Рішення

від 19.12.2018 по справі 910/15042/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2018Справа № 910/15042/18

За позовом Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" на захист прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЕТОН-С" простягнення 246 680,00 грн. Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Ярмоленко С.М. Представники сторін: від позивача:Луценко О.В. - представник за довіреністю; від відповідача:Забуга А.І. - адвокат. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (надалі - ПО ОКУАСП ) на захист прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаетон-С" (надалі також - ТОВ "Фаетон-С", відповідач) про стягнення 246 680, 00 грн за порушення майнових авторських прав за використаний без дозволу об'єкта правового захисту - музичного твору "The Greatest".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використав у своїй діяльності музичний твір без належного дозволу та без сплати авторської винагороди, чим допущені порушення, передбачені вимогами ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07.12.2018.

06.12.2018 відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач вказує на те, що у позивача на момент звернення до суду виключних авторських прав на спірний музичний твір, а відтак і відсутність права на судовий захист та окрім того, відповідач зазначає, що з наданих позивачем матеріалів ставиться під сумнів посилання позивача про використання відповідачем саме 14.12.2016 у власній господарській діяльності музичного твору "The Greatest" (виконавець - Sia), у зв'язку із чим, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

07.12.2018 в судовому засіданні представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про витребування в позивача копій договорів про перехід (по ланцюгу) виключних майнових авторських прав на музичний твір "The Greatest" від правовласника музичного твору до ТОВ "Ворнер/Чаппел".

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаетон-С" про витребування доказів вирішено відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.12.2018.

Безпосередньо в судовому засіданні 19.12.2018 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову, а представник відповідача, у свою чергу, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Судом закінчено з'ясування обставин та перевірку їх доказами, а також проведено судові дебати. Наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ПО ОКУАСП є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується свідоцтвом Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 № 18/2011.

24.01.2014 між ПО ОКУАСП (за договором - Організація) та позивачем (за договором - Видавник) укладено договір про управління майновими авторськими правами № АВ-24012014/01 (далі - Договір АВ-24012014/01), відповідно до предмету якого Видавник надає Організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори та субвидані твори, що належать або протягом дії Договору АВ-24012014/01 належатимуть Видавнику, а саме: дозволяти або забороняти від імені Видавника використання об'єктів авторського права третіми особами відповідно до умов Договору АВ-24012014/01 (п. 2.1 Договору АВ-24012014/01).

Пунктом 3.1. Договору визначено, що Видавник зобов'язується декларувати свої майнові права на об'єкти авторського права згідно з правилами, встановленими Організацією відповідно до положень Статуту (надалі - Правила декларування ).

За умовами п. 4.1. Договору АВ-24012014/01, згідно цього Договору, Організація отримує повноваження здійснювати колективне управління майновими правами Видавника на наступні види використання об'єктів авторського права:

4.1.1. Публічне використання :

а. публічне виконання творів як безпосередньо виконавцем або колективом виконавців, так і за допомогою будь-яких технічних пристроїв та процесів, у місцях здійснення господарської діяльності, а саме підприємства торгівлі та послуг, заклади громадського харчування.

б. публічне виконання творів в місцях здійснення господарської діяльності, а саме підприємства торгівлі та послуг, заклади громадського харчування, при публічному виконанні (показі чи демонстрації) аудіовізуальних творів, відеограм та передач організацій мовлення, до яких ці об'єкти авторського права включені.

При цьому згідно п. 4.2. Договору, Видавник передає Організації за цим Договором право здійснювати збір винагороди при використанні об'єктів авторського права способами, зазначеними в пункті 4.1. Договору.

Пунктом 7.3. Договору АВ-24012014/01 обумовлено, що у випадку виявлення порушень прав, управління якими здійснює Організація, остання після отримання згоди Видавника (додається до заяви), має право пред'являти заяви, судові позови з метою захисту порушених прав та здійснювати будь-які інші дії - як для захисту прав Видавника, так і для реалізації своїх повноважень по управлінню цими правами.

Відповідно до п. 10.1. Договору АВ-24012014/01, цей Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє безстроково.

Так, як вбачається з наданої позивачем декларації об'єктів авторського права (музичних творів) №187 від 24.01.2016 до Договору, відповідно до якої заявлена наявність майнових авторських прав щодо музичних творів згідно переліку:

Майнові авторські права NEНазва творуАвтор музикиАвтор текстуВиконавецьПублічне виконання 11 THE GREATES LAMAR, KENDRICK, FERLER, SIA KATE; KURSTIN, GREG LAMAR, KENDRICK, FERLER, SIA KATE; KURSTIN, GREG Sia feat. Kendrick Lamar 5 % Умовами Договору 01112014/02-д визначено, що він передбачає отримання Видавником виключних майнових прав, у тому числі й щодо публічного виконання, а також право звернення до суду за захистом порушених прав; територія, на якій діють права, - Україна.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон № 3792), майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до статті 45 Закону № 3792 суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

За приписами статей 48 і 49 Закону № 3792 можлива передача на договірних засадах авторами або іншими суб'єктами авторського права та/або суміжних прав повноважень з управління майновими правами організаціям колективного управління, на які покладається виконання відповідних функцій, зокрема, збір винагороди на підставі зазначених договорів чи цього Закону, розподіл (перерозподіл між іншими організаціями колективного управління) зібраної винагороди, перерахування належної частки перерозподіленої винагороди іншим організаціям колективного управління, що представляють майнові інтереси відповідних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав, або виплата розподіленої винагороди безпосередньо таким суб'єктам.

За наявності договорів з суб'єктами авторського права та/або суміжних прав на управління їх майновими правами організації колективного управління відповідно до статті 45 Закону № 3792, що надає право таким організаціям представляти інтереси власників майнових авторських прав, виконавців, виробників фонограм (відеограм), мають право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманих порушником внаслідок порушення ним авторського права та/або суміжних прав, і у тому випадку, коли з порушником авторського права чи суміжних прав організацією колективного управління не укладено будь-якої угоди.

Організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права. Якщо у організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта авторського права, зокрема щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов судом відхилені, оскільки, з урахуванням умов договору про управління майновими авторськими правами № АВ-24012014/01 від 24.01.2014 та вказаних вище приписів чинного законодавства, вимога про виплату компенсації у даній справі заявлена саме тією особою (в даному випадку, в інтересах такої особи - ПО ОКУАСП ), яка на момент вчинення правопорушення була суб'єктом майнових авторських прав інтелектуальної власності щодо згаданого музичного твору: "The Greatest", виконавець - Sia (далі - спірний твір).

Враховуючи викладені обставини, ПО ОКУАСП на підставі договору про управління майновими авторськими правами № АВ-24012014/01 від 24.01.2014 та декларації об'єктів авторського права (музичних творів) №187 від 24.01.2016 до вказаного договору, наділена повноваженнями на управління майновими правами суб'єкта авторського права - Видавника, позивача у справі, зокрема щодо спірного твору.

При цьому, суд приймає до уваги, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Разом з тим, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Відтак, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), статей 7, 15, 31-33 Закону № 3792: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до частини третьої статті 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Частиною третьою статті 15 Закону № 3792 визначено, що виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Відповідно до приписів статті 1 Закону № 3792 публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час; публічне сповіщення (доведення до загального відома) - це передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Як зазначено в пункті 41 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", використанням твору в силу статті 441 Цивільного кодексу України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання - як у реальному часі ("наживо"), так і з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору (зі звуковим супроводом чи без такого) у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці (приміщенні), де присутні особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації (публічного показу), чи в іншому місці одночасно з такою демонстрацією (показом). Відповідальність за публічне виконання твору (в тому числі при його виконанні в реальному часі - "наживо") несе фізична чи юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

Разом із тим, критерії недопустимості доказів ЄСПЛ віддає на розсуд національному законодавцеві, утримуючись від пред'явлення конкретних вимог. Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна зробити висновок, що при вирішенні питання про недопустимість доказів, національні суди повинні мати на увазі можливість обвинуваченого оскаржувати допустимість доказів, заперечувати проти них, а також обставини в процесі збирання доказів, що дозволяють їх вважати неприпустимими (Постанови ЄСПЛ у справі Ялло проти ФРН від 11.07.2006, у справі Биков проти РФ від 10.03.2009). Більш того, при дослідженні і оцінці доказів суди повинні враховувати подані зауваження і доводи сторін по таких доказів. Тільки в такому випадку судовий розгляд на підставі п.1 ст. 6 Конвенції 1950 р. можна вважати справедливим.

При цьому, згідно роз'яснень п. 29 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду №12 від 17.10.2012 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності визначено, що з огляду на приписи статті 33 ГПК щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.

З урахуванням припису підпункту "д" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", який визначає як підставу для судового захисту вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, відсутність шкоди не звільняє порушника від обов'язку припинити порушення таких прав.

Разом із тим, за приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Крім того, в силу приписів ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

До матеріалів справи долучено диск з відеозвукозаписом (фіксацією використання музичних творів за допомогою технічних засобів) від 14.12.2016 та в судовому засіданні суд відтворив даний відеозвукозапис фіксації порушення встановивши використання, зокрема, спірного музичного твору, що здійснювалося у приміщенні ресторану VIVA OLIVA , за адресою: м. Київ, вул. Княжий затон 14-Б, господарську діяльність в якому здійснює відповідач, шляхом публічного виконання в період часу з 18:10 до 18:25 за допомогою наявного в закладі обладнання, а саме - наявними у закладі працюючими приладами для подання звукової хвилі в діапазоні і з частотою, які сприймаються людським слухом та при цьому якість відеозапису та безперервна зйомка (із похвилинним зазначенням) дає підстави виключити можливість монтажу.

Вказані обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи актом фіксації № Че-09/12/16 від 14.12.2016, складеним представником ПО ОКУАСП Чепурком Юрієм Вікторовичем, а також фіскальним чеком №382 від 14.12.2016 та банківським чеком №540880 від 14.12.2016.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що ПО ОКУАСП на підставі Договору АВ-24012014/01 та декларації наділена повноваженнями на управління майновими правами суб'єкта авторського права - позивача, зокрема, щодо спірного музичного твору то відповідач має довести додержання ним вимог Цивільного кодексу України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що зібрані, оформлені та подані до суду ПО ОКУАСП докази (акт фіксації від № Че-09/12/16 від 14.12.2016, фіскальний чек №382 від 14.12.2016 та банківський чек №540880 від 14.12.2016, а також відеозвукозапис) в своїй сукупності є належними та допустимими наявності факту порушення відповідачем порядку використання музичних творів та доводять наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності за порушення порядку використання вказаних музичних творів, в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 431 ЦК України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Статтею 445 ЦК України передбачено право автора на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення.

Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", при порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Так, у пункті 42 постанови пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що розмір компенсації визначається судом виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (пункт "г" частини другої статті 52 Закону), які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Відповідно до п. п. 51.2, 52.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації.

Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації. У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

У абз. 9 ч. 2 ст. 52 України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пп. "г" п. 2 ст. 52 Закону № 3792-XII межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Таким чином, з огляду на розмір заявлених позовних вимог і встановленого законом мінімального розміру компенсаційних заходів, спрямованих на захист майнових прав суб'єктів авторського права, за наявності встановленого порушення стягненню підлягає сума у розмірі не менше 10 мінімальних заробітних плат на користь кожного із власників майнових прав на використані твори.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 3-994гс15.

Так, ПО ОКУАСП просить стягнути з відповідача суму компенсації у розмірі 246 680,00 грн., яка обрахована в розмірі 140 розрахункових величин, що відповідає величині прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто - 1 762,00 грн.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 51.3. пункту 51 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", у визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Разом із тим, відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Наразі такі зміни до Закону не внесені. Водночас виплата згаданої компенсації підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у наведеному приписі Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений цим Законом, на даний час не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначені компенсації, пов'язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Отже, при визначені розміру відповідної компенсації слід виходити з приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та застосовувати розрахункову величину у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (з 1 січня 2018 року - 1 762,00 грн.).

При цьому, суд вважає визначений ПО ОКУАСП розмір компенсації необґрунтовано завищеним.

Так, ПО ОКУАСП належними засобами доказування доведено факт порушення відповідачем майнових прав суб'єкта авторського права шляхом вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права, але належним чином не обґрунтовано співвідношення розміру визначеної ним компенсації за порушення авторського права з розміром завданої неправомірним використанням об'єктів авторського права шкоди, що може бути визначена з урахуванням розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення тощо.

За таких обставин, вимога ПО ОКУАСП в інтересах позивача про стягнення з відповідача компенсації підлягає задоволенню частково у розмірі 17 620,00 грн. за розрахунком: один об'єкт інтелектуальної власності * 10 мінімальних заробітних плат * 1762 грн. 00 коп. (1*10*1600,00 = 17 620,00 грн.), за порушення майнових авторських прав за використання без дозволу об'єкта правового захисту музичного твору "The Greatest".

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 1 Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст. 45, 47, 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" та ст. ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 96, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, 250, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" на захист прав позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаетон-С" (01030, м. Київ,

вул. Б. Хмельницького, 8/16; код ЄДРПОУ: 31988212) на користь Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23, офіс 916; код ЄДРПОУ 37396151) в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" (01024, м. Київ, вул. Лютерансъка 15А, прим. 18; код ЄДРПОУ: 39019265) компенсацію за порушення майнових

за використаний без дозволу об'єкт правового захисту - музичний твір "The Greatest" у розмірі 17 620, 00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 264, 30 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко