Рішення

від 27.12.2018 по справі 810/2219/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2018 року справа № 810/2219/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "Плисецький гранітний кар'єр" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Плисецький гранітний кар'єр" з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.01.2018: № 0001651401, № 0001611401, № 0001621401.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки розрахунки з рентної плати не призначені для декларування операцій з продажу готової продукції за ціною нижче розміру її виробничої собівартості і не можуть підтверджувати такий факт. Податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин призначений виключно для визначення розрахунковим шляхом суми до сплати в бюджет податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Також позивач вважає неправомірним висновок податкового органу про відсутність здійснення реальних господарських операцій із контрагентами ТОВ Компанія Нікос (код ЄДРПОУ 39665642) і ТОВ Адоріс Центр (код ЄДРПОУ 39931430), оскільки такі операції фактично відбулись та підтверджені відповідними документами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 відкрито провадження у даній адміністративній справі, прийнято рішення про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

Відповідачем подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем занижено показники рентної плати, а саме - занижено вартість видобутої корисної копалини за рахунок не включення до розрахунку суми витрат, пов'язаних з доставкою, та суми ремонту. Також відповідач стверджує, що Товариством завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у перевіряємий період на загальну суму 1 508 926 грн. Відповідач також стверджує, що позивачем товари у ТОВ Компанія Нікос і ТОВ Адоріс Центр фактично не придбавались, а відбувалось лише оформлення відповідних операцій. Крім того, на думку відповідача, позивачем здійснювався продаж гірничої маси нижче собівартості у 2015 році, що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість.

Позивачем подано до суду письмову відповідь на відзив відповідача на позов, у якій позивач не погодився з доводами відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.

До судового засідання 25.10.2018 сторони, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не прибули, звернулись до суду з письмовими клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності.

На підставі ч. 3 ст. 194 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ Плисецький гранітний кар'єр з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

За результатами перевірки складено Акт від 27.12.2017 № 1045/10-36-14-01/03577160 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- п. 5П (С)БО 9 Запаси , затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 20.10.1999 № 246, п.6 п. 9 П (С) БО 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 31.12.1999 № 318, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХIV, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 143 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 508 926 грн., в тому числі за 1 півріччя 2017 року у сумі 1 508 926 грн.;

- п. 188.1 ст. 188, п. 198.3. п. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 3 835 584 грн.;

- п. 252.9 ст. 252, пп. 252.11.3 п. 252.11 ст. 252 ПК України, у результаті чого занижено рентну плату за користування надрами за видобуток корисних копалин на загальну суму 432 657,02 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення від 29.01.2018:

- № 0001651401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 5 753 376 грн., у т.ч. за основним платежем - 3 835 584 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 917 792 грн.;

- № 0001611401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем рентна плата за користування надрами для видобутку корисних копалин на суму 540 821,28 грн.;

- № 0001621401, щодо завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 1 508 926 грн.

За наслідками адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх оскарження.

Щодо висновків відповідача про порушення підприємством вимог закону щодо сплати податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Так, згідно Акту перевірки та письмового відзиву відповідача на позов висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовуються тим, що перевіркою встановлено факт продажу позивачем гірничої маси нижче собівартості у 2015 році, у результаті чого занижено податкові зобов'язання за 2015 рік. Також відповідно до розрахунків з рентної плати за 2015 рік платник самостійно декларує продаж нижче собівартості.

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Згідно абз. 2 п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

При цьому, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.

Дійсно, відповідно до п. 6 розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, з урахуванням змін та доповнень, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Згідно Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 19.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, гуртуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону). Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (ч. 2 ст. 6 Закону № 996-XIV).

Відповідно до п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - П(С)БО 16), собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. Зокрема, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Склад інших витрат розшифрований у пунктах 12 - 16 Положення.

Таким чином, посадові особи податкового органу з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг мали визначити собівартість реалізованої продукції, керуючись положеннями П(С)БО 16, натомість, під час перевірки використано дані рядка 6.2 Додатку 2 Податкового розрахунку з плати за користування надрами, подані Товариством за 1, 2, 3, 4 квартали 2015 року.

