Постанова

від 26.12.2018 по справі 908/1703/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2018 року м.Дніпро Справа № 908/1703/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Антоніка С.Г.(доповідач),

суддів: Дармін М.О., Іванов О.Г.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акеціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.10.2018 (повне рішення складено 23.10.2018, суддя О.В.Федорова) у справі №908/1703/18:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бігбілд компані" , м.Дніпро

до відповідача: Приватного акеціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м.Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контракт плюс" , м.Київ

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бігбілд компані" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" про стягнення 47898,97 грн., які складаються з 45062,50 грн. основного боргу, 1701,57 грн. пені, 538,69 грн. інфляційних втрат та 596,31 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.10.2018р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бігбілд компані" задоволений частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бігбілд компані" основний борг у сумі 45062,40 грн. та 1657,65 грн. витрат на сплату судового збору.

В обгрунтування прийнятого рішення господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів виконання боржником основного зобов'язання, переданого за договором факторингу, ні фактору, ні позивачу.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду від 19.10.2018 року по справі №908/1703/18 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- належним виконанням грошових зобов'язань щодо оплати товару у даному випадку є здійснення платежів Фактору, а значить позивачу не належить право вимоги за видатковими накладними;

- договором від 20.08.2018р. про розірвання договору факторингу не передбачено перехід права вимоги по видатковим накладним від Фактора до Клієнта;

- у господарського суду не було підстав враховувати докази по справі, які були подані позивачем з порушенням строків та порядку подання.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.2018р. (колегія суддів у складі головуючого судді (доповідача) Антонік С.Г., суддів Іванова О.Г., Дарміна М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акеціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" на рішення господарського суду Запорізької області від 19.10.2018.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України ).

Згідно ст. 269 ГПК України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 26.09.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бігбілд компані" (позивач) поставило Приватному акціонерному товариству "Запорізький електровозоремонтний завод" (відповідач) товар (тористор Т 171-320-8 УХЛ2) на загальну суму 45062,50 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 26.09.2017р., складеними на підставі заявок відповідача, та відповідними видатковими накладними (а.с. 12-30).

Відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 45062,50грн.

07.03.2018р. позивач надіслав відповідачу вимогу вих. №05/03 від 05.03.2018р. про погашення заборгованості за накладними в сумі 45062,40 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 07.03.2018р.

13.03.2018р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контракт плюс" (третя особа у справі) був укладений договір факторингу №13-03/18-1 від 13.03.2018р., за умовами якого позивач (клієнт) відступає третій особі (фактору) своє право грошової вимоги на суму 45062,40 грн. за видатковими накладними № 19 від 26.09.2017р., № 9 від 26.09.2017р., № 11 від 26.09.2017р., № 12 від 26.09.2017р., №13 від 26.09.2017р., № 14 від 26.09.2017р., № 15 від 26.09.2017р., № 17 від 26.09.2017р., № 16 від 26.09.2017р., № 18 від 26.09.2017р.

Пунктом 3.1 договору факторингу встановлено, що право вимоги за основними зобов?язаннями переходить фактору з моменту укладання сторонами даного договору.

Позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги за видатковими накладними, надіславши йому повідомлення про відступлення права вимоги (вих. №4 від 13.03.2018р.), яке було отримано відповідачем 21.03.2018р., що підтверджується штампом вхідної кореспонденції відповідача на даному повідомленні.

20.08.2018р. сторони підписали договір про розірвання договору факторингу №13-03/18-1 від 13.03.2018р..

Договором про розірвання договору факторингу встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. З моменту набуття чинності даного договору сторони не вважають себе пов?язаними будь-якими правами та зобов?язаннями за договором факторингу.

Оскільки відповідач не сплати існуючу заборгованість ані позивачу, ані фактору, це стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Оскільки відповідачем умови договору щодо сплати отриманого товару виконані несвоєчасно, позивач звернувся також з позовними вимогами про стягнення 1701,57 грн. пені, 538,69 грн. інфляційних втрат та 596,31 грн. - 3% річних.

Частинами 1, 2 статті 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч.1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладання договору поставки. Тому, враховуючи поставку позивачем відповідачу за видатковою накладною товару, прийняття товару та часткову оплату виставленого рахунку відповідачем, суд правильно дійшов висновку про укладання між сторонами договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.525, ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк(строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Оскільки сторонами не було погоджено строк оплати, то відповідно до вищезазначеної норми відповідач зобов'язаний був розрахуватися за товар після його прийняття.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст..230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.549, ч.2 ст.551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. ч. 2 - 4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт отримання поставленого позивачем товару на суму 45062,50грн. відповідачем не заперечується.

Ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи відповідач доказів сплати заборгованості за поставлений товар не надав, а тому висновок господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості в розмірі 45062,50грн. є законим та обгрунтованим.

Відмова суду в задоволенні прозовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних не оскаржується, отже не є предметом розгляду апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що договором від 20.08.2018р. про розірвання договору факторингу не передбачено перехід права вимоги по видатковим накладним від Фактора до Клієнта, не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.

Договір про розірвання договору факторингу №13-03/18-1 від 13.03.2018р. був укладений 20.08.2018р., про що відповідачу було направлено повідомлення про розірвання договору факторингу (а.с.128).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зобов'язання з оплати за отриманий товар відповідачем не було припинено на момент розірвання договору факторингу, а тому з моменту отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору факторингу право грошової вимоги за спірними видатковими накладними належить саме позивачу.

Також необгрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що у господарського суду не було підстав враховувати докази по справі, які були подані позивачем з порушенням строків та порядку подання, а саме: відзив на відзив на позовну заяву було направлено відповідачу 17.10.2018р., отримано відповідачем 25.10.2018р., тоді як суд встановив строк для подання відповіді на відзив до 21.09.2018р., оскільки відзив на позов згідно фіскального чеку був направлений позивачу лише 19.09.2018р., дані про те, коли він був отриманий позивачем в матеріалах справи відсутні.

Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, відповідач не надав.

Оскільки доводи відповідача не підтвердилися, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені всі фактичні обставини справи, їм дана належна правова оцінка, отже підстави для скасування постановленого судового рішення у справі відсутні.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акеціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.10.2018 у справі №908/1703/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду лише у випадках передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України..

Головуючий:

---

С.Г. Антонік

Судді:

---

М.О. Дармін

---

ОСОБА_1