ставкою.

З акту перевірки вбачається, що податковим органом застосовано до позивача ставку податку за тип нерухомості "інші будівлі": 1 % - згідно рішення Костівської сільської ради Валківського району Харківської області № 13 від 31.01.2017 та 1,5 % - відповідно до рішенням Кобзарівської сільської ради Валківського району Харківської області № 116-VII від 03.02.2017.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що рішенням Костівської сільської ради Валківського району Харківської області № 13 від 31.01.2017 встановлено, що до типу нерухомості "інші будівлі" має застосовуватись 1,5 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду.

А щодо застосування відповідачем до типу нерухомості "інші будівлі" 1,5 % від розміру мінімальної заробітної плати відповідно до рішенням Кобзарівської сільської ради Валківського району Харківської області № 116-VII від 03.02.2017, суд зазначає, що в даному рішенні міститься тлумачення "інші будівлі", згідно якого, ними є саме автозаправочні станції.

Посилання відповідача на те, що рішення органів місцевого самоврядування на 2018 рік не встановлюють пільг та нульової ставки податку для жодного типу об'єктів нежитлової нерухомості юридичних осіб на 2018 рік спростовуються положеннями цих рішень.

Враховуючи викладені обставини справи, суд приходить до висновку, що податковий орган в даних правовідносинах невірно застосував ставку податку в розмірі 1,00 % та 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати (як для "інші будівлі") до об'єктів нерухомості, відносно яких згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування ставка податку підлягає 0 % та 0,1 % від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності винесених податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 від 10.04.2018 та № НОМЕР_2 від 10.04.2018

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сільського споживчого товариства "Надія" є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов сільського споживчого товариства "Надія" (місцезнаходження - вул. Миру, буд. 20, с. Костів, Валківський район, Харківська область, 63024, ідентифікаційний код - 30344917) до Головного управління ДФС у Харківській області (місцезнаходження - вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 39599198) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки № НОМЕР_1 від 10.04.2018 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 4300 (чотири тисячі триста) грн 07 коп. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн 02 коп.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки № НОМЕР_2 від 10.04.2018 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 5510 (п'ять тисяч п'ятсот десять) грн 15 коп та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн 54 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь сільського споживчого товариства "Надія" (ідентифікаційний код - 30344917) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (ідентифікаційний код - 39599198) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 грудня 2018 року.

Суддя А.С. Мороко