У той же час, згідно п. 252.2. ст. 252 ПК України для цілей оподаткування рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин здійснюється окремий (від інших видів операційної діяльності) бухгалтерський та податковий облік витрат і доходів за кожним видом мінеральної сировини за кожним об'єктом надр, на який надано спеціальний дозвіл.

Тобто, визначаючи базу оподаткування податком на додану вартість, відповідач, на відміну від посадових осіб Товариства, керувався не положеннями П(С)БО 16, як того вимагає п. 188.1 ст. 188 ПК України, а даними, які є спеціальними виключно для визначення бази для сплати рентної плати.

Також у п. 3.1.2.1 Акту перевірки до показника, наведеного у якості фактичної собівартості реалізованої продукції, додатково було додано суму витрат збуту Товариства, які згідно норм П(С)БУ 16 не є витратами, які підлягають врахуванню у складі собівартості реалізованої продукції та повинні обліковуватись окремо як витрати поточного періоду.

Так, відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Отже, відповідачем необґрунтовано додано до розрахунку фактичної собівартості гірничої маси у п. 3.1.2.1 Акту перевірки для цілей нарахування ПДВ суми витрат збуту за даними бухгалтерського обліку Товариства за рахунком 93, які наведені у пункті 3.1.7 Акту, а саме: за 1 квартал 2015 р. - 798 694,21 грн., за 2 квартал 2015 р. - 1 778 152,42 грн., за 3 квартал 2015 р. - 1 319 020,91 грн., за 4 квартал 2015 р. - 1 410 663,89 грн. Ці суми є витратами з експлуатації, ремонту і ТО машин та механізмів, зайнятих в процесах зберігання та доставки виготовленої продукції споживачам та не можуть за нормами ПСБУ 16 бути врахованими у складі виробничої собівартості реалізованої продукції.

Суд зазначає, що з метою з'ясування чи реалізовувалась позивачем готова продукція за ціною нижче собівартості посадові особи податкового органу повинні були використовувати не дані рядка 6 Додатка 2 Податкового розрахунку з плати за користування надрами, подані Товариством за 1, 2, 3, 4 квартали 2015 року, а дані бухгалтерського обліку Товариства щодо розміру виробничої собівартості виготовленої продукції, розрахованої у бухгалтерському обліку за періоди, що підлягали перевірці.

Враховуючи викладене, висновок Акту перевірки у п. 3.1.2.1 щодо порушення позивачем п. 188.1 ст. 188 ПК України є необґрунтованим.

Щодо взаємовідносин позивача з контрагентами-постачальниками ТОВ Компанія Нікос (код ЄДРПОУ 39665642) і ТОВ Адоріс Цент (код ЄДРПОУ 39931430), суд зазначає наступне.

Так, у п. 3.1.2.2. Акту податковим органом зроблено висновок про не підтвердження фактичного придбання позивачем товарів у ТОВ Компанія Нікос , а тому позивач, на думку відповідача, не міг включати до податкового кредитку суми ПДВ, сплачені на користь даного підприємства, що, відповідно, призвело до завищення показника рядка 10.1.декларації з ПДВ у грудні 2015 року на 104 942,00 грн.

Такі ж висновки зроблено відповідачем щодо взаємовідносин позивача з ТОВ Адоріс Центр на суму 196 843,00 грн.

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Між ТОВ Компанія Нікос (Постачальник) і ТОВ Плисецький гранітний кар'єр (Покупець) укладено Договір від 01.12.2015 № 01-12/15, згідно якого Постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність Покупця Товар, а Покупець - своєчасно прийняти товар і здійснити оплату його вартості (т. 1, а.с. 172 - 174).

Виконання умов даного Договору підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: видатковою накладною від 23.12.2015 № 79, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними від 23.12.2015 № 16598 та № 16599, податковою накладною від 23.12.2015 № 193 (т. 1, а.с. 175 - 181).

Також між ТОВ Адоріс Центр (Постачальник) і ТОВ Плисецький гранітний кар'єр (Покупець) укладено Договір від 01.12.2015 № 01-12/15, згідно якого Постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність Покупця Товар, а Покупець - своєчасно прийняти товар і здійснити оплату його вартості (т. 1, а.с. 183 - 185).

Виконання умов даного Договору підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: видатковою накладною від 22.12.2015 № 44 (т. 1, а.с. 186), банківськими виписками, товарно-транспортною накладною від 22.12.2015 № 16597, податковою накладною від 22.12.2015 № 182 (т. 1, а.с. 205 - 209).

При прийнятті рішення у даній справі судом враховується, що станом на час укладення позивачем договорів з вказаними підприємствами та здійснення відповідних господарських правовідносин, у останніх були діючі свідоцтва платників ПДВ. Вказані обставини підтверджуються відповідними роздруківками з сайту ДФС (т. 1, а.с. 182, 210).

Так, судом встановлено, що господарські взаємовідносини з вказаними контрагентами здійснювались у грудні 2015 року та січні 2016 року, а свідоцтва платника ПДВ були анульовані у ТОВ Компанія Нікос 16.06.2017, у ТОВ Адоріс Центр - 03.08.2017, тобто значно пізніше, ніж період взаємовідносин.

З цих же підстав суд вважає необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем за наслідком взаємовідносин з ТОВ Компанія Нікос і ТОВ Адоріс Центр п.п. 198.1, п. 198.3, 198.5 ст. 198 ПК України, а саме, про завищення підприємством показників, задекларованих у рядку 10.1 Декларацій придбання товарів, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою на загальну суму 301 785,00 грн.

Так, висновки про завищення позивачем податкового кредиту ґрунтуються на доводах про сумнівність таких постачальників та нереальність господарських операцій, оскільки надані первинні документи суперечать податковій інформації.

У той же час, використання виключно податкової інформації для формування висновків Акту перевірки суперечить абз. 5 п. 86.7 ст. 86 ПК України, згідно якого контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Згідно ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: а) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; б) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПК України. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби, суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.4. ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно п. 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, єдиною обов'язковою умовою отримання права покупця (замовника) на податковий кредит є наявність первинних бухгалтерських та податкових документів, складених та оформлених згідно з вимогами чинного в Україні законодавства. Такої ж позиції дотримується Вищий Адміністративний Суд України в ухвалі від 16.12.2014 у справі №К/800/56871/14 та в ухвалі від 10.02.2015 у справі № К/800/60809/14.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між позивачем та його контрагентами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З урахуванням відсутності відповідного судового рішення, яким визнано недійсними вказані вище правочини, суд вважає їх дійсними.

Щодо доводів Акту перевірки про порушені кримінальні провадження та внесення відомостей про контрагентів позивача до бази фіктивного підприємництва, суд зазначає наступне.

Для того, щоб застосувати інформацію, отриману у ході розслідування кримінального провадження, ця інформація має бути оцінена судом по даному провадженню і бути викладена в формі обвинувального вироку, який набрав законної сили, та містив би в собі встановлені судом об'єктивні дані щодо ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод.

Такий же правовий висновок викладено в ухвалі Вищого Адміністративного Суду України від 21.07.2014 у справі №К/800/35552/13.

Проте, такі дані в Акті перевірки та відзиві відповідача на позов не містяться, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що використання такої податкової інформації суперечить вимогам абз. 5 п. 86.7 ПК України.

Судом також враховується, що основним видом господарської діяльності ТОВ Плисецький гранітний кар'єр є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, а придбання у ході вказаних правочинів товарів (шин, металу, арматури, масла індустріального, трансмісійного, гідравлічного, компресорного, кузова автосамоскида, редуктора екскаватора, насоса, ковша екскаватора, платформи вагів) відповідає такій діяльності.

Оскільки доводи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при віднесенні до складу валових витрат спростовані викладеним вище, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході виконання господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, а отже, і підтверджують правомірність визначення сум податкового кредиту, задекларованого позивачем, суд вважає висновки відповідача необґрунтованими.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес СепортСентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.77 р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність праву ЄС з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес " АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2 (1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Судом також враховується, що в Акті перевірки та письмовому відзиві на позов податковим органом не вказується про невідповідності податкових накладних, виписаних на ім'я ТОВ Плисецький гранітний кар'єр контрагентами, вимогам законодавства України.

Щодо висновків про порушення позивачем вимог закону щодо розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, суд зазначає наступне.

У п. 3.1.7 Акту перевірки у розділі Податковий розрахунок з плати за користування надрами для видобування корисних копалин зазначено, що платником занижено показники з рентної плати, а саме - занижено вартість одиниці видобутої корисної копалини за рахунок не включення до розрахунку суми витрат пов'язаних з доставкою та суми витрат з ремонту.

Розрахунок та донарахування податкових зобов'язань позивачу на загальну суму 432 657,02 грн. за 2015 рік з рентної плати за користування надрами здійснено шляхом збільшення бази для нарахування зазначеної у податкових розрахунках Товариства на суми з даних бухгалтерського обліку за відповідний звітний період 2015 року по рахунку 93 Витрати на збут , у т.ч. на суму вартості ПММ, ремонтних робіт та ТО машин та механізмів зайнятих в процесах доставки (завантаження, перевезення) споживачам гірничої маси.

Суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Порядок розрахунку розміру плати і визначення суми до сплати в бюджет податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин визначений нормами ст. 252 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 252.9 ст. 252 ПК до витрат платника рентної плати, пов'язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу, належать витрати, пов'язані з доставкою (перевезенням, транспортуванням) товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) із складу готової продукції платника рентної плати (вузла обліку, входу до магістрального трубопроводу, пункту відвантаження споживачу або на переробку, межі розділу мереж із споживачем) споживачу, а саме:

- з доставкою (перевезенням, транспортуванням) магістральними трубопроводами, залізничним, водним та іншими видами транспорту;

- із зливанням, наливанням, навантаженням, розвантаженням та перевантаженням;

- з оплатою послуг портів, зокрема портових зборів;

- з оплатою транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно до п. 252.11 ст. 252 ПК України у разі обчислення вартості відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за розрахунковою вартістю до витрат платника рентної плати за податковий (звітний) період включаються витрати з ремонту основних засобів, крім витрат на ремонт основних засобів, не пов'язаних технічно та технологічно з господарською діяльністю з видобування відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).

Отже, цей порядок залежить від того, який показник використаний платником у якості бази для розрахунку рентної плати за користування надрами - фактична ціна продажу видобутої корисної копалини або її розрахункова вартість.

У першому випадку фактична ціна для цілей розрахунку зменшується, а не збільшується як стверджує відповідач, і тільки на суму витрат пов'язаних з доставкою проданої продукції її споживачам.

У другому випадку розрахункова вартість корисної копалини дійсно визначається шляхом підсумовування виробничих витрат, у т.ч. і витрат на ремонт, але тільки якщо ці ремонти пов'язані технічно та технологічно з господарською діяльністю з видобування відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства (пп. 252.11.3 ПК України).

Разом з цим, податковий орган, погодившись, що у податкових (звітних) періодах 2015 року більшою, для бази нарахування рентної плати, була вартість видобутої корисної копалини, що обчислювалась за розрахунковим методом, залишив поза увагою, що понесені платником витрати спрямовувались на забезпечення транспортування готової продукції із включенням витрат на її навантаження та розвантаження, саме тому й обліковані на рахунку 93 Витрати збуту , та згідно пп. 252.11.1 п. 252. 11 ст. 252 ПК України дозволяло не включати такі витрати до матеріальних витрат, з яких складається база оподаткування рентною платою у випадку її обрахування за методом, встановленим у пп. 252.7.2.

Натомість, відповідачем віднесено їх до витрат на технічне обслуговування (ТО), ремонт та використання машин і механізмів, а також забезпечення цієї техніки паливно-мастильними матеріалами (ПММ) у процесі видобування корисних копалин.

Тобто, відповідачем допущено методологічні помилки та не дотримано вимог п. 252.6, 252.7, абз. 1, 7 п. 252.8, пп. 252.11.3 ст. 252 ПК України у редакції станом на 2015 рік, а саме - базою оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства).

Вартість відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у податковому (звітному) періоді обчислюється платником для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства) за більшою з таких її величин:

- за фактичними цінами реалізації відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини);

- за розрахунковою вартістю відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), крім вуглеводневої сировини.

У разі обчислення вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за фактичними цінами реалізації вартість одиниці відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлюється платником рентної плати за величиною суми доходу, отриманого (нарахованого) від виконаних у податковому (звітному) періоді господарських зобов'язань з реалізації відповідного обсягу (кількості) такого виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).

Сума доходу, отриманого (нарахованого) від реалізації відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за податковий (звітний) період, зменшується на суму витрат платника, пов'язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) обсягу (кількості) відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу в розмірах, установлених у договорі купівлі-продажу згідно з умовами постачання.

Отже, тільки у випадку, коли більшою виявляється фактична ціна продажу продукції гірничого підприємства платник податків приймає її за базу при розрахунку рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин і згідно норми абз. 7 п. 252.8 ст. 252 ПК України зменшує свій дохід при розрахунку бази для нарахування плати за користування надрами на перелічені у п. 252.9 витрати.

Якщо ж за базу для розрахунку розміру плати за надра приймається розрахункова вартість відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства (п. 252.7.2. ст. 252 ПК України) то згідно пп. 252.11.1, 252.11.3 п. 252. 11 ст. 252 ПК України обрахування об'єкту оподаткування проводиться виходячи з цієї розрахованої вартості без її зміни (зменшення або збільшення) на суму витрат, що не пов'язані технічно та технологічно з господарською діяльністю з видобування такого виду товарної продукції.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем правомірно не враховано витрати, пов'язані з доставкою, та суму витрат з ремонту при розрахунку рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

При прийнятті рішення у даній справі судом також враховується Висновок експертного економічного дослідження від 20.04.2018 № 3665/9034 (т. 1, а.с. 187 - 202).

Так, згідно даного Висновку у обсязі наданих на дослідження документів, висновки Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області від 27.12.2017 № 1045/10-36-14-01/03577160 у частині недотримання ТОВ Плисецький гранітний кар'єр п. 5 П(С)БО 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, п.6, п.9 П(С)БО 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999р. N318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248; ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-Х1У зі змінами та доповненнями; п.44.1, п.44.2 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України 02.12.2010р. №2755 зі змінами і доповненнями та відповідного завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 1 півріччя 2017 у сумі 1508926 грн. на вказаних в ньому підставах - документально не підтверджуються.

Також, у обсязі наданих на дослідження документів висновки Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області від 27.12.2017 № 1045/10-36-14-01/03577160 щодо порушення ТОВ Плисецький гранітний кар'єр п.188.1 ст. 188, п.198.3. п.198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за 2015 рік на загальну суму 3533798 грн. на вказаних в ньому підставах - документально не підтверджуються.

Не підтверджуються у обсязі наданих на дослідження документів і висновки Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області від 27.12.2017 № 1045/10-36-14-01/03577160 у частині недотримання ТОВ Плисецький гранітний кар'єр п. 252.9 ст.252, п.п.252.11.3 п.252.11. ст.252 Податкового Кодексу України 02.12.2010р. №2755-У1, зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено рентну плату за користування надрами для видобування корисних копалин на загальну суму 432 657,02 грн.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.ст. 71, 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 86 300,64 грн. (платіжне доручення від 18.05.2018 № 298).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягають судові витрати у сумі 86 300,64 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 71, 72, 77, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29.01.2018: № 0001651401, № 0001611401, № 0001621401.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Плисецький гранітний кар'єр (08622, Київська обл., Васильківський р-н., с. Плесецьке, Гранкар'єр, ідентифікаційний код 03577160) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ідентифікаційний код 39393260) судові витрати у сумі 86 300 (вісімдесят шість тисяч триста) грн. 64 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.