Постанова

від 27.12.2018 по справі 467/878/15-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.12.18

22-ц/4812/56/18

Провадження №22-ц/4812/56/18

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 грудня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Яценко Л.В.,

за участі позивача ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №467/878/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Центральний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Гуденко Ольги Андріївни у приміщенні цього суду 19 квітня 2018 року, повний текст якого складено 27 квітня 2018 року, за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК , ОСОБА_3 про захист порушених прав споживача, визнання кредитного договору та договору поруки недійсними,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 р. Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПРИВАТБАНК , правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк ПРИВАТБАНК (далі - АТ КБ ПРИВАТБАНК , Банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що згідно кредитного договору № NKN0GK04040015 від 28 березня 2007 р. (далі - Договір), укладеним між Банком та ОСОБА_1, остання отримала кредит в іноземній валюті у сумі 53 616 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 27 березня 2020 р.

Крім того, позивач зазначав, що в забезпечення виконання умов кредитного договору № NKN0GK04040015 від 28 березня 2007 р. позичальницею ОСОБА_1 15 серпня 2014 р. між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 02/ДЗ, за умовами якого, кредитний договір забезпечено порукою у розмірі 1000 грн., які позивач також просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 0 8 квітня 2015 р. утворилась заборгованість по сплаті кредиту у загальному розмірі 40 423,88 доларів США, з яких 32 627,50 доларів США - заборгованість за кредитом, 5 610,86 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 145,96 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 1 039,56 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, позивач просив суд стягнути з неї вказану суму заборгованості та судові витрати, а з ОСОБА_3 - 1000 грн. заборгованості.

Заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 9 червня 2015 р. позов ПАТ КБ ПРИВАТБАНК задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в сумі 948 961 грн. 18 коп. та судовий збір в сумі 3 644 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку 1000 грн. та судовий збір у розмірі 10 грн.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2015 р. вказане заочне рішення скасоване.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 5 жовтня 2015 р. за клопотанням відповідача ОСОБА_1 справу передано за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2015 р. справу прийнято до провадження суддею Гуденко О.А.

Перед початком судового засідання, від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про прийняття зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , ОСОБА_3 про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору поруки недійсними, яка протокольною ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2016 р. прийнята та об'єднана в одне провадження з первісним позовом ПАТ КБ ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилалася на порушення при укладенні кредитного договору ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , в тому числі на відсутність встановленої річної відсоткової ставки , невидачу всієї суми кредиту у розмірі 53 616 доларів США, відсутність детального розпису сукупної вартості кредиту, на те, що кредитний договір містить несправедливі умови, в тому числі щодо зобов'язання позичальника передати частину отриманого кредиту для сплати винагород в подальшому самому ж банку у розмірі 5 616 доларів, отже не відповідає вимогам закону та актів цивільного законодавства. Щодо договору поруки, то цей договір також суперечить вимогам ч.1 ст. 2013 ЦК України та відповідно до ст. 215 ЦК України є недійсним, оскільки укладений значно пізніше, на незначну суму і без згоди і повідомлення самого позичальника.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 р. позов ПАТ КБ ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у сумі 37 830,14 долари США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 32 627,50 доларів США, по сплаті відсотків - в сумі 4 056,68 долари США , за комісією - 1 145,96 доларів США, пені у розмірі 18 105, 66 грн., та сплачений судовий збір в сумі 3 644 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку 1000 грн. та сплачений судовий збір в сумі 10 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 28 березня 2007 р. між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк , правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір № NKN0GK04040015, за умовами якого Банк передав позичальнику кредитні кошти у розмірі 53616 доларів США. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором щодо повернення кредитних коштів не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість за вказаним кредитним договором, яка підлягає стягненню. Частково задовольнивши первісний позов, суд виходив з доведеності визначеного позивачем розміру заборгованості за кредитом - 32627,50 доларів США (в тому числі 1999,25 доларів США, сплачених позивачем страхових платежів). Також суд вважав, що банком не доведено правомірність збільшення визначеної договором процентної ставки та провів розрахунок заборгованості за процентами, виходячи з 12% річних, та, відповідно, зменшив розмір нарахованої позивачем пені до 19 105, 66 грн., а також стягнув комісію - 1 145,96 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що аргументи ОСОБА_1 щодо невідповідності кредитного договору змісту актам законодавства України, порушення відповідачем вимог ст.ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів , вчинення кредитного договору під впливом обману, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а оскільки наявність згоди позичальника на укладення договору поруки з кредитором не передбачена положеннями параграфу 3 Глави 49 ЦК України, також немає і підстав вважати цей договір таким, що не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Також суд не прийняв до уваги твердження представника позивача за зустрічним позовом про те, що банк не може бути належним позивачем у справі, оскільки 13 грудня 2016 р. відбулася перереєстрація договору іпотеки, укладеного в забезпечення виконання цього кредитного договору з ПАТ КБ ПриватБанк на ТОВ ТРАКСЕЛЛІНГ ( а.с. 187 Т.1), оскільки ні сторонами по справі, ні вжитими судом заходами не вдалося визначити правові підстави проведення такої перереєстрації, а на час розгляду справи іпотекодержателем є позивач за первісним позовом, наявність договору про переуступку права вимоги ПАТ КБ ПриватБанк заперечує і доказів тому не надано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права й просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги наступні обставини: що позивачем за первісним позовом не надано документ на підтвердження факту передачі кредитором позичальнику у власність кредитних коштів у визначеній договором сумі, а саме - первинні документи з особистим підписом позичальника, що банк самовільно збільшив розмір основного боргу на 1 999,25 доларів США, суд не дав належної оцінки доводам зустрічного позову, зокрема, щодо незаконності положень п. 7.1 та п. 3.11 кредитного договору щодо сплати комісії, стягнувши заборгованість за договором в іноземній валюті суд вийшов за межі позовних вимог, неправильно визначив розмір заборгованості в цілому та за процентами і не врахував, що ПАТ КБ ПРИВАТБАНК є неналежним позивачем по справі у зв'язку із відступленням прав вимоги за кредитним договором на користь ТОВ Тракселлінг .

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_1, її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням процесуального закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2007 р. між Закритим акціонерним товариством комерційним банком ПРИВАТБАНК , правонаступником якого є ПАТ КБ ПРИВАТБАНК (тепер - Акціонерне товариство комерційний банк ПРИВАТБАНК ), і ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № NKN0GК04040015, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати позичальникові кредит у розмірі 53 616 доларів США, з яких - 48 000 доларів США на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1, та 5 616 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених цим Договором.

Кредитні кошти надавались на умовах строковості - з 28 березня 2007 р. по 27 березня 2020 р., оплати: відсотків за користування кредитом в розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту - 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно умов Договору.

Сторони договору дійшли згоди, що погашення заборгованості здійснюється в період з 20 по 27 число кожного місяця в сумі 709,92 долари США. (т. 1 а.с. 10-12).

Згідно п. 7.2. Договору для виконання умов договору Банком позичальникові було відкрито рахунок 29090054286535 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам.

В забезпечення виконання умов кредитного договору № NKN0GK04040015 від 28 березня 2007 р. позичальницею ОСОБА_1 15 серпня 2014 р. між Банком та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 02/ДЗ, за умовами якого, кредитний договір забезпечено порукою у розмірі 1 000 грн.

На виконання умов укладеного кредитного договору Банк передав позичальнику 48 000 доларів США, які останньою були використані за цільовим призначенням - на придбання квартири, що не заперечується відповідачем ОСОБА_1

Звертаючись до суду з вимогою про дострокове стягнення кредитної заборгованості, позивач посилався на те, що відповідач допустив прострочення сплати за кредитним договором, починаючи з вересня-жовтня 2013 р., та здійснила останній платіж 31 березня 2014 р., і таке є підставою для дострокового стягнення заборгованості. Зазначене підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_3. На спростування таких обставин ОСОБА_1 доказів не надала.

Таким чином, відповідно до вимог ст. ст. 526, 610, 611, 1048, 1050, 1054, 554 ЦК України суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для дострокового стягнення кредитної заборгованості.

При цьому суд також виходив з того, що кредитний договір є укладеним, чинним та дійсним, оскільки відсутні підстави для задоволення зустрічного позову і визнання укладеного сторонами кредитного договору недійсним (нікчемним). І такі висновки є правильними.

Правова природа кредитних правовідносин урегульована в нормах цивільно-правового зобов'язального інституту Позика. Кредит. Банківський вклад (гл. 71 Цивільного кодексу України; далі - ЦК), Закону України від 12 липня 2001 р. № 2499-VI Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121-III Про банки і банківську діяльність (далі - Закон № 2121-III) та інших відповідних правових актах.

З аналізу наведених вище норм, зокрема ст. 1050 ЦК України, можна зробити висновок, що кредитний договір кваліфікується за своєю правовою природою як двосторонній, консенсуальний та оплатний.

За такого такий договір набирає чинності після досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору та укладення його у письмовій формі.

Оскільки сторонами при укладанні кредитного договору у письмовій формі 28 березня 2007 р. були досягнуті домовленості щодо усіх істотних вимог, договір набрав чинності і підлягає виконанню його сторонами.

За такого доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір набирає чинності не з моменту підписання, а з моменту фактичної передачі усіх обумовлених договором коштів, не приймаються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права, що регулюють кредитні відносини.

Крім того, отримання 48 000 доларів США кредитних коштів позичальником, тривале виконання нею умов договору щодо повернення кредитних коштів, що визнано ОСОБА_1 і в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, спростовують аргументи апеляційної скарги про відсутність у справі належних доказів отримання у власність позичальника ОСОБА_1 кредитних коштів та нечинність кредитного договору.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи зустрічний позов, суд дійшов висновку, що вимоги про визнання недійсним кредитного договору від 28 березня 2007 р. в цілому не підлягають задоволенню, оскільки у результаті розгляду справи судом не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши, характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов спірного договору вона без заперечень отримала кошти в іноземній валюті, тривалий час виконувала його у частині повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів. Також суд вважав недоведеним аргументи зустрічного позову про недотримання при укладанні договору вимог статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів щодо надання споживачу інформації до укладання договору та змісту умов договору. Щодо вимог про недійсність договору поруки, суд вважав, що для цього відсутні підстави, на які посилається ОСОБА_1, оскільки чинним законодавством не передбачено отримання згоди позичальника на укладання такого договору.

Такі висновки суду є правильним, такими, що зроблені на підставі аналізу змісту укладених сторонами договорів та норм права, що регулюють спірні правовідносини.

Апеляційна скарга не містить аргументів про незгоду з висновками суду щодо недійсності кредитного договору в цілому та стосовно недійсності договору поруки.

В той же час аргументи апеляційної скарги про недійсність (нікчемність) умов кредитного договору про обов'язок позичальника сплачувати комісію (п. 7.1) та додаткову оплату у разі дострокового погашення кредиту (п. 3.1) колегія суддів відхиляє з таких підстав.

При укладанні кредитного договору сторони домовились, що позичальник сплачує банку винагороду згідно із пунктами 7.1 та 6.2 Договору (п. 2.2.3).

Згідно із п. 7.1 кредитного договору від 28 березня 2008 р. кредитні кошти надаються банком на умовах сплати, серед іншого, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту.

В обґрунтування вимог зустрічного позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

В силу ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Між тим, Правила були затверджені після укладання сторонами кредитного договору 28 березня 2015 р.

Крім того, частина 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів доповнена положенням про нікчемність умов кредитного договору, які передбачають здійснення будь-яких платежів, за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, Законом № 3795-VI від 22 вересня 2011 р.

З урахуванням вимог Конституції України про дію законів у часі викладені положення Правил та Закону України Про захист прав споживачів не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, а тому відсутні підстави для визнання недійсними (нікчемними) положень кредитного договору про сплату на користь банку винагороди (комісії).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно визначився з відсутністю підстав для задоволення зустрічного позову.

Однак судом неповно встановлені обставини, які мають значення для вирішення первісного позову, а саме щодо розрахунку заборгованості позичальника і колегія суддів частково погоджується з аргументами про таке в апеляційній скарзі.

Так, згідно наданого позивачем за первісним позовом розрахунку станом на 08 квітня 2015 р. виникла заборгованість, яка становить 40 423,88 доларів США, що на день звернення з позовом було еквівалентно 948 961 грн. 18 коп., з яких 32 627,50 доларів США - заборгованість за кредитом, 5 610,86 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 445,96 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 1 039,56 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. (т. 1 а.с. 5-8).

Частково задовольняючи позов, суд визначив, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором становить 37 830,14 доларів США і складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 32 627,50 доларів США, по сплаті відсотків в сумі 4 056,68 доларів США , за комісією - 1 145,96 доларів США та пені у розмірі 18 105, 66 грн.

Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 21 лютого 2017 р. № 21380, призначеної ухвалою суду від 03 лютого 2016 р., встановлені суперечності та неузгоджені дані щодо кредитних коштів, які видані позичальнику за кредитним договором від 28 березня 2007 р. № NKN0GК04040015, а саме - у заяві на видачу готівки № 001 від 28 березня 2007 р. відсутній підпис касиру Банку, а також номер кредитного договору не відповідає дійсному номеру (№ NK0GК04040015 замість № NKN0GК04040015). За період з 27 березня 2008 р. по 27 березня 2014 р. банком збільшена заборгованість за договором на 1999,25 доларів США, проте документальних підтверджень обґрунтування збільшення заборгованості не надано. Також в розрахунку заборгованості позивачем застосовувались збільшені ставки у порівняні зі ставками, передбаченими умовами кредитного договору від 28 березня 2007 р. (14,04% та 34,20 %) , які не передбачені умовами Кредитного договору, що свідчить про утримання з позичальника додаткових нарахувань за процентами, які збільшують фактичну вартість кредиту, в зв'язку з чим був збільшений розмір щомісячного платежу за кредитним договором. У розрахунку заборгованості банку не відображені платежі погашення позичальником пені за кредитним договором, що досліджується та виявлено невідповідність обліку пені, зазначеної у розрахунку заборгованості даним, що зазначені у виписці щодо обліку пені по рахунку № НОМЕР_3. Встановлено затримку розподілу сплачених коштів у дату погашення 18 вересня 2008 р., 02 квітня 2009 р. та 19 серпня 2010 р. Таким чином, встановити документально обґрунтовану суму заборгованості за договором від 28.03.2007 року станом на 08 квітня 2015 р. не видається можливим ( т. 1, а. с. 134-157).

За умовами п.7.1 та п. 6.4 кредитного договору відсоткова ставка становить 12 % річних. В межах наявних матеріалів сукупна вартість кредиту в процентному значенні ( реальна процентна ставка) та в грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) за кредитним договором не визначені. За результатами експертизи встановлено , що сукупна вартість кредиту в процентному значенні ( реальна процентна ставка) складає 16,59 % та є вищою від визначеної договором ставки, а в грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) за кредитним договором складає 62 757,80 доларів США.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд першої інстанції, надавши оцінку такому висновку експерта, з метою вирішення існуючого між сторонами спору, правильно вважав за необхідне визначити заборгованість за кредитним договором.

Отримання 48 000 доларів США кредитних коштів та використання їх за цільовим призначенням (на придбання квартири), як вже було зазначено, позичальником ОСОБА_1 не заперечується.

Щодо заперечень ОСОБА_1, її представника та висновків судово-економічної експертизи № 21380 від 21 лютого 2017 р. про неможливість встановлення фактичного розміру заборгованості за кредитом через безпідставне збільшення позивачем суми кредиту, колегія суддів погоджується з аргументами суду, який відхилив такі заперечення.

Так, у висновку судової експертизи зроблено висновок про збільшення позивачем суми заборгованості на 1 999, 25 доларів США, що документально не підтверджено.

Проте, пунктом 7.1. кредитного договору передбачено надання частини кредиту в межах суми 5616 доларів США на оплату страхових платежів шляхом саме безготівкового перерахування в порядку та у випадках, передбачених п. 2.1.3 кредитного договору.

Зі змісту договору вбачається, що кредит надано у вигляді встановлення кредитної лінії. Нормативне визначення поняття кредитна лінія міститься в п. 5 ч. 1, якою передбачено, що це вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено надання частини кредиту в межах суми 5 616 доларів США на оплату страхових платежів шляхом безготівкового перерахування в порядку та у випадках, передбачених п. 2.1.3 Кредитного договору.

28 березня 2007 р. на виконання умов кредитного договору між Закритим акціонерним товариством Страхова компанія Інгосстрах (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) були укладені договори особистого страхування № NKN0LK0036106 та страхування майна № NKN0GK0036105, за умовами яких страхові платежі складають, відповідно, 1 212 грн. та 969 грн. 60 коп., строки дії договір визначені з 28 березня 2007 р. по 27 березня 2008 р. (12 місяців) та обумовлена щорічна пролонгація договорів на той же строк - до повного погашення кредитної заборгованості у разі сплати наступних страхових платежів (т. 3 а.с. 2-5).

З розрахунку заборгованості вбачається, що у суму заборгованості увійшла сума сплачених Банком страхових платежів у загальному розмірі 1 999,25 доларів США.

Оскільки кредит надавався в іноземній валюті, то відповідно до п. 2.1.3 кредитного договору видача цієї його частини відбувалася в такому порядку: отримання Банком готівкової валюти у касі, необхідної для здійснення чергового страхового платежу; продаж валюти у касі за курсом купівлі Банка на день продажу; зарахування коштів від імені позичальника на сплату чергових платежів.

На підтвердження проведення цих операцій позивачем надано до суду виписку за рахунком позичальника, з якої вбачається щорічне перерахування платежів до каси у доларах США в сумі, достатній для здійснення страхового платежу за відповідним курсом станом на день продажу іноземної валюти. Повний перелік таких платежів наведено експертом у висновку в Таблиці 1. (сторінка 14 Висновку). Ця виписка разом із відповідними меморіальними ордерами є роздруківкою електронної версії платіжних документів та підтверджує здійснення першого етапу, передбаченого п. 2.1.3. кредитного договору.

Так, у випадку ведення бухгалтерського обліку в електронно-обчислювальному вигляді, експерту надаються регістри бухгалтерського обліку у роздрукованому вигляді, обов'язково завірені в установленому порядку (п. 3.3. розділу ІІІ Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 р. № 53/5, в редакції наказі від 26 грудня 2012 р. № 1950/5).

За таких обставин суд вважав, що виписка про рух коштів та роздруківка меморіальних ордерів в електронному вигляді є допустимими доказами проведення операцій за рахунками, які помилково не прийняті експертом до уваги при складанні висновку.

Як пояснив представник позивача, надання копій касових документів є на цей час неможливим, оскільки відповідно до п. 303 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою правління Національного банку України від 08 грудня 2004 р. № 601, касові документи та позабалансові ордери з додатком за емісійно-касовими операціями, а також за операціями з банківськими металами, пластиковими картками, дорогоцінними металами (у виробах та брухті) та дорогоцінним камінням зберігаються протягом 5 (п'яти) років.

Враховуючи щорічну сплату страхових платежів банком, відсутність повідомлення позичальника (іпотекодаця) про припинення договорів страхування та необхідність скасування доручення про сплату страхових платежів, суд вважав доведеним, що Банк належним чином продовжував виконувати зобов'язання згідно п. 2.1.3. кредитного договору. В свою чергу, відповідач не надала суду доказів проведення нею виплати страхових платежів за вказаними договорами страхування, про відмову страхової компанії від виконання своїх обов'язків.

З врахуванням всіх вищезазначених обставин суд першої інстанції зробив висновок про правомірність включення позивачем до розрахунку заборгованості в сумі 1 999,25 доларів США, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до підпункту 2.3.1 кредитного договору сторони домовились, що за умовами цього договору у разі зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні може бути встановлений новий розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами у наступних випадках: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України на момент укладення договору; зміні облікової ставки Національного банку України; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд; зміні середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті (по статистиці Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезазначеному порядку можливо в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка Національного банку України, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення банку про збільшення процентної ставки до 14,04 % було прийнято 03 жовтня 2008 р. та розпочато її застосування з 27 листопада 2008 р.

У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такий правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 р. у справі № 6-1374цс17, було застосовано судом при вирішенні спору.

Повідомлення про нову ставку по процентам було направлено відповідачу 03 жовтня 2008 року (т. 1, а.с. 13-14).

Проте матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем указаних повідомлень та ознайомлення його про зміну процентної ставки і що про підвищення процентної ставки відповідачу було відомо. Не можна вважати і свідченням обізнаності відповідача про збільшення процентної ставки та фактичне прийняття пропозиції і те, що після цього вона вносила щомісячні платежі у більшому розмірі, ніж передбачено умовами кредитного договору

Проаналізувавши вказані обставини справи, положення закону, правовий висновок Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що Банком при нарахуванні процентів застосовувались ставки, не передбачені умовами кредитного договору від 28 березня 2007 р. (14,04 %, 34,2 % ), а належних доказів повідомлення відповідача про їх зміну матеріали справи не містять, тому погодився з запереченнями ОСОБА_1 щодо незаконності підвищення процентної ставки, а тому розрахунок заборгованості за весь період слід зробити, враховуючи визначений договором розмір процентів за користування кредитом - 12 %.

Однак, суд, прийнявши до уваги доводи відповідача про те, що таке нарахування підвищеної процентної ставки свідчить про утримання з нього додаткових нарахувань за процентами, які збільшують фактичну вартість кредиту, в тому числі і заборгованість за кредитом, не перевірив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості, виходячи з первісної процентної ставки, визначеної кредитним договором.

На вимогу апеляційного суду АТ КБ ПРИВАТБАНК надало розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 08 квітня 2015 р., виходячи зі ставки сплати процентів за користування кредитом - 12% за весь період, за яким заборгованість складає 31 045,41 доларів США, з яких: 27 547,24 доларів США заборгованості за кредитом, 3 000 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 328,14 доларів США заборгованості з комісії та 169,99 доларів США пені.

Представником ОСОБА_1 також надано розрахунок заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2008 р. станом на 23 березня 2015 р. (дата направлення на адресу ОСОБА_4 вимоги про дострокове повернення заборгованості), виходячи зі ставки сплати процентів за користування кредитом - 12% за весь період, за яким заборгованість складає 14 986,18 доларів США, з яких: 27 547,24 доларів США заборгованості за кредитом, 626,20 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, та 161,29 доларів США пені.

Колегія суддів не погоджується з розрахунком заборгованості, наведеним відповідачем ОСОБА_1, оскільки його зроблено без включення сум, сплачених позивачем за страховими виплатами (1 999,25 доларів США) та комісії, тоді як колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості включення їх у розрахунок заборгованості за кредитом.

За такого визначення заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 р. необхідно провести за останнім наданим Банком розрахунком.

Також при цьому слід застосувати правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 2.3.3 кредитного договору, укладеного сторонами, у разі порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору, Банк має право змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, виплати винагороди та процентів за користування ним, виконання інших зобов'язань за цим договором в повному обсязі за цим договором шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому за зобов'язаннями, строки виконання яких не наступили, вважаються такими, що наступили у зазначену у повідомленні дату.

Як вбачається з наданого при зверненні з первісним позовом повідомлення від 23 березня 2015 р. про дострокове повернення кредиту та інших передбачених договором платежів (т. 1 а.с. 4), позичальнику ОСОБА_1 було запропоновано у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість, у разі невиконання цієї вимоги - позивач вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, нарахованих процентів та штрафних санкцій.

Доказів, коли саме ОСОБА_1 отримала вимогу Банку про дострокове повернення кредитної заборгованості суду не надано, між тим, строк її виконання, а отже і змінений кредитодавцем строк виконання кредитного зобов'язання, настав не раніше 28 березня 2015 р. з урахуванням наданих для виконання вимоги 5 днів.

За такого у Банку відсутні правові підстави для нарахування передбачених договором процентів та неустойки після 28 березня 2015 р. до повного погашення заборгованості з огляду на пред'явлену вимогу щодо дострокового повернення кредиту з визначенням нової дати виконання зобов'язання.

Враховуючи наданий позивачем за первісним позовом до суду апеляційної інстанції розрахунок, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 березня 2007 р. складає станом на 28 березня 2015 р. 30 773,23 доларів США, з яких: 27 547,24 доларів США заборгованості за кредитом, 2 897,84 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 328,15 доларів США заборгованості з комісії та 129,45 доларів США пені. Саме такий розмір заборгованості слід стягнути з позичальника ОСОБА_1

Пунктом 4.1 кредитного договору сторони передбачили, що при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

За такого, заборгованість з пені з урахуванням курсу валют, встановленого Національним банком України на день ухвалення даного судового рішення (1 долар США дорівнює 27,27 грн.) становить 3 550 грн. 81 коп., з яких 1 000 грн. відповідно до укладеного між ЗАТ КБ ПРИВАТБАНК та ОСОБА_3 договору поруки підлягає стягненню з відповідачів солідарно, а решта - з ОСОБА_1

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, стягнувши заборгованість в іноземній валюті.

Згідно із принципом диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст.13 ЦПК України).

Згідно позовної заяви ПАТ КБ ПРИВАТБАНК просив про стягнення усієї заборгованості саме в іноземній валюті - доларах США, зазначаючи при цьому еквівалент в національній валюті Україні на час звернення з позовом, за такого суд, стягнувши заборгованість у валюті кредиту не вийшов за межі позовних вимог і таке відповідає законодавству, яке регулювало кредитні відносини на час укладання сторонами кредитного договору.

Також апеляційний суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що ПАТ КБ ПРИВАТБАНК є неналежним позивачем за заявленими ним вимогами через переуступку права вимоги за кредитним договором від 28 березня 2007 р. на користь ТОВ ТРАКСЕЛЛІНГ .

Згідно наданих сторонами доказів, а саме - інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1, копій договорів (т. 1 а.с. 187-195, 202-226, т. 2 а.с. 112-121) вбачається, що 13 грудня 2016 р. за нотаріально посвідченим договором про відступлення права вимоги (зареєстрований у реєстрі за № 11049) ПАТ КБ ПРИВАТБАНК передало ТОВ ТРАКСЕЛЛІНГ право вимоги щодо частини боргу за кредитним договором № NKN0GK04040015, укладеним 28 березня 2007 р. між ЗАТ КБ ПРИВАТБАНК та ОСОБА_1 (обсяг вимог, що передаються становить 546 000 грн.)

Однак, 10 березня 2017 р. між ТОВ ТРАКСЕЛЛІНГ та ПАТ КБ ПРИВАТБАНК укладено договір про розірвання зазначеного вище договору про відступлення права вимоги, а тому на день постановлення рішення судом першої інстанції ПАТ КБ ПРИВАТБАНК був належним позивачем за первісним позовом.

Враховуючи, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалено з порушенням положень матеріального та процесуального закону, колегія суддів в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає за необхідне змінити рішення суду в цій частині і не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині зустрічного позову.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду підлягає зміні, необхідно відповідно змінити і розподіл судових витрат, здійснений судом першої інстанції.

При зверненні до суду позивачем було сплачено 3 654 грн. судового збору, які підлягають поверненню позивачу пропорційно задоволеним вимогам (30773,23 долара США, що еквівалентно 839 185 грн. 98 коп.) від загальної суми позовних вимог (40381,32 доларів США, що еквівалентно 1 101 198,6 грн.), що становить 2 784 грн. 59 коп. (839 185, 98 х3 654: 1 101 198,6). При цьому з ОСОБА_3 слід стягнути 1 грн. 66 коп. судового збору, а з ОСОБА_1 - 2 781 грн. 27 коп. судового збору

Також необхідно провести розподіл судових витрат, понесених в апеляційній інстанції відповідачем - сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (5 466 грн.) пропорційно зменшенню стягнутої суми заборгованості, а саме - поверненню підлягає 1 300 грн. (5 466 грн.х ( 1 101 198,6 - 839 185,98): 1 101 198,6).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити.

Стягнути з ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, проживає: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК , ЄДРПОУ 14360570, 30 773,23 доларів США заборгованості за кредитним договором № NKN0GK04040015, укладеним 28 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком ПРИВАТБАНК та ОСОБА_1, яка складається з 27 547,24 доларів США заборгованості за кредитом, 2 897,84 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 328,15 доларів США заборгованості з комісії; а також стягнути 2 530 грн. 10 коп. пені.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, проживає: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, та ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, проживає: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК , ЄДРПОУ 14360570, 1 000 грн. заборгованості з пені.

Стягнути судовий збір за подання позовної заяви на користь Акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК , ЄДРПОУ 14360570, з ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, проживає: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1, 2 782 грн. 93 коп., з ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, проживає: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, - 1 грн. 66 коп.

Рішення суду в частині вирішення зустрічного позову залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК , ЄДРПОУ 14360570, на користь ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, проживає: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1, 1 300 грн. 55 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови виготовлений 27 грудня 2018 року