Постанова

від 04.11.2020 по справі 467/878/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 467/878/15-ц

провадження № 61-2790св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ ПриватБанк ), правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк (на теперішній час - АТ КБ ПриватБанк ), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NKN0GK04040015, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала від банку грошові кошти у сумі 53 616,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 27 березня 2020 року.

На забезпечення належного виконання умов кредитного договору від 28 березня 2007 року № NKN0GK04040015 15 серпня 2014 року між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 02/ДЗ, за умовами якого ОСОБА_2 відповідає за зобов`язанням ОСОБА_1 у межах суми 1 000,00 грн.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 08 квітня 2015 року утворилась заборгованість зі сплатикредиту у загальному розмірі 40 423,88 доларів США, з яких 32 627,50 доларів США - заборгованість за кредитом, 5 610,86 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 145,96 доларів США - комісія за користування кредитом, 1 039,56 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ ПриватБанк просило суд стягнути з ОСОБА_1 948 961,18 грн, а з ОСОБА_2 як поручителя - 1 000,00 грн.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ ПриватБанк про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору та договору поруки.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що всупереч вимогам статті 11 Закону України Про захист прав споживачів кредитний договір № NKN0GK04040015, укладений 28 березня 2007 року між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 , не міститьінформації про встановлену річну відсоткову ставку, детального розпису сукупної вартості кредиту, містить несправедливі умови, у тому числі щодо зобов`язання позичальника передати частину отриманого кредиту для сплати винагород у подальшому самому ж банку у розмірі 5 616,00 доларів, банком не було видано їй всієї суми кредиту у розмірі 53 616,00 доларів США.

Отже, кредитний договір № NKN0GK04040015 не відповідає вимогам закону та актам цивільного законодавства.

Крім того, договір поруки від 15 серпня 2014 року № 02/ДЗ суперечить вимогам частини першої статті 203 ЦК України та відповідно до статті 215 ЦК України є недійсним, оскільки укладений значно пізніше, на незначну суму і без згоди і повідомлення самого позичальника.

ОСОБА_1 просила суд визнати кредитний договір від 28 березня 2007 року № NKN0GK04040015 та договір поруки від 15 серпня 2014 року № 02/ДЗ недійсними.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2016 року (протокольно) зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ КБ ПриватБанк .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року позов ПАТ КБ ПриватБанк задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором у сумі 948 961,18 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором у сумі 1 000,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з доведеності визначеного позивачем розміру заборгованості за кредитом у сумі 32 627,50 доларів США (в тому числі, 1 999,25 доларів США сплачених позивачем страхових платежів). Суд вважав, що банком не доведено правомірність збільшення визначеної договором процентної ставки та здійснив розрахунок заборгованості за процентами, виходячи з 12 % річних та необхідності зменшення розміру пені до 19 105, 66 грн. При нарахуванні процентів банк застосовував ставки, не передбачені умовами кредитного договору від 28 березня 2007 року (14,04 %, 34,2 % ), а належних доказів повідомлення відповідача про їх зміну матеріали справи не містять. Крім того, обґрунтованими є вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 комісії у розмірі 1 145,96 доларів США. Оскільки порушення боржником зобов`язання за кредитним договором від 28 березня 2007 року забезпечене порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, вимоги банку до ОСОБА_2 в частині стягнення 1 000,00 грн підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд виходив з недоведеності її доводів про невідповідність кредитного договору змісту актам законодавства України, порушення відповідачем вимог статей 11 , 18 Закону України Про захист прав споживачів , вчинення кредитного договору під впливом обману.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк 30 773,23 доларів США заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року № NKN0GK04040015, яка складається з: 27 547,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 897,84 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 328,15 доларів США - заборгованість за комісією, 2 530,10 грн - пеня.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк 1 000,00 грн заборгованості з пені.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів не виконала, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів. Отримання 48 000,00 доларів США за цільовим призначенням (на купівлю об`єкта нерухомості) ОСОБА_1 не заперечує. Судом встановлено, що 5 616,00 доларів США сплачені банком у рахунок страхових платежів. Правомірність здійснення банком платежів у розмірі 1 999,00 доларів США протягом строку дії кредитного договору позичальником не спростована, а тому їх нарахування є обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розмір відсотків за користування кредитом, апеляційний суд врахував первісний розмір процентної ставки - 12%, а також правомірність нарахування комісії.

При цьому суд вважав недоведеними аргументи зустрічного позову про недотримання під час укладання договору вимог статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Положення частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів доповнено нормою про нікчемність умов кредитного договору Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг , тобто після укладення оспорюваного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення статті 1046 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 1048 цього Кодексу. Суди не врахували, що банк фактично надав ОСОБА_1 48 000,00 доларів США, тоді як за кредитним договором сума кредиту становить 53 616,00 доларів США. Суди не врахували, що до ухвалення у справі рішення по суті спору, ПАТ КБ ПриватБанк відступило на користь ТОВ Тракселлінг право вимоги за вказаним кредитним договором, яке не було залучене до участі у справі.

Також суди проігнорували положення статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки у кредитному договорі банком встановлено плату за неіснуючу послугу надання фінансового інструменту в розмірі 0,2 % від суми кредиту.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу № 467/878/15-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу за позовом ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ ПриватБанк про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору та договору поруки призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

28 березня 2007 року між ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк (тепер -АТ КБ ПриватБанк ), і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № NKN0GК04040015, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальникові кредит у розмірі 53 616,00 доларів США, з яких 48 000,00 доларів США - на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та 5 616,00 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених цим договором.

Кредитні кошти надавались на умовах строковості, з 28 березня 2007 року до 27 березня 2020 року, оплати відсотків за користування кредитом в розмірі 1,00% на місяць (12% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента - 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з цим договором та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з умовами договору.

Сторони договору дійшли згоди, що погашення заборгованості здійснюється в період з 20 до 27 числа кожного місяця черговими платежами в сумі 709,92 доларів США (т. 1, а. с. 10-12).

Сторони погодили, що позичальник сплачує банку винагороду згідно із пунктами 6.2 та 7.1 договору (пункт 2.2.3).

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору від 28 березня 2008 року кредитні кошти надаються банком на умовах сплати, серед іншого, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту.

На виконання умов кредитного договору ЗАТ КБ ПриватБанк передало ОСОБА_1 48 000,00 доларів США, які останньою були використані за цільовим призначенням - на придбання квартири, чого вона не заперечувала.

Згідно з пунктом 7.2 кредитного договору банк відкрив позичальникові рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншим компенсаційними платежами.

На забезпечення виконання умов кредитного договору від 28 березня 2007 року № NKN0GK04040015 15 серпня 2014 року між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 02/ДЗ, за умовами якого кредитний договір забезпечено порукою у розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно доповідомлення ПАТ КБ ПриватБанк від 23 березня 2015 року про дострокове повернення кредиту та інших передбачених договором платежів (т. 1, а. с. 4), позичальнику ОСОБА_1 було запропоновано у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість. У разі невиконання цієї вимоги ПАТ КБ ПриватБанк вимагало повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти та штрафні санкції.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, наданим АТ КБ ПриватБанк станом на 08 квітня 2015 року, виходячи зі ставки сплати процентів за користування кредитом - 12 %, заборгованість складає 31 045,41 доларів США, з яких: 27 547,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 000,00 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 328,14 доларів США - заборгованість за комісією, 169,99 доларів США - пеня.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають повною мірою.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Одним із способів припинення зобов`язання відповідно до статті 599 ЦК України є його виконання, проведене належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України належне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором передбачає, у тому числі, дотримання визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Вирішуючи вказаний спір, суди встановили, що ОСОБА_1 отримала грошові кошти за кредитним договором від 28 березня 2007 року, однак належним чином не виконувала зобов`язання з погашення кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки факти отримання ОСОБА_1 грошових коштів та неналежного виконання нею умов кредитного договору не спростовані належними та допустимими доказами, та нею не заперечуються.

Також обґрунтованими є висновки апеляційного суду щодо визначення розмірів окремих складових кредитної заборгованості, з урахуванням базової відсоткової ставки 12 %, необхідності зменшення пені відповідно до вимог статті 551 ЦК України, а також правомірності встановлення та нарахування банком комісії.

Апеляційний суд, спростовуючи аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недійсність (нікчемність) умов кредитного договору про обов`язок позичальника сплачувати комісію (пункт 7.1) та додаткову оплату у разі дострокового погашення кредиту (пункт 3.1), погодився з висновками суду першої інстанції у цій частині і зазначив, що при укладенні кредитного договору сторони домовились, що позичальник сплачує банку винагороду згідно із пунктами 7.1 та 6.2 договору (пункт 2.2.3), а тому вказані умови є законними.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про завищений розмір кредитної заборгованості з огляду на включення до її розміру комісії за надання та користування кредитом колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, наданим АТ КБ ПриватБанк на вимогу апеляційного суду, станом на 08 квітня 2015 року, виходячи зі ставки сплати процентів за користування кредитом - 12 %, заборгованість ОСОБА_1 складає 31 045,41 доларів США, з яких: 27 547,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 000 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 328,14 доларів США - заборгованість за комісією, 169,99 доларів США - пеня.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору від 28 березня 2008 року кредитні кошти надаються банком на умовах сплати винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові висновки про застосування положень частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту викладено Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-1746цс16 та Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

За змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз указаних норм вказує на те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг , яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, за змістом пункту 3.6 яких банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або за дії, які споживач здійснює на користь банку або що їх вчиняє банк, або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, були затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, тобто також після укладання сторонами кредитного договору від 28 березня 2007 року.

В силу вимог частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З урахуванням вимог Конституції України про дію законів у часі викладені положення Правил та Закону України Про захист прав споживачів не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, а тому відсутні підстави для визнання недійсними (нікчемними) положень кредитного договору про сплату на користь банку винагороди (комісії).

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), оскільки на час укладення кредитного договору, який є предметом розгляду у цій справі, законодавство не містило норм, які забороняли банкам встановлювати в кредитному договорі такого платежу, як комісія за надання фінансового інструменту та за здійснення додаткового моніторингу.

Незаконність таких умов з огляду на те, що вони є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, ОСОБА_1 не доведено.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Посилання ОСОБА_1 на те, що кредитний договір не містить усіх необхідних істотних умов, зокрема загальної вартості кредиту, детального розпису, тощо, не заслуговують на увагу, оскільки договір є чинним, виконаний як банком, так і частково виконувався нею.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), § § 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), § 2).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2018 року у незміненій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк