Рішення

від 11.12.2018 по справі 910/11760/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2018Справа № 910/11760/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Діана люкс логістик"; До Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Арістон термо Україна"; Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача 1) Фізична особа - підприємства Санюк Констянтин Миколайович; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд"; 3) Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Теком"; Простягнення 478 044,65 грн. Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивачаЛюбаренко І.О., адвокат, ордер КВ № 726790 від 31.08.2018; Від відповідачаМалахова Т.В., довіреність від 30.10.2018 № 266; Від третьої особи-1 не з'явився; Від третьої особи-2не з'явився; Від третьої особи-3не з'явився; Від третьої особи-4Сатир Л.В., довіреність від 07.11.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діана люкс логістик" звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" 425 763,26 грн. страхового відшкодування за договором страхування відповідальності транспортного оператора № 202000572.17 від 05.08.2017 та 52 281,39 грн. пені за час прострочення виплати.

Позовні вимоги мотивовані незаконністю відмови страховика у відшкодуванні збитків за страховим випадком, що стався у січні 2018 року (викрадення прийнятого для здійснення перевезення вантажу).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 відкрито провадження у справі № 910/11760/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.10.2018, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

В установлений строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує повністю, стверджуючи про правомірність своєї відмови у виплаті, так як обставини, за яких позивач здійснював перевезення, не охоплюються умовами укладеного сторонами договору, який не передбачає обов'язку страховика сплачувати страхове відшкодування у разі залучення субпідрядників, що мало місце у ситуації, з якої виник спір.

Згідно з ухвалою від 11.10.2018 підготовче засідання у справі було відкладено на 01.11.2018 та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичну особу - підприємця Санюка Костянтина Миколайовича, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд" і Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Теком".

22.10.2018 та 29.10.2018 позивач надав заперечення на відзив, а також клопотав про залучення доказів та третьої особи.

01.11.2018 до суду надійшли письмові пояснення від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Теком", в який третя особа викладає відомі їй обставини, що стосуються предмету спору, а також просить суд розглянути справу за відсутності представника товариства.

За результатами підготовчого засідання, що відбулося 01.11.2018, за клопотанням позивача судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Арістон термо Україна", продовжено строк підготовчого провадження відповідно до ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та відкладено засідання на 20.11.2018.

16.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Арістон термо Україна" до суду надійшли письмові пояснення третьої особи.

У підготовчому засіданні 20.11.2018, вчинивши всі передбачені процесуальним законодавством дії за ст.ст. 182-183 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.12.2018.

Під час розгляду спору по суті 04.12.2018 представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись на п. 1.1.1 розділу IV договору та положення п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування" та незаконність відмови відповідача у здійсненні страхової виплати. За твердженнями позивача, переданий йому для здійснення вантаженого перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістон термо Україна" вантаж було викрадено. Оскільки відповідальність позивача як перевізника була застрахована відповідачем, Товариство з обмеженою відповідальністю "Діана люкс логістик" звернулося до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" для отримання страхового відшкодування за ризиком "крадіжка вантажу", надало всі необхідні документи, проте відповідач відмовив у здійсненні виплати. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить стягнути з відповідача 425 763,26 грн. страхового відшкодування, а також 52 281,39 грн. пені за час прострочення відповідно до п. 4.3 розділу VIII договору від 05.08.2017 № 202000572.17.

Представник відповідача проти позову заперечував повністю, стверджуючи, що відмова у виплаті страхового відшкодування була правомірною, адже за умовами договору відшкодування не здійснюється у разі залучення страхувальником для здійснення перевезення субпідрядника.

04.12.2018 у судовому засіданні після дослідження доказів і проведення судових дебатів оголошено перерву до 11.12.2018.

11.12.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.08.2017 Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (страховик) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Діана люкс логістик" (страхувальник) уклали договір страхування відповідальності транспортного оператора № 202000572.17 строком до 04.08.2018, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з відшкодуванням збитків, які виникли внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань згідно з договором про надання транспортно-експедиторських послуг, відповідних конвенцій і законодавства, що застосовується до діяльності страхувальника.

Відповідно до п. 2. розділу ІІІ цього договору застрахованою є відповідальність страхувальника при здійсненні операцій з міжнародного експедирування автомобільним транспортом відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів і протоколу до неї та внутрішньо-українського міжнародного експедирування відповідно до діючого законодавства України перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з розділом IV договору страховими випадками є виникнення відповідальності страхувальника за збитки, що виникли в результаті неналежного виконання зобов'язань, що виникають із договорів про надання своїх послуг з обробки вантажів і відповідних конвенцій і законодавства, що застосовується стосовно діяльності страхувальника, а саме:

- за збитки в результаті повної або часткової втрати, псування, пошкодження або нестачі вантажу (ризик/втрата/пошкодження) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (п. 1.1.1.1), крадіжки (п. 1.1.1.2), намокання вантажу (п. 1.1.1.3), пожежі (п. 1.1.1.4);

- за збитки у результаті повної чи часткової втрати, псування або пошкодження вантажу внаслідок виконання навантаження чи/або розвантаження вантажу в пункті відправлення/призначення співробітниками страхувальника чи спеціалізованими компаніями субпідрядниками страхувальника.

У січні 2018 року на виконання договору на логістичні послуги (транспортне експедирування) від 05.09.2014 № ТЭО05/09/14, позивач на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Арістон термо Україна", зобов'язався здійснити організацію перевезення вантажів для їх доставки одержувачам товарів і покупцям замовника, а саме: забезпечити доставку автомобільним транспортом до м. Одеси промислово-побутових електричних виробів.

Позивачем було прийнято до перевезення вантаж, проте не забезпечено його доставку до місця призначення через викрадення, про факт чого було повідомлено відповідача для отримання страхового відшкодування.

Судом встановлено, що для виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором з Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістон термо Україна" позивач залучив Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд", уклавши з ним договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг № 6126012018 від 26.01.2018.

Згідно з договором-заявкою від 26.01.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд" зобов'язалося здійснити перевезення до м. Одеси побутової техніки (вага 5 795 кг).

Матеріалами справи підтверджується, що безпосередньо перевезення здійснювалося Санюком Костянтином Миколайовичем спеціалізованим вантажним сідловин тягачем DAF 95 FX державний реєстраційний номер НОМЕР_2 зі спеціалізованим напівпричепом Kogel, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 згідно з заявкою на перевезення вантажу № 1 від 26.01.2018, оформленою Санюком К.М. з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд" у межах виконання договору на перевезення вантажу № 090118-1 від 09.01.2018.

Факт прийняття вантажу до перевезення підтверджується товарно-транспортною накладною № ВН-00000152 від 26.01.2018 та видатковою накладною № ВН-00000152 від 26.01.2018, за якими завантажено товар вартістю 497 809,30 грн., а саме: 200 одиниць водонагрівачів; товарно-транспортною накладною № ВН-00000153 від 26.01.2018 та видатковою накладною № ВН-00000153 від 26.01.2018, за якими завантажено товар вартістю 81 666,65 грн., а саме: 14 одиниць котлів; товарно-транспортною накладною № ВН-00000154 від 26.01.2018 та видатковою накладною № ВН-00000153 від 26.01.2018, за якими завантажено 58 одиниць товару на загальну суму 233 847,70 грн. (котли, водонагрівачі, комплекти допоміжних матеріалів).

У ході здійснення перевезення описаного товару відбулася крадіжка вантажу з автотранспорту, яким він перевозився, про що повідомлено правоохоронні органи та зацікавлених осіб. За фактом події до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості за № 12018161490000181 від 29.01.2018 з посиланням на ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України. Згідно з витягом з вказаного реєстру Санюк К.М. повідомив, що у період часу з 27.01.2018 16:00 до 29.01.2018 9:00 невстановлена особа викрала водонагрівачі та газові котли торгової марки Арістон з транспортного засобу DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у м. Одесі по вул. Хуторській, 3, чим завдано збитків, сума який встановлюється.

На адресу місця доставки вантаж доставлено не у повному обсязі, що підтверджується актами розбіжностей від 30.01.2018, складеними за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Діана Люкс Логістик" в якості перевізника та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістон Термо Україна" в якості відправника. Так, вантаж за товарно-транспортною накладною і вантажною накладною № ВН-00000152 було доставлено у кількості 72 одиниці, замість 200; за товарно-транспортною накладною і вантажною накладною № ВН-00000153 не доставлено жодну одиницю товару, за товарно-транспортною накладною і вантажною накладною № ВН-00000452 доставлено 39 одиниць вантажу, замість 72 через викрадення товару.

Оскільки відповідальність позивача за належне виконання обов'язків з організації та здійснення вантажних перевезень була застрахована відповідачем, 29.01.2018 він звернувся до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" з відповідним письмовим повідомлення установленої форми. Згідно з повідомленням від 29.01.2018 втраченим визначено побутову техніку вартістю 813 323,65 грн., в графу "характер і причини обставин випадку" вказано - взламано металевий контейнер, викрадено частину вантажу, місце випадку - м. Одеса, вул. Хуторовська, 3, стоянка з охороною, дата випадку - 27-29 січня 2018 року.

01.02.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістон Термо Україна" виставлено позивачеві претензії у зв'язку з нестачею вантажу на загальну суму 425 763,26 грн., а саме: на суму 174 720,91 грн. за товарно-транспортною накладною і вантажною накладною № ВН-00000152, на суму 81 666,65 грн. за товарно-транспортною накладною і вантажною накладною № ВН-00000153 та на суму 169 375,70 грн. за товарно-транспортною накладною і вантажною накладною № ВН-00000154.

16.03.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування.

За твердженнями позивача 05.04.2018 відповідач отримав всі запитувані документи, необхідні для вирішення питання про виплату страхового відшкодування та листом від 20.06.2018 № 260 відмовив у його здійсненні, посилаючись на п. 4 розділу ХІ договору страхування, в якому зазначено, що за договором не відшкодовуються збитки, пов'язані з частковою або повною втратою вантажу, що настали при експедируванні вантажів автомобільним транспортом у випадку, коли субпідрядник страхувальника, що був залучений страхувальником для здійснення перевезення, не є фактичним виконавцем такого перевезення (виконує функцію субпідрядника-експедитора), окрім випадків, коли залучення такого експедитора є умовою для залучення безпосереднього виконавця перевезення. У такому випадку, до початку перевезення страхувальник повинен сповістити страховика про таку схему роботи та вказати найменування субпідрядника-експедитора та безпосереднього виконавця перевезення. Після письмового підтвердження страховиком страхувальник може в подальшому без додаткового погодження використовувати в роботі дану зв'язку (субпідрядник-експедитор - перевізник).

Вважаючи незаконною відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач не заперечив обставин, покладених в основу позовної заяви (опису подій страхового випадку та ланцюжка угод між постачальником товару, експедитором, перевізником) та посилаючись на п. 4 розділу ХІ договору страхування, просив у позові відмовити, вказуючи на правомірність своєї відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування.

Проаналізувавши правові позиції сторін, суд відхиляє заперечення відповідача проти позову та вважає позовні вимоги обґрунтованими, правовірними і таким, що підлягають частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Зобов'язальні правовідносини, що складися між сторонами, виникли з договору страхування.

Згідно зі ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частиною 1 ст. 929 Цивільного кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно зі ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

У ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Обставини, що мали місце у січні 2018 року підпадають під опис страхових випадків, ризики за яким прийняв на себе відповідач згідно з договором страхування від 05.08.2017 та, на переконання суду, не підпадають від виключення, описані у п. 4 розділу ХІ цього договору.

Так, даним пунктом передбачається, що за договором не відшкодовуються збитки, пов'язані з частковою або повною втратою вантажу, що настали при експедируванні вантажів автомобільним транспортом у випадку, коли субпідрядник страхувальника, що був залучений страхувальником для здійснення перевезення, не є фактичним виконавцем такого перевезення (виконує функцію субпідрядника-експедитора), окрім випадків, коли залучення такого експедитора є умовою для залучення безпосереднього виконавця перевезення. У такому випадку, до початку перевезення страхувальник повинен сповістити страховика про таку схему роботи та вказати найменування субпідрядника-експедитора та безпосереднього виконавця перевезення. Після письмового підтвердження страховиком страхувальник може в подальшому без додаткового погодження використовувати в роботі дану зв'язку (субпідрядник-експедитор - перевізник).

Розглядаючи даний спір, суд виходить з того, що субпідрядник позивача при здійсненні перевезення вантажу за описаними вище накладними не залучав жодних третіх перевізників, що, відповідно виключає ситуацію, описану у п. 4 розділу ХІ договору страхування.

Так, встановленими судом обставинами підтверджується, що перевезення вантажу безпосередньо здійснював Санюк К.М. за замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслойд", яке отримало заявку від позивача.

У межах описаних правовідносин субпідрядником позивача є Санюк К.М. і обставини залучення Санюком К.М. ним іншого перевізника не підтвердилися в ході розгляду справи. При цьому, посилання відповідача на те, що субпідрядником позивача було Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд", судом відхиляється як безпідставне, оскільки між позивачем (страхувальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транслойд" (виконавець) не існувало жодних посередників, тобто, "зв'язка", про яку йдеться у п. 4 розділу ХІ договору страхування, в даному разі відсутня.

Відмежовуючись від визначень зобов'язаних осіб за кожним з описаних вище договорів і договорів-заявок, слід зазначити, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд" можна вважати субпідрядником, проте не позивача, а Товариства з обмеженою відповідальністю "Арістон Термо Україна" (безпосередній замовник послуг перевезення), у зв'язку з чим Санюк К.М. може вважатися особою, яка залучена субпідрядником. Разом з тим, при розгляді заявленого спору таке формулювання (ланцюжок, "зв'язку") застосовувати неможливо, оскільки у Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" відсутні прямі договірні відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістон Термо Україна".

Отже, з викладене слідує, що відповідач та позивач неоднаково тлумачать поняття, вміщені у п. 4 розділу ХІ договору страхування.

Статтею 213 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Доказів наявності судового рішення про тлумачення спірного пункту договору страхування суду подано не було, а тому розглядаючи цей спір суд керується ч. 3 та ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України, де зазначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

У ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

З аналізу наведених норм слідує, що під підрядником слід розглядати сторону, яка зобов'язана на свій ризик виконати певну роботу, а під субідрядником - сторону, котра є залученою для виконання робіт підрядником. А тому для цілей вирішення заявленого спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Діана Люкс Логістик" є страхувальником, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслойд" - експедитором, Санюк К.М. - субпідрядник страхувальника - фактичний виконавець перевезення.

Таким чином, оскільки відповідальність позивача як експедитора перед замовником (Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістон Термо Україна") була застрахована відповідачем, позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування є правомірними та обґрунтованими, а також такими, що відповідають як умовам договору страхування, так і викладеним вище приписам законодавства, у зв'язку з чим суд вважає, що відповідач як страховик, неправомірно відмовив у здійсненні виплати.

Щодо суми заявленого до стягнення страхового відшкодування суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем визначено ціну позову з розрахунку вартості вантажу, прийнятого ним для перевезення на підставі договору на логістичні послуги (транспортне експедирування) від 05.09.2014 № ТЭО05/09/14, товарно-транспортних накладних від 26.01.2018 № ВН-00000152, № ВН-00000153, № ВН-00000154, видаткових накладних від 26.01.2018 № ВН-00000152, № ВН-00000153, № ВН-00000154, актів розбіжностей від 30.01.2018, претензій Товариства з обмеженою відповідальністю "Арістон Термо Україна". За висновками суду, описані угоди, первинні документи, претензій та акти слід вважати належними та допустимими доказами, що підтверджують вартість відправленого вантажу.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних замовнику перевезення та вартісне визначення розміру відповідальності позивача, яка була застрахована відповідачем внаслідок викрадення вантажу, становить 425 763,26 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, позовні вимоги про стягнення 425 763,26 грн. основного боргу підлягають повному задоволенню.

Поряд з вимогами про стягнення страхового відшкодування, позивач просив стягнути з відповідача 52 281,39 грн. пені за порушення строків виплати на 130 днів, не визначаючи календарні дати проведеного розрахунку і вказуючи, що відповідач мав прийняти рішення про здійснення виплати до 05.05.2018, оскільки 05.04.2018 отримав всі необхідні для цього документи.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді договірної неустойки була передбачена сторонами у п. 4.3 розділу VІІІ договору страхування, де вказується, що за несвоєчасну виплату страхового відшкодування зі своєї вини, страховик виплачує страхувальнику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на дату прострочення, але не більше 20 % від суми належного відшкодування.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими, проте безпідставними, оскільки порушення строку прийняття рішення страховиком не підтверджується фактичними обставинами справи.

У п. 4.1 розділу VIII договору страхування страховик ухвалює рішення щодо виплати або про відмову у виплаті страхового відшкодування в строки, передбачені параграфом 13 і 14 Правил страхування.

Відповідно до п. 14.1 Правил страхування строк прийняття рішення відносно здійснення або відмови у здійсненні страхового відшкодування складає 30 (тридцять) календарних днів з дня надання страховику страхувальником/застрахованим або іншою особою, що отримує страхове відшкодування останнього з необхідних документів.

Згідно з п. 2.3.5 розділу ІХ договору страхування страховик зобов'язаний протягом трьох робочих днів після надання пакета документів по одному випадку повідомити страхувальнику список документів, яких не вистачає для розгляду справи.

За твердженнями позивача, всі документи за спірним страховим випадком відповідач отримав 05.04.2018, проте такі твердження спростовуються приєднаними до позовної заяви доказами, а саме: листом позивача від 15.05.2018 № 75 та від 08.05.2018 № 70.

Так, зазначені листи були отримані відповідачем 23.05.2018 (вх. № 2596 та № 2597). У листі № 75 Товариство з обмеженою відповідальністю "Діана люкс логістик" просить страхувальника збільшити строк прийняття рішення до 60 днів з дати подання останнього з необхідних документів. У листі № 70 позивач викладає описує обставини, що становлять страховий випадок, викладає свої пояснення, які стосуються фактів, які потребують з'ясуванню страховиком для прийняття рішення про виплату або відмову у ній.

Позивач не спростував в ході розгляду справи обставин, що стосуються надіслання описаних листів та фактичного продовжених на 60 днів строків прийняття страховиком рішення про виплату.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не порушив строки для прийняття відповідного рішення, а тому позовні вимоги про стягнення пені відхиляться як безпідставні.

Таким чином, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

У зв'язку із задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Визначаючи попередній розрахунок судових витрат, у позовній заяві позивач вказує на суму в розмірі 45 000,00 грн.

У запереченні на відзив, що надійшли до суду 01.11.2018, орієнтовний розмір судових витрат позивачем визначено в сумі 27 500,00 грн. та вказано на договір про надання правової допомоги від 22.06.2018 № 5/04/2018, акти до нього та зауважено, згідно з укладеним договором, судовий збір за подання позову був сплачений від імені позивача адвокатським бюро.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До орієнтовної суми судових витрат із розрахунку 27 550,00 грн. позивачем було включено 7 000,00 грн. вартості правової допомоги за досудове врегулювання судового спору, 13 000,00 грн. витрат на супровід в суді першої інстанції, а також 7 550,00 грн. витрачених адвокатським бюро на сплату судового збору (з урахуванням єдиного податку).

Судом встановлено, що матеріали справи містять договір про надання правової допомоги від 22.06.2018 № 5/04/2018, укладений позивачем з адвокатським бюро "Любаренко та партнери", акт надання послуг від 15.08.2018 № 9 на суму 7 000,00 грн. за юридичні консультації, акт від 27.08.2018 № 17 на суму 13 000,00 грн. за юридичні консультації та акт від 03.09.2018 № 18 на суму 7 550,00 грн. за сплату судового збору, а також платіжні доручення від 11.07.2018 № 2435 на суму 7 000,00 грн., від 27.08.2018 № 2471 на суму 13 000,00 грн., від 04.09.2018 № 2490 на суму 7 550,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не включає до загальної суми, з якої має проводитися пропорційний розрахунок судових витрат, суму, сплачену за правові послуги, надані позивачу на стадії досудового врегулювання спору, оскільки у цій категорії спорів досудове врегулювання не є обов'язковим. Також, до цієї суми суд не включає перераховану позивачем на користь адвокатського бюро суму для оплати судового збору, яка не є обов'язковою умовою надання юридичних послуг і правової допомоги адвокатом клієнту. На переконання суду питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору має відбуватися між сторонами, а не відповідачем та особою, яка надавала правничу допомогу позивачеві, що відповідає приписам ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки судовий збір за звернення до суду з цим позовом був зарахований до Державного бюджету України, задовольняючи позовні вимоги частково, суд вважає за належне стягнути судовий збір у відповідному розмірі (пропорційно до задоволеної частини) з відповідача на користь позивача, у той час як позивач має самостійно врегулювати питання щодо цієї суми з адвокатським бюро.

Зважаючи на викладене, розподіляючи судові витрати між сторонами пропорційно, суд визначає суму витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з 13 000,00 грн., які позивачем сплачено адвокатському бюро в якості вартість супроводу у суді першої інстанції.

У запереченнях щодо відзиву, які подав відповідач, не міститься ґрунтованих та мотивованих заперечень щодо суми в розмірі 13 000,00 грн. або ж обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу чи суттєвих зауважень щодо неспіврозмірності таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-80, 129, 231, 236-241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33, ідентифікаційний код 16285602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діана люкс логістик" (07400, Київська обл., вул. Оникієна Олега, 134, ідентифікаційний код 33212289) 425 763 (чотириста двадцять п'ять тисяч сімсот шістдесят три) грн. 26 коп. страхового відшкодування та 6 386 (шість тисяч триста вісімдесят шість) грн. 45 коп. витрат зі сплати судового збору та 11 578 (одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) грн. 25 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 22.12.2018.

Суддя О.В. Мандриченко