Постанова

від 27.12.2018 по справі 136/272/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/272/18

Провадження № 22-ц/801/406/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 рокуСправа № 136/272/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К.,

з участю секретаря судового засідання Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Прилуцьке ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року, постановлене у складі судді Кривенка Д.Т., о 16:51 год. в приміщенні Липовецького районного суду Вінницької області,

встановив:

В лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_3, є власником земельної ділянки НОМЕР_2 площею 3,6033 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

В травні 2017 року позивачу стало відомо про існування договору оренди земельної ділянки від 10.01.2014 року, строк користування земельною ділянкою визначено 5 років.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що вказаний правочин ним не підписувався, що в свою чергу свідчить про відсутність його волевиявлення на настання правових наслідків за правочином, доручень з даного приводу нікому він не давав, тому просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 10.01.2014 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Прилуцьке .

Рішенням Ловецького районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі укладений 10.01.2014 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Прилуцьке , предметом якого є земельна ділянка, площею 3,6033 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області, номер запису 5331713.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_3, а тому суд дійшов висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, Товариством з обмеженою відповідальністю Прилуцьке подано апеляційну скаргу вказуючи, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначено, суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи та помилково не врахував, що позов пред'явлено з порушенням строку позовної давності, при цьому відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволені позову з цих підстав.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

В судовому засіданні представник ТОВ Прилуцьке апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені в ній обставини.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, вказавши на її безпідставність та законність і обгрунтованість рішення суду.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4, є власником земельної ділянки, площею 3,6033 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району.

Зі змісту наданого договору видно, що 10 січня 2014 року ОСОБА_4 уклав з ТОВ "Прилуцьке" договір оренди землі, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. На підставі зазначеного договору 29.06.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Прилуцьке" було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 строком на 5 років.

Відповідно до висновку судової експертизи Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України 2337/2338/18-21 від 03.07.2018 року встановлено, що підпис в графі "Орендодавець" оспорюваного договору від 10.01.2014 року виконаний не самим ОСОБА_3, а іншою особою, шляхом наслідування його підпису.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір, укладений від імені орендодавця підписаний не ним, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Крім того, оскільки позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише в травні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу строку позовної давності, тому він не знав і не міг довідатися про порушення свого права. Отже, підстав для застосування позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, немає, оскільки він його не пропустив.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду про визнання договору оренди землі недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, а також з тим, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідачем до суду першої інстанції подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с. 91).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статті 255 ЦК України.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням наведеного та на підставі статті 261 ЦК України початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, врахувавши наведені вище норми права, встановивши, що оспорюваний правочин, укладеній від імені ОСОБА_3, підписано не ним, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що про укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 дізнався лише у травні 2017 році, а з позовом до суду звернувся 21.02.2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про неправильне вирішення судом першої інстанції питання застосування строку позовної давності є безпідставними, оскільки висновком експерта 2337/2338/18-21 від 03.07.2018 року встановлено, що договір оренди землі від 03.03.2014 року, підписаний не ОСОБА_3, а іншою особою, отже позивач не знав і не міг знати про укладення оспорюваного ним правочину.

Крім того, такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки позовна давність не обчислюється з моменту підписання договору оренди землі, укладеного без волевиявлення орендодавця.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та правильно виходив з того, що перебіг позовної давності починається не з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки встановлено, що оспорюваний договір позивач не підписував, а відтак про його існування з 10 січня 2014 року він знати не міг.

Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15 та в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року №61-4845св18, від 11 квітня 2018 року №61-1196св18, від 12 квітня 2018 року № 61-48св18.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанцій, власного тлумачення апелянтом вимог чинного законодавства та характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке залишити без задоволення, а рішення Липовецького суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий /підпис/ В.В. Оніщук

Судді /підпис/ С.Г. Копаничук

/підпис/ С.К. Медвецький

Згідно із оригіналом:

Головуючий В.В. Оніщук