Рішення

від 21.12.2018 по справі 369/9301/18

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/9301/18

Провадження № 2/369/3368/18

РІШЕННЯ

Іменем України

21.12.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Головатюк В.В.

за участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної організації ОСОБА_4 місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ОСОБА_2, треті особи: Державна організація Координаційний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Державна організація Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Київській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року позивач звернувся до суду з названим позовом. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 10 липня 2017 року його було прийнято на посаду головного спеціаліста відділу представництва державної організації ОСОБА_4 місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. 14 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав лист від відповідача №01-37/185 від 03 березня 2018 року про надання пояснень щодо причини відсутності на роботі в період, починаючи з 01 березня 2018 року. А також, 14 березня 2018 року о 18 год 05 хв. через електронну пошту позивач отримав наказ про звільнення з роботи з 14 березня 2018 року за прогули без поважних причин. В період з 26 лютого 2018 року по 14 березня 2018 року позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності. Тому, 15 березня 2018 року позивач подав заяву про скасування наказу про його звільнення, скасування запису в трудовій книжці та надав докази поважності відсутності його на роботі - листок непрацездатності. До кінця робочого дня наказ про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі йому вручено не було. Не отримував такий наказ позивач і поштою. А тому, вважав себе у стані вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням та здійснював підготовку позовної заяви щодо оскарження наказу від 14 березня 2018 року про його звільнення. Однак, у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області позивачеві стало відомо, що він наказом від 15 березня 2018 року поновлений на роботі. У зв'язку з тим, що в період перебування у стані вимушеного прогулу позивач знайшов нове місце роботі, він через свого роботодавця звернувся до відповідача з проханням про звільнення у зв'язку з переведенням. Однак, 02 липня 2018 року позивача звільнено з роботи за прогули без поважних причин. Позивач вважає таке звільнення незаконним та таким, що порушує його права та інтереси.

З врахуванням заяв про уточнення позовних вимог, позивач просив суд визнати незаконними дії державної організації ОСОБА_4 місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги, директора державної організації ОСОБА_4 місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з 02 липня 2018 року, поновити його на посаді головного спеціаліста відділу представництва державної організації ОСОБА_4 місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги з 02 липня 2018 року, стягнути з державної організації ОСОБА_4 місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги 65850,00 грн. у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 30 000 грн. витрат на правову допомогу, 250 000,00 грн. моральної шкоди, стягнути з директора ОСОБА_2 на користь державної організації ОСОБА_4 місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги матеріальну відповідальність у розмірі 65 850,00 грн. за заподіяну підприємству шкоду у зв'язку з оплатою працівникові компенсації за час вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задоволити в повному обсязі.

Відповідачі в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували. Відповідачка ОСОБА_2 та представник відповідача суду пояснили, що позивача було звільнено з роботи у зв'язку з тривалою відсутністю на робочому місці. Зазначали, що №01-25/7-К від 15 березня 2018 року, було скасовано наказ №01-26-5/6-К від 14 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади та поновлено його на роботі, проте вручити наказ про поновлення позивачу відповідачі не мали можливості у зв'язку з відсутністю позивача на робочому місці, а також у зв'язку з неотриманням ним кореспонденції за вказаною в особовій справі адресою. Наказом від 16 березня 2018 року №01-25/4 була створена спеціальна комісія у зв'язку з відсутністю позивача на роботі. 27 червня 2018 року до відповідача надійшов лист ФОП ОСОБА_5 з повідомленням про прийняття на роботу позивача на з вимогою звільнення позивача з роботи у зв'язку з переведенням, однак на таке звернення ФОП ОСОБА_5 було повідомлено про відсутність правових підстав у нього на отримання документів про звільнення від імені позивача. 02 липня 2018 року в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області, де позивач перебував у зв'язку з представництвом інтересів по справі працівниками відповідача, які входили до складу комісії з фіксування та розслідування причини відсутності позивача на робочому місці позивачеві був вручений лист від 26 липня 2018 року №01-37/606 з проханням надати пояснення щодо причини відсутності на роботі в період з 16 березня 2018 року до 02 липня 2018 року. Позивач відмовився надати будь-які пояснення щодо поважності причини відсутності його на робочому місці, а тому наказом №01-25/24-К від 02 липня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з за прогули без поважних причин за ч.4 ст. 40 КЗпП, проведено з ним розрахунок по заробітній платі та невикористаній відпустці та направлено поштою за адресою, зазначеною позивачем в особовій справі під час влаштування позивача на роботі. А тому, відповідачі вважають звільнення позивача з роботи законним та обґрунтованим та просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням обґрунтованої причини не надіслали.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, допитавши свідків, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 06 липня 2017 року ОСОБА_1 наказом №20-К було призначено на посаду головного спеціаліста відділу організації надання безоплатної вторинної правової допомоги та роботи з адвокатами ОСОБА_4 місцевого центру зайнятості з надання безоплатної правової допомоги з посадовим окладом відповідно до штатного розпису та випробувальним терміном, починаючи з 10 липня 2017 року.

07 вересня 2017 року ОСОБА_1 наказом №28-К переведено на посаду головного спеціаліста відділу представництва з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, починаючи з 07 вересня 2017 року.

02 березня 2018 року ОСОБА_4 місцевим центром зайнятості з надання безоплатної правової допомоги наказом №01-25/3 призначено спеціальну комісію, уповноважено зафіксувати факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці шляхом складення відповідного акту.

14 березня 2018 року наказом №01-25/6-К ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу представництва відповідно до п.4 статті 4 КЗпП України, починаючи з 14 березня 2018 року за прогули без поважних причин. Підставами звільнення зазначений табель обліку робочого часу, акти про відсутність на роботі, доповідні записки начальника відділу представництва та головного спеціаліста відділу організаційної роботи, акт щодо ненадання пояснень.

15 березня 2018 року наказом №01-25/7-К враховуючи те, що ОСОБА_1 надано листок непрацездатності за період з 26 лютого 2018 року по 14 березня 2018 року був скасований наказ №01-25/6-К про звільнення ОСОБА_1 та здійснено перерахунок коштів, сплачено ОСОБА_1 Однак, ознайомлення із вказаним наказом ОСОБА_1 відсутні.

16 березня 2018 року ОСОБА_4 місцевим центром зайнятості з надання безоплатної правової допомоги наказом №01-25/4 призначено спеціальну комісію, уповноважено зафіксувати факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці шляхом складення відповідного акту.

ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою про скасування наказу №01-25/6-К від 14 березня 2018 року про його звільнення, за якою було відкрито провадження та призначено дату судового засідання (справа №369/3116/18).

Відповідачам було відомо факт оскарження наказу №01-25/6-К від 14 березня 2018 року, що підтверджується, зокрема листом від 06 червня 2018 року №01-37/539.

27 червня 2018 року ОСОБА_4 місцевим центром зайнятості з надання безоплатної правової допомоги отриманий лист від ФОП ОСОБА_5, в якому останній зазначив про прийняття на роботу ОСОБА_1, та прохання звільнити ОСОБА_1 у зв'язку з переводом згідно п.5 ст.36 КЗпП України.

Листом від 02 липня 2018 року №01-37/613 ФОП ОСОБА_5 було повідомлено про те, що ОСОБА_1 з 02 липня 2018 року звільнено з посади головного спеціаліста ОСОБА_4 місцевого центру зайнятості з надання безоплатної правової допомоги.

Однак, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 ознайомлено з вказаним вище наказом про його звільнення ознайомлено не було.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 147 КЗпПУкраїни за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно із статтею 149 КЗпПУкраїни до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснення щодо відсутності на роботі, які стали причиною звільнення у ОСОБА_1, у нього не відбирались. З наказом про поновлення на роботі позивача ознайомлено не було. А докази, наявні в матеріалах справи - звернення до суду щодо оскарження наказу про звільнення з роботи від 14 березня 2018 року та працевлаштування у ФОП ОСОБА_5 свідчать про те, що позивач вважав себе таким, що перебуває у стані вимушеного прогулу у зв'язку зі звільненням.

Пунктом 4частини 1 статті 40 КЗпПУкраїни передбачено, що працівник може бути звільнений з роботи у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що умовами роботи позивача не було визначене його постійне місце роботи із зазначенням періоду часу перебування в цьому місці. При цьому, з положення роботи відповідача вбачається, що спеціалісти виконують свою роботу шляхом надання послуг з представництва в судах, що виключає можливість бути присутнім на роботі в одному визначеному місці, крім випадків визначення графіку чергувань. Однак, відповідачем такого графіку чергувань, з якого б вбачалось в який час і в якому місці чергування здійснює саме позивач до суду надано не було. А тому суд приходить до висновку про те, що позивач не мав обов'язку з'являтись до місця знаходження офісу відповідача, при цьому міг належним чином здійснювати покладені на нього трудові обов'язки з приводу представництва інтересів клієнтів в судових та інших державних і недержавних установах. Свідченням цього також є той факт, що лист-вимога про надання пояснень про відсутність на роботі був вручений позивачеві саме за місцем здійснення представництва - в Києво-Святошинському районному суді Київської області.

При цьому, твердження відповідача про те, що позивачем здійснювалось пропуск судових засідань, в яких він повинен був здійснювати представництво не були підтверджені жодними доказами.

З показів свідків, допитаних в судовому засіданні вбачається, що між позивачем та працівниками відповідача, в тому числі директором виникли неприязні стосунки, що і призвели до конфлікту між позивачем та відповідачем, а як наслідок, до звільнення відповідача. Та як наслідок про стягнення з відповідача компенсації за вимушений прогул у розмірі 18 400 грн, що включають в себе середню зарплату згідно посадового окладу у розмірі 3 200 грн. за період з 02 липня 2018 року по дату ухвалення даного рішення.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України .

Відповідно до висновку експерта №1-26/11 за результатами проведення психологічної експертизи від 26 листопада 2018 року вбачається, що ситуація звільнення з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України (прогул) та супутні звільненню обставини заподіяли позивачеві погіршення психоемоційного стану та призвели до моральних страждань. Враховуючи обставини справи, беручи до уваги поведінку обох сторін конфлікту, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Разом з цим, відшкодування витрат на надання правової допомоги до задоволення не підлягають, оскільки представництво інтересів позивач здійснював особисто, а заявлений розмір витрат не відповідає дійсним обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.3, 15, 16 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасувати наказ директора ОСОБА_4 місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 02 липня 2018 року № 01-25/24-К про звільнення з посади головного спеціаліста відділу представництва ОСОБА_4 місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_4 місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва державної організації ОСОБА_4 місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, починаючи з 02 липня 2018 року.

Стягнути з державної організації ОСОБА_4 місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код ЄДРПОУ - 39813535) на користь ОСОБА_1 18 400 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста гривень) компенсації за час вимушеного прогулу.

Стягнути з державної організації ОСОБА_4 місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код ЄДРПОУ - 39813535) на користь ОСОБА_1 2000 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 28 грудня 2018 року.

Суддя