Постанова

від 19.12.2018 по справі 917/795/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2018 р. Справа № 917/795/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,

за участю секретаря судового засіданні ОСОБА_1,

від позивача - не з'явився,

від відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю від 08.08.2018 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.07.2018 ПТ № 2261),

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" (вх.№976), на рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.2018, ухвалене суддею Безрук Т.М. в приміщенні господарського суду Полтавської області (повний текст рішення складно 23.10.2018),

у справі № 917/795/18,

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Вітченко", с. Солониця Полтавської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма", м.Кременчук Полтавської області,

про стягнення 71304,00 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Селянське (фермерське) господарство "Вітченко" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" про стягнення 71304,00 грн помилково перерахованих коштів.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.10.2018 у справі №917/795/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" на користь Селянського (фермерського) господарства "Вітченко" 71304грн 00 коп. грошових коштів, 1762грн 00 коп. витрат з оплати судового збору.

Місцевий господарський суд з огляду на підтвердження матеріалами справи помилкового проведення позивачем переказу коштів на рахунок відповідача, поза межами угоди про поставку товару, дійшов висновку про наявність визначених ст. 1212 Цивільного кодексу України правових підстав для повернення позивачу грошових коштів в сумі 71304,00 грн як таких, що набуті без достатньої правової підстави.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.2018 у справі № 917/795/18 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Обґрунтовуючи заявлені апеляційні вимоги, відповідач вказує на те, що зобов'язання вважається належним чином виконаним відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, за наслідками виконання якого кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на власний розсуд. При цьому, з урахуванням віднесення АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних та введення тимчасової адміністрації не вбачається, що саме від волевиявлення відповідача залежить повернення суми оплати, яка помилково перерахована позивачем на неналежний рахунок апелянта.

Крім того, відповідач вказує на те, що перерахування коштів позивачем на рахунок апелянта відбувалось на підставі досягнутих сторонами усних домовленостей щодо поставки товару, результат яких було оформлено рахунком апелянта для оплати за товар № СФ-31/1-03 від 31.03.2015 на суму 171304,00 грн, прийнятим до оплати позивачем без заперечень та зауважень. У зв'язку з чим, на думку апелянта, помилковість направлення коштів не на той рахунок не впливає на саму суть правовідносин, оскільки сторони мали намір здійснити купівлю-продаж товару, та не надає можливості застосувати до спірних правовідносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" на рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.2018 у справі №917/795/18. Призначено справу №917/795/18 до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Селянське (фермерське) господарство Вітченко просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду - без змін. Крім того, позивач просить провести судове засідання та розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача.

Зокрема, позивач вказує на те, що можливість відповідачем розпоряджатися спірними коштами підтверджується платіжними дорученнями від 15.07.2015 № 28 та від 19.08.2015 №190801, відповідно до яких останній здійснив повернення позивачу коштів в розмірі 100000,00 грн з призначенням відповідних платежів "повернення помилково перерахованих коштів згідно листа № 16 від 01.04.2015". Відповідно, на думку позивача, відповідачем визнано, що кошти, які були отримані ним за рахунком №СФ-31/1-03 від 31.03.2015 на суму 171304,00 грн, є помилково перерахованими.

Відповідачем надано пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що платіжними дорученнями від 15.07.2015 № 28 та 19.08.2015 №190801, на які посилається позивач, підтверджується неможливість розпорядження перерахованими спірними коштами, оскільки про повернення цих кошти було подано заяву банку ще 01.04.2015 № 16. Крім того, відповідача вказує на невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України, з огляду на отримання спірних коштів на підставі домовленостей між сторонами.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.2018 у справі № 917/795/18 та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

Представник позивача в судове засіданні не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини.

12.03.2014 між Селянським фермерським господарством "Вітченко" (іменоване - "покупець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" (іменоване - "постачальник") укладено договір поставки №1203/1-14 (а.с. 15-17), відповідно до п. 1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупцеві нафтопродукти в асортиментів (надалі іменується - "товар"), а покупець зобов'язується в прядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 1.2 договору сторони визначили, що найменування, кількість та ціна товару вказана у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.2 договору факт поставки товару в рамках договору може підтверджуватися видатковими накладними на переданий товар. Датою поставки визначається дата, що вказується у видатковій.

Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (який відповідно до реквізитів сторін визначено: банк отримувача: КБ "Фінанси та Кредит", МФО 300131, р/р №26008008814701). Датою оплати (отримання грошових коштів постачальником) вважається дата надходження грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 8.6 визначено, що додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Згідно з п. 7.2 договору строк його дії було встановлено до 31.12.2014.

29.04.2015 між Селянським фермерським господарством "Вітченко" (іменоване - "покупець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" (іменоване - "постачальник") укоалено додаткову угоду до договору поставки №1203/1-14 від 12.03.2014, відповідно до якої п. 7.2 договору викладено у новій редакції: "строк дії договору з моменту його підписання до 31.12.2015" (а.с.18).

Як встановлено судом, 31.03.2015 відповідач надав позивачу рахунок-фактуру №С31/1-03 від 31.03.2015 на загальну суму 171304,00 грн на оплату товару (паливо дизельне ДП - 3-Євро4-ВО) (а.с. 19). Вказаний рахунок-фактура №СФ-31/1-03 від 31.03.2015 містить посилання на розрахунковий рахунок відповідача: Полтавська філія "Полтавське регіональне управління КБ "Приватбанк", МФО 331401, р/р №26009054615793.

Разом з тим, позивач згідно платіжного доручення від 31.03.2015 № 50 сплатив відповідачу 171304,00 грн згідно рахунка-фактури № СФ-31/1-03 від 31.03.2015 за наступними реквізитами відповідача: банк отримувача АТ "Банк "Фінанси та Кредит", МФО 300131, р/р № 26008008814701 (а.с. 20).

Як зазначає позивач, оплату товару помилково здійснено за реквізитами, вказаними у договорі від 12.03.2014 №1203/1-14 на р/р 26008008814701, дія якого на дату проведення платежу закінчилась, що вказує на переказ грошових коштів у сумі 171304,00 грн позивачем на рахунок відповідача, який не обумовлений сторонами.

31.03.2015 відповідач направив на адресу КБ "Фінанси та Кредит" лист № 16 з вимогою про повернення помилково сплачених коштів за дизельне паливо від Селянського (фермерського) господарства "Вітченко" в сумі 171304,00 грн (а.с. 33, 67).

Згідно платіжного доручення № 190801 від 19.08.2015 відповідач здійснив повернення позивачу зі свого рахунку №26008008814701, відкритого у КБ "Фінанси та Кредит", грошових коштів у сумі 50000,00 грн із призначенням платежу: "Повернення помилково перерахованих коштів згідно листа № 16 від 01.04.2015, в т.ч. ПДВ 20% 8333,33 грн" (а.с. 29).

Згідно платіжного доручення № 190801 від 19.08.2015 відповідач здійснив повернення позивачу зі свого рахунку №26008008814701, відкритого у КБ "Фінвнси та Кредит", грошових коштів у сумі 50000,00 грн з призначенням платежу: "повернення помилково перерахованих коштів згідно листа № 16 від 01.04.2015 в т.ч. ПДВ 20% 8333,33 грн" (а.с. 31).

Факти повернення позивачу помилково перерахованих коштів в розмірі 100000,00 грн. підтверджуються банківськими виписками з рахунку позивача (а.с.30,32).

Позивач листом від 16.04.2018 за № 11 звернувся до відповідача з вимогою повернути безпідставно набуті кошти в сумі 71304,00 грн, оскільки договірні відносини між сторонами відсутні та кошти було переховано помилково (а.с.23).

Листом від 15.05.2018 за № 35 відповідач надав відповідь на претензію позивача, в якій зазначив, що внаслідок помилки співробітника позивача кошти було зараховано за невірними реквізитами на неактивний розрахунковий рахунок відповідача у банку АТ "Банк "Фінанси та Кредит"; відповідач звернувся до банку з проханням повернути ці кошти, після чого було повернуто 100000,00 грн. Також зазначив, що на залишок коштів до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" були спрямовані листи (кредиторські вимоги), на які банк повідомив, що виплата проводитиметься згідно процедури за Законом України "Про систему гарантування вкладів".

Оскільки відповідач отримані грошові кошти в добровільному порядку не повернув, позивач звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" про стягнення 71304,00 грн помилково перерахованих коштів на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційний господарський суд висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 71304,00 грн у зв'язку з їх помилковим перерахуванням на розрахунковий рахунок відповідача внаслідок невірного зазначення номеру рахунку.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Главою 83 ЦК України визначені загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 вказаної статті Кодексу).

Відповідно до ст. 76 того ж Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує на таке.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із положеннями ст. 174 Господарського кодексу України, господарські (цивільні) права та обов'язки виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 626, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 614 наведеного Кодексу передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зі змісту ст. 631 Цивільного кодексу України вбачається, що строк дії договору є однією із складових його змісту. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Протягом строку дії договору діє і зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору.

Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів. Частина 2 ст. 631 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило щодо моменту набрання чинності договором, в той же час закон дозволяє сторонам домовитись про те, що умови договору застосовуються й до відносин між ними, які виникли до його укладення. Протягом строку дії договору діє і зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору. У випадку, коли сторони виконують свої зобов'язання до закінчення строку, визначеного в договорі, припиняється дія такого договору.

Як встановлено судовою колегією, на підставі договору поставки від 12.0.2014 №1302/1-14 між сторонами існували господарські правовідносини з поставки товару. Станом на момент перерахування на рахунок відповідача грошових коштів 31.03.2015 на підставі рахунку-фактури №СФ-31/1-03 в розмірі 171304,00 грн строк дії вказаного договору закінчився, невиконані між сторонами зобов'язання за яким відсутні.

Укладена маж сторонами додаткова угода до договору від 12.03.2014, в якій продовжено строку дії договору до 31.12.2015 та зазначені нові банківські реквізити постачальника у ПФ "ПРУ КБ "Приватбанк", не містить посилань на поширення її дії на правовідносини, які виникли між сторонами на підставі рахунку-фактури №СФ-31/1-03 від 31.03.2015. Отже, оплата товару за вказаним рахунок було встановлено поза межами дії договору.

Крім того, сам рахунок-фактура №СФ-31/1-03 від 31.03.2015 містить інші реквізити перерахування оплати за поставку товару (ПФ "ПРУ КБ "Приватбанк", МФО 331401, р/р №26009054615793), ніж ті, за якими було проведено фактичну оплату. Отже, оплата на необумовлений сторонами рахунок не може бути визнана виконанням взятого позивачем на себе зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 914/1027/16.

Сторони визнали, що перераховані за платіжним дорученням від 31.03.2015 №50 грошові кошти в загальній сумі 171304,00 грн, що надійшли на рахунок відповідача в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» , помилково переказані не на виконання зобов'язання, яке виникло на підставі рахунка-фактури №СФ-31/1-03 від 31.03.2015, що підтверджується листами від 31.03.2015 № 16 та від 15.05.2018 № 35 . Матеріали справи також не містять відомостей щодо здійснення поставки позивачу товару, обумовленого вказаним рахунком-фактурою №СФ-31/1-03 від 31.03.2015.

Доказів укладання між сторонами будь - яких інших господарських договорів поставки (купівлі-продажу), в тому числі в усній формі або спрощений спосіб шляхом обміну листами, телеграмами з зазначенням рахунку відповідача №26008008814701, відкритого у КБ "Банк "Фінанси та Кредит", матеріали справи не містять, отже, грошові кошти в сумі 171304,00 грн були перераховані платіжним дорученням N 50 від 31.03.2015 за відсутності правових підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.1088 Цивільного кодексу України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до п. 1.23 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі

Згідно з п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1.4 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі

Відповідно до п. 22.6 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.

У п. 2.31 глави 2 вказаної вище Інструкції визначено, що банк отримувача зобов'язаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, що здійснюється відповідно до цієї глави, не виявлено розбіжностей. Банк отримувача зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і зараховувати кошти на рахунок отримувача, лише якщо вони збігаються. У разі їх невідповідності банк має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів (у які враховується і день надходження до банку отримувача електронного розрахункового документа) для встановлення належного отримувача цих коштів, яку зараховує на рахунок "кредитові суми до з'ясування". Банк має забезпечити зберігання належним чином оформленої/го (засвідченої/го підписом відповідального виконавця чи електронним цифровим підписом) паперової копії електронного розрахункового документа чи електронного розрахункового документа.

Згідно з п. 2.32 глави 2 Інструкції для встановлення належного отримувача банк отримувача зобов'язаний надіслати банку платника запит щодо уточнення номера рахунку та/або коду отримувача. Обмін запитами щодо уточнення цих реквізитів та відповідями здійснюється засобами платіжної системи в захищеному вигляді за допомогою окремих типів електронних документів, формати та правила заповнення яких визначаються цією платіжною системою.

У разі надання банком платника уточнених даних щодо номера рахунку та/або коду отримувача з метою зарахування коштів на його рахунок банк отримувача оформляє меморіальний ордер на підставі електронного розрахункового документа та уточнених даних банку платника щодо номера рахунку та/або коду отримувача. У реквізиті "Призначення платежу" меморіального ордера банк отримувача зазначає номер і дату електронного розрахункового документа та повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього документа. Документ про уточнені дані щодо номера рахунку та/або коду отримувача зберігається разом із паперовою копією електронного розрахункового документа або в електронній формі. На вимогу отримувача банк надає йому паперову копію електронного розрахункового документа, реквізити якого уточнювалися, та копію документа про уточнені дані. Якщо немає змоги встановити належного отримувача, або не надійшли уточнені дані від банку платника, то банк не пізніше четвертого робочого дня зобов'язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення.

Згідно з п. 2.33 глави 2 Інструкції якщо кошти зараховані на рахунок "Кредитові суми до з'ясування" унаслідок відсутності в банку отримувача рахунку, зазначеного в електронному розрахунковому документі як рахунок отримувача, і банк отримувача не має наміру уточнювати номер рахунку, то він повертає кошти з рахунку "Кредитові суми до з'ясування" не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення.

Таким чином, з наведеного вбачається, що у випадку відсутності у банку отримувача відкритого рахунку отримувача (зокрема, у випадку закриття раніше відкритого рахунку), перераховані платником грошові кошти у будь-якому випадку не пізніше четвертого робочого дня повинні бути повернуті банком отримувачем банку, що обслуговує платника.

Факт надходження коштів у сумі 171304,00 грн на рахунок відповідача підтверджується випискою банку від 31.05.2015 (а.с. 27). Зокрема, виписка з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" станом на 31.03.2015 містить інформацію про проведення операції по рахунку №26008008814701, як такого, що належить ТОВ "Торгова фірма "Лайма", щодо перерахування контрагентом з банку платника ФГ "Вітченко" грошових коштів на виконання рахунку-фактури №СФ-31/1-03 від 31.03.2015.

Судом встановлено, що платіжні доручення від 15.07.2015 № 28 та від 19.08.2015 №190801 також містять посилання на повернення помилково перерахованих коштів в загальній сумі 100000,00 грн згідно листа від 01.04.2015 №16 банком платника ТОВ "Торгова фірма "Лайма" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", р/р 26008008814701, на рахунок банку отримувача СФГ "Вітченко" АТ "Прокредит банк" (а.с. 29, 31).

При цьому, відповідачем не доведено належними та допустимими в розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами обставини закриття рахунку 26008008814701 в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" або обмеження у праві розпоряджатися зарахованими на його рахунок спірними грошовими коштами.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів. Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором.

Разом з тим, доказів перерахування (повернення) на рахунок позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 71304,00 грн. відповідачем до матеріалів справи не надано.

Як встановлено судом, на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 615 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

Згідно з вказаним рішенням у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Фінанси та Кредит" було запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ранку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

В свою чергу, помилково сплачений платіж був здійснений позивачем 31.03.2015, тобто, до введення в банку тимчасової адміністрації. Та лише на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру ліквідації банку, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

Висновок суду про неможливість примусового стягнення коштів з банку ґрунтується на законі та узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторі, зокрема, юридичних осіб - клієнтів банку.

Як встановлено господарським судом, на час винесення судового рішення у справі процедура ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" не закінчена. Відповідач не надав суду доказів відмови від включення його до реєстру кредиторів банку.

Таким чином, після зарахування спірних коштів на рахунок відповідача позивач не має можливості самостійно ініціювати списання коштів з цього рахунку, а також пред'явлення кредиторських вимог до банку та отримання їх від банку.

Оскільки між сторонами не існувало жодних договірних правовідносин, які полягали у перерахування коштів на рахунок відповідача у АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відповідач, згідно з нормами закону, вважається неналежним отримувачем грошових коштів у сумі 71304,00 грн, перерахованих платіжним N 50 від 31.03.2015, а отже зобов'язаний повернути цю суму, як безпідставно набуту.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог повністю цілком правомірним та обґрунтованим, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

За таких обставин, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а резолютивна частина судового рішення повністю відповідає наданій правовій оцінці обставинам справи, у зв'язку з чим судова колегія не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.2018 у справі №917/795/18, з викладених вище підстав; у зв'язку з чим апеляційну скаргу ТОВ "Торгова фірма "Лайма" слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Лайма" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.2018 у справі 917/795/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 26.12.2018.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко