Постанова

від 26.12.2018 по справі 522/18282/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/6964/18

Номер справи місцевого суду: 522/18282/14-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд в складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Кононенко Н.А., Кравця Ю.І.,

розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ДЮК НЕТ на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЮК НЕТ про відшкодування заборгованості по заробітній платі, відшкодування за час затримки, упущеної вигоди та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року, ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЮК НЕТ (далі - ТОВ ДЮК НЕТ ) в якому, з урахуванням неодноразових уточнень (Том 1: а.с. 39, 129, 134-137) остаточно просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 7509,16 грн., відшкодування за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 96058,92 грн., упущену вигоду у розмірі 3637,22 грн., моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. та судові витрати справі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЮК НЕТ про відшкодування заборгованості по заробітній платі, відшкодування за час затримки, упущеної вигоди та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Дюк Нет , код ЄДРПОУ 34737502 на користь ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 7 509 (сім тисяч п'ятсот дев'ять) гривень 16 копійок, відшкодування за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 96 058,92 (дев'яносто шість тисяч пятьдесят вісім ) гривень 92 копійок, моральну шкоду в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Дюк Нет , код ЄДРПОУ 34737502 на користь ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судові витрати 196 (сто дев'яносто шість) гривень 20 копійок та судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Відмовлено в задоволені іншої частини вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ ДЮК НЕТ подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_2 своїм правом надання в порядку ст. 360 ЦПК України відзиву не скористалася.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, п.2 ч. 1 ст. 274, ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що з 01.03.2012 року ОСОБА_2 працювала на посаді бухгалтера у Товаристві з обмеженою відповідальністю Дюк Нет .

01 квітня 2014 року ОСОБА_2 звільнена з посади, в порядку п.1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.

Під час звільнення всупереч вимогам ст.115 КЗпП України їй не була сплачена заборгованість по заробітній платі.

Виплата заробітної плати позивачці була здійснена частково, а саме: 26 травня 2014 року - 4 570,15 гривень, 02 червня 2014 року - 5000 гривень, 03 червня 2014 року - 304,80 гривень.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими лише в частині заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 7509,16 грн., відшкодування за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 96058,92 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 16.09.2013 року тимчасово виконуючим обов'яжи директора ТОВ Дюк Нет Синявським К.К. було прийнято Наказ №30, відповідно до якого у зв'язку із тяжким фінансовим становищем та спаду обсягів роботі на підприємстві з 18.11.2013 року встановлено неповний робочий час 20 годин на тиждень, тобто 4 години на день з оплатою в розмірі 0,5 посадового окладу всім працівникам, включаючи і бухгалтера ОСОБА_2

Однак, вищевказаний наказ про встановлення неповного робочого часу не містить відомостей щодо ознайомлення з ним ОСОБА_2 та іншими працівниками, а акт про відмову від підпису містить два підписи - в. о. директора ТОВ Дюк Нет Синявського К.К. та менеджера Фомічової Є.А., які є працівниками відповідача.

У відповідності до ч. 3 ст. 32 КЗпП про зміну істотних умов праці - системи та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочу часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Ця норма знаходить логічне відображення у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, згідно якого роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами та колективним договором. Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції розмір заробітної плати ОСОБА_2, згідно довідки наданої відповідачем ТОВ Дюк Нет , яка була складена саме на час перебування позивачки у трудових відносинах з товариством, з жовтня 2013 року по березень 2014 року склала 20 884,15 гривень.

Крім того, позивачем також було надано довідку про середню заробітну плату від 02.04.2014 року, за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року, відповідно до якої нарахована заробітна плата ОСОБА_2 в жовтні, листопаді, грудні 2013 року та січні 2014 року визначено в розмірі 3500,00 грн., в лютому 2014 року - 3216,55 грн., та в березні 2014 року 3667,60грн. (Том 1: а.с.7).

Таким чином, з урахуванням даних вказаної довідки, заробітна плата за два останні місяці роботи позивача у ТОВ Дюк Нет склала 6884,15 грн. (3216,55 грн. у лютому 2014 року та 3667,60 грн. у березні 2014 року), тим самим середньоденна заробітна плата склала 116,68 грн. за день.

Матеріалами справи також встановлено, що на момент звільнення у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в розмірі 17384,15 грн., починаючи з листопада 2013 року. При цьому після звільнення позивачу було сплачено частково заробітну плату в розмірі 4570,15 грн. 26.05.2014 року, 5000,00 грн. 02.06.2014 року та 304,80 грн. 03.06.2014 року, тобто всього 9874,95 грн., тобто непогашеною залишається заборгованість заробітної плати в розмірі 7509,16 грн.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.117, 237-1цьогоКодексу роз'яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 p. у справі № 6-144цс13, від 22 січня 2014 p. у справі № 6-159цс13.

Більш того, відповідачем до матеріалів справи також була надана Таблиця 6 Відомості про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам до звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за січень 2014 року та грудень 2013 року містить в графі 17 (Загальна сума нарахованої заробітної плати) навпроти строки ОСОБА_2 запис 3500,00грн., що відповідає розміру, визначеному в Довідці про середню заробітну плату.

Отже суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 в частині заборгованості по виплаті заробітної плати та стягнув її у розмірі 7509,16 грн.

Посилання апелянта на ту обставину, що ОСОБА_2, порушуючи власні посадові обов'язки самостійно нарахувала собі заробітну плату виходячи із повної ставки, що не було погоджено із директором підприємства та суперечило його наказу про переведення штату на неповну ставку, апеляційним судом оцінюються критично, оскільки надані саме відповідачем до матеріалів справи документи, а саме податкові декларації свідчать про сплату відповідних податків та зборів ТОВ Дюк Нет , враховуючи нарахування повної ставки головному бухгалтеру за весь період роботи, що додаткового підтверджує той факт, що ОСОБА_2 не була повідомлена про зміни умов праці.

Не заслуговують на увагу суду також і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 свідомо нарахувала собі вищу заробітну плату лише з метою стягнення потім заборгованості із заробітної плати, з огляду на те, що податкова звітність підписана та подана власноруч директором товариства, а не ОСОБА_2

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк позовної давності, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, ОСОБА_2 було звільнено 01.04.2014 року, проте в день звільнення їй не було виплачено всіх сум належних

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 15 жовтня 2013 року по справі № 8-рп/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці , ...у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, а також усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком .

Згідно з правовою позицією Конституційного суду України, викладеною у Рішенні від 15 жовтня 2013 року по справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, ...положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем .

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Отже, з огляду на викладене, вбачається, що усі дії, пов'язані із зверненням до суду з позовною заявою про відшкодування заборгованості по заробітній платі, відшкодування за час затримки, упущеної вигоди, сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не обмежуються будь-яким строком.

Щодо строків позовної давності для стягнення моральної шкоди, то апеляційний суд зазначити наступне.

Стаття 268 ЦК України містить перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Однак цей перелік не є вичерпним, і частина друга цієї статті дає можливість в законах встановлювати також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Тобто законодавець, встановивши в сфері захисту трудових прав скорочену позовну давність (три місяці) та визначивши випадки, на які вона не поширюються (ч.2 ст. 233 КЗпП України), у такий спосіб передбачив, що до всіх інших правовідносин має застосовуватися загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Встановлений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України (по день фактичного розрахунку), є матеріальною відповідальністю роботодавця за неналежне виконання своїх обов'язків, що має наслідком порушення трудових прав працівника. Таке порушення може мати для працівника негативні наслідки і немайнового характеру, тобто завдавати йому моральну шкоду, тому законодавець передбачив для працівника можливість звернутися до суду за її відшкодуванням.

Так, ст. 237-1 КЗпП України встановлює, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оскільки КЗпП України не врегульовує питань, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, та не встановлює спеціальну позовну давність щодо вимог про її відшкодування, застосуванню підлягають положення Цивільного кодексу України, як основного акта цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, у випадку звернення працівника до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні, повинна застосовуватися загальна позовна давність - три роки.

Таким чином, дії, пов'язані із зверненням до суду з позовною заявою про відшкодування у тому числі моральної шкоди, були вчинені в межах строків позовної давності, оскільки гр. ОСОБА_2 було звільнено з посади 01.04.2014 року, а вона звернулась з позовною заявою до суду 30.09.2014 року.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, оскільки постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДЮК НЕТ - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЮК НЕТ про відшкодування заборгованості по заробітній платі, відшкодування за час затримки, упущеної вигоди та моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26.12.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Н.А. Кононенко

Ю.І. Кравець